ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 200/200/20336/16-а(2а/200/36/18)
адміністративне провадження № К/9901/22251/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації «Самозахист підприємців» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018 (головуючий суддя: Єлісєєва Т.Ю.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 (головуючий суддя: Чумак С.Ю., судді: Чабаненко С.В., Юрко І.В.) у справі №200/200/20336/16-а (2а/200/36/18) за позовом Громадської організації «Самозахист підприємців» до Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про скасування рішень, визнання діяльності протиправною,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У листопаді 2016 року Громадська організація «Самозахист підприємців» (далі - ГО «Самозахист підприємців» або позивач) звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (далі - КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради або відповідач-1), Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
зобов`язати Дніпровську міську раду скасувати рішення сесії Дніпропетровської міської ради №39/35 від 29.05.2013 «Про затвердження Порядку передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг»;
зобов`язати Дніпровську міську раду скасувати рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 43/37 від 24.07.2013 «Про внесення змін та доповнень до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську»;
визнати протиправною діяльність КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради щодо укладання договорів на використання об`єктів благоустрою не за їх цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018 позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018; закрито провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 повністю; рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018 змінити в частині визнання рішень Дніпровської міської ради №39/35 від 29.05.2013 та №43/37 від 24.07.2013 незаконними відповідно уточнених позовних вимог від 13.06.2017.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/35 від 29.05.2013 затверджений Порядок передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг.
Згодом Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №43/37 від 24.07.2013 «Про внесення змін та доповнень до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську».
Вважаючи, що прийняті органом місцевого самоврядування рішення є незаконними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що чинним законодавством не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо встановлення додаткових вимог до визначеного законодавством порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, за винятком випадків, коли розміщення тимчасових споруд здійснюється під час проведення ярмарок, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів.
Відповідач-1 позов не визнав. Стверджує, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Водночас позивач не зазначив, які суб`єктивні права громадської організації порушені спірними правовідносинами. Також відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду. Одночасно відповідач вважає, що оскаржувані рішення прийняті у межах та у спосіб визначених законом повноважень органу місцевого самоврядування.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення прийняті органом місцевого самоврядування за відсутності визначених законом повноважень у цих питаннях.
Апеляційний суд дійшов протилежного висновку. За висновками суду апеляційної інстанції, позивач насамперед не довів порушення спірними правовідносинами його охоронюваних законом прав та інтересів.
Також апеляційний суд констатував, що КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (відповідач-1) не є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень статті 4 КАС України, а отже позовні вимоги заявлені до юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень не підлягають розгляду за правилами адмінсудочинства, за виключенням тих випадків, коли з позовом до суду звертається суб`єкт владних повноважень.
Одночасно з цим, апеляційний суд проаналізував положення регуляторних актів, затверджених оскаржуваними у цій справі рішеннями Дніпропетровської міськради №39/35 від 29.05.2013 та №43/37 від 24.07.2013, та дійшов висновку, що такі відповідають акту вищої юридичної сили - Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Також апеляційний суд констатував, що вимога позивача та застосований судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав позивача щодо зобов`язання міську раду скасувати свої рішення не узгоджується із повноваженнями адміністративного суду, визначеними статтями 245 266 КАС України.
В спростування доводів відповідача-1 про порушення позивачем строку звернення до суду, апеляційна інстанція, з посиланням на частину третю статті 264 КАС України, зазначила, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. З посиланням на статтю 6 Міжнародної конвенції скаржник зазначив, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку та неупередженим судом. Проте, на переконання скаржника, один із членів колегії суддів апеляційної інстанції (Чабаненко С.В.) через зухвалу поведінку втратила довіру громадської організації.
Також за позицією скаржника, суд апеляційної інстанції зазначаючи про неправильно обраний спосіб захисту порушених прав громадської організації безпідставно застосував положення статей 245 266 КАС України, в редакції чинній з 15.12.2017, а не на момент звернення з цим позовом до суду (листопад 2016 року).
Крім того, за висновками скаржника, апеляційний суд нехтуючи принципом офіційного з`ясування обставин у справі не оцінив наведені позивачем доводи та не дослідив подані на підтвердження цих доводів докази протиправності оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування.
Також, за позицією скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, оскільки у спірних правовідносинах цей суб`єкт здійснює владні управлінські функції, а отже є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України.
Від КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить касаційний суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Стверджує, що комунальні підприємства, установи чи організації не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність таких підприємств, установ і організацій не належить до владних управлінських функцій, делегованих державою чи органом місцевого самоврядування. Також відповідач-1 наполягає на відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача у цих правовідносинах.
На адресу касаційного суду від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення, у яких позивач просить врахувати при розгляді цієї справи судову практику, викладену Верховним Судом у постанові від 07.10.2019 у справі №705/6569/16-а.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням Дніпровської міської ради №39/35 від 29.05.2013 «Про затвердження Порядку передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг» та № 43/37 від 24.07.2013 «Про внесення змін та доповнень до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську» на предмет відповідності їх визначеним частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу з дотриманням загального порядку.
Водночас колегія суддів вважає такий підхід неправильним у зв`язку із наступним.
Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Частиною першою статті 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно із частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У статті 4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
Також однією з визначальних умов є критерій загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
Водночас, необхідно вказати на таку особливістю нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.
Також важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.
Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.
Так, керуючись Законами України «Про благоустрій населених пунктів», «Про місцеве самоврядування в Україні», Дніпропетровська міська рада прийняла рішення №39/35 від 29.05.2013, яким затвердила Порядок передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг.
Згідно із пунктом 1.1. цього Порядку, такий визначає організаційно-правові основи відносин, що виникають між власником об`єкта благоустрою, яким є територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, та суб`єктами господарювання, фізичними особами і юридичними особами всіх форм власності, у зв`язку з використанням об`єктів благоустрою м. Дніпропетровська не за їх цільовим призначенням, що має тимчасовий характер (тимчасове погіршення стану об`єктів благоустрою, видалення, переміщення, знищення з подальшим відновленням, внесення змін, створення перешкод у користуванні, обмеження доступу тощо) та порядок виявлення і усунення порушень правил благоустрою території міста при використанні об`єктів благоустрою на за цільовим призначенням, відшкодування збитків, завданих об`єктам благоустрою внаслідок порушення правил благоустрою.
Порядок є регуляторним актом, застосування та виконання якого є обов`язковим суб`єктами господарювання усіх форм власності, підприємствами, установами, організаціями, закладами та фізичними особами при проведенні на території м. Дніпропетровська та об`єктах загального користування, віднесених до сфери відпочинку, розваг, споживчого ринку та послуг, робіт (здійсненні заходів), зазначених у пункті 2 Порядку (пункт 1.2. Порядку).
Відповідно до пункту 1.4 цього Порядку, органом контролю є Комунальне підприємство «Управління з організації контролю благоустрою об`єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності».
Згідно із рішеннями Дніпровської (Дніпропетровської) міської ради №26/8 від 18.05.2016 та №61/22 від 21.06.2017 Комунальне підприємство «Управління з організації контролю благоустрою об`єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» реорганізоване спочатку в Комунальне підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами», а згодом у КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради.
Згодом, Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 24.07.2013 №43/37, яким внесено зміни та доповнення до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську.
Отже, дія цих нормативних документів стосується неперсоніфікованих осіб: суб`єктів господарської діяльності, фізичних та юридичних осіб всіх форм власності.
Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування мають необмежений термін дії, зумовлюють настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.
У зв`язку із наведеним колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення №39/35 від 29.05.2013 та №43/37 від 24.07.2013, якими затверджено Порядок передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг та відповідно внесено зміни та доповнення до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську, є нормативно-правовими актами.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовано статтею 171 КАС України (у редакції чинній до 15.12.2017). Дана норма кореспондує із приписами статті 264 (у редакції після 15.12.2017).
Так, частинами 3-6 статті 171 КАС України (у редакції чинній до 15.12.2017) передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.
Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.
Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
Тобто, вказаною нормою встановляються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.
Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97, «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетні «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 року № 1207/96.
Своєчасна публікація оголошення про оскарження нормативно-правового акта зумовлює презумпцію належного повідомлення про судовий розгляд справи всіх заінтересованих осіб.
Після набрання законної сили рішенням суду про визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним резолютивна частина такого судового рішення підлягає невідкладному опублікуванню у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено. У такий спосіб унеможливлюється подальша дія оскарженого нормативно-правового акта та порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, на яких поширюються вимоги цього акта.
Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.
Водночас недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.11.2019 у справі №183/6195/17(2-а/183/251/17), від 21.12.2019 у справі №826/14366/15, від 09.04.2020 у справі №807/150/16, від 09.12.2020 у справі №813/746/18, від 26.03.2021 у справі №522/5362/17, від 07.06.2021 у справі №296/10605/16-а, від 24.06.2021 у справі №560/3160/20 та від 18.05.2022 у справі №200/13074/18-а.
На цій підставі колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржувані рішення відносяться до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи.
Одночасно колегія суддів врахує ту обставину, що апеляційний суд, відхиляючи доводи відповідача-1 про необхідність залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском шестимісячного строку, правильно визначив правову природу оскаржуваних у цій справі рішень, проте не виправив помилки суду першої інстанції та не застосував до спірних правовідносин процедуру розгляду справ, визначену для оскарження нормативно-правових актів.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Громадської організації «Самозахист підприємців» задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №200/200/20336/16-а (2а/200/36/18) скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа