№ 200/12429/19-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року

м. Київ

справа № 200/12429/19-а

адміністративне провадження №К/9901/34221/20, №К/9001/34298/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №200/12429/19-а за адміністративним позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційні провадження у якій відкрито за касаційними скаргами: Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2020 (головуючий суддя Кочанова П.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 (головуючий суддя Гайдар А.В., суддів: Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.),

УСТАНОВИВ:

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від №0002044403 від 02.10.2019 про застосування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3' 090' 854,30грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020, адміністративний позов задоволено частково.

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2020, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області звернулося з касаційною скаргою Верховного Суду. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2020 відкрито касаційне провадження №К/9901/34221/20 за касаційною скаргою Підприємства.

Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження №К/9901/34298/20 за касаційною скаргою податкового органу.

Ухвалою суду від 08.05.2023 касаційний розгляд справи №200/12429/19-а призначено попередньому судовому засіданні на 09.05.2023.

Розгляд справи у касаційному порядку здійснюється у попередньому судовому засіданні з урахуванням положень статті 343 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Головного управління ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» з питань повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість за період з 03.09.2015 по 26.04.2019, про що складено акт від 23.05.2019 №575/05-99-44-03-15-1/03337119 (т. 1 а.с. 33-47).

Перевіркою встановлено порушення Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 57.1, пункту 57.3 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Кодексу в частині несвоєчасної сплати сум узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість по рішенню суду про розстрочення (вiдстрочення) податкового боргу № 2а/0570/21291/2011 від 24.11.2011, рішенню суду про розстрочення (вiдстрочення) податкового боргу № 2а/0570/2702/2012 вiд 19.03.2012, рішенню суду про розстрочення (вiдстрочення) податкового боргу № 2а/0570/4516/2012 вiд 27.04.2012, рішенню суду про розстрочення (вiдстрочення) податкового боргу № 805/2426/15-а вiд 28.07.2015, рішенню суду про розстрочення (вiдстрочення) податкового боргу № 805/16715/13-а вiд 28.11.2013, рішенню суду про розстрочення/відстрочення № 805/4234/15-а вiд 05.11.2015.

Позивачем подано заперечення від 13.06.2019 на Акт перевірки (т. 1 а.с. 48-53).

За результатами розгляду заперечень податковим органом надано відповідь від 20.06.2019, у якій зазначено, що висновки акта перевірки №575/05-99-44-03-15-1/03337119 від 23.05.2019 відповідають нормам Податкового кодексу України та залишаються без змін (т. 1 а.с. 54-58).

На підставі вказаного Акта перевірки Головним управлінням ДФС у Донецькій області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2019 №0045234403 про застосування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3090854,30грн. (т. 1 а.с. 60).

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 24.06.2019 № 0045234403 подав скаргу від 16.07.2019 до Державної фіскальної служби України (т. 1 а.с. 71-78).

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України 19.09.2019 прийнято рішення про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 24.06.2019 №0045234403 в частині застосування штрафу в сумі 1165,60грн. та залишення без змін зазначеного податкового повідомлення-рішення в іншій частині (т. 1 а.с. 79-83).

З урахуванням рішення Державної податкової служби України від 19.09.2019 Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.10.2019 №0002044403 про застосування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3' 089' 688,70грн. (т. 1 а.с. 66).

Податковим повідомленням-рішенням від 02.10.2019 №0002044403 на підставі статті 126 Податкового кодексу України застосовано фінансові санкції в розмірі 20% за затримку сплати узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість на кількість днів - 598, 599, 600, 606, 607, 608, 609, 610, 613, 614, 615, 620, 621, 622, 623, 624, 627, 628, 699, 840, 843, 844, 879, 880, 902, 930, 932, 934, 937, 938, 942, 964, 965, 969, 972, 973, 993, 994, 995, 996, 1030, 1031, 1056, 1057, 1058, 1072, 1073, 1154, 1174, 1187, 1196, 1209, 1214, 1239, 1246, 1247, 1248, 1258, 1259, 1272, 1274, 1583, 1596, 1597, 1598, 1626, 1627, 1630, 1631, 1632, 1633, 1637, 1648, 1656, 1759, 1763, 1781, 1784, 1791, 1820, 1826, 1829, 1830, 1833, 1834, 1835, 1854, 1856, 1857, 1861, 1865,1877, 1889, 1890, 1893, 1915, 1916, 1934, 1940, 1966, 1967, 2002, 2003, 2029, 2060, 2099, 2214, 2215, 2247, 2249, 2264, 2270, 2306, 2313, 2332 в сумі 15' 448'443,73грн, внаслідок чого нараховано фінансових санкцій на суму 3' 089' 688,70грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення від 02.10.2019 №0002044403 (т. 3 а.с. 136-139), за несвоєчасну сплату зобов`язань до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі:

439267,07 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 24.11.2011 по справі № 2а/0570/21291/2011;

414816,39 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 19.03.2012 по справі № 2а/0570/2702/2012;

432199,09 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 27.04.2012 по справі № 2а/0570/4516/2012;

433154,35 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 28.11.2013 по справі № 805/16715/13-а ;

502102,40 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 28.07.2015 по справі № 805/2426/15-а;

868149,40 гривень за несвоєчасну сплату зобов`язань розстрочених згідно рішення суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу від 05.11.2015 по справі №805/4234/15-а.

Як визнається сторонами, рішеннями судів з позивача була стягнута податкова заборгованість. На підставі заяв позивача були прийняті рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі №2а/0570/21291/2011 від 24.11.2011, рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі №2а/0570/2702/2012 від 19.03.2012, рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі № 2а/0570/4516/2012 від 27.04.2012, рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі №805/2426/15-а від 28.07.2015, рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі №805/16715/13-а від 28.11.2013, рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справі №805/4234/15-а від 05.11.2015.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, Підприємство звернулося з адміністративним позовом до суду про скасування рішення контролюючого органу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що при прийнятті спірного рішення контролюючий орган не врахував те, що позивачем здійснювалась сплата податкових зобов`язань по деклараціям за квітень 2018 року - березень 2019 року та перераховувались підприємством на рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ. Однак ці грошові кошти відображені в розрахунку фінансових санкцій, як такі, що були зараховані у сплату податкового боргу згідно рішень суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу 2011, 2012, 2013, 2015 років. Дата виникнення боргу по судових рішеннях до 01.07.2015. На розстрочений борг податковий орган не повинен нараховувати штраф за період дії договору, оскільки за таке розстрочення (відстрочення) податкового боргу позивач сплачує проценти, що дорівнюють сумі пені, визначеної п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України. Наголошує, що відповідачем не враховані положення пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, тобто, строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Зазначає, що підприємство має сертифікат Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної дії від 28.08.2014, який стосується сплати податків та обов`язкових платежів з 14.04.2014, тому податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафу є протиправним, винесеним з порушенням норм чинного законодавства України та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивачем порушено строки сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість згідно судових рішень про розстрочення (відстрочення) податкового боргу 2011, 2012, 2013, 2015 років, чим порушено ст. 16, п. 57.1. та 57.3 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, за що до нього правомірно застосовано штрафні санкції у розмірах, встановлених статтею 126 Податкового кодексу України. Вважає, що погашення податкових зобов`язань відбувалося з порушенням граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов`язань, визначених судовими рішеннями про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, тому до позивача правомірно застосовані штрафні санкції. Відповідач також зауважив на тому, що приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачають безумовного звільнення платника податків від відповідальності за порушення строків сплати податкових зобов`язань.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково. Визнано протиправним і скасовано повідомлення-рішення від 02.10.2019 №0002044403 в частині штрафних санкцій на суму 1' 576' 292,90 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи спірне рішення в частині, суди посилались на те, що відповідно до розрахунку фінансових санкцій за порушення термінів сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що є додатком до податкового повідомлення-рішення загальна сума штрафних санкцій складає 3' 089' 688,70 гривень. У свою чергу, штрафні санкції, які нараховані відповідачем поза межами 1095 днів складають 1' 576' 292,90 гривень. Відтак, визначене у податковому повідомленні-рішенні грошове зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість в сумі 1' 576' 292,90 гривень прийнято за межами застосування строків давності, про що свідчить розрахунок штрафної санкції, тому відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень, та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині, суди виходили з того, що коли платник податку на додану вартість не сплатив самостійно узгоджену суму податкового зобов`язання в установлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України строк і не сплачує податковий борг, який внаслідок цього виник, контролюючий орган вправі здійснити за платника податку заходи щодо погашення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку цього платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість за рішенням суду. Враховуючи наявність судових рішень про стягнення податкового боргу, що виник до липня 2015 року, суди дійшли висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення вимог Податкового кодексу України під час зарахування в рахунок сплати цих зобов`язань коштів з рахунків електронного адміністрування. У даному випадку, на стягнення податкового боргу, що виник до липня 2015 року наявні судові рішення, що свідчить про недопущення відповідачем порушень статті 95 Податкового кодексу України. Крім того, судами вказано, що Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо Сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, сторони звернулись з касаційними скаргами до Верховного Суду.

Вважаючи, що судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 242 КАС України щодо всебічного повного і об`єктивного розгляду всіх обставин у сукупності та неправильного застосування матеріального права, позивач подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої Підприємство вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно тлумачать пункт 87.9 статті 87, пункт 102.2 статті 102 Податкового кодексу України. На думку позивача, суди помилково застосували норми пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, адже за фактичними обставинами справи мало місце зарахування коштів з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ, яке було здійснено в порядку черговості на погашення податкового боргу, який виник до 01 липня 2015 року та був розстрочений рішеннями судів, - що підпадає під дію застосування пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що суди неправильно визначили строк давності для нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, який встановлено пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України, а саме 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Позивач вважає, що суди не врахували дати граничного строку за поданими деклараціями за рішеннями судів. З урахуванням змісту судових рішень та періоду виникнення визначених у них податкових зобов`язань, має місце порушення відповідачем строків притягнення до відповідальності під час застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату. На підставі викладеного, Підприємство просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу Підприємства не скористався, що перешкоджає розгляду справи у порядку касаційного провадження.

Також, у цій справі рішення судів попередніх інстанцій оскаржив податковий орган. Як вказує відповідач у касаційній скарзі, задовольняючи позовні вимоги, суди не врахували, що податкове правопорушення є триваючим, оскільки платник перебуває у стані безперервного продовження неправомірної бездіяльності, відтак, враховуючи, що позивач узгоджену суму податкового зобов`язання за рішеннями судів про розстрочення податкового боргу сплачував у період з 2017 по 2019 роки, термін, визначений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України не минув, тому, повинен обчислюватись з дати фактичної сплати (погашення) узгодженої суми податкових зобов`язань - дати припинення здійснення платником неправомірної бездіяльності. Відтак, на думку відповідача судами неправильно застосовано положення статті 102 Податкового кодексу, затим оскаржувані рішення не відповідають вимогам статті 242 КАС України. З урахуванням зазначеного, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив Підприємства на касаційну скаргу податкового органу до суду не надійшов, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги позивача, касаційної скарги відповідача, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок узгодження податкового зобов`язання визначений статтею 54 Податкового кодексу України.

Відповідно до пунктів 54.1 та 54.5 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджується, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 03337119, про що свідчить статут підприємства та виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач перебуває на податковому обліку відповідача, про що зазначено у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Податковим органом проведено камеральну перевірку своєчасності сплати Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» податкових зобов`язань з податку на додану вартість згідно судових рішень про розстрочення (відстрочення) податкового боргу 2011, 2012, 2013, 2015 років.

Прийняті рішення судів про стягнення податку на додану вартість обґрунтовуються тим, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» самостійно задекларувало податкові зобов`язання та визнавало позовні вимоги в повному обсязі про, що зазначено в судових рішеннях у справах №2а/0570/21291/2011, №2а/0570/2702/2012, №2а/0570/4516/2012, №805/16715/13-а, №805/2426/15-а, № 805/4234/15-а.

Як встановлено у справі та визнається сторонами, на підставі заяв позивача були прийняті рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу.

Актом камеральної перевірки встановлено, що позивачем порушено строки сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість згідно судових рішень про розстрочення (відстрочення) податкового боргу 2011, 2012, 2013, 2015 років, за що до позивача застосовано штрафні санкції у розмірах, встановлених статтею 126 Податкового кодексу України. Як вважав відповідач, погашення податкових зобов`язань відбувалося з порушенням граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов`язань, визначених судовими рішеннями про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, тому до позивача застосовані штрафні санкції.

Позивач та відповідач не погодились з висновком судів попередніх інстанцій, що визначене у податковому повідомленні-рішенні грошове зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість в сумі 1' 576' 292,90 гривень прийнято за межами застосування строків давності. Як відзначено судами, враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу України, то відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Статтею 114 Податкового кодексу України передбачено, що граничні строки застосування штрафних санкцій до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених Податковим кодексом України.

Приписами пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

На платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов`язання.

Несплачене у встановлений законом строк узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.

За несвоєчасну сплату платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання, такий притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах визначених Податковим кодексом України.

Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.

Розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу України, тобто штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів.

Перебіг строку в 1095 днів, визначеного статтею 102 Податкового кодексу України, починається з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Не відповідають вище вказаному доводи відповідача, що термін, визначений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України не минув, оскільки повинен обчислюватись з дати фактичної сплати (погашення) узгодженої суми податкових зобов`язань - дати припинення здійснення платником неправомірної бездіяльності.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що у постанові від 05.07.2019 у справі №820/11541/13-а Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції в частині відсутності порушень контролюючим органом приписів статей 102 та 114 Податкового кодексу України, щодо строку застосування штрафних санкцій в 1095 днів, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, штрафна санкція може бути застосована тільки після сплати суми, тобто строк визначення зобов`язань повинен починатися з дня сплати, а не з дня подання декларації. Верховний Суд вказав, що положенням статті 102 Податкового кодексу України чітко визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Таким чином враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу України, то відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Як встановлено судами у справі, що розглядається, погашення податкового боргу з податку на додану вартість згідно судових рішень про розстрочення (відстрочення) податкового боргу 2011, 2012, 2013, 2015 років відбулося поза межами стоків, встановлених Податковим кодексом України, що підтверджується актом перевірки, розрахунком фінансових санкцій до спірного податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтування касаційної скарги податкового органу висновків судів не спростовують, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Поряд з цим, у касаційній скарзі позивач правильно вказав, що у цій справі має місце порушення відповідачем строків притягнення до відповідальності під час застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату. При цьому, не погоджуючись з розрахунком штрафних санкцій відповідача, позивач без належного обґрунтування зазначає, що у цій справі має місце інший початок перебігу строків давності, посилаючись на дати судових рішень та номера справ.

Необхідно враховувати, що відповідно до статей 10 11 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як вбачається, фактично доводи касаційної скарги Підприємства зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Суд зауважує, що обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Також, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

Крім вказаного, у касаційній скарзі обґрунтовуючи помилковість висновків судів, позивач посилається на те, що судами застосовано до спірних правовідносин пункт 87.9, у свою чергу, позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню абзац другий пункт 87.1 статті 87 Податкового кодексу України.

Як вказує позивач, у справі мало місце зарахування коштів з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на погашення податкового боргу, який був розстрочений рішеннями судів. Разом з тим, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків. На переконання позивача, судами не застосовано спеціальну норму, що визначає джерела сплати грошових коштів. Позивач стверджує, що дії контролюючого органу порушують встановлений спосіб виконання цих рішень суду.

Джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків визначені статтею 87 ПК.

Згідно з пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу другого пункту 87.1 статті 87 цього Кодексу джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з рахунків платника податків, відкритих у банках, небанківських надавачах платіжних послуг.

Разом з тим, позивач не враховує положення абзацу третього пункту 87.1 статті 87, яким унормовано, що не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що мотивуючи висновки за результатом розгляду справи суди врахували, у тому числі, норми абзацу положення абзацу третього пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України.

Також, суди посилались на позицію Верховного Суду щодо правового регулювання погашення податкового боргу з податку на додану вартість за рахунок коштів у системі електронного адміністрування цього податку, викладену у постанові 30.07.2019 у справі №440/4082/18, згідно з якою, у разі коли платник податку на додану вартість не сплатив самостійно узгоджену суму податкового зобов`язання в установлений пунктом 57.1 статті 57 ПК строк і не сплачує податковий борг, який внаслідок цього виник, контролюючий орган вправі здійснити за платника податку заходи щодо погашення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку цього платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість за рішенням суду.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, враховуючи наявність судових рішень про стягнення податкового боргу, що виник до липня 2015 року, суди дійшли висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення вимог Податкового кодексу України під час зарахування в рахунок сплати цих зобов`язань коштів з рахунків електронного адміністрування.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

Зазначені у касаційній інстанції доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди з висновками за результатами судового розгляду, однак, такі доводи не є свідченням неправильного застосування положень Податкового кодексу України.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статями 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №200/12429/19-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду