Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 200/21794/14-ц

провадження № 61-37560св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міжрегіональна академія управління персоналом, Міністерство освіти та науки України,

представник Міністерства освіти та науки України - Шилан Дарія Олександрівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Комітет Верховної Ради України з питань науки та освіти,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Женеску Е. В., від 20 квітня 2017 року, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Женеску Е. В., від 28 липня 2017 року, ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Женеску Е. В., від 16 серпня

2017 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Женеску Е. В., від 18 серпня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі судді Петешенкової М. Ю.,

від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 03 травня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрегіональної академії управління персоналом (далі - МАУП), Міністерства освіти та науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Комітет Верховної Ради України з питань науки та освіти, про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, відшкодування майнової та моральної шкоди, упущеної вигоди, витрат на придбання квитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 23 серпня 2007 року по 30 грудня 2008 року він працював завідувачем кафедри права в Дніпропетровському інституті МАУП. При виконанні своїх обов`язків він фактично виконував обов`язки декана, проте його посадовий оклад становив лише 2 тис. грн, у той час як посадовий оклад декана факультету складав близько 4 тис. грн. Вказував, що за весь період трудових відносин з відповідачем йому не було здійснено доплату за науковий ступінь, вчене звання та вислугу років. Він викладав більше 8 навчальних дисциплін, що значно перевищує існуючі норми. В процесі виконання трудових обов`язків він використовував знання англійської, німецької, чеської та польської мов. З огляду на зазначене, позивач вважав, з урахуванням всіх поданих уточнень та доповнень до позовної заяви, що відповідач недонарахував та не виплатив йому

869 322 грн. Крім того, позивач вважав, що діями відповідача йому завдано майнову шкоду у вигляді упущеної вигоди, у зв`язку із позбавленням його можливості отримувати заробітну плату. Також просив компенсувати йому витрати на придбання квитків для проїзду до Голосіївського районного суду м. Києва, в якому розглядалась справа за його позовом до відповідача.

16 лютого 2015 року позивач подав до суду доповнення до позовної заяви та просив суд встановити факти, що мають юридичне значення, а саме, що під час виконання ним трудових обов`язків у відповідача з 23 серпня 2007 по 30 грудня 2008 року завідувача кафедри права він фактично виконував обов`язки декана в межах відповідного трудового договору з відповідними правовими наслідками; під час виконання позивачем трудових обов`язків у відповідача з 23 серпня 2007 по 30 грудня 2008 року завідувача кафедри права відповідач всупереч чинного законодавства довільно та самоуправно встановив йому дискримінаційно занижений посадовий оклад і постійно із значними затримками і в неповному обсязі виплачував заробітну плату; під час виконання позивачем трудових обов`язків завідувача кафедри права відповідач у період з 23 серпня 2007 по 30 грудня 2008 року всупереч чинного законодавства довільно та самоуправно, дискримінаційно не нараховував і не виплачував йому доплати: за науковий ступінь, за вчене звання, за вислугу років та за складність і напруження у роботі в розмірі до 60%; просив стягнути на його користь з МАУП недонараховану та невиплачену заробітну плату в сумі 857 800,00 грн за мінусом 8 579,00 грн згідно пунктів 1.3 та 1.4 резолютивної частини позовної заяви; стягнути з МАУП на його користь 179 999,00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди; стягнути з Міністерства освіти та науки України на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди одну грн.

14 квітня 2015 року позивач подав до суду доповнення до позовної заяви.

11 листопада 2015 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовної заяви та доповнень до неї та просив суд стягнути на його користь з МАУП упущену вигоду в розмірі 217 015,40 грн; стягнути на його користь з МАУП недонараховану та невиплачену заробітну плату в сумі 727 330 грн; стягнути на його користь з МАУП витрати на придбання квитків у сумі

1 608,00 грн.

23 лютого 2016 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовної заяви та доповнень до неї та просив суд визнати нікчемним (недійсним) з 27 лютого 2006 року Положення про Дніпропетровський інститут МАУП, затверджене зборами МАУП від 18 жовтня 2004 року, погоджене з управлінням освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації; визнати нікчемним (недійсним) з 27 лютого 2006 року наказ директора Дніпропетровського інституту МАУП щодо звільнення позивача з 31 грудня 2008 року; визнати нікчемним (недійсним) з 27 лютого 2006 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2011 року та ухвали від 09 жовтня 2014 року, а також ухвали Апеляційного суду м. Києва (справа № 22-ц/796/14889/14) від 17 грудня 2014 року та від 27 жовтня 2011 року (справа № 22-/11608/11); стягнути на його користь з МАУП недонараховану та невиплачену заробітну плату в сумі 727 330,00 грн.

09 березня 2017 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовної заяви та доповнень до неї та просив суд стягнути на його користь

з МАУП недонараховану та невиплачену заробітну плату в сумі

869 322,70 грн; поновити його на посаді завідувача кафедри права МАУП

з 31 грудня 2008 року.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2017 року клопотання ОСОБА_1 задоволено частково. Заяву про уточнення та збільшення позовних вимог від 11 листопада 2015 року прийнято до розгляду. Заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 23 лютого 2016 року про визнання правочинів нікчемними (недійсними) повернуто позивачу. Заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 09 березня 2017 року у частині поновлення на роботі повернуто позивачу. Заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 09 березня 2017 року щодо збільшення розміру недонарахованої та невиплаченої заробітної плати прийнято до розгляду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення комплексної судово-педагогічної експертизи відмовлено.

Ухвалами Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 16 серпня 2017 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено.

Ухвали суду першої інстанції мотивовані тим, що позивачем не зазначено, які саме докази необхідно витребувати судом, а також не зазначено обставин, які свідчать про те, що у нього існують складнощі у наданні доказів самостійно. Надана позивачем заява від 11 листопада 2015 року фактично є заявою про збільшення позовних вимог, у той час як заяви від 23 лютого 2016 року та 09 березня 2017 року про уточнення та збільшення позовних вимог містять нові позовні вимоги, інші підстави щодо нового предмета спору, які раніше позивачем заявлені не були. Клопотання позивача про призначення комплексної судово-педагогічної експертизи не стосується предмету спору, не має доказового значення. Доводи позивача, викладені у заявах про відвід судді Женеску Е. .В., визнані такими, що не містять доказів на підтвердження наявності обставин, які б викликали сумніви в неупередженості та об`єктивності судді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 28 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними. Районний суд зазначив, що

ОСОБА_1 вже звертався до суду із подібним позовом, ряд вимог якого, зокрема стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 23 серпня 2007 року по 30 грудня 2008 року вже були предметом розгляду Голосіївського районного суду міста Києва, яким 29 квітня

2011 року ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову, яке набрало законної сили. Судом було встановлено, що уклавши з відповідачем трудовий договір та приступивши до роботи, позивач фактично повністю погодився з умовами, викладеними в трудовому договорі, у тому числі і з розміром оплати праці, а тому додаткового доказування в розумінні частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, ці обставини не потребують.

Короткий зміст ухвали і постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня

2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами були інші домовленості щодо розміру встановленого окладу, доплати чи надбавки, у тому числі за вчене звання, за педагогічне навантаження тощо. Суд апеляційної інстанції зазначив, що свої трудові обов`язки позивач виконував у відповідності до умов, обумовлених трудовим договором, а тому його твердження, що він фактично виконував іншу роботу, а саме роботу декана, яка не була передбачена цим трудовим договором, не можуть бути підставою для задоволення його позовних вимог, оскільки статтею 31 КЗпП України забороняється вимагати від працівника виконання необумовленої трудовим договором роботи. Ухвала суду апеляційної інстанції від 21 грудня 2017 року обумовлена недоведеністю позивачем підстав для відводу судді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав відповіді на доводи апеляційної скарги про оскарження низки ухвал суду першої інстанції, які оскаржуються лише одночасно з судовим рішенням. Судами було розглянуто справу з порушенням строків, передбачених цивільним процесуальним законодавством. Суд першої інстанції безпідставно скоротив обсяг позовних вимог. Суди, вказуючи, що позовні вимоги були предметом розгляду у справі 2-455/11, не звернули увагу на те, що позов у цій справі заявлено зовсім з інших підстав. Суди не надали належну правову оцінку Положенню про Дніпропетровський інститут МАУП. Суди не мотивували відхилення аргументів позивача про відвід судді.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство освіти та науки України просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду завідувача кафедри права за строковим трудовим договором з 23 серпня 2007 року по 31 грудня

2008 року з посадовим окладом в розмірі 2 тис. грн на місяць відповідно до наказу Дніпропетровського інституту МАУП від 23 серпня 2007 року № 79-п (т.1, а.с. 117).

Наказ видано на підставі власноручно написаної заяви ОСОБА_1 , поданої на ім`я директора Дніпропетровського інституту МАУП, в якій позивач просив прийняти його на посаду завідувача кафедри права з посадовим окладом 2 тис. грн за строковим трудовим договором

з 23 серпня 2007 року по 31 грудня 2008 року (т.1, а.с. 114).

На підставі наказу від 23 грудня 2008 року № 99-п позивач був звільнений з посади завідувача кафедри права з 30 грудня 2008 року в зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (т.1, а.с. 118).

У 2010 році ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до МАУП про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, в якій просив стягнути на його користь недонараховану і невиплачену заробітну плату за період

з 24 серпня 2007 року по 30 грудня 2008 року в сумі 24 500 грн, середній заробіток в зв`язку з затримкою виплати заробітної плати у сумі 65 тис. грн, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 25 тис. грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2011 року у справі № 2-455/11 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Під час розгляду справи № 2-455/11 встановлено, що уклавши трудовий договір з відповідачем і приступивши до роботи, позивач погодився з умовами, викладеними в договорі, у тому числі з розміром оплати праці. Позивачем не надано будь-яких документів, які б свідчили про встановлення йому при прийнятті на роботу посадового окладу в розмірі 3 029,10 грн, надбавок за педагогічне навантаження завідувача кафедри. Суд встановив відсутність факту порушення з боку відповідача прав позивача на отримання заробітної плати в сумі, визначеній в позовній заяві, надбавок за педагогічне навантаження, виплат за вислугу років, доплат до посадового окладу за науковий ступінь та вчене звання.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2011 року у справі № 2-455/11 набрало законної сили.

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі та/або скасування рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись, зокрема, на те, що при розгляді справи судом не були вирішені всі вимоги та враховані всі обставини, викладені ним в заяві про доповнення до позовних вимог.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня

2014 року у задоволенні заяви позивача відмовлено. Вказаною ухвалою встановлено, що всі позовні вимоги позивача, викладені у позовній заяві та заявах про збільшення розміру позовних вимог, були вирішені судом по суті, і всім обставинам, про які він зазначав, та наданим сторонами доказам була дана належна оцінка. Також вказаною ухвалою роз`яснено ОСОБА_1 порядок і підстави перегляду судом рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, та роз`яснено його право звернутися з відповідною заявою у визначений законом спосіб.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до частин першої, другої статті 41 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із частиною третьою статті 54 Закону України «Про освіту»

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов`язки та відповідальність.

Заробітна плата, як зазначено у частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частині першій статті 94 КЗпП України, - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»). Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівника не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості

(стаття 97 Кодексу законів про працю, статті 15 і 24 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Подібні положення містили статті 60 61 ЦПК України, 2004 року, який був чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Частинами першою, другою статті89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши обставини, встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2011 року у справі № 2-455/11, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оплата праці позивача була передбачена умовами контракту, а позивач не довів, що він виконував іншу роботу за погодженням з відповідачем, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Суди встановили, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у зв`язку із незаконними діями роботодавця при звільненні, невиплаті всіх належним працівнику сум.

Обґрунтованості заявлених вимог не було доведено позивачем, у зв`язку із чим у задоволенні позову було відмовлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування судових рішень по суті вирішення спору, а також процесуальних ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки зазначені ухвали постановлені з дотриманням норм процесуального права, містять мотиви, наведені судами, які слід визнати правильними та достатніми, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2017 року, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровську

від 28 липня 2017 року, ухвали Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 16 серпня 2017 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович