№ 200/749/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 200/749/23

адміністративне провадження № К/990/7497/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №200/749/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року (головуючий суддя Загацька Т.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Казначеєва Е.Г., суддів - Блохіна А.А., Геращенка І.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що під час проходження військової служби, зокрема у період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ), позивач виконував бойові завдання на підставі бойових наказів (розпоряджень), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ). Однак, відповідач протиправно, на думку позивача, не виплатив йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) у розмірі 100000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в спірний період.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди констатували, що у матеріалах справи відсутні докази щодо підтвердження конкретних дат (подій, тощо) у межах спірного періоду, а саме безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів, які були б для відповідача підставою для виплати останньому підвищеної додаткової винагороди та застосування пропорційного підходу до визначення її розміру, установленого Постановою №168.

Короткий зміст касаційної скарги

5. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

6. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-1 Постанови №168; пункту 3 Наказу Адміністрації державної прикордонної служби України від 31 березня 2022 року №164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ №164); пунктів 4,11 Наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392- /0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ №392); пунктів 3, 7, 8 Наказу Адміністрації Держприкордонслужби №628/0/81-22-АГ від 09 грудня 2022року «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ №628), у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначених наказів АГ для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови №168, а саме:

- визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

- необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди;

- порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).

7. Переконує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що позивач здійснював заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

8. Переконує, що позивач, у свою чергу, виконав усі необхідні умови, а тому набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі пропорційно до 100 000 грн на місяць.

9. Вважає, що на позивача не може бути покладено негативних наслідків недотримання військовими частинами порядку обміну інформацією, оскільки цим порушуватиметься суть гарантованого законом права військовослужбовця на отримання належного йому грошового забезпечення у повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

10. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

11. 27 лютого 2024 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 лютого 2024 року для розгляду справи №200/749/23 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.

13. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі №200/749/23 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року підготовчі дії закінчено, справу №200/749/23 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

15. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06 березня 2022 року №99-ОС «Про особовий склад» зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , якого призвано на військову службу по мобілізації з 06 березня 2022 року. Присвоєно військове звання «молодший сержант».

16. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15 березня 2023 року №12/664 молодший сержант ОСОБА_1 11 липня 2022 року вибув у службове відрядження на ділянку ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 11 липня 2022 року №153-ВВ. З 10 грудня 2022 року по 19 грудня 2022 року перебував у відпустці відповідно до вхідної телеграми НОМЕР_4 прикордонного загону від 07 грудня 2022 року №Т/12-2003. Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №(гриф)/25-2075-Е військовослужбовця передислоковано з НОМЕР_4 прикордонного загону на ділянку НОМЕР_5 прикордонного загону, військовослужбовець з 28 вересня 2022 року по 07 січня 2023 року перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_5 прикордонного загону. 09 січня 2023 року військовослужбовець прибув зі службового відрядження до НОМЕР_3 прикордонного загону і приступив до виконання обов`язків, відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 09 січня 2023 року №7-ВВ.

17. Позивач зазначає, що під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), останній виконував бойові завдання на кордоні з Білоруссю на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ).

18. Уважаючи, що за період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року йому протиправно не нараховано та не виплачено додаткову винагороду у розмірі до 100 000 гривень, визначену Постановою №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

22. Перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

23. За змістом частини першої статті 6, частини першої статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

24. Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

25. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

26. У частині другій статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

27. Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

28. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

29. У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

30. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

31. У решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 26 вересня 2022 року до 31 грудня 2022 року) не змінювався.

32. Разом з цим, у постанові від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови №168 у частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

33. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що установлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

34. Водночас реалізація зазначених приписів Постанови №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою установлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, ураховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, не урегульовувала цих питань.

35. Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №168, вказано і в пункті 2-1 цієї постанови, доповненому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793.

36. 30 липня 2022 року Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 Постанови №168, видала наказ №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року (далі - Наказ №392).

37. Пункт 2 цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю Держприкордонслужби право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі:

1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;

2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;

3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;

4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;

6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження;

7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;

8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

38. У пункті 4 Наказу №392 установлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

39. Згідно з пунктом 5 Наказу №392 для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).

У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

40. Відповідно до пункту 10 Наказу №392 облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.

Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.

41. Відповідно до пункту 11 Наказу №392 склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 наказу).

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 наказу).

42. Згідно з пунктом 12 Наказу №392 виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).

До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.

43. З 01 грудня 2022 року був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Наказ №628).

44. Цей наказ дещо змінив перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

45. Згідно з пунктом 3 Наказу №628 документами, що підтверджують безпосередньою участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, є:

1) бойовий наказ (бойове розпорядження);

2) журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал), журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення або постова відомість під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад чи копії або витяги з них;

3) рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях або заходах.

46. Відповідаючи на поставлене перед судом касаційної інстанції питання щодо необхідності застосування до спірних правовідносин Наказів №392 та №628, колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 сформував висновок щодо питання застосування зазначених наказів у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою №168. Указаний висновок був урахований судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

47. У вказаній постанові, серед іншого, Верховний Суд зазначив, що у спірний період виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації постанови Кабінету Міністрів України №168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану, адже наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за №196/39252) набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовувався з 01 лютого 2023 року, тобто не підлягав ретроспективному застосуванню до спірних правовідносин.

48. Окрім того, документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100 000 гривень відповідно до приписів наказів Адміністрації Держприкордонслужби №392 та №628 унеможливлює застосування іншого механізму реалізації постанови Кабінету Міністрів України №168 до правовідносин, що вже відбулися.

49. За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

50. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, у спірний період підлягають накази Адміністрації Держприкордонслужби №392 та №628.

51. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції [у цій справі] дійшов правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин наказів Адміністрації Держприкордонслужби №392 та №628.

52. Разом з тим, суди попередніх інстанцій мотивували рішення про відмову у задоволенні позову відсутністю доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів [протягом спірного періоду], що давало би йому право на отримання додаткової винагороди до 100000 грн відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168.

53. Колегія суддів зазначає, що цей висновок судів попередніх інстанцій є передчасними і таким, що ґрунтується на неповністю установлених обставинах справи, які у своїй сукупності не дають достатніх підстав для належної оцінки правомірності оскаржуваної бездіяльності відповідача.

54. Так, суди попередніх інстанцій констатували, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що у період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивач дійсно приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

55. Водночас, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою звернення представника позивача із адвокатськими запитами до Військової частини НОМЕР_1 (том 1, а.с.12-14) та Військової частини НОМЕР_2 (том 1, а.с.15-16) про надання копій документів, які підтверджують участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, виконання ним бойових (спеціальних) завдань, а також відповіді (том 1, а.с.17-18, 22) [на адвокатські запити], отримані представником позивача.

56. Зокрема, у листі-відповіді від 31 січня 2023 року №22/600-23-Вих (а.с.22) ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив представника позивача про те, що бойові накази (розпорядження) начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 19 вересня 2022 року №276/гриф, від 25 вересня 2022 року №1348/гриф, від 25 жовтня 2022 року №1697/гриф, відповідно до яких ОСОБА_1 виконував завдання в оперативному підпорядкуванні НОМЕР_5 прикордонного загону, надати немає можливості, оскільки такі мають обмежений гриф доступу.

57. Також, слід зауважити, що у тексті позовної заяви позивач зазначає, що НОМЕР_5 прикордонний загін видав керівництву 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Довідку про безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області молодшим сержантом ОСОБА_1 від 07 січня 2023 року №3539.

58. У свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що документи, які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в НОМЕР_3 прикордонному загоні відсутні та не надходили на його адресу.

59. Надаючи оцінку указаним доводам суд першої інстанції зазначив, що недотримання органами Державної прикордонної служби України вимог в частині обміну інформацію про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, у тому числі на право отримання спірної додаткової винагороди.

60. Проте, вирішив, що оскільки відповідач не отримав інформацію про участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, то у діях Військової частини НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність.

61. Колегія суддів зауважує, що відповідач у відзиві на позовну заяву та третя особа у поясненнях зазначають про те, що до них не надходили або ними не направлялись відповідні документи, які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

62. Однак, ні відповідач, ні третя особа не заперечують/не спростовують наявними у них доказами факт участі позивача у зазначених заходах.

63. Слід звернути увагу на те, що у матеріалах справи міститься довідка, видана Військовою частиною НОМЕР_1 від 10 листопада 2022 року (том 1, а.с.12), про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 та з 06 березня 2022 року приймає безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

64. У своїх поясненнях, а також у відповіді на адвокатський запит представника позивача Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 [протягом спірного періоду] у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії від 07 січня 2023 року №3539, направила до НОМЕР_6 прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону.

65. Надаючи оцінку указаним документам суд апеляційної інстанції констатував, що такі не є довідками про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

66. Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили підстави видачі указаних довідок та не розв`язали суперечність у поясненнях відповідача та третьої особи щодо існування довідки від 07 січня 2023 року №3539 та підстав її видачі, а також не з`ясували які завдання та на якій ділянці виконувались позивачем протягом спірного періоду.

67. Слід зазначити, що розподіл обов`язку доказування в адміністративному процесі урегульовано за допомогою:

1) принципу змагальності ? розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4 частини третьої статті 2, частини першої статті 9 КАС України);

2) принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі - адміністративний суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (пункт 4 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України);

3) приписів частини першої статті 77 КАС України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 КАС України;

4) презумпції винуватості суб`єкта владних повноважень ? в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача і суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).

68. Спеціальні правила обов?язку доказування в адміністративній справі, передбачені принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі й презумпцією винуватості суб`єкта владних повноважень, «урівноважують» процесуальні можливості позивачів ? фізичних, юридичних осіб, яким в адміністративній справі протистоїть відповідач - суб?єкт владних повноважень.

69. Разом з тим у цій справі суди попередніх інстанцій, всупереч частині другій статті 77 КАС України, поклали на позивача обов`язок доказування неправомірності бездіяльності відповідача.

70. Суди не урахували, що позивач вчиняє дії, спрямовані на отримання доказів, які б підтвердили його доводи, зокрема, направляє адвокатські запити відповідачу через свого представника.

71. У свою чергу відповідач, стверджуючи про протилежне, не надає до суду жодних доказів, які б підтверджували відсутність протиправної бездіяльності щодо позивача.

72. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

73. Цей припис безпосередньо уповноважує адміністративний суд на доказування в адміністративній справі, наділяє його повноваженнями на збирання доказів в адміністративній справі.

74. У галузі дії принципу офіційності адміністративний суд зобов`язаний дослідити за власною ініціативою важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучити їх до провадження та встановити їх правдивість. Таким чином, адміністративний суд поряд з активністю сторін у доведенні їх тверджень бере на себе ініціативу під час розгляду адміністративної справи.

75. Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі «змушує» адміністративний суд долучатися до процесу доказування в адміністративній справі.

76. Натомість, якщо в силу певних обставин доказів не надано, суд, застосовуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи повинен перевірити достовірність висновків.

77. Отже, відповідно до приписів частини четвертої статті 9 КАС України адміністративний суд вправі здійснювати доказування на власний розсуд, визначати його види та зміст.

78. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України (у редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

79. Разом з тим, за змістом статті 80 КАС України, суд може постановити ухвалу про витребування доказів за власною ініціативою.

80. Частинами першою та другою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

81. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

82. Частиною третьою статті 242 КАС України установлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

83. Верховний Суд зазначає, що без з`ясування обсягу завдань, які виконувались позивачем протягом спірного періоду, тривалості та місця їх виконання, а також документів, якими підтверджуються указані обставини, неможливо установити наявність/відсутність протиправної бездіяльності відповідача.

84. З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що невжиття судами попередніх інстанцій усіх, визначених законом заходів, та не установлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення, яке б відповідало завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору, а оскаржені судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності й обґрунтованості, установленим статтею 242 КАС України.

85. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Суд касаційної інстанції повторно наголошує на тому, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

87. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

88. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

89. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

90. При новому розгляді спору судам необхідно установити обставини, про які мовиться вище, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв`язку.

IV. Висновки щодо судових витрат

91. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі №200/749/23 - скасувати.

3. Справу №200/749/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду