№ 1.380.2019.000381 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.000381

адміністративне провадження № К/9901/29945/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Курильця А. Р., суддів: Качмара В. І., Мікули О. І. від 25.09.2019

у справі № 1.380.2019.000381

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЛВ3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 768,40 грн.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

4. 30.10.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2019.

5. Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець 23.09.2002 за №2 415 017 0000 025504.

8. Наказом першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О. від 27.11.2018 №2841/1-П зобов`язано головних державних інспекторів провести інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 за фактичними адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 (ринок « ІНФОРМАЦІЯ_1 »); АДРЕСА_5 (ринок « ІНФОРМАЦІЯ_2 »); АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 (ринок « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), ринок « ІНФОРМАЦІЯ_4 »; АДРЕСА_9 .

9. 26.11.2018 для здійснення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 . Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано направлення №2629 на здійснення інспекційного відвідування у період з 30.11.2018 по 03.12.2018.

10. 03.12.2018 уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці у Львівській області - головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові Лобай О. І. , службове посвідчення №1469, відповідно до статті 259 КЗпП України, частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, проведено інспекційне відвідування з питань додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №ЛВ3318/1469/НД/АВ.

11. Згідно з висновками, викладеними у акті перевірки, державним інспектором праці встановлено, що всупереч вимогам частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 ФОП ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування допустив до роботи на посаду продавця ОСОБА_3 , не повідомивши у встановленому порядку органи ДФС про прийом на роботу вказаного працівника; всупереч вимогам частини другої статті 72, частини четвертої статті 73, частин першої, другої статті 107 КЗпП України позивачем робота у святкові та неробочі дні не оплачена у подвійному розмірі працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які працювали 01.05.2018.

12. З метою усунення виявлених порушень інспектором винесено припис №ЛВ3318/1469/АВ/П від 03.12.2018, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413, частини другої статті 72, частини четвертої статті 73, частин першої, другої статті 107 КЗпП України у термін до 17.12.2018 року.

13. За результатами розгляду вищевказаних акта перевірки та припису відповідачем відповідно до вимог частини другої статті 265 КЗпП України винесено постанову №ЛВ3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018 про накладення штрафу у розмірі 74 460,00 грн, примірник якої надіслано позивачу.

14. Також відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ3318/1469/АВ/П/ПТ від 26.12.2018, у якому викладені ці ж факти та направлено його до суду для вирішення питання про притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

15. 26.02.2019 постановою Залізничного районного суду м. Львова ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 510,00 грн.

16. З оскаржуваної постанови вбачається, що за результатами проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 встановлено, що згідно з наданим до перевірки табелем робочого часу та графіку роботи продавців на травень 2018 року працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали у святковий день - 01.05.2018, однак ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам частини другої статті 72, частини четвертої статті 73, частин першої, другої статті 107 КЗпП України не здійснив оплату праці у подвійному розмірі за роботу у святкові дні та не надав інший день для відпочинку.

17. Згідно з табелем робочого часу та графіку роботи продавців на травень 2018 року працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали 01.05.2018, однак відповідно до розрахункової платіжної відомості найманих працівників ПП ОСОБА_1 зазначеним працівникам не проведено нарахування та виплату за роботу у святковий день 01.05.2018 у подвійному розмірі.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

18. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення відповідача прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства. Під час розгляду справи позивачем надано відповідачу виправлений табель обліку робочого часу та заявлено клопотання про допит працівників з метою спростування факту праці 01.05.2018, проте таке клопотання було відхиленим. ФОП ОСОБА_1 уже притягався за зазначене в оскаржуваній постанові порушення до відповідальності, що підтверджується постановою Залізничного районного суду м. Львова, яка набрала законної сили.

19. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Оскаржувану постанову прийнято відповідно до вимог КЗпП України, у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для її прийняття, доведено та всебічно обґрунтовано їх в постанові, надано належну оцінку всім доказам, що ґрунтуються на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з оскаржуваної постанови вбачається, що за результатами проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 встановлено, що згідно з наданим до перевірки табелем робочого часу та графіком роботи продавців на травень 2018 року працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали у святковий день - 01.05.2018, однак ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам частини другої статті 72, частини четвертої статті 73, частин першої, другої статті 107 КЗпП України не здійснив оплату праці у подвійному розмірі за роботу у святкові дні та не надав інший день для відпочинку. Жодних інших доказів виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 функцій продавців в магазині 01.05.2018, матеріали перевірки не містять і суду не надані. З огляду на викладене, суд погодився з доводами представника позивача щодо відсутності порушень з боку ФОП ОСОБА_1 вимог частини другої статті 72, частини четвертої статті 73, частин першої, другої статті 107 КЗпП України щодо оплати праці при роботі у святковий день. Правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України, як і правопорушення, передбачене у частині першій статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Постановою Залізничного районного суду м. Львова Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 510,00 грн. В той же час постановою про накладення штрафу №ЛВ 3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018 на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф за ті самі правопорушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України. Складаючи протокол про адміністративне правопорушення та направляючи його до суду, відповідач використав своє право на притягнення особи до відповідальності за порушення трудового законодавства.

21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, не взяв до уваги виправлені табелі обліку робочого часу ФОП ОСОБА_1 , оскільки такі були подані ним вже після виявленого порушення і доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не працювали 01.05.2018 під час проведення перевірки надано не було. При цьому позивачем не надавалося відповідачу будь-яких письмових пояснень вказаних працівників чи інших належних доказів відсутності таких на роботі 01.05.2018, а відхилення клопотання про допит вказаних осіб як свідків відповідачем не свідчить про правильність позиції позивача із згаданого питання. Накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

22. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом не враховано, що притягнення особи за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 814/2156/16. Також судом апеляційної інстанції не враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною, а тому усі прийняті на підставі цієї постанови рішення (у тому числі оскаржувана постанова відповідача) підлягають скасуванню. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги подані позивачем виправлені табелі обліку робочого часу ФОП ОСОБА_1 , не навівши мотивів, чому суд відхиляє такі. Також судом апеляційної інстанції не надано жодної оціни Книзі обліку доходів для платника єдиного податку першої, другої, третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 , з якої вбачається, що позивач не здійснював господарську діяльність 01.05.2018. Ці обставини підтверджують, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не працювали 01.05.2018. Окрім цього, судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання позивача про допит ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

25. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. Частиною першою статті 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

28. Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.

29. Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

30. Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.

31. Інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №295 був чинним.

32. Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови у зв`язку зі визнанням нечинним Порядку №295.

33. Колегія суддів також відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо допущення ФОП ОСОБА_1 порушень, зазначених в оскаржуваній постанові, з огляду на наступне.

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з табелем робочого часу та графіку роботи продавців на травень 2018 року працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали 01.05.2018, однак відповідно до розрахункової платіжної відомості найманих працівників ПП ОСОБА_1 зазначеним працівникам не проведено нарахування та виплату за роботу у святковий день 01.05.2018 у подвійному розмірі.

35. Суд апеляційної інстанції відхилив подані позивачем виправлені табелі обліку робочого часу ФОП ОСОБА_1 , зазначивши, що такі були подані ним вже після виявленого порушення і доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не працювали 01.05.2018 під час проведення перевірки надано не було. При цьому позивачем не надано відповідачу будь-яких письмових пояснень вказаних працівників чи інших належних доказів відсутності таких на роботі 01.05.2018 року, а відхилення клопотання про допит вказаних осіб як свідків відповідачем не свідчить про правильність позиції позивача із згаданого питання.

36. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Водночас судами встановлено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 у справі № 462/8321/18, яка набрала законної сили, ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП, та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 510,00 грн.

38. Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

39. Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 у справі № 813/3750/16 сформовано правову позицію, згідно з якою КАС України унормовано в статті 78 підстави звільнення від доказування, серед яких є обставини преюдиційності (частини четверта - сьома статті 78), що в свою чергу також мають різну природу походження та відрізняється за принципами застосування. Частина шоста статті 78 КАС України відрізняється від інших тим, що містить припис про обов`язковість врахування для адміністративного суду, зокрема, постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, в питанні, чи мали місце дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою. Така преюдиція, яка має характер абсолютної, пояснюється саме тим, що у випадку, передбаченому частиною шостою статті 78 КАС України, судовим рішенням вирішується питання про наявність або відсутність винних дій (бездіяльності) конкретної особи, через які для цієї особи виникають правові наслідки. Преюдиційність як підстава звільнення від доказування передбачена частинами четвертою, п`ятою та сьомою статті 78 КАС, не носить абсолютного характеру, через те, що стосується оцінки певних обставин та фактів, які не є тотожними з встановленням наявності або відсутності складу, зокрема, адміністративного правопорушення. Понад це, у частині шостій статті 78 КАС України йдеться про преюдиційність рішення суду в частині наявності проступку та вчинення його певною особою при розгляді справи адміністративним судом у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у тій справі, в якій предметом доказування не може бути встановлення наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення.

40. Зважаючи на викладене, оскільки судом першої інстанцій встановлено, що оскаржуваною постановою про накладення штрафу №ЛВ 3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018 на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф за ті самі правопорушення, що й постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 у справі № 462/8321/18 та остання набрала законної сили, обставини події правопорушення (чи мали місце ці дії та чи вчинені вони позивачем) не потребують доказування.

41. Крім того, колегія суддів зауважує, що судом апеляційної інстанції досліджені фактичні підстави застосування до позивача штрафних санкцій, докази та мотиви, якими керувався відповідач, приймаючи постанову про застосування штрафних санкцій.

42. Щодо доводів позивача про ненадання судом апеляційної інстанції оцінки Книзі обліку доходів для платника єдиного податку першої, другої, третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ФОП ОСОБА_1 , з якої вбачається, що позивач не здійснював господарську діяльність 01.05.2018, колегія суддів зазначає, що відсутність доходів у позивача 01.05.2018 не може беззаперечно свідчити про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не працювали 01.05.2018, а відтак не спростовують зазначених вище обставин.

43. Щодо доводів позивача про безпідставне відхилення судом першої інстанції його клопотання про допит ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у якості свідків, то колегія суддів відхиляє таке, оскільки позивачем апеляційна та касаційна скарга на рішення суду першої інстанції не подавалися.

44. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про неврахування судом апеляційної інстанції положень статті 61 Конституції України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

45. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

46. Оскаржуваною постановою відповідача №ЛВ 3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018 на позивача накладено штраф у розмірі 74460,00 грн на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України за порушення частини четвертої статті 73 КЗпП України, частин першої та другої статті 107 КЗпП України, а саме ФОП ОСОБА_1 не оплатив роботу у святкові та неробочі дні у подвійному розмірі працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які працювали 01.05.2018.

47. Згідно з положеннями статті 73 КЗпП України 1 травня - День праці є святковим днем.

48. Відповідно до частини четвертої статті 73 КЗпП України робота у цей день компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

49. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

50. Абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

51. Водночас судами встановлено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 у справі № 462/8321/18 ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 510,00 грн.

52. Судом першої інстанцій встановлено, що постановою про накладення штрафу №ЛВ 3318/1469/НД/АВ/ФС від 27.12.2018 на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф за ті самі правопорушення, що й постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 у справі № 462/8321/18.

53. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

54. Водночас відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі передбачено також КУпАП.

55. Відповідно до частини першої статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України «Про звернення громадян», або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

56. Таким чином, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною першою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі.

57. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця за статтею 265 КЗпП України і посадову особу цієї юридичної особи за статтею 41 КУпАП за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі.

58. Суд зазначає, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи-підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, очевидним є подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

59. Отже, фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі.

60. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29.01.2021 у справі №814/1944/17.

61. Окрім того колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність, та сформував правовий висновок відповідно до якого, зокрема, штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

62. Застосовуючи ці підходи суд, звертає увагу, що за невиплату заробітної плати у подвійному розмірі за роботу у свята позивача уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 у справі № 462/8321/18, що набрала законної сили.

63. Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що за встановлених судами обставин позивач не може бути одночасно притягнутим до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваної постанови, однак з огляду на положення статей 350 351 КАС України та наведені вище висновки Верховного Суду рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 341 349 350 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 скасувати.

3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

4. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко