ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2023 року
м. Київ
справа №200/10431/21
адміністративне провадження №К/990/1775/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Стрелець Т.Г., Чиркіна С.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Бабаш Г.П. від 06.12.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. від 15.12.2022,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
У цій справі позовна заява була залишена без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин і відсутністю підстав для поновлення цього строку.
Позивач наполягав, що встановлений процесуальним законом строк у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає з огляду на приписи статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено можливість виплати пенсіонеру нарахованих, але не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суди попередніх інстанцій вважали, що вищевказана стаття не може бути застосована у справі, що розглядається, оскільки у цьому випадку суми пенсії не були нараховані позивачу пенсійним органом. При цьому, за позицією судів, оскільки позивач повинен був дізнатись та дізнався про порушення своїх прав ще у квітні 2015 року, а з позовом до суду звернувся лише у серпні 2021 і не навів поважних причин його пропуску та підстав, за яких він підлягав поновленню, то подану ним позовну заяву слід залишити без розгляду.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області (далі також ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), у якому просив
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати пенсії та зобов`язати утриматись від вчинення певних дій щодо невиплати пенсії по інвалідності за період з 01.04.2015 по 28.06.2016;
- зобов`язати відповідача здійснити розрахунок невиплаченої пенсії по інвалідності за період з 01.04.2015 по 28.06.2016;
- стягнути з відповідача суму коштів, яка дорівнює розміру (сумі коштів) невиплаченої пенсії по інвалідності за період з 01.04.2015 по 28.06.2016;
- зобов`язати відповідача здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (невиплачена пенсія по інвалідності за період з 01.04.2015 по 28.06.2016), що визначається відповідно до Закону України від 19.10.200 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001;
- стягнути з відповідача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація за невиплачену пенсію по інвалідності за період з 01.04.2015 по 28.06.2016), що визначається відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
2. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду і є отримувачем пенсії по інвалідності (ІІІ група). Вказував, що він є державним службовцем, який працює в Головному управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, а також має статус внутрішньо переміщеної особи. Позивач звертався до пенсійного органу з вимогою відновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 01.04.2015, однак відповідачем відновлено виплату пенсії лише з 01.10.2017.
3. Позивач посилався й на те, що з 01.04.2015 набув чинності Закон України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлювався особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. 01.04.2015 відповідач на підставі вказаного закону припинив виплату пенсії позивачу, у зв`язку із внесенням змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
4. На думку позивача, з 01.04.2015 були відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії по інвалідності, а тому, остання, підлягає нарахуванню позивачу, як інваліду ІІІ групи відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме - з 01.04.2015 по 28.06.2016.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2021, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022, позов залишено без розгляду на підставі положень частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк звернення до адміністративного суду і не навів поважних підстав для поновлення такого строку, не надав доказів, які б підтверджували поважність його пропуску.
6. Такий висновок судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у момент припинення виплати пенсії, а перешкод для того, щоб з`ясувати правові підстави таких дій відповідача та звернутись до суду в межах визначеного процесуальним законом строку - не встановлено.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про виплату йому пенсії по інвалідності з 01.04.2015 по 28.06.2016.
9. У відповідь на вищевказану заяву відповідач надіслав позивачу лист №8972-8018/Ц-15/8-0500/21 від 04.08.2021, зі змісту якого судами попередніх інстанцій встановлено, що заявнику роз`яснено підстави поновлення пенсійних виплат з 01.10.2017 з посиланням на статтю 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначено, що тимчасово, з 01.04.2015 по 30.09.2017 (крім осіб з інвалідністю І та ІІ груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») особам, які займають посади державної служби, визначені законом України від 10.12.2015 №889-VIІІ «Про державну службу», а також працюють на посадах та умовах, передбачених законами України передбачених «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачувались.
10. Сторонами не заперечується, що позивач отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання, працює на посаді головного державного інспектора відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб управління обслуговування платників НУ ДФС у Донецькій області та має статус внутрішньо переміщеної особи.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права.
12. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
13. Зокрема вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у рішенні від 03.05.2018 у справі №805/402/18 у зразковій справі щодо припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
14. Скаржник визнає, що у справі, яка розглядається, наявні дещо інші обставини щодо невиплати (припинення) виплати пенсії, аніж у справі №805/402/18, але відзначає, що суть (категорія справи), у якій аналізувалось питання застосування строку звернення до адміністративного суду - однакова.
15. Окрім цього, позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не врахували висновки щодо застосування норм права у правовідносинах у сфері пенсійного забезпечення з питання строків звернення до суду, викладені Верховним Судом у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а.
16. За наявною у Верховного Суду та відображеною у Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» інформацією усі учасники цієї справи є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та пройшли процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет».
17. Ухвала про відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, разом з копією касаційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслана відповідачу в електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Донецькій області 22.02.2023 о 21.24 годині.
18. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
19. Таким чином, колегія суддів констатує, що копія ухвали Верховного Суду від 22.02.2023 про відкриття касаційного провадження у цій справі вважається врученою відповідачу у той самий день.
20. У резолютивній частині вказаної вище ухвали Верховного Суду встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали. Тобто, з урахуванням вищевикладеного та правил обчислення процесуального строку, встановленого статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України, вважається, що цей строк розпочався з 21.04.2023 та закінчився 01.05.2023 включно.
21. Водночас, у межах встановленого судом строку відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано, що, однак, відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
22. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
23. Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
25. За змістом приписів частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
26. Водночас, за приписами частини першої, абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Відповідно до частин першої - третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
28. Висновки щодо застосування вищезгаданих норм права неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, в ухвалі від 11.07.2022 у справі №990/102/22, розглянутої цим Судом як судом першої інстанції.
29. У вищевказаному судовому рішенні звернуто увагу на те, що згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
30. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
31. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
32. Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності».
33. Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
34. Процесуальний закон (стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду лише уразі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин, однак не дає визначення терміну «поважні причини».
35. Визначаючи зміст цього поняття, суд бере до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.
36. Питання, пов`язані з оцінкою такої правової категорії як поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, яка у пунктах 29-35 постанови від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 зазначала про таке.
37. Частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
38. Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
39. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, зокрема позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
40. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
41. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
42. Велика Палата Верховного Суду також підкреслювала, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
43. Аналіз положень вищеназваних джерел права в ракурсі висловленого Великою Палатою Верховного Суду правозастосування дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
44. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
45. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
46. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
47. У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу було припинено виплату пенсії починаючи з 01.04.2015 у зв`язку з набуттям чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та внесенням змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
48. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивач був обізнаний не тільки з припиненням виплати йому пенсії з 01.04.2015, а й з внесенням відповідних змін у законодавство, датою набрання чинності вищезгаданими нормативно - правовими актами, на підставі яких відповідачем було припинено виплату пенсії у спірних правовідносинах.
49. При цьому, беручи до уваги предмет спору у справі, що розглядається, та встановлені судами обставини, колегія суддів констатує, що спірні правовідносини між сторонами тривали у період з 01.04.2015 по 28.06.2016, за який позивач просив стягнути з пенсійного органу невиплачені йому суми пенсії, тобто станом на час подання позову ОСОБА_1 у серпні 2021 року ці відносини припинились.
50. За наведеного, колегія суддів констатує, що днем, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав - є день, коли ОСОБА_1 не отримав пенсійної виплати у квітні 2015 року.
51. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а щодо застосування, зокрема, норм статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
52. З цього приводу колегія суддів зазначає, що за правовими позиціями, наведеними у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду, у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
53. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
54. Отже, з дня отримання (неотримання, припинення) пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
55. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
56. Аналогічного висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд й у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду, і цей висновок було обґрунтовано застосовано судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається.
57. Водночас судами встановлено, що позивач, дізнавшись у квітні 2015 року про припинення виплати йому пенсії та про правові підстави для вчинення таких дій пенсійним органом, не вчинив жодних дій з метою спонукання відповідача відновити йому виплату пенсії та з відповідними зверненнями, заявами або скаргами до нього не звертався, не оскаржив таких дій до адміністративного суду упродовж встановленого процесуальним законом строку.
58. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність будь яких обставин об`єктивного характеру, які перешкоджали б позивачу у продовж розумного строку та без зайвих зволікань звернутись до пенсійного органу із відповідною заявою про надання йому відповідної інформації щодо підстав припинення виплати пенсії або з вимогами поновити її виплату й отримати відповідь на такі звернення, звернутись до суду з позовом щодо цих дій (бездіяльності) відповідача.
59. Як вказує сам ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі й це підтверджується встановленими судовим розглядом цієї справи обставинами, вперше із заявою про поновлення виплати пенсії за період з 01.04.2015 по 28.06.2016 він звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області лише 06.07.2021, тобто більше ніж через шість років з моменту припинення виплати пенсії та більш ніж через п`ять років з часу припинення спірних у цій справі правовідносин.
60. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що пропуск строку у цьому випадку обумовлено насамперед обставинами суб`єктивного характеру, які пов`язані з байдужістю ОСОБА_1 до своїх прав, його пасивною поведінкою і небажанням вчасно їх захистити за відсутності для цього об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали або значно утруднювали можливість реалізації наявних у нього прав на звернення до органу державної влади та/або до суду.
61. У світлі таких обставин колегія суддів вважає, що строк звернення до суду з цим позовом не може обчислюватися з моменту отримання позивачем відповіді пенсійного органу на його заяву про поновлення виплати пенсії, датованої 04.08.2021.
62. Необґрунтованими колегія суддів вважає й твердження позивача про те, що строк звернення до суду з цим позовом не обмежується будь якими часовими рамками та має бути поновлений на підстави приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
63. Подібні аргументи вже аналізувались Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.05.2022 у справі №460/5506/20, де колегією суддів наведено правову позицію про те, що строк давності не застосовується лише до вимог щодо виплати нарахованих пенсій.
64. Такий висновок щодо застосування статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у подібних правовідносинах міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №758/2471/17, від 29.04.2020 у справі №490/9535/16-а та постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
65. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норма, зокрема статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягає застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
66. Разом з тим, у спірних відносинах відповідні суми пенсій, щодо яких у цій справі заявлені позовні вимоги, пенсійним органом не нараховувались, що виключає можливість застосування до таких відносин норм статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки визначені у диспозиції зазначеної статті умови для цього відсутні.
67. Відхиляє колегія суддів й твердження позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №805/402/18 у зразковій справі щодо припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, оскільки у цьому судовому рішенні питання про поновлення строку для звернення до суду з позовом не поставало й, відповідно, висновки щодо застосування саме норм статей 122 123 Кодексу адміністративного судочинства України у ньому не висловлювались.
68. Водночас, у оскаржуваних судових рішеннях спір у справі, що розглядається, по суті не вирішувався, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду й не навів поважних підстав для його поновлення. З цих підстав колегія суддів вважає, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №805/402/18 правові позиції, хоча й стосувались питання поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, однак не підлягали застосуванню і не могли бути застосовані судами попередніх інстанцій під час вирішення питання про поновлення строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається.
69. Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , не допустили порушення норм процесуального права та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.
V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
70. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
71. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.
72. Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Т.Г. Стрелець
С.М. Чиркін