№ 200/12980/14-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 200/12980/14-ц

провадження № 61-14159св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Цормутяна Гургена Хачатуровича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.

касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року

та касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості спадкування, усунення від спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживав разом з нею однією сім`єю у придбаній ними разом квартирі АДРЕСА_2 .

З 2003 року вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет.

З 1998 року ОСОБА_4 не спілкувався із своєю сім`єю, а саме дружиною ОСОБА_5 і двома синами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а у серпні 2003 року його шлюб було розірвано.

Відповідачі постійно знущалися із свого батька, били його, чинили йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , через що ОСОБА_4 був змушений шукати собі місце для ночівлі, ночував у друзів або у неї.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року позов ОСОБА_4 про виділення в натурі його частки у спільній частковій власності було задоволено. У зв`язку із неможливістю виділити частку майна в натурі рішенням суду було стягнуто з синів та дружини на користь ОСОБА_4 компенсацію у розмірі його частки в квартирі АДРЕСА_4 в розмірі 71 729,50 грн. Проте рішення суду до цього часу не виконане.

У серпні 2003 року вона з ОСОБА_4 почали проживати однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_5 . Оскільки у цій квартирі мешкали ще її батьки та дочка зі своїм чоловіком, вона з ОСОБА_4 у листопаді 2004 року знайшли однокімнатну квартиру, за яку внесли завдаток, частково грошима їм допомогли її батьки, а решту коштів вона взяла в позику у своєї дочки та частково у друзів.

У грудні 2004 року вони вселилися у зазначену квартиру, а договір купівлі-продажу оформили у червні 2005 року на ОСОБА_4 , оскільки вона за місцем роботи перебувала у черзі на житло, і тому навіть не була зареєстрована у придбаній квартирі.

Через постійне погане ставлення до ОСОБА_4 його колишньої дружини та синів у нього виникли проблемі із здоров`ям.

У 1984 року ОСОБА_4 переніс інфаркт, внаслідок чого отримав другу групу інвалідності, а у 2002 році - другий інфаркт, проте через невідвідування лікарні з нього зняли групу інвалідності.

ОСОБА_4 потребував дорогих ліків, через що увесь їх спільний бюджет витрачався на ліки, а жили вони майже повністю за рахунок її дочки та чоловіка.

Вона разом з ОСОБА_4 також сплачували обов`язкові платежі за користування дачею та гаражем. У травні 2008 року робили ремонт квартири, а також ремонт їх дачного будинку. Садова ділянка обліковувалася за ОСОБА_4 , але він хотів передати її у власність їй або її дочці після завершення судових спорів з його колишньою дружиною.

Усі витрати на поховання ОСОБА_4 понесла вона та її дочка.

Відповідачі ніколи не цікавилися ні життям, ні здоров`ям свого батька.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається із садової ділянки № НОМЕР_1 з садовим будинком у Садовому товаристві «Сура», що знаходиться у селі Новомихайлівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, права одержання грошових коштів з відповідачів у розмірі 71 729 грн за рішенням Бабушкінського районного суду місто Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року та виконавчим листом від 15 липня 2008 року у справі № 2-2837-2007 року як компенсації вартості його частки у спільній сумісній власності - квартирі, та однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що фактично була придбана за її кошти.

16 березня 2010 року вона звернулася до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але свідоцтво видано не було.

Вважає, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 , оскільки була придбана під час спільного проживання однією сім`єю, тому повинна бути виключена із складу спадкового майна, а право власності на неї має бути визнане за нею.

Грошові кошти, належні ОСОБА_4 за рішенням суду від 28 листопада 2007 року також мають бути виключені із складу спадкового майна, тому що саме відповідачі повинні були їх виплатити спадкодавцю, оскільки вона із спадкодавцем проживала однією сім`єю і мали спільний бюджет.

Щодо іншої спадщини вважає, що черговість у спадкуванні повинна бути змінена, і вона повинна бути спадкоємцем першої черги, а не четвертої, оскільки спадкодавець фактично був її чоловіком, а відповідачі повинні бути усунені від спадкування через зухвале ставлення до спадкодавця та ненадання йому допомоги, коли він був тяжко хворий та потребував її.

З липня 2009 року до дня смерті спадкодавець хворів та потребував особливого догляду, який йому надавала вона, витрачала власні кошти на його утримання та догляд: уколи, крапельниці, дієтичну їжу.

Через два тижні після поховання ОСОБА_4 відповідачі приїхали на дачу та почали їй погрожувати, виганяти її з дачі, побили, завдавши тяжких тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2012 року відповідачів визнано винними у скоєнні злочину та призначено покарання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю її разом з ОСОБА_4 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , з червня 2002 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- змінити для неї черговість спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу;

- усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування;

- визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 балансовою вартістю 11 904 грн загальною площею 38,5 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м, яка складається із: 1-коридор, 2-кладова, 3-санвузол, 4-кухня, І-лоджія, 5-житлова кімната;

- визнати за нею право на одержання грошових коштів з відповідачів в розмірі 71 729 грн за рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року та виконавчим листом від 15 липня 2008 року у справі № 2-2837-2007 року як компенсації вартості його частки у спільній сумісній власності - квартирі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості спадкування, усунення від спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування, задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 з 17 лютого 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено для ОСОБА_1 черговість спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу.

Усунуто відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , балансовою вартістю 11 904 грн, загальною площею 38,5 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м, яка складається із: 1-коридор, 2-кладова, 3-санвузол, 4-кухня, І-лоджія, 5-житлова кімната.

Визнано за ОСОБА_1 право на одержання грошових коштів з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в розмірі 71 729 грн за рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року та виконавчим листом від 15 липня 2008 року у справі № 2-2837-2007 року як компенсації вартості частки ОСОБА_4 у спільній сумісній власності - квартирі.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 1 168,59 грн з кожного.

Встановлюючи факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що позивач та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю більше п`яти років.

Змінюючи для ОСОБА_1 черговість спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, вона опікувалася спадкодавцем, якому через тяжку хворобу був необхідний постійний догляд, надавала матеріальне забезпечення, допомагала у проведенні ремонту квартири та здійсненні побуту, забезпечувала його потреби, взяла на себе всі витрати на поховання.

Усуваючи відповідачів від права на спадкування та визнаючи за позивачем право власності на квартиру та право на одержання грошових коштів, місцевий суд виходив з того, що відповідачі не надавали будь-якої допомоги батьку ОСОБА_4 , який був похилого віку, страждав на тяжке серцеве захворювання, потребував сторонньої допомоги, тобто знаходився у безпорадному стані. Відповідачі знущалися з ОСОБА_4 , принижували та били його.

Поновлюючи ОСОБА_1 строк звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений строк пропущений з поважних причин, оскільки 12 листопада 2009 року відповідачі вчинили щодо неї злочинні дії та нанесли тяжкі тілесні пошкодження, що визнано вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2012 року у справі № 1-436/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 211, частиною другою статті 296 КК України, за яким відповідачі були засуджені на 7 років позбавлення волі. Позивач тривалий час перебувала на довгостроковому стаціонарному лікуванні та ще й досі перебуває під наглядом лікарів, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була порушена лише в квітні 2010 року, позивач неодноразово брала участь у слідчих діях як потерпіла, що також забрало багато часу та перешкодило їй своєчасно звернутися з позовом до суду на захист своїх порушених прав.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року скасовано в частині усунення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , балансовою вартістю 11 904 грн, загальною площею 38,5 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м, яка складається із: 1-коридор, 2-кладова, 3-санвузол, 4-кухня, І-лоджія, 5-житлова кімната та в частині визнання за ОСОБА_1 права на одержання грошових коштів з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в розмірі 71 729 грн за рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року та виконавчим листом від 15 липня 2008 року у справі № 2-2837-2007 року як компенсації вартості частки ОСОБА_4 у спільній сумісній власності - квартирі та прийнято в цих частинах нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року змінено в частині розподілу судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243,60 грн.

В іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 983,34 грн.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині усунення відповідачів від права на спадкування, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на однокімнатну квартиру № 68 та в частині визнання за ОСОБА_1 права на одержання грошових коштів та приймаючи в цих частинах нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та безспірних доказів щодо ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів.

Крім того, належними доказами не підтверджено, що догляду з боку ОСОБА_1 було не достатньо і спадкодавець потребував конкретної допомоги від інших осіб, зокрема від відповідачів, а останні відмовили в цьому, тобто ухилялися від надання допомоги спадкодавцю.

Враховуючи, що одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як спадкоємці не можуть бути усунуті від спадкування за законом після смерті свого батька - ОСОБА_4 .

Відповідно до положень статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, тому за ОСОБА_1 не може бути визнано право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , і право на одержання грошових коштів за рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року та виконавчим листом від 15 липня 2008 року у справі № 2-2837-2007 року.

В решті залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про виправлення арифметичної помилки у постанові Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що арифметичні помилки при розподілі судових витрат відсутні, оскільки колегія суддів правильно визначила до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

25 липня 2019 року ОСОБА_1 та її представник адвокат Цормутян Г. Х. подали касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

29 липня 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити постанову апеляційного суду в частині зміни для ОСОБА_1 черговості спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу, визнання у встановленні факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з 17 лютого 2004 року до 24 жовтня 2009 року та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

29 серпня 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скаргаОСОБА_1 та її представника адвоката Цормутяна Г. Х. мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення від права на спадкування суперечить вимогам закону та встановленим у справі фактичним обставинам.

Відповідачі на порушення норм процесуального права не надали суду доказів, які б спростували факт їх ухилення від надання допомоги спадкодавцеві.

Апеляційним судом не обґрунтовано висновку про те, що самоусунення відповідачів від надання допомоги спадкодавцеві та від його утримання в дійсності не було пов`язано з відповідними умисними діями та бездіяльністю відповідачів.

Також судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки ні діям позивача (постійному наданню з її боку необхідного догляду та піклування), ні діям відповідачів щодо спадкоємця, враховуючи його тяжкий стан та необхідність постійного надання йому допомоги. У справі встановлено, що відповідачі систематично вчиняли щодо свого батька протиправні насильницькі дії, неодноразово завдавали йому тілесних ушкоджень, що підтверджено листами Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, актом судово-медичного огляду.

У матеріалах справи також наявні докази щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , який страждав на тяжке серцеве захворювання та лікувався у стаціонарі у кардіологічному відділенні. Догляд за ОСОБА_4 здійснювала лише вона, всі необхідні побутові та соціальні дії також вчинялися нею. Лише позивач самостійно здійснювала поховання спадкодавця.

Крім того, відповідачі за життя батька так і не виконали судове рішення про сплату компенсації за частку у квартирі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року мотивована тим, що апеляційним судом проігноровано практику Верховного Суду, виловлену у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, щодо неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють зміну черговості одержання права на спадкування, та практику Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 201/7886/16-ц, щодо розгляду заяви про застосування позовної давності.

Постанова суду апеляційної інстанції про зміну черговості спадкування є немотивованою та такою, що порушує норми матеріального права.

Факт знаходження спадкодавця тривалий час у безпорадному стані не знайшов свого підтвердження, а стаціонарне лікування протягом 20 днів у 2004 році не може свідчити про безпорадний стан ОСОБА_4 у 2009 році.

Також ним було заявлено клопотання про дослідження доказів в оригіналах, проте апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання, не дослідив належним чином докази, не усунув наявні протиріччя, не оцінив належності та допустимості кожного доказу, та не повно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того поза увагою суду апеляційної інстанції було залишено те, що позивачем не надано доказів відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року мотивована тим, що за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду ним було сплачено судовий збір в розмірі 3 957,73 грн розраховуючи судовий збір у розмірі 3 957,73 грн в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року суд зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому поєднано 2 вимоги майнового (1 190,40 грн та 717,29 грн) і 3 вимоги немайнового характеру (кожна з яких станом на 2014 рік по 243,60 грн), тобто 3 957,73 грн = (1 190,40 грн + 717,29 грн + (243,60 грн + 243,60 грн + 243,60 грн)) * 150 %. Відмовляючи йому у задоволенні заяви про виправлення арифметичної помилки в ухвалі від 26 липня 2019 року суд зазначив про те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги станом на 2019 рік (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), становить: 3 226,94 грн = (243,60 грн + 1 190,40 грн + 717,29 грн) * 150 %.

Зазначений розрахунок є помилковим, оскільки враховує лише одну вимогу немайнового характеру, проте позов містить 3 вимоги немайнового характеру (кожна з яких станом на 2014 рік по 243,60 грн).

Сплата позивачем при поданні позову судового збору лише за одну вимогу немайнового характеру у розмірі 243,60 грн не дає підстав суду, виходячи з цього, розрахувати суму судового збору, яка не відповідає вимогам Закону.

Судові витрати за результатами розгляду його апеляційної скарги, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь повинні становити (3 140,36 грн + 817,73 грн) - 243,60 грн = 3 714,49 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

06 вересня 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до хибного тлумачення норм матеріального права, не містять посилання на правові позиції Касаційного цивільного суду та суперечать практиці застосування норм, і зводяться до переоцінки доказів.

Виписка із історії хвороби № 5507 про стаціонарне лікування ОСОБА_4 протягом 20 днів у 2004 році не може свідчити про його безпорадний стан у 2009 році, тому не є достатнім, належним та допустимим доказом безпорадного стану.

Факт того, що ОСОБА_4 не відвідував лікарні та не мав жодної групи інвалідності підтверджується самим позивачем, тому відповідно до норм ЦПК України не потребує доказування.

При вирішенні питання усунення від права на спадкування та зміни черговості спадкування загальною підставою, яка повинна існувати в сукупності з іншими підставами для задоволення позову з обох питань - перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Підстави в задоволенні позову ОСОБА_1 відсутні, тому задоволення позовних вимог щодо зміни черговості спадкування підлягають скасуванню, оскільки суперечать правовим позиціям Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю протягом 5 років є недоведеною, а суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо перевірки письмових доказів оригіналам та надавши оцінку неперевіреним доказам зробили необґрунтований висновок.

06 вересня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що факт того, що спадкоємець ОСОБА_4 тривалий час хворів і знаходився у безпорадному стані не знайшов свого підтвердження.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині усунення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від права на спадкування, помилково та незаконно залишив в силі рішення місцевого суду про зміну черговості спадкування з четвертої черги на першу для ОСОБА_1

ОСОБА_1 не надавала судам оригіналів доказів для дослідження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цормутян Г. Х., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року і витребувано її матеріали із Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

05 вересня 2019 року справа № 200/12980/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пунктів 2.10., 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року.

Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3», у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 був батьком відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано 27 серпня 2003 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 .

З 17 лютого 2004 року ОСОБА_1 мешкала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_9 , разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зазначеній квартирі ОСОБА_1 продовжує проживати, що підтверджується довідкою Комунального житлово-експлуатаційного підприємства від 21 лютого 2013 року № 36.

За ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на садовий (дачний) будинок № НОМЕР_1 в Садовому товаристві «Сура», розташованому у селі Новомиколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією техпаспорту, виданого Комунальним підприємством Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентаризації».

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим 30 липня 1997 року Новомиколаївською сільською радою народних депутатів, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1073 га, розташованої на території садового товариства «Сура», ділянка № НОМЕР_1 , Новомиколаївської сільської ради.

Згідно з договором купівлі-продажу від 03 червня 2005 року, посвідченим державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновською Л. Г., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 . Згідно з технічним паспортом загальна площа спірної квартири 38,5 кв. м, житлова - 18,1 кв. м, та складається з: 1-коридор, 2-кладова, 3-санвузол, 4-кухня, 5-житлова кімната, І-лоджія.

ОСОБА_1 брала участь у здійсненні ремонту квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується укладеними нею договорами з комерційними структурами на виготовлення лоджії, дверних блоків, сходів, дверних полотен, плінтусів. Нею також придбавалася побутова техніка, меблі та ремонтні матеріали.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2007 року у справі № 2-2837/2007 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна, яке знаходиться в спільній частковій власності задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію в розмірі вартості його частки квартири АДРЕСА_4 в сумі 71 729,50 грн. Зазначеним рішенням суду встановлено, що відповідачі перешкоджали спадкодавцю у здійсненні права власності та розпорядженням належною йому частиною вищезазначеної квартири.

15 липня 2008 року на підставі вказаного рішення Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська видано виконавчий лист № 2-2837/2007.

Відповідачами не надано доказів щодо виконання зазначеного рішення суду.

Згідно із спадковою справою № 1166/2009, після смерті ОСОБА_4 у встановлений чинним законодавством строк до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавались.

Судами також було встановлено те, що ОСОБА_4 страждав на серцеве захворювання та лікувався у стаціонарі в кардіологічному відділенні Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності.

ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_4 та витратила кошти, зокрема на придбання ритуальних товарів, копання могили, замовлення ритуальних послуг, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 25 жовтня 2009 року, рахунком-замовленням на ритуальні послуги.

Крім того, факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, встановлений також у вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2012 року у справі № 1-436/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 211, частиною другою статті 296 КК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника адвоката Цормутяна Г. Х. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше п`яти років, тобто з 17 лютого 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона опікувалася спадкодавцем, надавала матеріальне забезпечення, допомогала у проведенні ремонту квартири та здійсненні побуту, забезпечувала його потреби, взяла на себе всі витрати на поховання.

Також, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення відповідачів від права на спадкування та визнання за нею права на одержання грошових коштів, з огляду на таке.

Як зазначено вище, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідоксмерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правила частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Враховуючи викладене апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів. Крім того, належними доказами не підтверджено, що догляду з боку ОСОБА_1 було не достатньо і спадкодавець потребував конкретної допомоги від інших осіб, зокрема від відповідачів, а останні відмовили в цьому, тобто ухилялися від надання допомоги спадкодавцю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційним судом проігноровано практику Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 201/7886/16-ц щодо розгляду заяви про застосування позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у справі, на яку посилається заявник, є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій судової практики щодо застосування позовної давності також не заслуговують на увагу, оскільки питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться лише до ненадання апеляційним судом оцінки доказам самоусунення відповідачів від надання допомоги спадкодавцеві.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 , яке в цій частині залишено без змін апеляційним судом, а також у мотивувальній частині постанови апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого суду та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення відповідачів від спадкування та визнання за ОСОБА_1 права на одержання грошових коштів, і зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в означених частинах.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Цормутяна Г. Х. без задоволення, а заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 з 17 лютого 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 - без змін, також підлягає залишенню без змін постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення відповідачів від права на спадкування та визнання за ОСОБА_1 права на одержання грошових коштів, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій в частині зміни для ОСОБА_1 черговості спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для задоволення позову в частині зміни черговості спадкування за законом є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані. Натомість у позовній заяві позивач сама посилалася як на підставу позову в цій частині на ту обставину, що спадкодавець знаходився майже у безпорадному стані.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, вона опікувалася спадкодавцем, якому через тяжку хворобу був необхідний постійний догляд, однак не встановив, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, тому неправильно застосував частини другу статті 1259 ЦК України, а висновок суду першої інстанції про безпорадний стан ґрунтується на припущеннях.

Позовні вимоги в частині визнання права на грошові кошти є похідними від позовних вимог про зміну черговості спадкування, а тому Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_7 , з огляду на таке.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте

в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України

(у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України

(в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що належними у справі доказами доведено наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносин притаманних подружжю у період з 17 лютого 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 набута ОСОБА_4 03 червня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, належало ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав.

Також підлягає скасуванню постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_7 з прийняття в цій частині нової постанови про визнання, з урахуванням підстав позову, за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири.

Приймаючи постанову апеляційний суд фактично неправильно здійснив перерозподіл судових витрат, однак постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірну квартиру та в частині зміни черговості спадкування за законом підлягають скасуванню з прийняттям в цих частинах нового судового рішення, тому судовий збір підлягає перерозподілу, а ухвала Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року скасуванню.

Тому підстав для направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суд з цим позовом у липні 2014 році, в якому заявила три вимоги немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» мінімальна заробітна плата з 01 січня становить 1 218 грн.

Отже, за подання позовної заяви ОСОБА_1 з урахування суми вимог майнового характеру ((11 904 грн + 71 729 грн) * 0,01) повинна була сплатити судовий збір в загальному розмірі 836,33 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, за подання позовної заяви немайнового характеру слід було сплатити 243,60 грн, всього за подання позовної заяви слід було сплатити 1 079,93 грн (836,33 грн + 243,60 грн).

Враховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 підлягали частковому задоволенню, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири, розмір судового збору, який підлягав стягненню з ОСОБА_3 на її користь за вимогами майнового характеру за розгляд справи судом першої інстанції становить - 58,54 грн (11 904 / 2) * 1 %).

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням розміру задоволених вимог немайнового характеру за розгляд справи судом першої інстанції становить 81,20 грн (243,6 / 3).

Таким чином розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог у суді першої інстанції становить 139,74 грн (58,54 + 81,2).

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду, зокрема апеляційної скарги на рішення суду, сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду в частині вирішення вимоги про усунення від права на спадкування скасовано, проте вказана вимога підлягає задоволенню за перегляд справи судом апеляційної інстанції з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 121,80 грн (81,2 * 150 %).

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

ОСОБА_3 до суду касаційної інстанції оскаржувалися рішення судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених двох вимог немайнового характеру, тому за подання касаційної скарги слід було сплатити 324,80 грн (162,40 грн (243,60 / 3) * 2) * 200 %).

Враховуючи те, що судом касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково (50 %), тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 162,40 грн.

Також, ОСОБА_3 за подання касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року було сплачено судовий збір в розмірі 384,20 грн, тому зазначений розмір судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 2 337,18 грн.

Вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 були задоволені лише в частині скасування рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на спірну квартиру та прийнято в цій частині нову постанову про їх часткове задоволення, а тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 117,09 грн (1672,66*7%) /100).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Всього з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в загальному розмірі 546,60 грн.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в розмірі 378,63 грн.

Таким чином, з урахуванням правил частини десятої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 167,97 грн (546,6 грн - 378,63 грн) на відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника адвоката Цормутяна Гургена Хачатуровича задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 з 17 лютого 2004 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення відповідачів від права на спадкування та визнання за ОСОБА_1 права на одержання грошових коштів залишити без змін.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про зміну черговості спадкування, відмовити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_7 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 .

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2019 року скасувати.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за розгляд справи в розмірі 167 (сто шістдесят сім) гривень 97 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров