ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №1.380.2019.002714

адміністративне провадження №К/9901/34405/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муралло Марії Степанівни на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.) у справі №1.380.2019.002714 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з указаним рішенням, 22 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Муралло М.С. подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику.

Відповідно до вказаної ухвали апеляційний суд вказав, що строк довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи, закінчився 16 червня 2019 року, а долучений до матеріалів справи ордер серії ЛВ №018123 містить серед обов`язкових реквізитів, а саме орган, в якому надається правова допомога - Львівський окружний адміністративний суд. Натомість, долучений до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги №5 від 3 вересня 2019 року не є належним документом, що підтверджує право особи, яка підписала апеляційну скаргу, на вчинення таких дій від імені та в інтересах позивача у даній справі. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу було підписано особою, яка не мала права її підписувати.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Муралло М.С. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про повернення апеляційної скарги та направити справу для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що апеляційний суд залишив поза увагою положення частини восьмої статті 59 КАС України, яка передбачає можливість надання довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження заявника. На переконання скаржника, договір про надання правової допомоги може бути іншим документом у розумінні вказаної правової норми.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України) сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Одночасно, відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Таке змістовне наповнення мала і норма частини п`ятої статті 58 КАС в редакції Закону України від 6 липня 2005 року №2747-IV, яка діяла до 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII). Цією нормою було встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін.

Приймаючи зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, законодавець в Законі №2747-IV не визначив, що положення інших законів, зокрема Закону №5076-VI, повинні бути приведені у відповідність з його нормами або що вони діють в частині, яка йому не суперечить.

Колізію між нормами статті 26 Закону №5076-VI та норми частини четвертої статті 59 КАС слід вирішувати за принципом цільового тлумачення, зміст якого полягає в тому, що правозастосовчий орган повинен обирати норму, застосування якої призведе до більш розумного та справедливого результату.

Ці норми діють як самостійні, норми однакової юридичної сили, їх застосування повинно бути не шляхом виключення однієї норми іншою, а шляхом їх субсидіарного застосування.

Підставою для такого висновку, перш за все, є те, що ці норми стосуються такого фундаментального права особи, як права на судовий захист.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При застосуванні норми частини четвертої статті 59 КАС України слід мати на увазі, що її зміст не дає підстави вважати визначені в ній документи, якими можуть підтверджуватися повноваження адвоката, виключними.

Таким чином, договір про надання правової допомоги підтверджує право особи, яка підписала апеляційну скаргу, на вчинення такої процесуальної дії, а свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є належним документом, що підтверджує статус адвоката.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року (справа №2340/4757/18), і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від неї.

Приєднана до матеріалів справи копія апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року свідчить, що скарга підписана адвокатом Муралло М.С. До апеляційної скарги додано копію договору про надання правової допомоги від 3 вересня 2019 року №5 (далі - Договір), згідно з умовами якого ОСОБА_1 (позивач у цій справі) доручає, а адвокат Муралло М.С. бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1). Відповідно до пункту 2.1 вказаного Договору, зокрема, встановлено для адвоката обов`язок із представництва інтересів позивача у Львівському окружному адміністративному суді зі всіма правами, наданими замовнику як позивачу, відповідачу, третій особі, здійснювати всі процесуальні дії, передбачені КАС України, з правом підпису всіх процесуальних документів тощо. Серед повноважень адвоката, які він отримав від позивача, є повноваження оскаржувати рішення, ухвали та постанови суду. Пунктом 5.1 встановлено, що цей Договір укладений на термін виконання роботи за завданням замовника та набуває чинності з моменту його підписання та до закінчення розгляду справи у всіх судових інстанціях (а.с.145-146).

У матеріалах справи також містяться копія Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, який підтверджує статус Муралло М. С . як адвоката (а.с.54).

При цьому колегія суддів зауважує на помилковості посилань апеляційного суду на обставини закінчення 16 червня 2019 року строку довіреності, виданої позивачем. Так, вказана довіреність була видана Овчаренко А.П. з метою уповноваження Овчаренко О.Я. на вчинення від її імені певних дій (а.с.14). Відповідно до вказаної довіреності саме між Овчаренко О.Я. та Муралло М.С. укладався договір про надання правової допомоги від 28 травня 2019 року (а.с.12-13). Натомість, поданий до суду апеляційної інстанції договір від 3 вересня 2019 року було підписано саме Овчаренко А.П., тому питання спливу строку дії довіреності не мало правового значення при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок апеляційного суду про наявність підстав для повернення апеляційної скарги відповідно до пункту 1 частини 4 статті 298 КАС України, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги з направленням справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду, в ході якого має бути вирішено питання про можливість відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муралло Марії Степанівни задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року про повернення апеляційної скарги у справі №1.380.2019.002714 скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду