ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 200/12659/18
провадження № 61-7702св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дніпрогаз» і Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпропетровськгаз збут» про захист прав споживача.
Позовна заява мотивована тим, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 і є побутовим споживачем природного газу. Квартира обладнана одним газовим приладом - газовою плитою, яка використовується для приготування їжі; за вказаною адресою закріплено особовий рахунок № НОМЕР_1 ; індивідуальний прилад обліку газу в квартирі не встановлено.
Вказувала, що будинок АДРЕСА_2 знаходиться в управлінні та на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-2»). З 1 травня 2017 року побутовим споживачам газу за вказаною адресою, які не мають індивідуальних лічильників газу, в тому числі і їй, здійснюється нарахування за показаннями загальнобудинкового лічильнику газу. Вважає, що нарахування їй обсягів спожитого газу за показаннями загальнобудинкового лічильника газу та нарахування плати за газ на підставі такого визначення його обсягу, є неправомірними.
Посилаючись на вказані обставини, просила:
- визнати незаконними дії ПАТ «Дніпрогаз» щодо нарахування їй обсягу спожитого газу та дії ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» щодо нарахування плати за спожитий газ за особовим рахунком № НОМЕР_1 (
АДРЕСА_3 ) за показниками загальнобудинкового газового лічильника з 1 травня 2017 року;
- зобов`язати ПАТ «Дніпрогаз» здійснити перерахунок обсягу спожитого газу, а ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» - перерахунок плати за газ за особовим рахунком № НОМЕР_1 (
АДРЕСА_3 ), виходячи із діючих з 1 травня 2017 року та у відповідні періоди норм споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників на плиту газову.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з обладнанням будинку АДРЕСА_2 будинковим вузлом обліку правомірним є визначення відповідачами обсягу спожитого позивачем природного газу
з травня 2017 року відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня
2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відсутність лічильника газу на об`єкті окремого побутового споживача виключає облік природного газу, спожитого таким споживачем, за даними будь-якого іншого лічильника газу. Суди не врахували, що загальнобудинковий лічильник природного газу здійснює облік споживання групою побутових споживачів на групі належних цим споживачам об`єктах, тому використання даних такого обліку для нарахування окремому побутовому споживачу плати за спожитий природний газ є неправомірним і порушує права такого споживача.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 676/3059/17 (провадження у справі № 61-37783св18) щодо застосування статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а саме, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження зі споживачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу безпосередньо порушують права споживача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем.
Позиція інших учасників справи
У липні 2019 року представник ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»
Михайлишина О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
У серпні 2019 року представник ПАТ «Дніпрогаз» - адвокат Кондратенко Д. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та отримує послуги з газопостачання (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).
Балансоутримувачем багатоквартирного будинку
АДРЕСА_2 є КП «Жилсервіс-2».
З акта від 18 квітня 2018 року суди встановили, що у будинку
АДРЕСА_2 встановлено лічильник Є25 № 21067.
З травня 2017 року ТОВ «Дніпропетровсьгаз збут» почало здійснювати облік спожитого газу споживачам, у квартирах яких відсутні індивідуальні лічильники, за показниками загальнобудинкового лічильника.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI (тут і надалі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 3533-VI) споживачі природного газу - це фізичні особи (населення), фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до приписів статті 6 Закону № 3533-VI суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані, зокрема, забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі -
до 1 січня 2018 року.
У разі невстановлення населенню лічильників газу суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 глави 5 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем в редакції, чинній на час виникнення спору, визначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу, може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.
Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок оператора ГРМ.
У разі наявності вузла обліку природного газу, встановленого для ведення такого обліку в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків або гуртожитків, визначення об`єму спожитого природного газу мешканцями зазначених об`єктів здійснюється відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620.
Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620, в редакції, чинній на час виникнення спору, встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.
Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
Зміст статті 6 Закону № 3533-VI свідчить про наявність безумовного обов`язку відповідних суб`єктів господарювання - газорозподільних організацій -забезпечити встановлення лічильників для такої категорії споживачів природного газу як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування приладів та робіт, які підлягають встановленню, або забезпечувати цими приладами відповідних суб`єктів господарювання.
Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18).
Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження зі споживачем (зборами співвласників багатоквартирного будинку) та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу безпосередньо порушує права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу окремо кожним споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем, ставить споживачів газу у одному будинку у нерівне становище.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 676/3059/17 (провадження № 61-37783св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 676/5739/17 (провадження № 61-45698св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 176/1664/18 (провадження № 61-5545св19) та від 20 листопада
2020 року у справі № 208/6319/18 (провадження у справі №61-10617св20).
Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений за ініціативою ПАТ «Дніпрогаз», однак договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку не врегульовані між балансоутримувачем будинку та відповідачами.
Також в обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що договори між окремими побутовими споживачами (власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу) та відповідачами, зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника та проведення оплати за показниками такого лічильника, не укладалися.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення. Зокрема, встановивши, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений за ініціативою ПАТ «Дніпрогаз», суди не перевірили: чи врегульовані між балансоутримувачем будинку та відповідачем договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку, чи були укладені договори між окремими побутовими споживачами (власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу) та відповідачами, зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника та проведення оплати за показниками такого лічильника.
Крім того, суди не перевірив доводи позивача про те, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу безпосередньо порушують її права, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на такі недоліки судового розгляду, проте суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
В силу статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, встановити, чи врегульовані між балансоутримувачем будинку та відповідачем договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку; чи були укладені договори між окремими побутовими споживачами (власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу) та відповідачами, зокрема щодо встановленнязагальнобудинкового лічильника та проведення оплати за показниками такого лічильника; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2019 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук