ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 200/297/23

адміністративне провадження № К/990/33976/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/297/23

за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (головуючий суддя Аканов О.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2023 року (головуючий суддя - Гаврищук Т.Г., судді: Гайдар А.В., Компанієць І.Д.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (далі - ДУ «Центр пробації», відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати на користь старшого інспектора Краматорського районного відділу № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь старшого інспектора Краматорського районного відділу № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) (у редакції постанови від 22 березня 2022 року).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 проходив службу в Краматорському районному відділі № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області на посаді старшого інспектора та на підставі наказу відповідача від 09 листопада 2022 року № 586/к був звільнений у зв`язку із скороченням штатів та проведенням організаційних заходів. 05 грудня 2022 року позивач звернувся до ДУ «Центр пробації» із заявою про нарахування та виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), на що відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати вказаної додаткової винагороди. Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2023 року, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 лютого 2022 року. Зобов`язано ДУ «Центр пробації» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24 лютого по 31 лютого 2022 року відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДУ «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 за період з 24 лютого по 31 лютого 2022 року. При цьому судом, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, відхилено доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу невиплати додаткової винагороди.

Із наведеним погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши, що у спірний період Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», до якого включено Донецьку область.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає призначення йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд першої інстанції зазначив, що Постанова № 168 (у спірний період) не ставила в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану». На законодавчому рівні не було врегульовано питання щодо отримання вказаної винагороди у випадку відпрацювання не всіх робочих днів, у яких особа набула право на додаткову винагороду. Також не було врегульовано питання щодо виплати вказаної винагороди за місяць протягом якого особа втратила право на отримання такої винагороди, зокрема, у випадку звільнення зі служби або зміну умов для виплати винагороди.

Апеляційний суд підтримав таку позицію окружного суду та зазначив, що положення Постанови №168 (у редакції, чинній у спірний період) не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час; несуть гарнізонну та вартову службу, тощо.

Зважаючи на вказані висновки та міркування суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у спірних правовідносинах відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача вчинити вказані дії на користь позивача.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2023 року, ухвалити у справі № 200/297/23 нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Касатор зазначає, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), частини другої статті 233 КЗпП та частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних до цієї справи правовідносинах є підставою для відкриття касаційного провадження та перегляду оскаржуваних судових рішень у частині задоволених позовних вимог.

Так, у касаційній скарзі її автор посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні пункту 1 Постанови № 168, оскільки вказана норма не поширюється на позивача. На думку скаржника, право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники ДУ «Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов`язків дотичних до несення служби. При цьому скаржник зазначає, що поняття «проходження служби» і «несення служби» не є тотожними. Під «несенням служби» скаржник розуміє залучення до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, входження до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Тому враховуючи, що позивач не здійснював несення служби в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, то не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року).

Окрім того, за доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій, помилково застосували до спірних правовідносин приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) у редакції від 07 травня 2022 року, оскільки питання грошового забезпечення позивача регулюється спеціальним законодавством, а передбачені законодавством про працю норми не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Скаржник уважає, що в даному випадку застосуванню підлягає частина п`ята статті 122 КАС України, а відтак наполягає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ДУ «Центр пробації» про зупинення виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2023 року у справі № 200/297/23.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою від 17 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходив службу в Краматорському районному відділі № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області на посаді старшого інспектора.

Наказом №586/к від 09.11.2022 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

03 грудня 2022 року адвокатом позивача було направлено відповідачу адвокатський запит про надання інформації щодо видання наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, та надання запитуваних документів.

Листом відповідача від 23 рудня 2022 року № 85/75-ЗПІ/11/24-22 адвоката позивача повідомлено, що накази про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 старшому інспектору Краматорського районного відділу № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області ОСОБА_1 в період з 24 лютого по 31 травня 2022 року не видавалися, виплата вказаної винагороди не здійснювалася.

Також 05 грудня 2022 року позивач звернувся до ДУ «Центр пробації» із заявою про нарахування та виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року).

Листом ДУ «Центр пробації» від 26 грудня 2022 року № 145/С-149/11/Ян-22 позивачу повідомлено про те, що розмір додаткових винагород за виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», встановлено Постановою № 168, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Зазначено, що аналіз актів законодавства, зокрема, Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 550-XIV, вказує на те, що поняття «несення служби» визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання обов`язків особами рядового і начальницького складу, в тому числі у період визначеного часу або у межах правового режиму. До таких обов`язків належать, зокрема, несення служби у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-розшукової групи, групи швидкого реагування; несення служби у нічний час; гарнізонної та вартової служби. Розпорядок дня у ДУ «Центр пробації» визначено у Колективному договорі, укладеному між Адміністрацією та Профспілковою організацією персоналу ДУ «Центр пробації» на 2020- 2023 роки. Колективним договором установлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Несення служби у нічний час у складі наряду, чергової частини 2 за затвердженим графіком змінності, а також несення служби у вихідні та святкові дні не передбачено.

Вказано, що повноваження персоналу органів з питань пробації, відповідно до завдань пробації, передбачених положеннями Закону України «Про пробацію», Кримінально-виконавчим кодексом України, не пов`язані із забезпеченням захисту чи охорони режимних об`єктів, об`єктів критичної інфраструктури, участі в оперативних заходах, несенням варти, у тому числі в нічний час, несенням служби у наряді та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки населення та інтересів держави в умовах воєнного стану.

Також вказано, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконують службові обов`язки відповідно до посадових інструкцій, Положень про відділи (сектори) філій ДУ «Центр пробації» та Колективного договору. До виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави не залучалися, накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не видавалися.

Як указано в листі, відповідач уважає, що підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу відповідно до Постанови № 168 відсутні.

У матеріалах справи наявна довідка про щомісячні види грошового забезпечення позивача за період січня - листопада 2022 року, в якій відсутні відомості про нарахування позивачу додаткової винагороди.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового контролю у цій справі є бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки констатували право позивача на виплату такої винагороди у спірний період.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, виходячи з меж, визначених статтею 341 КАС України, та підстави касаційного оскарження, у цій справі Верховному Суду необхідно сформувати висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), частини другої статті 233 КЗпП та частини п`ятої статті 122 КАС України і перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій цих норм права у контексті спірних правовідносин.

Щодо питання строку звернення до суду з даним адміністративним позовом

У касаційній скарзі зазначено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав порушення строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Проте ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року в задоволенні клопотання указаного клопотання ДУ «Центр пробації» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). А згідно з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом із тим, на думку скаржника, суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норми права при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду, адже застосував частину другу статті 233 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Скаржник уважає, що строки звернення до суду з позовом у справах цієї категорії (грошове забезпечення військовослужбовців) визначаються спеціальним законом, яким у даному випадку є КАС України.

Перевіривши обґрунтованість вказаних аргументів заявника касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом спору у зразковій справі № 260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання ТУ ССО у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, починаючи з 24 лютого 2022 року.

У рішенні від 06 квітня 2023 року предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформований наступні висновки:

«Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.».

Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику ССО передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року.

Рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

Колегія суддів зауважує, що незважаючи на те, що справа № 200/297/23 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06 квітня 2023 року, вищенаведені висновки щодо застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.

Окрім того, принагідно зауважити, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

27 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже позивач, звертаючись 25 січня 2023 року до адміністративного суду з позовом до ДУ «Центр пробації» щодо нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, не пропустив строк звернення до суду з цими позовними вимогами.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що доводи касаційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 24 лютого по 31 травня 2022 року, не знайшли свого підтвердження.

Щодо права позивача на додаткову винагороду

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

У подальшому, до пункту 1 Постанови № 168 вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 абзац перший пункту 1 Постанови №168 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком, у якому значиться Донецька область.

З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Як уже зазначалося, підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 до 14 листопада 2022 року обіймав посаду старшого інспектора Краматорського районного відділу № 2 філії ДУ «Центр пробації» у Донецькій області.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у період з 24 лютого по 31 травня 2022 року в розмірі 30 000,00 грн щомісячно.

У цьому зв`язку Суд зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22 (правовідносини у якій також стосувалися бездіяльності ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати позивачу (підполковнику внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області) додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у редакції від 24 березня 2022 року за період з квітня 2022 по травень 2022 року) сформував висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, який узгоджується з вищенаведеними висновками.

Окрім того, у вказаній постанові Верховний Суд надав оцінку доводам ДУ «Центр пробації» про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, суд зазначає таке.

Суд дійшов висновку, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому відзначив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.

Оскільки аналогічні доводи містяться у касаційній скарзі відповідача в цій справі, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими з огляду на вищевикладену позицію Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22.

У свою чергу, доводи відповідача про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже, за відсутності таких, підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.

На основі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року у розмірі 30 000,00 грн щомісячно відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), а відтак наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду.

У підсумку Суд констатує, що переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, не встановив неправильного застосування судами норм матеріального права та(або) процесуального права, які можуть слугувати підставою для їх скасування. Судами надана правильна юридична оцінка обставинам справи у вимірі правового регулювання спірних правовідносин. Підстави для скасування чи зміни судових актів у справі № 200/297/23 відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

VІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2023 року у справі № 200/297/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк