ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 200/6829/19

провадження № 61-1688св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»,

треті особи: Акціонерне товариство «ОТП Банк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Борисенком Владиславом Анатолійовичем, на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС»), треті особи: Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування.

Позов мотивований тим, що 04 березня 2016 року між сторонами укладено договір добровільного страхування щодо нерухомого майна, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 .

11 жовтня 2016 року на об`єкті страхування відбулася пожежа, а 03 липня 2017 року відповідач здійснив страхове відшкодування в сумі 554 389,95 грн.

Відповідач неправильно визначив суму страхового відшкодування, тому він самостійно замовив проведення оцінки завданого збитку. За висновками оцінювача вартість збитку, завдана пошкодженням застрахованого майна, становить 1 630 858,55 грн. З огляду на наведений розмір збитку сума недоплаченої частини страхового відшкодування становить 991 198,60 грн (1 630 858,55 грн - 85 270 грн (франшиза) - 554 389,95 грн).

Не погоджується із застосуванням відповідачем п. 7.11 договору страхування щодо зменшення суми страхового відшкодування у випадку, коли вартість майна є більшою за ту, що визначена у договорі страхування. Додатком № 1 до договору не передбачено неповна вартість майна.

Просив суд стягнути із ПрАТ «СК «АРКС» на його корись 991 198,60 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 липня 2017 року до 12 квітня 2019 року в сумі 43 612,76 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АРКС», треті особи: АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування задоволено частково.

Стягнено із ПрАТ «СК «АРКС»на корись ОСОБА_1 215 155,84 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн. В задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що наданими доказами підтверджується, а сторонами визнаються обставини настання страхового випадку в межах дії строку договору страхування, укладеного між сторонами спору, а також наявність у відповідача обов`язку виплатити страхове відшкодування. Спір між сторонами виник щодо визначення розміру страхового відшкодування, а саме, чи слід застосовувати пропорційну систему відповідальності, а також чи підлягає стягненню із відповідача ПДВ. Вирішуючи спір, суд виходить з того, що при укладенні договору страхування сторони обмежилися визначенням виключно страхової суми, зокрема щодо будинку 8 527 000 грн. Пунктом 7.11, який міститься у розділі 7 «Визначення розміру та порядок виплати страхового відшкодування», передбачено застосування пропорційної системи відповідальності. Жодного логічного заперечення щодо застосування вказаного правила позивачем не наведено. Вимог про недійсність вказаної вимоги договору позивачем не заявлялося. Відтак позиція відповідача, за якою у випадку, якщо страхова сума менше дійсної вартості застрахованого об`єкту, відшкодуванню підлягає така ж частка від визначених збитків, ґрунтується на правильному тлумаченні змісту договору та не суперечить законодавству. Подібні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №381/1855/17.

Надані позивачем звіти суб`єкта оціночної діяльності не містять інформації про вартість об`єкта страхування станом на день укладення договору страхування (на що вказує п. 7.11 договору). В частині визначення розміру завданої шкоди, суд надає перевагу спеціальному засобу доказування - висновку судової експертизи.

Відповідає законодавству та висновкам Верховного Суду й позиція відповідача в частині виплати страхового відшкодування без податку на додану вартість. Разом із тим, суд зазначає, що такий податок повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. За вказаних обставин для визначення вартості страхового відшкодування суд бере до уваги наданий відповідачем висновок судової експертизи, яка відповідає вимогам п. 7.11 договору страхування та не враховує ПДВ.

Заперечення відповідача щодо відсутності листа вигодонабувача щодо скерування доплати та неукладення позивачем угоди щодо вказаної виплати не беруться судом до уваги. Так вигодонабувач просив виплатити основне страхове відшкодування позивачу. Вигодонабувача залучено до участі у даній справі в якості третьої особи. Про зміну одержувача страхового відшкодування вигодонабувач не повідомляв, заперечень щодо цього суду не надав. Позивач звернувся за страховим відшкодуванням та подав усі необхідні документи, а відповідно у відповідача в силу закону та умов договору виник обов`язок здійснити страхове відшкодування. При цьому не передбачено укладення будь-яких додаткових правочинів.

Заява відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню із врахуванням наведених висновків Верховного Суду, а саме нарахування пені слід обмежити останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду.

За вказаних обставин позов підлягає до задоволення в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 215 155,84 грн та пені за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 5 378,90 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заявляв про наявність підстав для відводу експертів, які підготували висновок на замовлення відповідача, відповідно до частини сьомої статті 106 ЦПК України. Тому у суду першої інстанції, який визнав висновок експертизи належним доказом у справі, не було підстав не приймати його до розгляду. Будь-яких доказів щодо його неправильності або необґрунтованості стороною позивача не надано.

Аргументи учасників справи

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Борисенко В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, розподілити судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не було враховано висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 03 квітня 2019 року у справі № 463/3605/16-ц, у яких висловлено позицію щодо правил тлумачення договору страхування (тобто, у подібних правовідносинах), а саме, що положення договору судами попередніх інстанцій тлумачились проти позивача.

Судами знижено суму страхової виплати на суму податку на додану вартість. Таке зниження суми страхового відшкодування було мотивовано позиціями Верховного Суду, які висловлені у постановах від 28 лютого 2018 року у справі

№ 757/22706/15-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 757/37909/17. Однак, у наведених постановах Верховного Суду спір стосувався виплат страхового відшкодування за збитки, які спричинені внаслідок ДТП. Порядок, відшкодування збитків, які причинені внаслідок ДТП, регулюються іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до цього закону страхове відшкодування дійсно зменшується на суму ПДВ. Однак Законом України «Про страхування», який застосовується у правовідносинах, які випливають з договорів добровільного страхування, відсутні положення про зменшення страхової виплати на суму податку на додану вартість. З указаного питання відсутній правовий висновок Верховного Суду. Тому необхідно зробити правовий висновок щодо застосування статті 9 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ, який наразі втратив чинність на підставі Закону України № 1909-ІХ від 18 листопада 2021 року. Правовий висновок повинен полягати у тому, що статтею 9 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ не передбачено зменшення суми страхового відшкодування на суму податку на додану вартість. Таке зменшення можливе лише за тієї умови, якщо зменшення суми страхового відшкодування на суму податку на додану вартість прямо передбачено договором добровільного страхування.

Судові рішення аргументовані тим, що необхідно застосовувати пропорційну систему відповідальності, оскільки, на думку судів, позивачем майно було застраховано не на повну вартість, тому відшкодуванню підлягає така ж частка від визначених збитків. Однак такі висновки не відповідають дійсності та умовам договору страхування. Згідно з додатком № 1 до договору страхування застраховане майно це: житловий будинок з торговельно-офісними приміщеннями площею 1 353,1 кв. м, страхова сума - 8 527 000,00 грн; земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:02:326:0009 площею 0,0456 га страхова сума - 669 400,00 грн. Тобто, у додатку № 1 до договору страхування визначені об`єкти, із зазначенням їх загальної площі, які застраховані цим договором. В свою чергу, відповідно до інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно, загальна площа житлового будинку з торговельно-офісними приміщеннями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1353,1 кв. м. Також загальна площа земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:326:0009 становить 0,0456 га. Тобто позивачем за договором страхування вказану нерухомість застраховано на 100 % її частки та відповідно на повну його вартість. У договорі страхування відсутні будь-які положення, які б вказували на те, що страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованих об`єктів. Пункт 7.11. договору починається зі слів «У разі, коли...», тобто указаний пункт не є імперативним, а навпаки несе диспозитивний характер, який лише дозволяє страхувати майно на не повну його вартість, але цим пунктом не стверджується, що даним договором майно застраховано саме не на повну його вартість. Враховуючи відсутність у договорі страхування вказівок на те, що визначені у додатку № 1 до договору страхування страхові суми є неповною вартістю майна та відсутність у положеннях договору страхування умов щодо співстрахування, майно позивача було застраховане на повну його вартість.

Договір добровільного страхування майна є типовою формою договору, який розміщений на офіційному веб-сайті відповідача. Даний типовий договір досі містить аналогічні пункту 7.11. договору страхування положення, які наразі викладені у пункті 17.14. типового договору. Отже, договором страхування та матеріалами справи підтверджується, що позивач застрахував майно на 100 % його вартості, відповідно пропорційна система відповідальності у даному випадку не застосовується.

У квітні 2024 року АТ «СК «АРКС» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін; судові витрати стягнути з позивача.

Зазначає, що АТ «СК «АРКС» здійснено розрахунок та виплату страхового відшкодування в порядку та строки, передбачені Договором страхування, отже, позовні вимоги є необґрунтованими.

З урахуванням отриманого висновку експертів № 05-11/18 доплаті підлягало страхове відшкодування у розмірі 215 155,84 грн. Для здійснення доплати страхового відшкодування позивачу було запропоновано підписати Угоду про погодження розміру страхового відшкодування, проте позивач відмовився від отримання доплати страхового відшкодування в досудовому порядку, що свідчить про відсутність у позивача волі на отримання доплати? тобто яка в досудовому порядку не здійснена з вини самого позивача. Тому відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 зі страховика пені.

Надана позивачем рецензія на звіт про незалежну оцінку про визначення дійсної вартості майна, складена оцінювачем ОСОБА_3 , є неналежним, недопустимим та недостатнім доказом, оскільки не містить інформацію про предмет доказування; на його підставі неможливо встановити дійсні обставини справи та наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Посилання позивача на те, що тлумачення положень договору судами попередніх інстанцій здійснювалось проти позивача, що на його думку призвело до невідповідності правилу contra proferentem, є надуманими та спростовуються матеріалами справи, а позиція позивача зводиться до переоцінки наданих доказів.

Необґрунтованим є посилання позивача на вирахування судами із суми страхового відшкодування ПДВ, оскільки коригування на ПДВ були враховані під час проведення комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та економічної експертизи.

У квітні 2024 року АТ «СК «АРКС» подало до суду заяву, в якій повідомило, що, керуючись положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України, АТ «СК «АРКС» подасть докази понесених судових витрат в суді касаційної інстанції протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення Верховним Судом у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 463/3605/16-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» на корись ОСОБА_1 страхового відшкодування та пені. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що між ПрАТ СК «АХА Страхування» (страховик), ОСОБА_2 (страхувальник) та ПАТ «ОТП Банк» (вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування від 04 березня 2016 року за умовами якого:

- предметом визначено майнові інтереси, пов`язані із володінням, розпорядженням, користуванням «Житлового будинку з торгівельно-офісними приміщеннями (включаючи невід`ємні комунікації, внутрішнє та зовнішнє оздоблення)» - страхова сума 8 527 000,00 грн, земельна ділянка - страхова сума 669 400,00 грн (загальна страхова сума дорівнює 9 196 400,00 грн), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- об`єкт страхування є предметом іпотеки згідно з договорами № РМ-SME307/038/2011 від 22 листопада 2011 року та № PML-310/079/2008 від 19 березня 2008 року;

- страховий тариф - 13 326,02 грн, франшиза 1 %, серед страхованих випадків передбачено пожежу;

- розмір збитків визначається шляхом проведення експертизи, кожна із сторін має право на проведення незалежної експертизи;

- якщо інше не передбачено листом вигодонабувача, страхове відшкодування сплачується останньому в рахунок відшкодування існуючої заборгованості страхувальника;

- матеріальні збитки при пошкодженні майна визначається у розмірі витрат на відновлення, але не більше дійсної вартості майна безпосередньо перед настанням страхового випадку;

- у разі, коли на момент укладення договору страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкта (тобто страхова сума менше дійсної вартості застрахованого об`єкта), відшкодуванню підлягає така ж частка від визначених збитків (пропорційна система відповідальності), при цьому франшиза вираховується після застосування вказаної умови пропорційності (п. 7.11);

- страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплат страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,01% від суми несвоєчасно виплаченого страхованого відшкодування за кожен робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування.

Страховий платіж сплачено позивачем 04 березня 2016 року.

З акта про пожежу від 12 жовтня 2016 року вбачається, що 11 жовтня 2016 року о 02:40 год за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення магазину ФОП ОСОБА_4 на першому поверсі) виникла пожежа.

Відповідно до висновку експерта № 28/10.8-54 від 07 лютого 2017 року осередком пожежі, що сталася 11 жовтня 2016 року, є перший поверх будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

11 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про настання страхового випадку.

14 жовтня 2016 року аварійним комісаром оглянуто пошкоджене майно.

23 червня 2017 року АТ «ОТП Банк» надало відповідачу лист, згідно з яким банк не заперечує щодо виплати страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 в сумі 554 389,95 грн.

03 липня 2017 року відповідачем складено страховий акт, за яким визначено суму до виплати 554 389,95 грн.

05 липня 2017 року відповідно до платіжного доручення № 348452 позивачу виплачено страхове відшкодування в сумі 554 389,95 грн.

Відповідно до листа ПрАТ «СК «АХА Страхування» № 12725/12цв від 21 листопада 2017 року при визначенні розміру збитку відповідач керувався висновками ПП «Пліч-Опліч» від 30 травня 2017 року, за яким вартість матеріального збитку, завданого позивачу, становить 874 826,15 грн без ПДВ та від 02 листопада 2016 року, за яким вартість застрахованого майна станом на 11 жовтня 2016 року становить 15 751 200,00 грн, в тому числі вартість будинку - 13 126 000,00 грн.

Згідно з рецензією на вказаний звіт від 04 червня 2018 року, складену за замовленням позивача, за формою подання матеріалів, обґрунтованістю вихідних даних та застосуванням оціночних процедур, методів та методичних підходів, звіт не відповідає вимогам нормативних актів з оцінки майна та містить суттєві недоліки, які вплинули на достовірність оцінки майна.

20 березня 2018 року позивач звернувся з претензією до відповідача стосовно розміру страхового відшкодування.

Відповідно до звітів, складених суб`єктом оціночної діяльності - Консалтинговим центром «Алеана» від 29 червня 2018 року та від 04 липня 2018 року, вартість застрахованого майна станом на 11 жовтня 2016 року становить 9 785 100,00 грн, в тому числі 1 165 900,00 грн - вартість земельної ділянки, вартість шкоди, завданої в результаті пожежі застрахованому будинку становить 1 630 858,55 грн з врахуванням ПДВ.

Відповідно до звіту № 49/1-01/18 про експертну грошову оцінку від 11 жовтня 2016 року ринкова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:02:326:0009) становить 1 165 900,00 грн.

Згідно з висновком експертів ТОВ «Адвазорі та Ресьорч» від 23 липня 2019 року, який підготовлений в цій справі, експерти попереджені про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України, ринкова вартість застрахованого будинку станом на 04 березня 2016 року становить 11 467 523,00 грн без ПДВ, розмір матеріального збитку, завданого пошкодженням цього будинку в результаті пожежі 11 жовтня 2016 року, становить 1 149 564,00 грн без урахуванням ПДВ, сума страхового відшкодування становить 769 545,79 грн. Вказаний висновок експерта складений на замовлення відповідача, останнім сплачено за послуги експерта 50 000,00 грн.

08 липня 2019 року відповідачем разом з відзивом подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позиція Верховного Суду

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 6 Закону України «Про страхування» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.Суди не встановили, що на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636 від 21 січня 2016 року відповідачем до відома позивача було доведено пункт 4.3. частини 2 договору страхування у редакції, на якій наполягає відповідач. Разом із тим, відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що на момент укладення договору діяла саме та редакція пункту 4.3. частини 2 договору страхування, на яку посилається позивач. За таких обставин, з урахуванням відсутності спростування презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, неможливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, так як ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи, є правильним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року у справі № 381/1855/17 вказано, що «відповідно до пункту 14.7 договору, якщо на момент настання страхового випадку страхова сума майна виявиться меншою дійсної вартості майна на дату настання випадку, то страхове відшкодування виплачується у розмірі меншому, ніж завдані збитки, пропорційно співвідношенню страхової суми майна до дійсної вартості майна на момент настання випадку (пропорційна система відповідальності). З аналізу наведених умов договору вбачається, що укладаючи договір, сторони погодили між собою, що страхова сума не перевищує страхової вартості і є значно меншою, а саме 20 000 грн, тобто позивач частково застрахував своє майно на неповну його вартість. Цими умовами сторони погодили, що при настанні страхового випадку у будь-якому разі страхова сума буде меншою ніж вартість майна на дату настання страхового випадку, а тому і виплата буде проводитись не у розмірі 20 000 грн, а у пропорційному розмірі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц вказано, що «у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 200/6084/14-ц зроблено висновок, що:

«згідно з пунктом 196.1.3 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов`язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Отже, операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Натомість твердження ОСОБА_1 про те, що Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачав виключення ПДВ із суми відшкодування третій особі шкоди, заподіяної в результаті ДТП, є помилковим, оскільки правовідносини щодо виключення ПДВ із суми страхового відшкодування регулюються податковим законодавством. Податкові зобов`язання, пов`язані з наданням послуг щодо проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. Таким чином, у випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу або проведення його особою, яка не є платником ПДВ, податкові зобов`язання не виникають.

Суди встановили, що МТСБУ провело виплату страхового відшкодування у сумі 27 728,78 грн без ПДВ шляхом перерахування зазначеної суми безпосередньо на розрахунковий рахунок ОСОБА_1. У такому разі при виплаті страхового відшкодування податкові зобов`язання не виникають. За встановлених обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму закону та дійшли помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми ПДВ у розмірі 5 545,76 грн, яку МТСБУ законно не включило до страхової виплати».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини третя, сьома статті 102 ЦПК України).

У статті 106 ЦПК Українипередбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

У справі, що переглядається:

спір між сторонами виник щодо визначення розміру страхового відшкодування; суди встановили, що при укладенні договору страхування від 04 березня 2016 року сторони визначили страхові суми, зокрема щодо будинку - 8 527 000,00 грн (пункти 2.1, 2.2., Додаток № 1 до договору); передбачили, що розмір збитків визначається шляхом проведення експертизи, кожна із сторін має право на проведення незалежної експертизи; у пункті 7.11 договору визначено, що у разі, коли на момент укладення договору страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкту (тобто страхова сума менше дійсної вартості застрахованого об`єкту), відшкодуванню підлягає така ж частка від визначених збитків (пропорційна система відповідальності); показника дійсної вартості застрахованого об`єкту при укладенні договору сторони окремо не визначали, як не містить договір і положень про те, що страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування;

аналіз змісту вказаного договору страхування свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідних умов договору щодо застосування пропорційної системи відповідальності. Оскільки зміст відповідної умови договору можливо з`ясувати за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem;

колегія суддів враховує загальне положення, передбачене статтею 9 Закону України «Про страхування», що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Оскільки договір не містить положень про те, що страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування і така вартість може визначається шляхом проведення експертизи при настанні страхового випадку та вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування, умов щодо співстрахування, касаційний суд погоджується з доводами позивача, що пункт 7.11. договору як типова умова договору добровільного страхування ПрАТ СК «АХА Страхування» застосовується лише у разі, коли сторони в договорі передбачили, що страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкту;

тому майно позивача було застраховане на повну його вартість, а пропорційна система відповідальності не підлягає застосуванню, у зв`язку з чим протилежне тлумачення судами відповідних умов договору страхування є помилковим;

разом з тим, надаючи оцінку доводами позивача щодо необхідності визначення розміру страхового відшкодуванняз ПДВ, суди правильно застосували вимоги законодавства та відповідні висновки Верховного Суду й зробили обґрунтований висновок, що за обставин цієї справи при виплаті страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику податкові зобов`язання не виникають, тому немає підстав для збільшення страхового відшкодування на суму ПДВ;

колегія суддів погоджується з висновком судів щодо врахування висновку експертів ТОВ «Адвазорі та Ресьорч» від 23 липня 2019 року в частині визначення розміру майнової шкоди, завданого пошкодженням будинку позивача в результаті пожежі 11 жовтня 2016 року, яка становить 1 149 564,00 грн без ПДВ (а. с. 266-321, т. 4), оскільки цей висновок підготовлений в межах цієї справи на замовлення відповідача, а експерти попереджені про кримінальну відповідальністьза завідомо неправдивий висновок; за договором страхування встановлюється безумовна франшиза по кожному та будь-якому окремому страховому випадку і вказується в додатку № 1 до цього Договору (пункт 2.3.); франшиза згідно додатку № 1 до договору страхування від 04 березня 2016 року становить 1 % (а. с. 21, т. 1). Тому розрахунок розміру невиплаченого страхового відшкодування є наступним: (1 149 564,00 грн ? 1% франшизи ? здійснене страхове відшкодування в сумі 554 389,95 грн), який становить 583 678,41 грн;

сторони узгодили, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплат страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені відповідно до пункту 9.1. Договору; суди, з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, зробили висновок про обмеження нарахування пені останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року і касаційна скарга доводів щодо неправильності такого висновку не містить. Тому обґрунтований розрахунок розміру пені відповідно до пункту 9.1. Договору є наступним: (583 678,41 грн * 0,01 % * 251), який становить 14 650,33 грн.

За таких обставин позов підлягає до задоволення в частині стягнення 583 678,41 грн страхового відшкодування та 14 650,33 грн пені. У зв`язку з цим судові рішення в оскарженій частині належить відповідно змінити.

Колегія суддів відхиляє доводи відзиву відповідача, що відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 зі страховика пені, оскільки касаційний суд, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства за касаційною скаргою позивача переглядає судові рішення лише в частині незадоволених судами його позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 не сплачував судовий збір, посилаючись на його звільнення від такої сплати як споживача. Разом з тим, спірні відносини між учасниками справи щодо виконання договору страхування, предметом якого є майнові інтереси, пов`язані із володінням, розпорядженням, користуванням житловим будинком з торгівельно-офісними приміщеннями, не є споживчими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Тому позивач мав сплатити при зверненні до суду 9 605,00 грн, з апеляційною скаргою ? 12 214,14 грн, за подання касаційної скарги сплатив 16 285,52 грн. Розмір заявлених ОСОБА_1 вимог - 1 034 811,36 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 598 328,74 грн (57,82 %). Тому несплачений судовий збір у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції підлягає стягненню на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам, у зв`язку з чим з позивача слід стягнути 9 203,25 (9 605,00 грн + 12 214,00 грн * 42,18 %), з відповідача - 12 615,75 (9 605,00 грн + 12 214,00 грн * 57,82 %).

У зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції з відповідача на користь позивача належить стягнути 9 416,29 грн (16 285,52 грн * 57,82 %). Відповідний розмір відшкодування витрат відповідача за рахунок позивача на залучення експерта становить 21 090,00 (50 000,00 грн * 42,18 %). Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 11 673, 71 грн на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 рокузмінити. Абзаци другий - п`ятий резолютивної частини рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року викласти у наступній редакції:

«Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на корись ОСОБА_1 583 678,41 грн страхового відшкодування та пеню за період з 12 квітня 2018 року до 12 квітня 2019 року в сумі 14 650,33 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити».

Стягнути із ОСОБА_1 на корись Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» 11 673, 71 грн судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції в розмірі 9 203,25 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь держави судовий збір у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції в розмірі 12 615,75 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року в зміненій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко