№ 200/5154/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 200/5154/22

адміністративне провадження № К/990/43968/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 (суддя - Куденков К. О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 (колегія суддів у складі: Казначеєва Е. Г., Геращенка І. В., Блохіна А. А.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (далі - ДУ «Центр пробації», відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 06.03.2022 по 09.11.2022;

- зобов`язати нарахувати і виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, починаючи з 06.03.2022 по 09.11.2022.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходила службу у званні майора внутрішньої служби. Отже, вона відноситься до осіб середнього начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким з внесенням змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) було гарантовано виплату щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 26.06.2018 № 62/к капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 з 01.07.2018 призначено на посаду заступника начальника Костянтинівського міськрайонного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області

Відповідно до копії посвідчення НОМЕР_1 , виданого 25.08.2020, капітан внутрішньої служби ОСОБА_2 перебувала на посаді заступника начальника Костянтинівського МРВ філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області.

Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 26.06.2018 № 62/к змінено назву уповноваженого органу з питань пробації з Костянтинівського міськрайонного відділу на Краматорський районний відділ № 1.

Відповідно до заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08.09.2022 у справі № 233/1115/22 розірвано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Костянтинівка Донецької області, громадянином України, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Костянтинівка Донецької області, громадянкою України, зареєстрований 18.10.2019 Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 222 та змінено прізвище дружини після розірвання шлюбу на дошлюбне ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 09.11.2022 № 586/к майора внутрішньої служби ОСОБА_2 , яка перебувала на посаді заступника начальника Краматорського районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області, звільнено з 09.11.2022 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Позивачку звільнено відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію». У наказі також є відомості про вислугу років позивача на день звільнення.

Позивачка перебувала у відпустках з 01.03.2022 по 11.03.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 18.02.2022 № 61/в), з 08.06.2022 по 17.06.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 21.05.2022 № 325/в) і з 15.08.2022 по 03.09.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 25.07.2022 № 497/в).

Відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 17.05.2022 № 146/к позивачка тимчасово, на час зміни місця перебування в період воєнного стану, була закріплена за Новомосковським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Дніпропетровській області для продовження виконання посадових обов`язків. При цьому зазначено, що облік робочого часу здійснюється за основним місцем роботи.

Відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 22.09.2022 № 423/к позивачка тимчасово, на час зміни місця перебування в період воєнного стану, була закріплена за Дністровським районним сектором № філії ДУ «Центр пробації» в Чернівецькій області для продовження виконання посадових обов`язків. При цьому зазначено, що облік робочого часу здійснюється за основним місцем роботи.

У листі відповідача від 16.11.2022 № 64/55-ЗПІ/11-ЯН/22 зазначено, що заступник начальника Краматорського районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області майор внутрішньої служби ОСОБА_6 звільнена 09.11.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 09.11.2022 № 586/к). За час служби ОСОБА_6 виконувала свої службові обов`язки, пов`язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Краматорський районний відділ № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області та Колективного договору. При цьому, у вказаному листі зазначено, що підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди ОСОБА_6 , відповідно до Постанови № 168 відсутні.

Відповідно до довідки відповідача від 24.01.2023 № 8/2-31, за спірний період позивачці не нараховувалася і не виплачувалася додаткова винагорода за Постановою № 168.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року. Зобов`язано ДУ «Центр пробації» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково дійшов висновків про те, що з березня 2022 року по липень 2022 року позивачка має право на додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Такий висновок зроблений на підставі того, що приписами Постанови № 168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

З огляду на законодавчо встановлений принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України, суд дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 754), з 01.06.2022, оскільки до 08.07.2022 відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроактивне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови № 168 призведе до звуження прав позивача.

Крім того, суд встановив, що відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 17.05.2022 № 146/к, позивачка тимчасово, на час зміни місця перебування у період воєнного стану, була закріплена за Новомосковським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Дніпропетровській області для продовження виконання посадових обов`язків. Проте з 08.07.2022 позивачка втратила право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки Новомосковський район Дніпропетровської області не було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75.

З огляду на приписи частини першої статті 58 Конституції України та частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» суд також дійшов висновку про неможливість застосування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793), з 24.02.2022. Водночас суд зазначив, що станом на дату набуття чинності Постановою № 793 позивачка вже втратила право на спірну винагороду.

Також суд установив, що відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 22.09.2022 № 423/к, позивачка тимчасово, на час зміни місця перебування в період воєнного стану, була закріплена за Дністровським районним сектором № філії ДУ «Центр пробації» в Чернівецькій області для продовження виконання посадових обов`язків. До 22.09.2022 Новомосковський район не було включено до Переліку. Територіальні громади Чернівецької області також не було включено до указаного Переліку. При цьому, як встановив суд першої інстанції, у межах цієї справи не постає питання про можливість зворотної дії постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 1146) на позивачку, оскільки, як було зазначено, ще з 08.07.2022 вона не відповідала умовам для отримання спірної винагороди (за територіальною ознакою).

Окрім цього, суд першої інстанції наголосив на тому, що у період до 08.07.2022 Постанова № 168 передбачала виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень саме «щомісячно», а не «пропорційно в розрахунку на місяць». Крім того, у період до 08.07.2022 Постанова № 168 не ставила можливість виплати вказаної додаткової винагороди в залежність від установлених керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умови виплати додаткової винагороди. Оскільки у спірний період до 08.07.2022 Постанова № 168 визначала певний розмір та умови виплати цієї додаткової винагороди, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність наказів командирів (начальників) щодо виплати цієї винагороди може свідчити про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права на таку винагороду. При цьому суд, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що відсутність виділених бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди позивачці не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Також суд першої інстанції зазначив, що Постанова № 168 (у спірний період) не ставила в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Щодо наданих відповідачем доказів того, що позивачка з 01.03.2022 по 11.03.2022 і з 08.06.2022 по 17.06.2022 перебувала у відпустці, з 08.07.2022 вона втратила право на тримання указаної винагороди, суд першої інстанції зазначив, що на законодавчому рівні не було врегульовано питання щодо отримання указаної винагороди у випадку відпрацювання не всіх робочих днів, в яких особа набула право на додаткову винагороду. Також не було врегульовано питання щодо виплати указаної винагороди за місяць протягом якого особа втратила право на отримання такої винагороди, зокрема, у випадку звільнення зі служби або зміну умов для виплати винагороди.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність найбільш сприятливого застосування указаних приписів Постанови № 168 до особи. Тому, у випадку набуття особою в певному місяці права на додаткову винагороду, передбачену Пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі 30 000 гривень щомісячно, така особа зберігає це право незалежно від наведених обставин щодо користування відпусткою або втрати права на отримання такої винагороди протягом цього місяця.

Із наведеним погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши, що зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивачки на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що характер виконуваної позивачкою роботи не передбачає призначення їй додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення Постанови № 168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несусть службу у нічний час; несуть гарнізовану та вартову службу, тощо.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Касатор зазначає, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних до цієї справи правовідносинах є підставою для відкриття касаційного провадження та перегляду оскаржуваних судових рішень у частині задоволених позовних вимог.

Так, скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні пункту 1 Постанови № 168, оскільки указана норма не поширюється на позивачку. На думку скаржника, право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники ДУ «Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов`язків дотичних до несення служби, При цьому скаржник зазначає, що поняття «проходження служби» і «несення служби» не є тотожними. Під «несенням служби» скаржник розуміє залучення до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, входження до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Тому враховуючи, що позивачка не здійснювала несення служби в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, то не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022).

Окрім того, за доводами скаржника, суд першої інстанцій помилково застосував до спірних правовідносин приписи частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції від 07.05.2022), оскільки питання грошового забезпечення позивачки регулюється спеціальним законодавством, а передбачені законодавством про працю норми не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Скаржник уважає, що в даному випадку застосуванню підлягає частина п`ята статті 122 КАС України, а відтак наполягає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами у цій справі.

Позиція інших учасників справи

Позивачка у відзиві на касаційну скаргу просить вирішити питання щодо закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, оскільки Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 вже було сформовано правовий висновок щодо цієї категорії справ. Також позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, позивачка повідомляє суд, що розрахунок витрат, які вона понесла на професійну правничу допомогу, відповідний договір про надання професійної правничої допомоги, акт виконаних робіт та докази в його обґрунтування будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення касаційним судом рішення по справі. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачки, які вона планує понести складає 4500,00 грн.

Рух касаційної скарги

26.12.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДУ «Центр пробації» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 200/5154/22.

Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ДУ «Центр пробації» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки про закриття касаційного провадження у справі № 200/5154/22.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

У зв`язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.

Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 350) внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» доповнено словами «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) в абзаці першому пункту 1 Постанови № 168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Як зазначено у Постановах № 350 і № 793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Пстанова № 754), яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, зокрема: слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 1146), яка набрала чинності 18.10.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, а саме: виключено слова «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні),» та «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)»; доповнено абзац реченням такого змісту: «Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», згідно з додатком, у якому значиться Донецька область.

Згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10.12.2022, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (втратив чинність 27.12.2022) Краматорський район Донецької області відносився до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Проте станом на 10.12.2022 Новомосковський район Дніпропетровської області та територіальні громади Чернівецької області не було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Частиною першою статті 6 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

У частині першій статті 2 Закону України від 05.02.2015 № 160-VIII «Про пробацію» (далі - Закон № 160-VIII) визначено, що пробація - система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.

Частиною першою статті 19 Закону № 160-VIII передбачено, що права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 затверджено Положення про Державну установу «Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін`юсту.

Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.

Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, таборах для тримання військовополонених, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового контролю у цій справі є бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати позивачці додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022) за період з 06.03.2022 по 07.07.2022.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), частини другої статті 233 КЗпП України; частини п`ятої статті 122 КАС України.

Щодо питання строку звернення до суду з цим адміністративним позовом

У касаційній скарзі зазначено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав порушення позивачкою строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Проте ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2022 у задоволенні указаного клопотання відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). При цьому, згідно з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом із тим, на думку скаржника, суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норми права при вирішенні питання дотримання позивачкою строку звернення до суду, адже застосував частину другу статті 233 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Скаржник уважає, що строки звернення до суду з позовом у справах цієї категорії (грошове забезпечення військовослужбовців) визначаються спеціальним законом, яким у даному випадку є КАС України.

Перевіривши обґрунтованість указаних аргументів заявника касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом ОСОБА_7 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом спору у зразковій справі № 260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_7 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, починаючи з 24.02.2022.

У рішенні від 06.04.2023 предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформовані висновки:

«Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику ССО ,передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19.07.2022.

Рішення Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

Верховний Суд зауважує, що незважаючи на те, що справа № 200/5154/22 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06.04.2023, наведені вище висновки щодо застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що доводи касаційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 06.03.2022 по 09.11.2022, не знайшли свого підтвердження.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23.

Щодо права позивачки на додаткову винагороду

Скаржник уважає, що позивачка не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), оскільки вона не відповідає вимогам, які передбачені зазначеною нормою матеріального права, а саме: не несла службу в органах і установах зазначеної Служби, тобто не залучалася до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану; не входила до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги щодо не поширення на позивачку дії пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), Суд зазначає таке.

Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 в аспекті доводів касаційної скарги, яку надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23, від 25.01.2024 у справі № 520/8343/22, від 21.03.2024 у справі № 160/12980/22, від 28.03.2024 у справі № 480/1364/23, від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22, від 25.07.2024 у справі № 400/1895/23.

У постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22, де позивач - підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області - оскаржував бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Верховний Суд вже надав оцінку схожим доводам ДУ «Центр пробації», який уважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і ДУ «Центр пробації»), які саме «несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби.

Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 зазначив, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.

У справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ «Центр пробації» щодо відмінності терміну «несення служби» від «проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку № 925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою «Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття «несення служби».

Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 «Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ «Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку № 925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов`язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.

У справі № 200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, майор внутрішньої служби ОСОБА_2 до 09.11.2022 обіймала посаду заступника начальника Краматорського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 17.05.2022 № 146/к позивачка тимчасово, на час зміни місця перебування у період воєнного стану, була закріплена за Новомосковським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Дніпропетровській області для продовження виконання посадових обов`язків. При цьому зазначено, що облік робочого часу здійснюється за основним місцем роботи.

Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з березня 2022 по липень 2022 року позивачка набула право на отримання додаткової щомісячної винагороди, у розмірі 30 000,00 грн, встановленої Постановою № 168 (у редакції від 22.03.2022), - у зв`язку з несенням служби в установі, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка» (Дніпропетровська і Донецька області).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивачки додаткової винагороди за період з березня по липень 2022 у розмірі 30 000,00 грн щомісячно, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), а відтак наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.Г. Загороднюк Н.М. Мартинюк