№ 200/2664/19-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 200/2664/19-а

касаційне провадження № К/9901/35151/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Промстроймонтаж" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 (суддя Чекменьов Г.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 (головуючий суддя - Блохін А.А., судді - Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Промстроймонтаж" до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Промстроймонтаж" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 №0010191413, №0010221413, №0010211413, №0010201413 та визнати протиправними та скасувати частково податкові повідомлення-рішення від 14.12.2018 №0019821303, №0019831303.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач зазначає про підтвердження належними первинними документами його господарських операцій з ТОВ "СБМУ "Новація", ТОВ "Стройеталон", ТОВ "Ардок", ТОВ "Оквін-5" та правомірність формування ним витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за цими правовідносинами. Позивач також не згоден з нарахуванням штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, оскільки через відсутність виплати доходу за березень, квітень та травень 2018 року за період станом на 30.06.2018 (кінцева дата періоду, що перевірявся), оскільки заробітна плата за цей період була виплачена у період липень - серпень 2018 року та, відповідно, податок з доходу фізичних осіб та військовий збір за березень, квітень, травень 2018 року було перераховано до бюджету одночасно з виплатою відповідного доходу, що свідчить про відсутність складу правопорушення, визначеного пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 19.07.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 14.12.2018 №0019821303, №0019831303. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суди, задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення 14.12.2018 №0019821303, №0019831303 в частині, виходили з того, що відповідачем не було зафіксовано факту повторного протягом 1095 днів неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, як і не було надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень, якими позивачу були б збільшені суми грошового зобов`язання двічі протягом року, що передували прийняттю оскарженого податкового повідомлення-рішення, тому податкові повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій по податку з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із застосуванням розміру штрафу у разі повторного виявлення податкових порушень - 50%, в сумі 32477,47 грн та з військового збору у сумі 3166,42 грн, не відповідають вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суди виходили з наявності недоліків у наданих позивачем первинних документах в підтвердження його взаємовідносин із зазначеними вище контрагентами, ненаданні позивачем до матеріалів справи документів, які б дали можливість чітко відстежити, що є результатом замовлених робіт (послуг), а також встановити, яким чином придбані товарно-матеріальні цінності, результати цих робіт (послуг) використовувалися позивачем у власній господарській діяльності. Суди дійшли висновку, що позивачем не доведено факту використання отриманих від його контрагентів товарів, послуг у власній господарській діяльності.

Позивач, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, не дослідження фактичних обставин у справі. Скаржник доводить, що ним правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими взаємовідносинами із його контрагентами, оскільки такі господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та правомірно відображені ним в бухгалтерському та податковому обліках Товариства, а висновки акта перевірки є помилковими та не відповідають фактичним обставинам у даній справі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.12.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній позивачем частині та протиправність в іншій частині, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.09.2024 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 11.09.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.04.2014 по 30.06.2018, за результатами якої складений акт від 23.11.2018 №1344/05-99-14-13-32737481 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, розділу ІІ, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 розділу ІІІ ПК України, пункту 3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 07.02.2013 №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за 336/22868 (далі - П(С)БО №1, частини 2 статті 3 розділу І, частини 1 статті 11 розділу ІV Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які призвели до заниження об`єкту оподаткування з податку на прибуток за період з 01.04.2017 по 31.12.2017 на суму 4013713,00 грн та завищення від`ємного значення з податку на прибуток за період з 01.01.2018 по 30.06.2018 на суму 1306119,00 грн;

підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту „а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, що призвело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 64595,03 грн, у тому числі за березень 2018 року у сумі 21300,86 грн, за квітень 2018 року у сумі 21273,51 грн, за травень 2018 року у сумі 22020,66 грн;

підпунктів 1.4, 1.6 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту „а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, внаслідок чого не сплачено до бюджету військовий збір у сумі 6586,79 грн, у тому числі за березень 2018 року у сумі 2542,26 грн, за квітень 2018 року у сумі 2010,17 грн, за травень 2018 року у сумі 2034,36 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018:

за формою Р №0010191413, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 722468,00 грн та штрафними санкціями в розмірі 361234,00 грн;

за формою Р №0010221413, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1899981,00 грн та штрафними санкціями в розмірі 949990,50 грн;

за формою В4 №0010211413, яким платнику зменшено суму розміру від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту за червень 2018 року в розмірі 92074,00 грн.

за формою П №0010201413, яким платнику зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за півріччя 2018 року в розмірі 1306119,00 грн;

Також контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.12.2018:

за формою Д №0019821303, яким до платника застосовано штрафні санкції по податку з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, у розмірі 32477,47 грн;

за формою Д №0019831303, яким до платника застосовано штрафні санкції з військового збору у розмірі 3166,42 грн.

Суд касаційної інстанції не переглядає судові рішення в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2018 №0019821303, №0019831303, оскільки зазначені податкові повідомлення-рішення не є предметом касаційного оскарження.

Верховний Суд переглядає судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2018 №0010191413, №0010221413, №0010211413, №0010201413, що є предметом касаційного оскарження.

Підставою для прийняття цих податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій щодо придбання будівельних матеріалів, запчастин та послуг у таких контрагентів-постачальників позивача: ТОВ "Стройеталон", ТОВ "Ардок", ТОВ "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління "Новація", ТОВ "Оквін-5".

Надаючи оцінку спірним правовідносин у зазначеній частині, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Стройеталон", ТОВ "Ардок", ТОВ "Спеціалізоване будівельно-монтажне управління "Новація", ТОВ "Оквін-5", на підтвердження чого позивач надав суду первинні документи, на підставі яких платником були сформовані дані податкового обліку, зокрема, сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій, дійшовши до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині, зазначили, що позивачем не доведено факту придбання та використання отриманих від контрагентів позивача робіт, послуг, товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності та наявність недоліків, які містяться в первинних документах. За основу таких доказів суди взяли лише інформацію контролюючого органу щодо контрагентів, яка містилась в акті перевірки та інформаційних базах органів ДФС, не перевіривши ці обставини.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди не надали оцінку доводам позивача, якими він обґрунтовує свою правову позицію відносно господарських операцій між Товариством та його контрагентами; судами не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по зазначеним вище господарським операціям (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, актів здачі-прийняття виконаних робіт, договорів відповідального зберігання, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631, виписок по рахунку 631, карток-рахунку 631, виписок по особовим рахункам та документів складського обліку, товарно-транспортним накладним, копії яких наявні у матеріалах справи); не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не надано оцінку факту оплати за договорами та не з`ясовано наявність або відсутність заборгованості за поставлений товар (послуги).

Суди повинні встановити фактичні обставини у справі відносно взаємовідносин позивача з наведеними контрагентами, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.

Також, Верховний Суд зазначає, що незначні недоліки у заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів за умови, якщо інша інформація, наведена у таких документах, дає можливість встановити фактичний зміст та обсяг господарської операції тощо, тоді як суди попередніх інстанцій таких висновків не зробили.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановлених порушень.

Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обовязковому встановленню судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з наведених питань у частині, що оскаржується.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у частині, що є предметом касаційного оскарження.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині податкових повідомлень-рішень від 20.12.2018 №0010191413, №0010221413, №0010211413, №0010201413. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Промстроймонтаж" задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2018 №0010191413, №0010221413, №0010211413, №0010201413 та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова