ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 200/12427/19-а

адміністративне провадження № К/9901/14783/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (судді: Гаврищук Т. Г., Арабей Т. Г., Блохін А. А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі відповідач, ГУ НП в Донецькій області), в якому просив:

стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982,52 грн.

стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку.

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 30 липня 2019 року, згідно наказу № 308 о/с ГУНП в Донецькій області позивача звільнено за власним бажанням. Відповідно до довідки №3968/12/03-2019 у період з 2017 року по 2019 рік додаткові відпустки, як учаснику бойових дій не надавались. Вказує, що під час звільнення з ним не було проведено розрахунку, не виплачено грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 14982,52 грн. Крім того, вважає, що відповідач повинен сплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982,52 грн; стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 49277,96 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стаття 24 Закону України «Про відпустки» містить пряму вказівку на виплату працівнику під час звільнення грошової компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану ним відпустку за 2017-2019 рік тривалістю 42 календарних днів. При визначенні розміру компенсації суд виходив з положень абзацу 8 пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення за червень 10394,89 грн, за липень 12101,57 грн. Сума компенсації становить за 2017 рік 5167,12 грн, за 2018 рік 6207,88 грн, за 2019 рік - 3607,52 грн. Загальна сума компенсації складає 14982,52 грн.

Провівши відповідні розрахунки, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 49277,96 грн.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року по справі №200/12427/19-а та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №545/1881/16, від 06 лютого 2020 року в справі № 520/692/19, у справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 дійшов висновку про відсутність законодавчих підстав для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток, як учаснику бойових дій.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 лютого 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Позивач проходив службу в Національній поліції з 07 листопада 2015 року по 01 серпня 2019 року.

Рішенням № 6/I/V/322 від 22 вересня 2017 року позивача визнано учасником бойових дій, про що надано посвідчення № НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року.

Відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області № 308 о/с від 30 липня 2019 року про звільнення позивача зі служби відсутні відомості про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки № 616 від 09 вересня 2019 року про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01 червня 2019 року по 31 липня 2019 року, позивачу виплачено грошове забезпечення за червень 10135,02 грн та за липень 11799,03 грн.

Відповідно до довідки №3968/12/03-2019, у період з 2017 року по 2019 рік додаткові відпустки, як учаснику бойових дій не надавались.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та виплата середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Суд апеляційної інстанції вказав, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону № 3551-ХІІ не є видом відпустки який надається щорічно.

У контексті зазначених норм, Верховний Суд вважає таке твердження помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

У цьому випадку, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанцій, та зазначає про те, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

На переконання колегії суддів, в рамках правовідносин у справі, яка переглядається судом, пріорітетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982,52 грн та стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку, проте суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні з Головного управління Національної поліції в Донецькій області не вирішував питання щодо правильності обрахунку позивачем та судом першої інстанції заявленої суми несплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто суд апеляційної інстанції не досліджував доказів та не з`ясовував обставин у цій частині позовних вимог.

Оскільки вказані обставини залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні у визначеній позивачем сумі з урахуванням визнання права на її виплату, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №200/12427/19-а скасувати.

Справу №200/12427/19-а направити на новий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов