№ 200/376/21-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 200/376/21-а

провадження № К/990/15396/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого- Смоковича М. І.,

суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (судді: Блохін А. А., Гаврищук Т. Г., Сіваченко І.В.), та

в с т а н о в и в:

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування наказу від 27 листопада 2020 року № 126/1 «Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що спірним наказом відповідач виключив періоди невикористаних нею відпусток, зменшивши таким чином загальну кількість днів невикористаної відпустки (зі 158 до 108 днів), за яку їй була виплачена компенсація при звільненні. Переконувала, що відповідач не мав законних підстав зменшувати - майже через рік після звільнення - розмір належних їй сум відпускних та компенсації у зв`язку із неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки, оскільки саме на відповідача покладений обов`язок обліковувати відпустки, які надаються працівникам, здійснювати повний розрахунок при звільненні, інформувати про суми виплати.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » головний спеціаліст з питань запобігання і виявлення корупції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року звільнена в порядку переведення для подальшої роботи у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та відповідно до статті 41 Закону України [від 10 грудня 2015 року № 889-VIII] «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 має бути виплачена компенсація «за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2012 по 21.06.2013 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2013 по 21.06.2014 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2014 по 21.06.2015 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2017 по 21.06.2018 у кількості 9 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2019 по 24.12.2019 у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років стажу державної служби у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років стажу державної служби у кількості 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2013 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2014 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2015 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2016 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2017 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2018 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері за 2019 рік тривалістю 10 календарних днів».

Загалом, відповідно до згаданого наказу, позивачці належало компенсувати 158 календарних днів невикористаної відпустки.

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2019 року позивачу була виплачена компенсація за невикористані 158 днів відпустки у розмірі 70436,40 грн.

Поза тим, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області листом від 21 травня 2020 року № ПІ-С-286 повідомило позивачку, що Ліквідаційна комісія Головного територіального управління юстиції у Донецькій області розглянула її заяву від 15 травня 2020 року і перевірила правильність нарахування відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористану відпустку при звільненні. За наслідками перевірки встановлено розбіжності в нарахуванні у зв`язку з технічною помилкою в програмному забезпеченні, а саме: сума недорахованих відпускних протягом 2019 року складає 2546,36 грн, сума компенсації за невикористану відпустку при звільненні 20086,54 грн.

Та згодом наказом від 27 листопада 2020 року № 126/1 Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області внесло зміни до наказу від 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до яких у зв`язку з переміщенням Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» у місто Краматорськ Донецької області та неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки до 2015 року через залишення у місті Донецьку первинної облікової документації працівників, вирішено виключити у другому абзаці наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » слова та цифри «за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2012 по 21.06.2013 у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22.06.2013 по 21.06.2014 у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, за 2013 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, за 2014 рік тривалістю 10 календарних днів».

У справі встановлено, що наказ від 27 листопада 2020 року № 126/1 був виданий на підставі висновків позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 1 січня 2019 року по 30 червня 2020 року. За результатами цього аудиту з`ясувалося, що працівникам, які були призначені на посади до 2014 року, при звільнені у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виплачувалася компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. У висновку зазначено, що існує ймовірність здійснення працівникам у період, що підлягав аудиту, зайвих виплат/недоплат коштів за дні невикористаної відпустки при їх звільненні. Також Головному територіальному управлінню юстиції у Донецькій області (ліквідаційній комісії) було рекомендовано вжити заходи щодо визначення достовірної відпустки працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів; зазначено також про необхідність внести зміни до наказів про звільнення працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджені достовірними даними.

Відтак Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося із запитами до Міністерства соціальної політики України (від 8 липня 2020 року №16479/10.4-61/20) та до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) (від 19 серпня 2020 року № 19589/10.4- 28/20) з проханням надати роз`яснення щодо обліку невикористаних відпусток працівників, у зв`язку із залишенням первинної документації на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

У відповідь Мінекономіки листом від 23 вересня 2020 року № 3512-06/57971-06 надано роз`яснення про неможливість ведення обліку відпусток за період до 2014-2015 років, тому, пояснило, підстави для виплати компенсації за невикористані відпустки за цей період при звільненні відсутні. За цим листом, надання відпустки оформлюється наказом (розпорядженням) про надання відпустки (типова форма № П-3, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» (зі змінами) (далі - Наказ №489), на підставі якого відділ кадрів робить відмітки в особовій картці працівника (типова форма № П-2ДС, затверджена спільним наказом Міністерства статистики України від 26 грудня 1995 року № 343 «Про затвердження форми первинного обліку № П-2ДС та інструкції по її заповненню» (на період 2014-2015 років).

Позивач вважала, що відповідач не надав допустимих доказів, які б свідчили про те, що вона використала всі 50 календарних днів відпустки, які передбачені законодавством, за період роботи з 2012 року по 2014 рік включно, та додала, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області неправильно обчислило компенсацію за невикористані дні відпустки. Тож ОСОБА_1 вважає, що наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 листопада 2020 року № 126/1 виданий неправомірно і звернулася з цим позовом до суду.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 11 жовтня 2021 року позовні вимоги задовольнив повністю; визнав протиправним та скасував наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 листопада 2020 року № 126/1 «Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Крім того, стягнув зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Суд першої інстанції зауважив, що під недостовірними даними - у контексті цієї справи - розуміється відсутність у відомостях, зазначених в особовій справі, посилання на накази щодо використання основних щорічних відпусток за періоди з 22.06.2012 по 21.06.2013 (15 днів) та з 22.06.2013 по 21.06.2012 (15 днів), використання додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, за 2013 рік (10 днів) та 2014 рік (10 днів).

З цього приводу відповідач пояснив суду першої інстанції, що вивезти всі документи та архів Головного управління не було можливості внаслідок захоплення будівлі невідомими озброєними особами, тож документи залишилися у місті Донецьку, який включений до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р; працівники Головного управління, які готували проекти наказів про звільнення, в грудні 2019 року були звільненні у зв`язку з переведенням до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Під час обговорення з ними питання про визначення кількості днів невикористаної відпустки до 2015 року для підготовки проектів наказів про звільнення, ці [звільнені] працівники повідомили, що інформацію про кількість використаної відпустки надала бухгалтерія з бухгалтерської програми. Проте, бухгалтерська програма не є формою первинної облікової документації, а передбачені Наказом № 489 форми первинної облікової документації залишені у м. Донецьку під час переміщення до м. Краматорська та не перебувають у володінні відповідача. Водночас, документи, які має відповідач, підтверджують, що позивачка має 34 дні невикористаної відпустки.

У цьому зв`язку суд першої інстанції, покликаючись на Інструкцію по заповненню Особових карток, затвердженою наказом Мінстату від 26 грудня 1995 року № 343, підкреслив, що обов`язок ведення та внесення до картки всіх необхідних відомостей покладено на відповідальну особу відповідача; невнесення до картки номеру наказу не може свідчити про недостовірність даних.

З погляду суду першої інстанції, аудиторський висновок, на який покликається відповідач як на передумову для видання спірного наказу, не заперечує права позивача на компенсацію за невикористану відпустку, не встановлює факту видання/невидання наказів про відпуски позивача та містить тільки рекомендацію щодо вжиття заходів для визначення достовірного періоду відпусток працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільнені виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, як і щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів.

Суд першої інстанції зазначив також, що відповідач не надав суду належних доказів вчинення будь-яких дій та здійснення відповідних заходів щодо визначення достовірних періодів відпусток позивача. За рішенням суду, фактично відповідач твердить про відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані відпустки, та водночас зазначає, що відомості про відпуски містились у бухгалтерській програмі, але будь-яких доказів про неправомірне внесення відомостей до цієї програми не надав.

Крім того, суд першої інстанції, покликаючись на положення статей 4, 17, 18 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупований території України» (із змінами) (далі - Закон № 1207-VII), а також на практику Європейського суду з прав людини, яка стосується «намібійних винятків» (щодо окупованих територій), згаданих у висновку Міжнародного суду ООН, як-от рішення від 23 лютого 2016 року у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (заява № 11138/10), зазначив, що судова діяльність має бути спрямована на захист прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

У підсумку суд першої інстанції на основі наведених міркувань виснував, що позовні вимоги обґрунтовані, тож задовольнив їх.

4. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2023 року скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року і ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Суд апеляційної інстанції покликається на постанову Верховного Суду, ухвалену у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, у якій зазначено про застосовність положень трудового і цивільного законодавства до вимог про виплату заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. У згаданій постанові суду касаційної інстанції, на яку покликається апеляційний суд в цій справі, мовиться також про те, що слід розуміти під непереборною силою (стаття 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та про її значення як підстави для звільнення від відповідальності за недотримання обов`язку провести повний розрахунок при звільненні за обставин, коли роботодавець (який здійснював свою виробничу діяльність у місті Горлівка Донецької області) втратив контроль над майном внаслідок його захоплення невідомими особами.

З уваги на ці міркування апеляційний суд виснував, що доводи позивачки про неправомірність спірного наказу спростовуються висновками внутрішнього аудиту, а також відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність у неї невикористаних відпусток до 2015 року.

На думку апеляційного суду, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати компенсації за ті дні невикористаної відпустки, які не підтверджені первинними документами (табелями обліку використання робочого часу та наказами (розпорядженнями) про надання відпусток). Додав також, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) як правонаступник таких повноваження та обов`язку теж не має.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , як можна зрозуміти зміст її вимог, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року, і залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі.

Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор пояснила, що суд апеляційної інстанції, по суті, звільнив відповідача від обов`язку виплатити їй нараховані кошти за невикористані дні відпустки до 2015 року, спираючись головно на положення статті 617 ЦК України. Однак цей суд, за текстом касаційної скарги, застосував названу норму права без урахування позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, за якою роботодавець не може бути звільнений унаслідок випадку або непереборної сили від обов`язку виплатити заробітну плату працівнику.

Позивач зауважила, що цією постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду), висловленого у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, на який орієнтувався суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.

6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін, позаяк вона, на його думку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Окрім того, відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України у зв`язку з тим, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, яку позивачка зазначила як приклад для перегляду постанови суду апеляційної інстанції в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалена у правовідносинах, які за своїм змістом, предметом і суб`єктним складом не є подібними до правовідносин, з яких виник спір у цій справі. Це, з погляду відповідача, унеможливлює застосування висновку [Великої Палати Верховного Суду] щодо застосування норми права, який викладений у згаданій постанові, до спірних в цій справі правовідносин, відтак і для перегляду постанови суду апеляційної інстанції з підстави, яку заявила позивачка.

7. Позивачка подала відповідь на відзив та заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження.

З-поміж іншого позивачка звернула увагу на те, що відмовляючи у задоволенні її позовних вимог суд апеляційної інстанції опирався на положення статті 617 ЦК України й таким чином виснував, що порушення з боку відповідача сталося внаслідок непереборної сили, тож спірний наказ правомірний. За текстом постанови апеляційного суду, цей висновок узгоджується з тим, який висловлений у постанові Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду) від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19).

ОСОБА_1 підкреслила, що згідно з наказом від 23 грудня 2019 року № 3760/1 (яким вона була звільнені у зв`язку з переведенням на роботу до іншого державного органу) при звільненні їй належала компенсація за невикористані 158 календарних днів відпустки. Відповідач, як зазначає позивачка, не розрахувався повністю та майже через рік після її звільнення видав наказ від 27 листопада 2020 року № 126/1, яким зменшив кількість днів невикористаної відпустки зі 158 до 108 днів. Таким чином, як переконує позивачка, відповідач зменшив суму коштів, які мали бути виплачені при звільненні [ ОСОБА_1 ], мотивуючи це відсутністю (втратою) оригіналів наказів і табелів обліку робочого часу за період до 2014 року.

Суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначив, що залишення документів первинного обліку праці та заробітної плати за певні періоди до 2014-2015 років на території, яка тимчасово не контролюється українською владою, є підставою не нараховувати компенсацію за ці дні відпусток. Такий висновок, вважає ОСОБА_1 , спричинить невиплату їй заборгованості із заробітної плати. У цьому зв`язку додала, що відповідач заборгував їй ще 2546,36 грн недонарахованих відпускних протягом 2019 року та 20086,54 грн компенсації за невикористану відпустку. Зазначену заборгованість відповідач підтверджував своїми листами від 21 травня 2020 року № ПІ-С-286, від 3 червня 2020 року № ПІ-С-292. Проте згодом видав спірний наказ, який позивачка вважає неправомірним.

З наведених мотивів позивачка просить відмовити у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження і задовольнити її касаційну скаргу.

Нормативне регулювання

8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

10. Відповідно до часини першої статті 47 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату видання наказу про звільнення позивачки) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату видання наказу про звільнення позивачки) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

11. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

12. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) і частини першої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону № 108/95-ВР і статті 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.

Згідно з частиною другою статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

13. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Висновки Верховного Суду

14. В аспекті заявлених підстав для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції в цій справі колегія суддів мала би відповісти чи узгоджуються висновки цього суду правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про застосування статті 617 ЦК України до правовідносин, пов`язаних з (не)виплатою заробітної плати, а радше можливості звільнення роботодавця від обов`язку виплатити заробітну плату і відповідальності за її невиплату внаслідок непереборної сили. Висновок за наслідками розгляду окресленого питання такий, що обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Колегія суддів погоджується з тим, що спірні правовідносини у справі № 905/857/19, за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 26 жовтня 2022 року, за своїм змістом, предметом і підставами виникнення відрізняються від тих, які були предметом розгляду у цій справі.

Сутнісна відмінність цих правових ситуацій і пов`язана з нею відмінність у правовому їх регулюванні мала б стояти на заваді тому, щоб орієнтуватися на правові висновки суду касаційної інстанції [у «неподібному» спорі] щодо застосування норми права, яка незастосовна до спірних правовідносин, позаяк ті мають іншу правову природу і регламентовані іншими нормами права.

Відповідач теж звертає увагу на цей аспект у клопотанні про закриття касаційного провадження. Його аргументи в цій частині, однак, дисонують з його ж таки позицією (висловленою у відзиві на касаційну скаргу) про законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, у якій мовиться, з-поміж іншого про непереборну силу (стаття 617 ЦК України) як підставу для звільнення відповідача як роботодавця від обов`язку компенсувати невикористані дні відпусток за періоди, первинні документи щодо яких залишилися на території, яка тимчасово не контролюється українською владою. Варто підкреслити, що у цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зважив на правову позицію Верховного Суду (у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду), висловлену у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18. Від цієї позиції згодом відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, яку позивачка зазначила як підставу для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На основі наведених сторонами доводів у зіставленні з аргументацією судів попередніх інстанцій своїх рішень колегія суддів дійшла висновку, що заявлені у касаційній скарзі підстави для перегляду постанови суду апеляційної інстанції обумовлені обґрунтуванням цієї постанови і застосованими при вирішенні спору нормами. Іншими словами, покликання позивачки на правові висновки суду касаційної інстанції у справі, спірні правовідносини якої не є подібними до тих, які розглядалися в цій справі, пов`язані з тим, що саме суди першої, а головно апеляційної інстанції (коли покликався на статтю 617 ЦК України і висновки суду касаційної інстанції щодо її застосування) надали їм іншого змісту, ніж є насправді. Про це ще йтиметься нижче, однак тут колегія суддів зупинилася на цьому питанні, аби пояснити відповідачу, що за описаної ситуації закриття касаційного провадження в цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України не відповідатиме меті цієї норми закону.

15. З обсягу встановлених в цій справі обставин можна виснувати, що спір виник у зв`язку з виданням наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 листопада 2020 року № 126/1 «Про внесення змін до наказу від 23.12.2019 № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким змінено кількість днів невикористаних відпусток позивачки, які підлягали грошовій компенсації у зв`язку зі звільненням відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23 грудня 2019 року № 3760/1. Пригадаємо, що спірним наказом відповідач виключив із наказу про звільнення ОСОБА_1 періоди відпусток (основної і додаткової) за 2012-2014 роки (які підлягали грошовій компенсації) і вирішив [спірним наказом] провести заходи щодо перерахунку компенсації при звільненні. Мотивом для такого рішення, як встановлено у справі, були результати позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про що стисло написано вище.

Суди попередніх інстанцій встановили, що грошову компенсацію за невикористані відпустки (158 днів) - відповідно до наказу від 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » - на загальну суму 70436,40 грн позивачці виплатили у грудні 2019 року. Поза тим, через одинадцять місяців після видання наказу від 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідач видав наказ, яким вирішив змінити кількість днів, які підлягали грошовій компенсації.

Зі встановлених обставин справи розуміється також, що заборгованість, про яку мовить позивачка, зокрема у своїх відповідях на відзив і клопотання відповідача (про недонараховані відпускні протягом 2019 року на суму 2546,36 грн і компенсацію за невикористану відпустку на суму 20086, 54 грн), не охоплюються предметом цього спору. Повторимося, що спірним наказом відповідач зменшив кількість днів невикористаних відпусток за періоди 2012-2014 років, за які - на дату видання цього наказу - позивачка вже отримала грошову компенсацію при звільненні (відповідно до «зміненого» наказу від 23 грудня 2019 року № 3760/1).

Треба додати також, що доводи ОСОБА_1 про заборгованість відповідача щодо повного розрахунку з нею за невикористані відпустки і відпускні за 2019 рік не були тією обставиною, яка вплинула чи могла спричинила видання спірного наказу від 27 листопада 2020 року № 126/1 щодо компенсації, яка була виплачена у 2019 році і пов`язувалася з невикористаними днями відпусток, розрахунковими періодами яких були 2012-2014 роки. Тому питання щодо цих недоотриманих коштів (відпускних і грошової компенсації за невикористані дні відпустки у 2019 році) не розглядається в рамках цієї справи.

16. Суди попередніх інстанцій - з уваги на зміст судових рішень - вирішували цей спір через призму обов`язку відповідача як роботодавця повністю виплатити працівнику належні йому кошти при звільненні (зокрема грошову компенсацію за невикористані відпустки) і в цьому зв`язку зосередилися на з`ясуванні питання про допустимість доказів, які підтверджували кількість днів невикористаних відпусток за 2012-2014 роки, які підлягали грошовій компенсації при звільненні ОСОБА_1 .

Пам`ятаємо, що суд апеляційної інстанції в окресленому контексті звернувся до положень статті 617 ЦК України («Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання») і висновків суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18) щодо застосовності цих положень до спорів, які виникли з трудових правовідносин, тож в підсумку зазначив, що відповідач не мав правових підстав для нарахування і виплати грошової компенсації за ті дні відпусток, (не)використання яких не були підтверджені первинними документами (табелями обліку використання робочого часу та наказами (розпорядження) про надання відпусток).

Колегія суддів звертає увагу на те, що за встановлених обставин справи і відповідних їм правовідносин підхід судів попередніх інстанцій до вирішення цього спору через призму з`ясування питання про доведеність первинними доказами кількості днів невикористаних відпусток за 2012-2014 роки, за які позивачка ще в грудні 2019 року отримала грошову компенсацію, та про обов`язок відповідача щодо належного обліку робочого часу і пов`язану з цим відповідальність (чи звільнення від неї) за невиконання цього обов`язку є помилковий, тому що на дату видання спірного наказу грошова компенсація за всі невикористані відпусток, які зазначені в наказі від 23 грудня 2019 року № 3760/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », уже була виплачена і змінити цю ситуацію шляхом внесення змін до виданого - одинадцять місяців тому - і реалізованого наказу про звільнення немає законних підстав.

Іншими словами, дослідження питання про належне документальне підтвердження кількості днів невикористаної відпустки, які підлягають грошовій компенсації, не відповідає на питання про правомірність внесення спірним наказом змін до наказу про звільнення, з метою зменшення кількості днів невикористаних відпусток, які підлягають грошовій компенсації, що в такий спосіб імпліцитно націлено на те, аби повернути суму вже виплаченої позивачці грошової компенсації. У цьому власне й полягала суть цього спору, у зв`язку з яким був поданий цей позов.

17. Перелік підстав для відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, визначений у частині другій статті 127 КЗпП України.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що відповідач, як встановлено у справі, видав спірний наказ на виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, однак не зважав на умови і обмеження щодо відрахувань із заробітної плати (і прирівняних до них виплат).

Маючи на увазі наведені положення законодавства, зокрема статті 1215 ЦК України, колегія суддів наголошує на тому, що не може підлягати поверненню виплачена при звільненні грошова компенсація за невикористані дні відпусток, розрахована сума якої не була результатом лічильної помилки, а з боку позивачки не встановлено недобросовісних дій, які би вплинули на суму відшкодування.

З цих міркувань колегія суддів вважає, що спірний наказ від 27 листопада 2020 року № 126/1 про зменшення кількості днів невикористаних відпусток, які підлягають компенсації, а таким чином і суми грошової компенсації, неправомірний, адже відповідач видав його без законних на те підстав.

18. Зважаючи на наведене покликання суду апеляційної інстанції на положення статті 617 ЦК України у контексті викладу обставин, за яких відповідач втратив документацію первинного обліку робочого часу і тому не несе відповідальності за відсутність документального підтвердження кількості днів невикористаних відпусток, за які треба виплатити грошову компенсацію при звільненні, ґрунтується на помилковій правовій оцінці спірних відносин і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Суд першої інстанції теж допустився цієї помилки під час вирішення спору, хоча висновок цього суду по суті спору є правильний.

19. Отож, переглянувши судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій відповідно до статті 341 КАС України, колегія суддів, зваживши на вимоги статей 351 352 КАС України, дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції має бути скасована, а рішення суду першої інстанції - залишене в силі, але зі зміненою мотивувальною його частиною, яку потрібно викласти в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 341 345 349 351 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 200/376/21-а скасувати.

3. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 200/376/21-а залишити в силі, змінивши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Ж. М. Мельник-Томенко

О. Р. Радишевська