ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 року

м. Київ

справа № 200/20392/16-ц

провадження № 61-6551св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Цитульського В. І. від 06 лютого 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., від 22 квітня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025 року і ухвалив таку постанову.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, шляхом знесення незаконно встановленого паркану, стягнення моральної шкоди.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

3. Титульним власником 43/100 частин вказаного домоволодіння є ОСОБА_2 . Останній перебував у шлюбі із ОСОБА_5 , яка також була співвласником будинку.

4. Позивачка вказувала, що ОСОБА_5 померла, її спадкоємцями є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

5. У спільному користуванні сторін перебуває земельна ділянка, площею

677 кв. м, порядок користування якою не встановлювався.

6. Згідно з доводами позивачки, у 2013 - 2015 роках ОСОБА_2 встановив на спільній земельній ділянці огорожу, якою захоплено значну частину земельної ділянки, а для спільного користування залишено лише прохід шириною 1 метр.

7. Позивачка зазначала, що такий вузький прохід утруднює їй користування її майном, не дозволяє занести/винести великі предмети, взимку прохід замітає снігом, у проході важко розминутися двом людям. Вказувала, що такими діями їй заподіяно також моральну шкоду.

8. З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знести на цій земельній ділянці металеву огорожу з металоконструкціями та металевими листами, яка позначена в технічному паспорті за № 13, 14; заборонити відповідачам в подальшому чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою; стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

10. Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати металеву огорожу та хвіртку, які позначені в технічному паспорті під номерами 13 та 14, розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені відповідачем огорожа та хвіртка, розміщені з порушенням протипожежних та будівельних норм. За вказаних обставин доводи позивачки про порушення її права користування земельною ділянкою знайшли своє підтвердження.

12. Відмовляючи у задоволені решти позовних вимог, районний суд виходив з того, що вимога заборонити відповідачам в подальшому чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою не може бути задоволеною, оскільки ґрунтується лише на припущенні майбутнього порушення її прав. Вимога про відшкодування моральної шкоди позивачкою також не доведена, а тому також не підлягає до задоволення.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року - без змін.

14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , права якої є порушеними, оскільки на земельній ділянці ОСОБА_2 встановлено металеву огорожу та хвіртку, які розділяють спільний заїзд та двір таким чином, що у спільному користуванні залишився прохід шириною 1 м, рештою подвір`я користуються відповідачі, тоді як висновком експертизи підтверджено, що внаслідок встановлення огорожі та хвіртки відбулися зміни порядку користування земельною ділянкою, оскільки раніше заїзд та двір були у спільному користуванні. Водночас, іншим висновком експертизи встановлено, що огорожа та хвіртка розміщені з порушенням протипожежних вимог та будівельних норм, що є підставою для їх знесення.

15. Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

16. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до акту наданих послуг № 1 від 22 квітня 2025 року загальна вартість виконаних робіт склала 15 000,00 грн, однак керуючись принципом справедливості та верховенства права, а також виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 21 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, від 05 грудня 2022 року

у справі № 214/7462/20, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19,

у постановах Верховного Суду від 04 червня 2019 року, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17, від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 127/9918/14-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 07 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову без повідомлення та виклику сторін (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не враховано преюдиційність рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 1996 року

у справі № 2-1/1996, щодо порядку користування спірною земельною ділянкою, який є узгодженим розпискою від 10 липня 1964 року, на підставі якої, Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації було складено акт щодо умов використання земельної ділянки від 03 січня 1966 року.

20. Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій було безпідставно взято до уваги експертні висновки, оскільки на час звернення позивачки до суду з цим позовом процесуальним законом не передбачалося подання експертних висновків, складених на замовлення сторони спору. Доводи позивачки не підтверджені належними та достовірними доказами, нею не доведено порушення її прав. Суди попередніх інстанцій не мали жодних перешкод для призначення у справі необхідних експертиз.

21. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишено поза увагою, що з 14 липня 2005 року у проваджені Шевченківського (Бабушкінського) районного суду м. Дніпра знаходилася цивільна справа № 2-142/11 щодо здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва на території спірної земельної ділянки, а між сторонами спору існує тривалий конфлікт з приводу користування земельною ділянкою. Самі ж питання, пов`язані з порядком користування спірним домоволодінням та земельною ділянкою на його території, насправді судами не досліджувалися, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення права позивачки є передчасними. Вимоги пред`явленого позову в дійсності суперечать принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд.

22. Також зауважує, що при вирішенні спору суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 3 11-16 316 317 319 369 391 ЦК України та статті 89 ЗК України. Крім того, посилається на те, що судами всупереч принципів співмірності, пропорційності та обґрунтованості вирішено питання щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 200/20392/16-ц та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

24. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, які під час розгляду справи належним чином дослідили наявні у матеріалах справи докази. Відповідачем не надано доказів здійснення порядку користування співвласниками спірної земельної ділянки відповідно до розписки, на яку заявник посилається у касаційній скарзі. Вказує, що родиною відповідача поступово, шляхом неправомірної забудови, здійснювалося захоплення території двору та зменшення місць загального користування обох співвласників, що є необхідним для повноцінного обслуговування власного майна, а частина проходу загального користування шириною 3,5 м була звужена до 1 м.

25. Позивачка вказує, що заявник, не маючи фактичних аргументів на користь своїх заперечень, намагається ввести суд в оману, посилаючись на доводи, що не заявлялися у суді першої інстанції та не досліджувалися судом. Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду вважає нерелевантними до спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги фактично вважає спрямованими на переоцінку доказів у справі.

26. Також посилається на те, що судом апеляційної інстанції для вирішення питання щодо розподілу судових витрат було призначене судове засідання та повідомлено належним чином сторони, а відповідач не надав своїх заперечень та клопотання про зменшення судових витрат.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 березня 1998 року ОСОБА_1 є власником 57/100 частин будинку АДРЕСА_1 .

28. Земельна ділянка під будинком була виділена попереднім власникам будинку на підставі рішення № 371 від 23 липня 1957 року та договору про безстрокове користування земельною ділянкою.

29. У рішенні та договорі вказано адресу АДРЕСА_2 , а згідно з довідкою відділу комунального господарства номер будинку АДРЕСА_2 змінено на НОМЕР_1.

30 . У рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1/1996 від 16 березня 1996 року вказано, що згідно з розпискою від 10 липня 1964 року між співвласниками визначено порядок користування земельною ділянкою.

31. Відповідачем долучено копію розписки від 10 липня 1964 року, складеної між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до якої, зокрема, заїзд у двір складає 3,5 м.

32. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 1259-05 від 01 жовтня 2019 року, розміщення хвіртки № 13 та паркану № 14 на земельній ділянці двору домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , порушує вимоги пунктів 1.3, 1.4, 1.17 Правил пожежної безпеки в Україні від 30 грудня 2014 року та пункти 15.3.1, 15.3.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» щодо будівництва вказаних споруд на проїзді і під`їзному шляху для пожежних машин до будинку та утворює перешкоди евакуації мешканців з будинку та доступ бійців рятувальних служб при виникненні надзвичайних ситуацій.

33. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 1232-07 від 31 липня 2018 року, починаючи з 1994 року, ОСОБА_2 почав перерозподіл порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Замість раніше існуючого заїзду у двір домоволодіння шириною 3,5 м, яким користувалися обидва співвласника, на цей час існує один окремий заїзд, яким користується одноосібно ОСОБА_2 та пішохідний вхід через окрему хвіртку шириною 1 м.

34. Свідок ОСОБА_8 вказала, що є сусідкою та бачила, як відповідач збудував паркан на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , після чого позивачці залишився вузький прохід, користуватися яким незручно.

35. Свідок ОСОБА_9 вказала, що хотіла купити у позивачки частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проте не купила, оскільки до частини будинку був вузенький прохід.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

37. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

40. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

41. Згідно із частиною третьою статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

42. Стаття 377 ЦК та стаття 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

43. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтвердила такі висновки.

44. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - спір вирішується у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки (стаття 88 ЗК України).

45. Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

46. Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, у зв`язку з чим при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

47. Частиною п`ятою статті 319 ЦК України встановлено, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

48. Судами встановлено, що між попередніми співвласниками будинку, який знаходиться у спільній частковій власності сторін спору, було досягнуто згоди щодо користування земельною ділянкою, яка є предметом спору.

49. Зокрема, у розписці від 10 липня 1964 року (на яку відповідач посилається зокрема в обґрунтування доводів касаційної скарги), складеній між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , визначено, що заїзд у двір складає 3,5 м. ЗВодночас, цією розпискою не узгоджено чіткий порядок користування спільною земельною ділянкою, яка є предметом спору (т. 2, а. с. 35).

50. Висновками експертів № 1259-05 від 01 жовтня 2019 року та № 1232-07 в ід 31 липня 2018 року, підтверджено, що розміщення хвіртки № 13 та паркану № 14 на земельній ділянці двору домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , порушує вимоги пунктів 1.3, 1.4, 1.17 Правил пожежної безпеки в Україні від 30 грудня 2014 року та пункти 15.3.1, 15.3.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» щодо будівництва вказаних споруд на проїзді і під`їзному шляху для пожежних машин до будинку та утворює перешкоди евакуації мешканців будинку та доступу бійців рятувальних служб при виникненні надзвичайних ситуацій. Також встановлено, що починаючи з 1994 року, ОСОБА_2 почав перерозподіл порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Замість раніше існуючого заїзду у двір домоволодіння шириною 3,5 м, яким користувалися обидва співвласники, на цей час існує один окремий заїзд, яким користується лише ОСОБА_2 та пішохідний вхід через окрему хвіртку, шириною 1 м.

51. Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

52. За положеннями частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

53. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

54. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

55. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

56. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

58. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив з того, що права позивачки слід вважати порушеними, оскільки ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка фактично знаходилася у спільному користуванні (протилежного судами не встановлено, а відповідачем не доведено), встановлено хвіртку та металеву огорожу, які розділили спільний заїзд до належної позивачці частини будинку таким чином, що у спільному користуванні залишився прохід шириною 1 м, який до цього складав 3,5 м. Внаслідок встановлення огорожі та хвіртки відбулися зміни порядку користування земельною ділянкою, який не було погоджено між сторонами спору, а також не було визначено у судовому порядку.

59. Тобто матеріалами справи підтверджено, що дії відповідача щодо встановлення хвіртки та паркану на земельній ділянці, яка перебуває у спільній частковій власності, обмежили права позивачки, зокрема щодо вільного доступу до її частини будинку.

60. Відповідачем не наведено об`єктивних аргументів, які б спростовували вказані висновки судів попередніх інстанцій.

61. Частиною третьою статті 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

62. Для підтвердження обставин, які безпосередньо стосуються предмета доказування у цій справі та мають значення для вирішення спору по суті, сторона має право надати докази. У зв`язку з цим сторона вправі подати до суду висновок експерта з урахуванням тієї обставини, що позивач не володіє спеціальними знаннями в цій галузі і самостійно надати суду відповідні висновки не має можливості, а це є суттєвим фактом для повного та всебічного розгляду справи.

63. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись принципу змагальності сторін і не створюючи їм перешкод у доказуванні обставин, з урахуванням положень статті 12 ЦПК України, правомірно взяти до уваги надані позивачкою висновки експерта та надали їм належну оцінку у сукупності з іншими поданими сторонами справи доказами.

64. Відповідач не був позбавлений права надати інший експертний висновок, або ж заявити у суді першої інстанції відповідне клопотання про призначення та проведення судової експертизи. Відповідачем не запропоновано жодної альтернативи вирішення спору з урахуванням інтересів співвласників будинку, який би не обмежував доступ до належної позивачці частини будинку.

65. Слід також погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що встановлена огорожа підлягає знесенню з огляду і на порушення протипожежних та будівельних норм.

66. Обмеження заїзду спеціальної техніки, екстрених служб, може ставити під загрозу життя та безпеку мешканців будинку, у якому зокрема проживає позивачка.

67. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалам справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу

68. 25 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Перепьолкіна Г. П. подала до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення.

69. На підтвердження понесених судових витрат було надано: копії ордеру на надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції № 1367595 від 10 березня 2025 року; додаткової угоди № 1 від 10 березня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 10-03/25 від 10 березня 2025 року, в якій сторони попередньо узгодили вартість наданих послуг в апеляційному суді у розмірі 15 000 грн; акту приймання наданих послуг № 1 від 22 квітня 2025 року з переліком видів наданої правничої допомоги на загальну суму 15 000 грн; квитанції про оплату наданих послуг у розмірі 15 000 грн; докази направлення відповідачам поштової кореспонденції з описом вкладення, а саме, заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу від 25 квітня 2025 року (т. 3, а. с. 161-168).

70. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

71. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, припинення порушення прав й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

72. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

73. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

74. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

75. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

76. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

77. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

78. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

79. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

80. Враховуючи складність справи, суть спору (усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою), результат розгляду справи в суді апеляційної інстанції, характер наданих послуг, участь адвоката під час розгляду справи у суді апеляційної інстанцій, витрачений час, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, апеляційний суд, ухвалюючи додаткове судове рішення, дійшов цілком мотивованого висновку, що співмірним, розумним, пропрційним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Клопотань про зменшення судових витрат відповідачем не заявлялося.

81. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

82. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

83. Водночас не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

84. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

85. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які є підставою судових спорів, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

86. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

87. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025 року залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович