ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 200/525/23

адміністративне провадження № К/990/23276/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Бідак Олени Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року (судді: Гаврищук Т.Г., Блохін А.А., Геращенко І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та невиплати повної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» військовослужбовцю Державної прикордонної служби ОСОБА_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ, яким перерахувати та виплатити позивачу з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць Державної прикордонної служби ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. На думку позивача, він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях або забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій. Однак вважає, що відповідач, не зважаючи на вказане, протиправно виплачував йому додаткову винагороду у розмірі лише 30 000,00 грн. щомісячно.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 призваний до лав Збройних Сил України на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 і проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 Державної прикордонної служби.

З травня по грудень 2022 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби, де отримував грошове забезпечення, про що свідчить інформація, наявна в архівній відомості з січня по грудень 2022 року.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 08 січня 2023 року №4155 позивач під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Сумської області з 09 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року; з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року; з 01 грудня 2022 по 31 грудня 2022 року; з 01 січня 2023 року по 08 січня 2023 року. Підстава: бойовий наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №165 гриф.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та врегулювання виплат додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрація Державної прикордонної служби видала накази від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ. Проте ці накази не можуть бути застосованими до спірних правовідносин, оскільки не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Суд першої інстанції звернувся до пункту 17 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, який передбачає, що виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу на період дії воєнного стану може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Суд встановив, що в спірний період виплата додаткової винагороди була встановлена рішенням Міністра оборони України, доведеним телеграмою від 25 березня 2022 року №248/1298, а також окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Відповідно до зазначених рішень, додаткова винагорода у розмірі до 100 000,00 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів.

Суд першої інстанції вказав, що Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 25 квітня 2022 року № 75 затвердило Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року. На його заміну Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22 грудня 2022 року №309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. У цих переліках зазначені райони (у тому числі окремі райони Сумської області), де мали місце воєнні (бойові) дії.

Втім, суд першої інстанції зазначив, що довідка військової частини НОМЕР_4 від 08 січня 2023 року №4155 не містить відомостей, в якому саме районі Сумської області позивач проходив службу. Також сторони не надали належних доказів направлення оригіналу цієї довідки відповідачу.

Суд першої інстанції також зауважив, що за період проходження служби з 24 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року позивач будь-яких доказів його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не надав і ці обставини не обґрунтував.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання виплати додаткової щомісячної винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн в період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції адвокат Бідак Олени Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі представник позивача просила скасувати частково рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в частині його позовних вимог щодо нарахування та виплати спірної додаткової винагороди за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині доводів щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати спірної додаткової винагороди за період з 22 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року; в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду 16 травня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Бідак Олени Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що накази Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. В цьому сенсі суд апеляційної інстанції зазначив, що накази від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ та від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не мають міжвідомчого характеру, не створюють нових норм, а лише конкретизують порядок підтвердження однієї з умов виплати спірної додаткової винагороди.

З покликанням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, суд апеляційної інстанції вказав, що саме для належного виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» і виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням їхньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, Голова Державної прикордонної служби України затвердив накази №164-АГ, №392-АГ, №628-АГ. Голова Державної прикордонної служби України своїми наказами затвердив акти, якими мало б керуватися командування структурних підрозділів для належного підтвердження участі військовослужбовців Державної прикордонної служби України у бойових діях і заходах, за що цим військовослужбовцям належить виплатити додаткову винагороду, що ніяким чином не звужує прав військовослужбовців на її отримання.

Аналізуючи положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у поєднанні з положеннями згаданих наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України, суд апеляційної інстанції встановив, що обов`язковою умовою виникнення права на додаткову винагороду у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі є безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових та заходах, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів такої участі у таких діях та заходах.

Су апеляційної інстанції відхилив як доказ довідку військової частини НОМЕР_4 від 08 січня 2023 року №4155, суд апеляційної інстанції вказавши, що вона не є довідкою, що підтверджує безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах, що складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) на ділянці державного кордону з Республікою Білорусь під час перебування у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ), не є достатньою підставою для нарахування та виплати спірної додаткової грошової винагороди.

Суд апеляційної інстанції додатково вказав, що підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_4 ) охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Сумської області (https://dpsu.gov.ua/ua/structure/chastini-centralnogo-pidporyadkuvannya/chernigivskiy-prikordonniy-zagin/). Відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», який затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами), Сумська область віднесена до територій можливих бойових дій.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції постановив що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає, а отож підтримав висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявленого позову.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Адвокат Бідак Олена Олегівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, обґрунтовуючи її порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції частково та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в частині його позовних вимог щодо нарахування та виплати спірної додаткової винагороди за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та змінити мотивувальну частину рішення в частині доводів щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати спірної додаткової винагороди за період з 22 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року; в решті рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування підстави для касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, за відсутності правової позиції Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування

пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та в цілому Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Державної прикордонної служби України та командуванням військових частин Державної прикордонної служби України у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та в цілому Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 березня 2016 року №188, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Державної прикордонної служби України та командуванням військових частин Державної прикордонної служби України у зв`язку із застосуванням положень зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168, а саме: визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та в цілому накази Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» і від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Державної прикордонної служби України та командуванням військових частин Державної прикордонної служби України у зв`язку із застосуванням положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Скаржник наголошує, що довідка про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії є достатнім доказом для доведення обставин, необхідних для виплати додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Він підкреслює, що не може бути позбавлений права на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі через те, що військова частина не виконала формальні процедури, зокрема не надіслала довідку іншій військовій частині.

Також скаржник зазначає, що в апеляційній скарзі визнав підставними свої вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2023 року, а рішення суду першої інстанції стосовно зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з 24 лютого 2024 року по 08 жовтня 2022 року просив змінити лише в мотивувальній частині. Натомість, суд апеляційної інстанції ці вимоги проігнорував.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції залишив без уваги подані скаржником доповнення до апеляційної скарги та не оцінив його клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та долучення доказів.

Позиція інших учасників справи

Від військової частини НОМЕР_1 відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25 червня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Губська О.А., Єресько Л.О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Бідак Олени Олегівни, в інтересах ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 06 листопада 2024 року призначено справу до розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

За змістом частини першої статті 6 Закону України від 03 квітня 2003 року №661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон №661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №661-IV до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Статтею 16 Закону №661-IV визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Пунктом 1 цієї постанови визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

У решті зміст пункту 1 Постанови №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 01 серпня 2022 року до 31 грудня 2022 року) не змінювався.

30 липня 2022 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України (далі також - Держприкордонслужби), з посиланням на пункт 21 Постанови №168, було видано наказ №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», який уведено в дію з 01 серпня 2022 року.

Пунктом 2 цього наказу визначено вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі, а саме:

1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;

2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;

3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;

4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;

6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження;

7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;

8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

У пункті 4 наказу №392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 наказу №392-/0/81-22-АГ визначено, що для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).

У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

З 01 грудня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби уведено в дію наказ від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», в якому було дещо змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок невиплати відповідачем на користь ОСОБА_1 , військовослужбовця Держприкордонслужби, додаткової винагороди, яка передбачена Постановою №168, у розмірі до 100 000,00 грн за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Суд в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зазначити таке.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що військовослужбовцям Держприкордонслужби на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі, їхня безпосередня участь у бойових діях та заходах повинна бути підтвердженою документально, про що свідчить зміст наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ.

Документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у наступних документах: 1) бойовому наказі (бойовому розпорядженні); 2) журналі бойових дій (службово-бойових дій, вахтовому, навігаційно-вахтовому, навігаційному журналі), журналі ведення оперативної обстановки, бойовому донесенні (підсумковому, терміновому, позатерміновому) або постовій відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорті (донесенні) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

З наведеного можна виснувати, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності в матеріалах справи доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, що давало би йому право на отримання додаткової винагороди до 100 000,00 грн.

При цьому суд першої інстанції вважав незастосовними до спірних правовідносин накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ, тоді як суд апеляційної інстанції спирався на їх приписи при вирішенні цього спору.

З приводу цього варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 вже розглядав питання застосовності наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою №168.

У постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації, та підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України. З огляду на що констатував недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби вимог законодавства при прийнятті зазначених наказів.

Водночас Верховний Суд зауважив, що у спірний період (який є аналогічним періоду, який є предметом розгляду у цій справі) виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації постанови Кабінету Міністрів України №168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану.

Також Верховний Суд указав, що ці накази Адміністрації Держприкордонслужби фактично виконувалися протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби, зокрема, в частині визначення переліку бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови №168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

Виходячи з цього Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 дійшов висновку, що накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ підлягають застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі №200/216/23 Верховний Суд дещо розширив висновки щодо застосовності цих актів при визначенні порядку і умов виплати спірної додаткової винагороди.

Зокрема, у справі №200/216/23 Верховний Суд зазначив, що належна реалізація приписів пункту 1 Постанови № 168 спонукала Уряд до «делегування» відповідним відомствам і керівникам державних органів унормувати умови і підстави виплати «своїм» категорія військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн.

Адміністрація Держприкордонслужби, з уваги на приписи пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (у редакції, яка діяла протягом спірного періоду), а також пункту 2-1 Постанови № 168 зіткнулася з обставинами, які вимагали ухвалити рішення, яке б витікало із завдань та повноважень цього органу та заразом відповідало меті встановлення на час дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу (згідно з пунктом 1 Постанови № 168).

Цим рішенням (у широкому сенсі) стали згадувані накази від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, у яких виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови №168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань / заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Тож з уваги на наведене Верховний Суд у справі №200/216/23 вважав, що регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди (про необхідність якої [регламентації] зазначено в пункті 2-1 Постанови № 168) з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання наказів від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ, від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Щодо застосовності Інструкції №188, то Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 зазначив, що така була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Відповідно з цього Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 дійшов висновку, що Інструкція №188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 №18, а тому її положення при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України № 168, не можуть бути застосовані.

Відтак, помилковою є позиція суду першої інстанції щодо незастосовності наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ до спірних правовідносин. Натомість, суд апеляційної інстанції, правомірно керуючись положеннями цих наказів, обґрунтовано врахував їх обов`язковий характер для належної реалізації Постанови №168.

Переглядаючи висновки суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог, Суд виходить з такого.

Суд нагадує, що звертаючись до суду апеляційної інстанції, позивач визнав обґрунтованість своїх вимог виключно частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну додаткову винагороду за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року. Позивач погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні його вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому спірну додаткову винагороду за період з 24 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року, та просив лише змінити мотивувальну частині рішення суду першої інстанції в цій частині.

На етапі розгляду справи в суді касаційної інстанції позиція позивача залишається незмінною.

Ураховуючи це, суд касаційної інстанції перевіряє правильність висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог позивача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

У справі встановлено, що позивач проходить військову службу в НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). Зокрема, в період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивач перебував в оперативному підпорядкуванні начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ).

Протягом зазначеного періоду позивач отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 30 000,00 грн.

Позивач наполягав на тому, що він має право також на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000,00 грн відповідно до Постанови №168 за період 09 жовтня 2022 року з 31 грудня 2022 року, стверджуючи, що під час перебування у відрядженні до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог позивача щодо нарахування та виплати йому спірної додаткової винагороди за згаданий період, виходив з того, що довідка військової частини НОМЕР_4 від 08 січня 2023 року №4155 не є достатнім доказом для підтвердження обставин, необхідних для виплати додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168, у розмірі до 100 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в цій частині вимог, вказав, що довідка від 08 січня 2023 року №4155 не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Також зазначив, що ця довідка видана на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року № 165гриф, за яким позивача було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ).

Однак апеляційний суд не здійснив комплексної оцінки наявних у справі доказів. Зокрема, цей суд не розглянув доведеність участі позивача у бойових діях та заходах в окреслений ним період цією довідкою у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд апеляційної інстанції не дослідив накази/розпорядження, які стали передумовою для відрядження військовослужбовця ОСОБА_1 для виконання відповідних завдань до ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з жовтня 2022 року (мається на увазі бойовий наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року № 165 гриф).

Суд апеляційної інстанції не відповів на головне питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання, за якою посадою і де виконував військовослужбовець ОСОБА_1 , якого було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року та чим це підтверджується.

Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року № 165 гриф у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ), але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

Не дослідив суд апеляційної інстанції записи журналу бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу, не перевірив чи містять вони згадки про військовослужбовця ОСОБА_1 та його безпосередню участь бойових діях та заходах за окреслений період.

Поза увагою залишив суд апеляційної інстанції також питання чи складався визначений пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ рапорт щодо позивача за час його перебування у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) у заявлений період, адже оцінка таких рапортів має істотне значення для правильного вирішення цього спору, позаяк згідно з пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу №628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.

Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а підкреслив, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Матеріали справи свідчать, що Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 08 січня 2024 року витребував у військової частини НОМЕР_1 докази у справі, зокрема пояснення щодо причин ненарахування та невиплати позивачу такої додаткової винагороди, належним чином засвідчені копії бойових наказів (бойових розпоряджень) за спірний період, належним чином засвідчену копію журналу бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад) за спірний період, належним чином засвідчену копію рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь позивача як військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно- підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконані бойових (спеціальних) завдань за спірний період. Вимоги цієї ухвали військова частина НОМЕР_1 не виконала.

10 квітня 2024 року представник позивача звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування доказів, в якому просив поновити строк на його подання та витребувати у військової частини НОМЕР_1 докази у справі, зокрема витяги з журналів бойових дій за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, бойових розпоряджень за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, в тому числі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19 вересня 2022 року №276/гриф, від 25 вересня 2022 року №1348/гриф, від 25 жовтня 2022 року №1697/гриф, від 06 січня 2023 року №82/гриф, обґрунтовуючи подане клопотання належністю цих документів до предмета доказування та їх значенням для встановлення обставин справи. Подане клопотання представник позивача також мотивував ігноруванням відповідачем вимог суду першої інстанції про надання доказів, а також ненаданням зазначених документів на адвокатський запит представника позивача.

16 травня 2024 року представник позивача подав ще одне клопотання до суду апеляційної інстанції, а саме про доповнення або зміну апеляційної скарги у зв`язку з отриманими відповідями від військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 на адвокатські запити.

Разом з цим клопотанням представник позивача заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та долучення доказів, в якому просив прийняти доповнення до апеляційної скарги та врахувати їх при перегляді рішення суду першої інстанції, визнати поважними та обґрунтованими причини неподання позивачем долучених до доповнення до апеляційної скарги доказів, поновити та встановити додатковий строк для подання доказів.

Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі від 16 травня 2024 року розглянув клопотання представника позивача про витребування доказів та відмовив у його задоволенні, мотивуючи своє рішення ненаданням представником позивача належних доказів щодо неможливості подання відповідного клопотання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд критично оцінює таку мотивацію суду апеляційної інстанції, оскільки докази, які представник позивача просив витребувати суд апеляційної інстанції у відповідача, вже були витребувані судом першої інстанції на цьому етапі розгляду справи. Позивач, очевидно розраховував на виконання відповідачем вимоги суду першої інстанції, що виключало обґрунтовану необхідність повторного подання такого клопотання позивачем до суду першої інстанції.

Щодо клопотання представника позивача про доповнення або зміну апеляційної скарги, а також про поновлення строку на апеляційне оскарження та долучення доказів, то суд апеляційної інстанції їх не розглянув та вмотивованої оцінки їм не надав.

Наведене свідчить про формальний підхід суду апеляційної інстанції до вирішення вимог позивача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 09 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, оскільки суд не вжив усіх, визначених законом заходів, та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору в окресленій частині вимог, формально розглянув клопотання представника позивача про витребування доказів і, в цілому, проігнорував клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги, поновлення строку на апеляційне оскарження та долучення доказів.

Переглядаючи висновки суду апеляційної інстанції в частині вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі до 100 000,00 грн за період з 24 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року, Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції знехтував позицією позивача в згаданій частині вимог, переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині вимог повністю.

Як зазначалося раніше, позивач не оспорював висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї частини вимог, а лише просив змінити мотивування цього висновку. В іншій частині позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Однак, суд апеляційної інстанції, не наводячи належного обґрунтування, вийшов за межі вимог апеляційної скарги позивача, суд не оцінив прохання позивача щодо зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині вимог за період з 24 лютого 2022 року по 08 жовтня 2022 року, а також відповідні обґрунтування апеляційної скарги.

Вказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при перегляді рішення суду першої інстанції в зазначеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 351 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу адвоката Бідак Олени Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року скасувати, а справу №200/525/23 направити на новий судовий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк О.А. Губська Л.О. Єресько