ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 200/16186/21
адміністративне провадження № К/990/13877/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Соколова В.М., Смоковича М.І.,
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 200/16186/21
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ілюс» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Агро" - про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022, ухвалене у складі головуючого судді Христофорова А. Б., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023, ухвалену у складі: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ілюс» (далі - СТОВ «Ілюс», позивач) звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - Укртрансбезпека, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Агро» (далі - ТОВ «Бахмут-Агро», третя особа) з вимогами:
- визнати протиправними дії посадових осіб Східного міжрегіонального управління Укратрансбезпеки щодо складання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.10.2021 №283834 у розмірі 17 000,00 грн за порушення відповідачем частини першої абзацу 15 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»;
- скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.10.2021 № 283834 у розмірі 17 000,00 грн і розрахунок плати за проїзд великовагового та / або великогабаритного транспортного засобу у розмірі 579,60 євро.
На обґрунтування позову позивач зазначав, що СТОВ «Ілюс» не було перевізником вантажу, щодо якого відповідач виявив порушення. Відповідач також доводив, що процедура зважування була проведена з численними порушеннями: в темну пору доби, на необладнаному відповідним чином майданчику, на несертифікованому обладнанні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
24.09.2021 Східним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області було проведено перевірку транспортного засобу марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «BODEX», модель «KIS 3WS», державний номер НОМЕР_2 , який перебуває у власності СТОВ «Ілюс».
За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки «RENAULT», номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «BODEX», номерний знак НОМЕР_2 , було встановлено, що загальна маса транспортного засобу разом з напівпричепом і вантажем становила 44,15 тонн при нормі 40 тонн.
24.09.2021 посадовими особами Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки був складений Акт № 0059072 про перевищення транспортним засобом марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , напівпричепу марки «BODEX», модель «KIS 3WS», державний номер НОМЕР_2 , та розрахунок плати за проїзд великовагових та / або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до Акту № 0059072 від 30.09.2020, де зазначено: платник - СТОВ «Ілюс», маршрут - с. Яковлівка (Бахмутський район) - м. Маріуполь, пройдена відстань - 230 км, склад автопоїзду - НОМЕР_1 - НОМЕР_2 , всього до сплати 579,60 євро.
24.09.2021 посадовими особами Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки був складений Акт № 284772 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення передбачене абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Постановою Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 19.10.2021 № 283834 на СТОВ «Ілюс» накладено штраф в сумі 17 000,00 грн за правопорушення, передбачене статтею 48 та абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Під час розгляду справи судами також досліджувалися докази, посилаючись на які позивач доводив, що він не здійснював перевезення, яке стало причиною накладення на нього санкцій.
Так, судами з`ясовано, що між позивачем та ТОВ «Бахмут-Агро» укладено договір оренди №09/01, відповідно до якого СТОВ «Ілюс» передало в оренду ТОВ «Бахмут-Агро» транспортні засоби, у тому числі тягач марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «BODEX», модель «KIS 3WS» державний номер НОМЕР_2 .
Водночас ТОВ «Бахмут-Агро» уклало з ТОВ «Сателлит» договори поставки від 18.06.2021 № РС00006 та про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування від 01.09.2021, на умовах яких зобов`язувалося поставити та перевезти насіння соняшнику.
Відповідно до подорожнього листа вантажного автомобіля №060191 від 24.09.2021 ТОВ «Бахмут-Агро» у зазначений день виконувало вантажоперевезення насіння соняшника з міста Бахмут до міста Маріуполя транспортним засобом марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «BODEX», модель «KIS 3WS», державний номер НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023, позов задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову Східного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки №283834 від 19.10.2021 про застосування до СТОВ «Ілюс» адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач у значенні Закону України «Про автомобільний транспорт» не є перевізником, а тому до нього не могли бути застосовані санкції за перевезення вантажу, вага якого перевищує граничнодопустимі норми навантаження на вісі транспортного засобу.
Так, суди попередніх інстанцій, посилаючись на договір оренди, укладений між СТОВ «Ілюс» та ТОВ «Бахмут-Агро», договори поставки та надання транспортних послуг, укладені між ТОВ «Бахмут-Агро» та ТОВ «Сателлит», дійшли висновку, що транспортний засіб марки «RENAULT», номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «BODEX», номерний знак НОМЕР_2 на момент виникнення спірних правовідносин використовувався у господарській діяльності ТОВ «Бахмут-Агро», яке 20.09.2021 виконувало вантажне перевезення насіння соняшника з міста Бахмута до міста Маріуполя.
Суди попередніх інстанцій також з`ясували, що ОСОБА_1 , який того дня керував транспортним засобом, не є працівником СТОВ «Ілюс». Водночас щодо наданої ним товарно-транспортної накладної від 23.09.2021 №623266, то суди попередніх інстанцій врахували пояснення комірника СТОВ «Ілюс», яка пояснила, що відомості про СТОВ «Ілюс» як перевізника до вказаної ТТН вона внесла помилково.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
18 квітня 2023 року від відповідача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій відповідач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в спірних правовідносинах відсутній висновок щодо застосування статті 48 і абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, скаржник зазначає, що до позивача застосоване стягнення за правопорушення, передбачене абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», об`єктивна сторона якого полягає в перевищенні встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.
На думку скаржника, подання власником транспортного засобу, яким здійснювалися вантажні перевезення з порушеннями, після закінчення перевірки документів, передбачених вказаними статтями, або ж документів, які взагалі заперечують наявність у власника транспортного засобу статусу автомобільного перевізника, не спростовують факту порушення та не може слугувати підставою для звільнення власника транспортного засобу - перевізника від відповідальності.
Відповідач стверджує, що протилежний підхід, який також був застосований судами попередніх інстанцій, створює умови, за яких недобросовісні перевізники, після завершення перевірки, можуть надати документи, відповідно до яких перевезення нібито здійснювалося іншою особою-перевізником, тим самим уникнувши відповідальності.
Позивач та третя особа відзиву на касаційну скаргу не подали.
За наслідками автоматизованого розподілу справу № 200/16186/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача ОСОБА_2, суддів Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.08.2023 №815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу справу № 200/16186/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Смоковича М.І., Соколова В.М.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
Абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ) передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Згідно зі статтею 34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
У значенні статті 1 Закону №2344-ІІІ документами на вантаж є документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Частиною першою статті 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону №2344-ІІІ).
Частиною другою статті 49 Закону №2344-ІІІ передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно із підпунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
VI. Позиція Верховного Суду
Спір у цій справі виник у зв`язку із застосуванням до позивача санкцій як до перевізника, у значенні Закону № 2344-ІІІ, адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що автомобіль, який перевозив вантаж з порушеннями, був у користуванні іншої особи, а тому позивач не є перевізником, у зв`язку з чим на нього і не може бути накладено штраф за правопорушення у сфері перевезення вантажів.
У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що перевізник не може посилатися на документи, які не були надані під час перевірки, як на підставу стверджувати, що транспортний засіб, який здійснював перевезення з порушеннями, перебуває у користуванні іншої особи-перевізника.
У контексті обставин справи відповідач зазначає, що в подібних правовідносинах відсутній висновок щодо того, що необхідно уважати належними та допустимими доказами для встановлення належного перевізника, та на якій стадії вони надаються / оцінюються: під час перевірки, чи також і після її завершення.
Щодо документів, на підставі яких визначається перевізник, то Суд зазначає, що Закон №2344-ІІІ не визначає єдиного документа, яким у спірних правовідносинах має підтверджуватися статус перевізника.
Зі змісту наведених у статті 1 і статті 33 Закону №2344-ІІІ визначень понять «автомобільний перевізник», «послуга з перевезення пасажирів чи вантажів» випливає, що перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами відбувається на договірних умовах із замовником, а тому за загальним правилом наявність в особи відповідного статусу може визначатися на підставі договору, або інших документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажів на договірних умовах.
У статті 50 Закону №2344-ІІІ визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Згідно з підпунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Таким чином, статус перевізника може підтверджуватися, зокрема, договором про перевезення вантажу, накладними (товарно-транспортними накладними), квитанціями тощо.
У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд зауважив, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
Щодо іншого аспекту касаційної скарги, то Суд зазначає, що Верховний Суд уже надавав відповіді на аналогічні питання у подібних правовідносинах.
У постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 Верховний Суд зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
В іншій постанові Верховного Суду (від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20) Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
У постанові від 21.12.2023 у справі № 280/2150/23 Верховний Суд зазначив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який, у розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Отже, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
З обсягу встановлених судами обставин цієї справи випливає, що посадовими особами Укртрансбезпеки 24.09.2021 проведено перевірку транспортного засобу марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «BODEX», модель «KIS 3WS» державний номер НОМЕР_2 , який, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належить СТОВ «Ілюс».
Матеріалами справи підтверджується, що під час проведення перевірки водієм ОСОБА_1 було надано товарно-транспортну накладну від 23.09.2021 №623266 на перевезення вантажу, з якої вбачається, що перевізником є СТОВ «Ілюс», замовником та вантажовідправником є ТОВ «Бахмут-Агро», а вантажоодержувачем є ТОВ «Сателлит»; пункт завантаження - с. Яколівка, вул. Спеціалістів, Бахмутський район, Донецька область; пункт розвантажування - Донецька область, м. Маріуполь, вул. Таганрозька, буд. 76.
У цій справі сторонами не заперечується, що транспортний засіб, який підлягав перевірці, був зареєстрований за СТОВ «Ілюс», проте останнє під час розгляду справи доводило, що на момент перевірки транспортний засіб перебував у користуванні ТОВ «Бахмут-Агро» на підставі договору оренди, яке і здійснювало перевезення вантажу відповідно до договору з ТОВ «Сателлит».
Перевіряючи ці доводи позивача, суди попередніх інстанцій встановили, що між СТОВ «Ілюс» та ТОВ «Бахмут-Агро» укладено договір оренди №09/01, на умовах якого СТОВ «Ілюс» передало в оренду ТОВ «Бахмут-Агро» транспортні засоби, у тому числі тягач марки «RENAULT», модель «Т460», державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «BODEX», модель «KIS 3WS», державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується відповідним актом приймання-передачі транспортних засобів.
Водночас ТОВ «Бахмут-Агро» уклало з ТОВ «Сателлит» договори про поставку та про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування, відповідно до яких ТОВ «Бахмут-Агро» зобов`язувалося поставити і перевезти насіння соняшника на користь ТОВ «Сателлит»
Суди попередніх інстанцій також встановили, що водій ОСОБА_1 працював за трудовим договором на ТОВ «Бахмут-Агро», що підтверджується наказом ТОВ «Бахмут-Агро» про прийняття на роботу від 23.09.2021 №21-к/тр.
Що ж до відомостей про перевізника в товарно-транспортній накладній, наданій ОСОБА_1 під час перевірки, то суди попередніх інстанцій прийняли пояснення ОСОБА_3 - комірника СТОВ «Ілюс», яка зазначила, що вантажі ТОВ «Бахмут-Агро» перед відправкою зважувалися на вагах СТОВ «Ілюс» і вона як комірник і оператор указаних ваг склала (але не підписувала) від імені ТОВ «Бахмут-Агро» товарно-транспортну накладну від 23.09.2021 №623266, у якій помилково не змінила відомості про перевізника, яким є ТОВ «Бахмут-Агро».
Як убачається із матеріалів справи, ТОВ «Бахмут-Агро», залучене до участі у справі як третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, в судових засіданнях також підтверджувало, що перевезення вантажу, відповідно до товарно-транспортної накладної від 23.09.2021 №623266, здійснювалося ТОВ «Бахмут-Агро».
Касаційна скарга не містить доводів про те, що суди попередніх інстанцій встановили вказані обставини щодо особи перевізника на підставі недопустимих доказів, або ж посилань на інші порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного її вирішення.
З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що СТОВ «Ілюс» не було перевізником вантажу, у зв`язку з чим до нього не могли бути застосовані санкції за порушення вагових обмежень.
Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: В.М. Соколов
М.І. Смокович