ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 200/18353/21

адміністративне провадження № К/990/16434/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року (головуючий суддя Гайдар А.В., судді: Блохін А.А., Сіваченко І.В.) про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА-АГРО" до Державної податкової служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління ДПС у Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА-АГРО" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - податковий орган, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління ДПС у Донецькій області (залученого до участі у справі ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року), в якому просило визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у непроведенні перевірки наявності методологічної помилки за повідомленням Товариства від 06 грудня 2021 року та неповідомленні платника податків про результати обробки помилки, що виникла під час роботи в інформаційно-телекомунікаційній системі «Електронний кабінет», у строки, встановлені пунктом 42-1.8 статті 42-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України); зобов`язати усунути методологічну помилку електронного кабінету, яка полягає у віднесенні на підставі ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі №805/6637/14 до податкового боргу податкових зобов`язань, які за своєю правовою суттю не є узгодженими та граничний строк оплати за якими для Товариства не наступив, в порушення положень пункту 57.3 статті 57 ПК України; зобов`язати усунути методологічну помилку електронного кабінету, яка полягає у нарахуванні пені за несвоєчасну оплату податкових зобов`язань, які за своєю правовою суттю не є узгодженими та граничний строк оплати за якими для Товариства не наступив, в порушення положень підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

22 грудня 2021 року Товариство подало до суду заяву про забезпечення позову, в якій просило забезпечити останній шляхом заборони Державній податковій службі України на період судового розгляду враховувати як податковий борг відображену внаслідок методологічної помилки в електронному кабінеті платника податків - заявника визначену ДПС України суму грошового зобов`язання та нарахованої на нього пені у загальному розмірі 2 434 000,98 грн., з яких: 1 234 742,00 грн. - «поновлено в поточному році викл/скасованих (в минул р) ШС за акт ріш.суд №0000572200 по Рішення суду про підтвердж.донар.сум №805/6637/14 від 09.06.2020»; 1 199 258,98 грн. - «Нараховано пені (ст129 ПКУ №0000572200 з 13.05.2014 по 24.04.2014 на Рішення суду про підтвердження донар.сум №805/6637/14 від 09.06.2020)».

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що за результатами отримання повідомлення платника податків про судове оскарження відповідно до пункту 42-1.11 статті 42-1 ПК України податковий орган був зобов`язаний не враховувати спірне зобов`язання в розмірі 2 434 000,98 грн. як податковий борг на період судового оскарження, чого, однак, не зробив; в разі ж безпідставного відображення станом на 01 січня 2022 року в електронному кабінеті платника податків податкового боргу (спірного грошового зобов`язання та нарахованої на нього пені) та його врахування ДПС України як такого, що існує, Товариство протиправно та безповоротно буде позбавлене права отримати у 2022 році статус платника єдиного податку четвертої групи відповідно до підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 ПК України, через що понесе значні фінансові втрати; крім того, на думку Товариства, внаслідок визначених законом процесуальних строків розгляду адміністративного позову (з дати відкриття провадження до моменту набуття чинності судовим рішенням у справі), вирішення спору не може бути завершене в поточному році, у зв`язку із чим існує необхідність забезпечення позову шляхом заборони ДФС України враховувати податковий борг та нараховану пеню у загальному розмірі 2 434 000,98 грн. до вирішення судового спору, що забезпечить дотримання належного балансу інтересів, а невжиття таких заходів унеможливить ефективний захист порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року в задоволенні заяви Товариства відмовлено.

При цьому, суд першої інстанцій виходив з того, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з ними; натомість наведене в заяві обґрунтування необхідності забезпечення позову не свідчить про наявність очевидних ознак протиправності дій або бездіяльності відповідача в спірних правовідносинах, воно потребує з`ясування обставин в адміністративній справі, з підтвердженням відповідними доказами і наданням оцінки аргументам учасників справи, що, в свою чергу, фактично зумовлює вирішення спору по суті та, як наслідок, не відповідає завданням інституту забезпечення позову. Також заявником належним чином не обґрунтовано та не подано доказів на підтвердження того, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або їх захист без вжиття таких заходів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі. Крім того, в заяві про забезпечення позову зазначено, що позивач може бути позбавлений права бути зареєстрованим у 2022 році як платник єдиного податку четвертої групи, але суд зауважив, що задоволення заяви про забезпечення позову може призвести до безпідставної реєстрації позивача у 2022 році як платника єдиного податку четвертої групи, якщо у межах спірних правовідносин позов буде задоволено, і, як наслідок, застосування до позивача спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності не буде узгоджуватись з вимогами ПК України. Посилання ж позивача на те, що він зазнає значних фінансових втрат, суд визнав лише його оціночним судженням без наведення в заяві про забезпечення позову або додання до неї відповідних обґрунтованих розрахунків.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасовано; заяву Товариства про забезпечення позову задоволено; зупинено шляхом заборони Державній податковій службі України на період судового розгляду справи №200/18353/21-а враховувати як податковий борг визначену ДПС України суму грошового зобов`язання і нарахованої на нього пені у загальному розмірі 2 434 000,98 грн., з яких: 1 234 742,00 грн. - «поновлено в поточному році викл/скасованих (в минул р) ШС за акт ріш.суд №0000572200 по рішення суду про підтвердж.донар.сум №805/6637/14 від 09.06.2020»; 1 199 258,98 грн. - «Нараховано пені (ст129 ПКУ №0000572200 з 13.05.2014 по 24.04.2014 на рішення суду про підтвердження донар.сум №805/6637/14 від 09.06.2020).

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд прийшов до висновку, що пунктом 42-1.11 статті 42-1 ПК України встановлена імперативна заборона протягом всього часу судового розгляду бездіяльності технічного адміністратора або методолога щодо перевірки звернення платника податків про технічну та/або методологічну помилку в електронному кабінеті визначати йому грошове зобов`язання, застосовувати штрафні санкції та нараховувати пеню, ініціювати притягнення платника податків та/або його посадових осіб до адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, що були зумовлені технічною та/або методологічною помилкою у роботі електронного кабінету. Однак, навіть після повідомлення контролюючого органу про здійснення судового оскарження бездіяльності відповідача (в рамках даної справи) ніяких дій відповідачем не проведено. Відтак, судом констатовано, що відповідачем грубо порушено норми податкового законодавства, що, в свою чергу, є підставою для застосування положень пункту 2 частини 2 статті 150 КАС України й забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилався неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, статей 150 - 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які регулюють питання підстав та видів забезпечення позову, а також зазначав про необґрунтованість поданої Товариством заяви й відсутність виключного випадку, який потребує вжиття заходів забезпечення адміністративного позову; крім того, як і суд першої інстанції, наголошував на тому, що заходи забезпечення позову повинні бути адекватними і співрозмірними з позовними вимогами та жодним чином не зумовлювати фактичне вирішення спору по суті на тій стадії, на якій вони вживаються.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частини 1 та 2 статті 151 КАС України передбачають, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні останнього.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість останнього не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може оцінюватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав (пункту 2 частини 2 статті 150 КАС України) повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення/дії/бездіяльність явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення/дій/бездіяльності та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме лише ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення/дій/бездіяльності, однак не встановлювати правомірність/протиправність таких рішення/дій/бездіяльності на цій стадії.

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі №826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі №640/11330/19, від 02 лютого 2022 року у справі №640/18576/21.

Проте, як вже вказувалось в цій постанові, задовольняючи заяву Товариства про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції констатував, що відповідачем грубо порушено норми податкового законодавства, а саме пункту 42-1.11 статті 42-1 ПК України, адже навіть після повідомлення контролюючого органу про здійснення судового оскарження (в рамках даної справи) бездіяльності контролюючого органу щодо перевірки звернення платника податків про технічну та/або методологічну помилку в електронному кабінеті ніяких дій відповідачем не вчинено.

Тобто, на стадії вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову апеляційним судом всупереч вищенаведених положень процесуального законодавства надано не оцінку обґрунтованості поданої Товариством заяви про вжиття цих заходів як такої, розумності, доцільності та доведеності обраних ним заходів забезпечення, а фактично надано оцінку по суті спірних правовідносин й констатовано допущення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі певного порушення.

Натомість, як вже зазначалось, суд першої інстанції, здійснивши аналіз поданої заяви, враховував, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з ними; наведене ж в заяві обґрунтування необхідності забезпечення позову не свідчить про наявність очевидних ознак протиправності дій або бездіяльності відповідача в спірних правовідносинах, воно потребує з`ясування обставин в адміністративній справі, з підтвердженням відповідними доказами і наданням оцінки аргументам учасників справи, що, в свою чергу, фактично зумовлює вирішення спору по суті та, як наслідок, не відповідає завданням інституту забезпечення позову; крім того, заявником належним чином не обґрунтовано та не подано доказів в підтвердження того, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або їх захист без вжиття таких заходів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.

З приводу ж доводів Товариства про те, що воно може бути позбавлене права бути зареєстрованим у 2022 році як платник єдиного податку четвертої групи, суд першої інстанції зауважив, що задоволення заяви про забезпечення позову може призвести до безпідставної реєстрації позивача у 2022 році як платника єдиного податку четвертої групи, якщо у межах спірних правовідносин позов буде задоволено, і, як наслідок, застосування до позивача спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності не буде узгоджуватись з вимогами ПК України.

Посилання ж позивача на те, що він зазнає значних фінансових втрат, суд визнав лише його оціночним судженням без наведення в заяві про забезпечення позову або додання до неї відповідних обґрунтованих розрахунків.

Відтак, з огляду на викладене вище, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову у даній справі у визначений Товариством спосіб та, як наслідок, задоволення відповідної заяви останнього.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року скасувати, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.Я.Олендер