ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року

м. Київ

справа №200/7539/19-а

адміністративне провадження №К/9901/4142/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сухарьок М.Г., судді - Гаврищук Т.Г., Ястребова Л.В.) за адміністративним позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», Волноваського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

У червні 2019 року Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» (далі - КП «Компанія «Вода Донбасу») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року №0005141303 про збільшення податкового зобов`язання, нарахування штрафних санкцій та пені на загальну суму 4 834 996,02 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким Підприємству відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (від 14 березня 2018 року у справі №805/1463/17-а), та якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (від 1 жовтня 2019 року у справі №805/385/17-а) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін на 10 березня 2021 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 березня 2021 року визначено склад суду для розгляду справи: головуюча суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Дашутін І.В., Яковенко М.М.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, однак у судове засідання, призначене на 10 березня 2021 року, не прибули, явку уповноважених представників не забезпечили.

9 березня 2021 року від представника КП Компанія «Вода Донбасу» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній термін. Серед обставин неможливості прибуття до суду представник позивача вказував на те, що перетинання кордону працівниками підприємства з тимчасово окупованої території до території, підконтрольної органам державної влади України, значно ускладнено та потребує тривалого часу.

Так, відповідно до частини другої статті 205 КАС України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Проаналізувавши подане представником позивача клопотання й наведені у ньому обставини, колегія суддів дійшла висновку, що вказані заявником причини неявки в судове засідання не є поважними і не створюють перешкод для розгляду справи.

Більш того, колегія суддів враховує, що у позивача було достатньо часу для організації прибуття свого представника до суду, або ж ініціювання проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення Верховного Суду з іншим судом, до якого він міг прибути, або ж з використанням власних технічних засобів.

За приписами пункту 2 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також з огляду на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду справи по суті й ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, КП «Компанія «Вода Донбасу» є юридичною особою із місцезнаходженням у місті Маріуполь Донецької області.

Волноваське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» є відокремленим підрозділом позивача із місцезнаходженням: Донецька область, м. Волноваха.

Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Волноваського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 19 березня 2019 року № 281/05-99-13-03/35580838.

На підставі встановлених перевіркою порушень, 12 квітня 2019 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0005141303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, застосовано штрафні санкції та нараховано пеню усього в розмірі 4834996,02 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що обставини, за яких у позивача виникла неспроможність своєчасно сплачувати обов`язкові платежі, є форс-мажорними відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Судом враховано наявність у позивача сертифікатів (висновків) Торгово-промислової палати, які, за переконанням суду, засвідчують обставини непереборної сили щодо несвоєчасної сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб впродовж січня 2016 року-грудня 2018 року.

Приймаючи протилежне рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати не свідчать про наявність обставини непереборної сили щодо несвоєчасної сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб впродовж спірного періоду, оскільки вони видані більш, аніж за рік до спірних правовідносин, й фактично засвідчують обставини непереборної сили лише в період з 14 квітня 2014 року до моменту їх видачі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом (абзац другий пункту 57.1 статті 57 ПК України).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентовано розділом IV ПК України.

Згідно з пунктом 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував, що несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам підприємства та неперерахування у встановлені законом строки до бюджету податку на доходи фізичних осіб викликана об`єктивними факторами, які не залежали від волі підприємства, та були спричинені обставинами непереборної сили, підтвердженими сертифікатами Торгово-промислової палати України. Вказані сертифікати, за переконанням позивача, є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань з перерахування у встановлені строки до бюджету сум нарахованого/утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Так, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей».

2 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), який набрав чинність 15 жовтня 2014 року, та який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669-VII він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно зі статтею 10 Закону №1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р місто Маріуполь та місто Волноваха Донецької області, на території яких позивач та його виробниче управління провадять свою господарську діяльність, включені до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Так, позивачем надано до суду Сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати України: №1213 від 29 жовтня 2014 року, яким відповідно до пунктів 100.4 та 100.5 статті 100 ПК України засвідчено настання обставин непереборної сили для Волноваського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» щодо справляння та сплати податків та обов`язкових платежів з 10 червня 2014 року; №1735 від 25 листопада 2014 року, яким відповідно до пунктів 100.4 та 100.5 статті 100 ПК України засвідчено настання обставин непереборної сили для КП «Компанія «Вода Донбасу» щодо справляння та сплати податків та обов`язкових платежів з 10 червня 2014 року.

Аналізуючи вказані Сертифікати як належну підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань зі сплати податку з доходів фізичних осіб, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року №671/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року №44(5), та який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 6.1 Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні в редакції», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2 Регламенту).

Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник після закінчення дії таких обставин має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту.

Отже за приписами вказаного Регламенту засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно-правових актів проте стало неможливим через наявність зазначених обставин; сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що надані позивачем сертифікати (висновки) ТПП України №1213 від 29 жовтня 2014 року та №1735 від 25 листопада 2014 року №5270/05-4 не є належними доказами, які засвідчують обставини непереборної сили щодо несвоєчасної сплати КП «Компанія «Вода Донбасу» податку з доходів фізичних осіб у період з січня 2016 року по грудень 2018 року, оскільки вони видані більш, аніж за рік до спірних правовідносин, й фактично засвідчують обставини непереборної сили у період з 14 квітня 2014 року до моменту видачі.

Більш того, зазначення у вказаних сертифікатах того, що на момент їх видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо, - не є доказом того, що вони засвідчують відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє. Враховуючи, що в грудні 2014 року був затверджений в новій редакції Порядок засвідчення форс-мажорних обставин, який і має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому було застережено, що якщо на момент видачі сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату.

До аналогічного висновку щодо застосування положень статті 10 Закону №1669-VII у взаємозв`язку із нормами Регламенту ТПП України дійшов Верховний Суд у постановах від 1 жовтня 2019 року (справа №805/385/17-а), 3 вересня 2020 року (справа №805/1693/17-а), 1 грудня 2020 року (справа №805/1811/17-а), 10 грудня 2020 року (справа №805/1570/17-а), від 5 березня 2021 року (справа №805/1079/17-а).

При виборі й застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин апеляційним судом було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року (справа №805/385/17-а), як це передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у КП «Компанія «Вода Донбасу» пільг з виконання обов`язку з нарахування й сплати податку на доходи фізичних осіб у спірні періоди та, як наслідок, правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Заявником касаційної скарги, своєю чергою, не обґрунтовано достатньою мірою необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року (справа №805/385/17-а), та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Не знаходить і колегія суддів передбачених законодавством підстав для відступлення від правових висновків, зазначених у перелічених вище постановах Верховного Суду.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на незастосування судом апеляційної інстанції правого висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №805/1463/17-а, то, дослідивши встановлені судами фактичні обставини цих справ, Суд дійшов висновку про їх відмінність (зокрема в частині виду податкового правопорушення та періоду його вчинення). Наведені позивачем цитати із вказаного судового рішення не доводять, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко