ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.004998

провадження № К/9901/11009/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області до Західного офісу Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення дій, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року (головуючий суддя - Карп`як О.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) - Мікули О.І., суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Західного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Західний офіс Держаудитслужби) щодо пред`явлення обов`язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства від 31 липня 2019 року №04-15м/7435-2019 та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій спрямованих на реалізацію результатів ревізії.

2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що Західний офіс Держаудитслужби провів ревізію фінансово-господарської діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за період з 01 січня 2017 року до 31 березня 2019 року, за результатами якої склав акт від 16 липня 2019 року №04-23/5. Згідно із цим актом під час ревізії встановлено фінансові порушення, які призвели до матеріальної шкоди (збитків) в розмірі 303,3 тис грн. Позивач подав свої заперечення на акт, однак орган фінансового контролю надіслав позивачеві лист від 31 липня 2019 року №04 15м/4735-2019 з вимогою усунути порушення законодавства, виявлені під час ревізії, додавши до цього листа свій висновок на заперечення (зауваження) до акту. Позивач вважає дії відповідача щодо пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги протиправними, при цьому заперечує як констатовані відповідачем порушення, так і факт заподіяння матеріальної шкоди (збитків) та не погоджується з визначеним контролюючим органом способом усунення цих порушень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, яке залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 березня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. Місцевий адміністративний суд, пославшись на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 та постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, зазначив, що збитки, про наявність яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. У розглядуваному випадку відповідач пред`явив позивачеві вимогу, у якій вказано на виявлені під час ревізії збитки та їхній розмір, а також допущені позивачем порушення, які необхідно усунути. На переконання суду, зазначена вимога та оспорювані дії відповідача не призвели до порушення прав та інтересів позивача, що зумовлює відсутність правових підстав для задоволення позову.

5. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

6. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

7. Нормативною підставою оскарження судових рішень у касаційному порядку позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі №804/4463/17.

8. Зокрема, спираючись на позицію суду касаційної інстанції у згаданій справі, скаржник зауважив, що за своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур. Таким чином, підконтрольна установа не позбавлена права оскаржувати судовому порядку правомірність висновку контролюючого органу про наявність самого порушення законодавства, встановленого під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності, чи правомірності дій Держаудитслужби щодо висування вимоги усунення порушень законодавства.

9. У відзиві Західний офіс Держаудитслужби просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач стверджує про обґрунтованість установлених ревізією порушень та законність оскаржуваних дій органу фінансового контролю. Водночас вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, розглядаючи цю справу, не вбачали потреби досліджувати по суті встановлені під час ревізії порушення із тих міркувань, що питання наявності та правильності обчислення збитків має перевіряти суд, який розглядає позов про їх відшкодування, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

10. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

11. Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року касаційну скаргу позивача залишено без руху, а скаржникові надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, про які зазначено в мотивувальній частині ухвали.

12. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

14. Західний офіс Держаудитслужби відповідно до статті 11 Закону України від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ) та пункту 6.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби України на II квартал 2019 року провів ревізію фінансово-господарської діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за період з 01 січня 2017 року до 31 березня 2019 року, за результатами якої склав акт ревізії від 16 липня 2019 року №04 23/5.

15. Згідно із цим актом під час ревізії виявлено фінансові правопорушення, які призвели до матеріальної шкоди (збитків) в загальній сумі 303,3 тис. грн. Внаслідок вжитих заходів під час ревізії забезпечено відшкодування коштів Фонду на загальну суму 7,4 тис. грн.

16. 31 липня 2019 року відповідач виніс вимогу «Про пред`явлення обов`язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства» №04-15м/4735-2019. За її змістом орган фінансового контролю вимагав від позивача усунути виявлені порушення законодавства, зокрема, забезпечити відшкодування завданих збитків.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

17. За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

18. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

19. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Відповідно до статті 1 Закону №2939-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

21. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

22. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення №43), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

23. Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

24. Згідно з пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

25. Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

26. Пунктами 4, 5 Порядку №550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону №2939-XII та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених згаданим Законом.

27. За правилами частини першої статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

28. Відповідно до пункту 6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

29. Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

30. У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

31. Згідно з пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

32. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

33. Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.

34. Варто зауважити, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і є обов`язковою до виконання.

35. Отже, спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

36. За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що «конституційне право на оскарження в суді будь яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

38. Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2018 року у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

39. Верховний Суд у справі №826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкта (об`єкта контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

40. До того ж, у постанові від 08 травня 2018 року у справі №826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов і у постанові від 06 серпня 2020 року у справі №826/6254/17, про неврахування висновків у якій зазначає позивач у касаційній скарзі, а також у постановах від 11 вересня, 11 жовтня та 20 листопада 2018 року у справах №825/1481/16, №813/4101/17 та №815/4223/16.

41. Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а тому наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

42. Тому, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства суди, які розглядали справу і наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, об`єктивно мали право перевірити обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги, а також обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо того чи породжує ця вимога права і обов`язки для позивача.

43. Окрім того, у контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

44. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі по суті зумовлений незгодою позивача з вимогою відповідача від 31 липня 2019 року №04 15м/7435 2019.

45. У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №804/4463/17, де предметом оскарження були дії Східного офісу Держаудитслужби щодо висування вимоги, Верховний Суд указав на помилковість доводів скаржника стосовно неможливості визнання протиправною і скасування відповідної вимоги лише з тих мотивів, що сама вимога не оскаржувалася позивачем, при цьому Верховний Суд виходив з того, що з аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), вбачається, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

46. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону №2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

47. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

48. Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі №820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі №826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі №160/5323/20, від 2 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі №620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22.

49. Натомість, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, виходили зокрема з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов Держаудитслужби про стягнення збитків, а не під час вирішення справи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, указував також на те, що вимога органу фінансового контролю від 31 липня 2019 року № 04-15м/7435-2019 не порушує прав позивача. Зазначене послуговало підставами для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.

50. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами надавалася оцінка спірним правовідносинам з посиланням на висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18.

51. Водночас, вказані постанови суду касаційної інстанції не містять висновку про відсутність у підконтрольної установи права на оскарження у судовому порядку вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень, за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

52. Також суди залишили поза увагою юридичну природу згаданої вимоги, яка, як уже зазначалося, є індивідуально-правовим актом, обов`язковим до виконання відповідною підконтрольною установою в силу закону, та відповідно здатна впливати на господарську діяльність такої установи.

53. Проаналізувавши зміст вимоги відповідача від 31 липня 2019 року №04-15м/7435-2019, Верховний Суд констатує, що вона не містить прямої вимоги про стягнення збитків хоч і вказує на необхідність усунення виявлених порушень. При цьому контролюючий орган у вимозі не лише констатував факти виявлених ревізією порушень і визначив розмір заподіяних цим збитків, а й вимагав їх усунення, визначивши для цього конкретні способи.

54. Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.

55. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17 та від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18.

56. Як убачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві оскаржує дії відповідача щодо пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги, при цьому заперечує як констатовані відповідачем порушення, так і факт заподіяння матеріальної шкоди (збитків) та не погоджується з визначеним контролюючим органом способом усунення цих порушень.

57. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що у розглядуваному випадку суди попередніх інстанцій фактично поставили право позивача на доступ до суду у залежність від того, чи реалізує таке право відповідач, при цьому залишили поза увагою юридичну природу вимоги органу фінансового контролю, безпосередні підстави звернення до суду, не надали оцінку доводам учасників справи по суті вимоги, не дослідили наявні у матеріалах справи докази і не надали оцінку обставинам справи.

58. З огляду на викладене, наведені у касаційній скарзі доводи частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

60. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

61. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

62. З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові з огляду на неповноту досліджених ними доказів та установлених обставин.

63. Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, перевірити законність вимоги відповідача та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

IV. Висновки щодо судових витрат

66. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року скасувати.

3. Направити справу №1.380.2019.004998 на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А. В. Жук

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду