ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа №200/7867/19-а

адміністративне провадження № К/9901/2382/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №200/7867/19-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «МАСТ-БУД»

до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «МАСТ-БУД»

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуюча суддя: Компанієць І.Д., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєв Е.Г.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «МАСТ-БУД» (далі також - «Товариство», ТОВ «Підприємство «МАСТ-БУД») пред`явило позов до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі також - «Другий ПВ ДВС»), у якому просило суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення 6 червня 2019 року постанови про стягнення виконавчого збору у сумі: 16 692,00 грн та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі: 300,00 грн у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу;

- визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у сумі: 16 692,00 грн та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі: 300,00 грн, винесені відповідачем 6 червня 2019 року у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу.

В обґрунтування позовних вимог Товариство покликалося на те, що у виконавчому провадженні №57710079 мало статус боржника й згідно виконавчого документу, виданого 17 лютого 2017 року, було зобов`язане виконати умови договору довгострокового підряду від 25 грудня 2009 року. Зауважувало, що цей договір передбачав будівництво Товариством гідротехнічних споруд в Одеському морському торговельному порту. Відповідні роботи тривали у 2011-2014 роки, допоки не були зупинені через аварію на об`єкті. Відновлення робіт вимагало проведення коригування проекту, проведення його державної експертизи, проходження процедури затвердження урядом відкоригованого проекту й забезпечення фінансування цих робіт, проте ці дії залежали від третіх осіб й Товариство не могло вплинути на вчасне здійснення обов`язкових етапів з відновлення будівництва. Вказані етапи були пройдені у кінці грудня 2017 року. Однак до того часу замовник у судовому порядку виграв спір про зобов`язання Товариства виконати умови договору підряду від 25 грудня 2009 року і 17 лютого 2017 року був виданий відповідний наказ господарського суду.

Товариство зауважувало, що 19 листопада 2018 року Другий ПВ ДВС відкрив виконавче провадження №57710079 з примусового виконання вказаного наказу й встановив боржнику десятиденний строк для його виконання. Однак за договором підряду будівництво вимагало кілька років часу, тому Товариство об`єктивно не могло виконати виконавчий документ у строк, встановлений державним виконавцем, про що повідомляло виконавцю. Стверджувало, що ця обставина у поєднанні зі спором про договірну ціну підряду й оплату стягувачем заборгованості були об`єктивними перешкодами, які унеможливлювали виконання наказу господарського суду.

Товариство наполягало на тому, що відповідач не звернув увагу на ці істотні обставини й формально підійшов до здійснення владних повноважень, внаслідок чого виніс дві оскаржувані постанови. Стверджувало, що на момент відкриття виконавчого провадження Товариство у добровільному порядку виконало роботи на суму близько 24 млн грн, що позбавляло відповідача підстав для висновків, що має місце невиконання наказу господарського суду. Вказувало також на те, що згідно з законом особа звільняється від сплати виконавчого збору, якщо виконала судове рішення до відкриття виконавчого провадження. Однак відповідач позбавив Товариство права на добровільне виконання судового рішення, чим порушив законні інтереси боржника. Зрештою незаконність постанови про стягнення виконавчого збору мотивувало й тим, що відповідач порушив процедуру, адже закон обумовлює можливість її винесення після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа, проте на момент винесення цієї постанови подібних рішень не було прийнято.

Водночас зауважувало, що у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження всупереч законодавству не вказані види й розмір цих витрат, а також відсутнє їхнє обґрунтування.

З огляду на це Товариство вважало вказані дії й постанови відповідача протиправними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 5 липня 2017 року позов задоволено:

- визнано протиправними дії Другого ПВ ДВС щодо винесення 6 червня 2019 року постанови про стягнення виконавчого збору у сумі: 16 692,00 грн та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі: 300,00 грн у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу;

- визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору у сумі: 16 692,00 грн, винесену 6 червня 2019 року Другим ПВ ДВС у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу;

- визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі: 300,00 грн, винесену 6 червня 2019 року Другим ПВ ДВС у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого ПВ ДВС на користь Товариства суму сплаченого судового збору у розмірі: 1921,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з об`єктивних і поважних причин не мав можливості виконати наказ №908/2940/15, виданий 17 лютого 2017 року, а у постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на порушення приписів чинного законодавства не вказані види та розмір витрат виконавчого провадження, відсутнє їхнє обґрунтування.

З огляду на це місцевий суд дійшов висновку, що дії державного виконавця стосовно прийняття постанов про стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження є протиправними, тому ці постанови належить скасувати.

Відповідач оскаржив це рішення до апеляційного суду.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2019 року частково задовольнив скаргу Другого ПВ ДВС:

- скасував рішення місцевого суду у частині задоволення позовних вимог Товариства про визнання протиправними дій Другого ПВ ДВС щодо винесення 6 червня 2019 року постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу, а також визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі: 16 692,00 грн, винесеної 6 червня 2019 року у виконавчому провадженні №57710079 за невиконання вимог виконавчого документу;

- у цій частині прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог;

- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Другого ПВ ДВС на користь Товариства суму сплаченого судового збору у розмірі: 960,50 грн;

- у іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова мотивована тим, що місцевий суд, скасовуючи постанову про стягнення виконавчого збору, неправильно застосував норми матеріального права й неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним. Своєю чергою суд зауважив, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору прийнята державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить положенням частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Також апеляційний суд послався на те, що згідно із Законом України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення з боржника виконавчого збору може бути винесена або у випадку з одночасним відкриттям виконавчого провадження, або у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження). У зв`язку з цим, суд зазначив, що оскільки виконавче провадження закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», одночасно з боржника не було стягнуто виконавчий збір, то у відповідності до частини третьої статті 40 цього Закону державний виконавець повинен був винести постанову про стягнення вказаного збору з боржника.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про законність спірних дій і рішення виконавця і, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позову у цій частині позовних вимог.

Водночас апеляційний суд зауважив, що поважність невиконання судового рішення оцінюється при вирішенні питання про накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення, а при визначенні правомірності прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору поважність причин не має значення та оцінка цим причинам не надається.

Разом з цим, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі: 300,00 грн є протиправною, оскільки не містить жодного розрахунку витрат, понесених відповідачем, із зазначенням виду, обсягу й розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Мінюсту №2830/5 від 29 вересня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У січні 2020 року ТОВ «Підприємство МАСТ-БУД» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

- скасувати постанову апеляційного суду у частині скасування рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог Товариства про визнання протиправними дій відповідача щодо стягнення виконавчого збору, визнання протиправною й скасування постанови про стягнення виконавчого збору і прийняття в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні вказаних вимог;

- залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник наполягає на тому, що у виконавчому провадженні судове рішення не було виконане і відповідач не вжив жодного заходу щодо його примусового виконання, тому не мав підстав для закінчення провадження й стягнення з боржника виконавчого збору.

Водночас скаржник покликається на тотожність цієї справи зі справою №2540/3203/18, яка 26 квітня 2019 року була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, стверджуючи, що в обох справах спірне питання стосується обов`язкових умов стягнення з боржника виконавчого збору.

Зрештою вважає несправедливою, а відтак й незаконною постанову апеляційного суду (у оскаржуваній її частині), оскільки боржника, який об`єктивно не мав можливість виконати судове рішення, як то побудувати контейнерний термінал за 10 робочих днів, коли для цього потрібно більше двох років, притягнуто до матеріального покарання шляхом накладання штрафів і стягнення виконавчого збору.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 7 лютого 2020 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

25 грудня 2009 року ТОВ «Підприємство «МАСТ-БУД» уклало довгостроковий Договір підряду №КД-14306 з Державним підприємством «Одеський морський торгівельний порт» (далі також - «ДП «ОМТП») на виконання робіт з будівництва 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молі ДП «ОМТП» за рахунок штучно утвореної території: Лот №2 будівництво огороджувального хвилелому.

13 червня 2013 року замінено сторону Договору підряду №КД-14306 від 25 грудня 2009 року, а саме замовника - з «ДП «ОМТП» на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі також - «ДП «Адміністрація морських портів України»).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 2 лютого 2017 року у справі №908/2940/15 за позовом ДП «Адміністрація морських портів України» до ТОВ «Підприємство «Маст Буд», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ Проект Україна», про зобов`язання ТОВ «Підприємство «Маст-Буд» виконати умови довгострокового договору підряду від 25 грудня 2009 року №КД-14306 шляхом виконання у повному обсязі робіт з будівництва 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «ОМТП» за рахунок штучно утвореної території: Лот №2 - Будівництво огороджувального хвилелому, у порядку й на умовах, визначених договором від 25 грудня 2009 року №КД-14306, позовні вимоги задоволені.

Вказаним судовим рішенням зобов`язано ТОВ «Підприємство Маст-Буд» виконати умови довгострокового договору підряду №КД-14306 від 25 грудня 2009 року, укладеного з державним підприємством «Одеський морський торгівельний порт», шляхом виконання робіт з будівництва 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молі ДП «ОМТП» за рахунок штучно утвореної території: Лот №2 будівництво огороджувального хвилелому.

17 лютого 2017 року на виконання вказаного рішення Господарський суд Донецької області видав відповідний наказ.

Листом від 10 січня 2018 року, скерованим на адресу Адміністрації Одеського морського порту, ТОВ «Підприємство Маст-Буд» підтвердило готовність щодо виконання умов вказаного договору.

У квітні 2018 року Товариство звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» про зобов`язання укласти додаткову угоду з додатками до Дострокового договору підряду №КД-14306 від 25 грудня 2009 року (справа 916/743/18).

У листопаді 2018 року ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» звернулося до Другого ПВ ВДС із заявою про примусове виконання наказу №908/2940/15, виданого 17 лютого 2017 року Господарським судом Донецької області.

19 листопада 2018 року заступник начальника Другого ПВ ДВС Віннічук В.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №57710079 з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області №908/2940/15, виданого 17 лютого 2017 року, про зобов`язання ТОВ «Підприємство Маст-Буд» виконати умови Договору підряду від 25 грудня 2009 року.

У цій постанові боржнику зазначено про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом від 12 грудня 2018 року з додатками Товариство повідомило державного виконавця про те, що повне виконання судового рішення можливе за умови урегулювання спірних питань щодо договірної ціни та оплати заборгованості, тому боржник позбавлений можливості виконати судове рішення з причин, що від нього не залежать.

12 березня 2019 року заступник начальника Другого ПВ ДВС звернувся до Господарського суду Донецької області із заявою про роз`яснення подальшого порядку виконання наказу у вказаній справі.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 березня 2019 року у справі №908/2940/15 відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

6 червня 2019 року заступник начальника Другого ПВ ДВС Віннічук В.В. у виконавчому провадженні №57710079 виніс постанови:

- про стягнення з боржника виконавчого збору розмірі: 16 692,00 грн;

- про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі: 300,00 грн;

- про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №908/2940/15, виданого 17 лютого 2017 року, на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», з поверненням виконавчого документу до Господарського суду Донецької області.

Водночас 6 червня 2019 року Другий ПВ ДВС надіслав до Приморського відділу поліції у місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області подання про притягнення керівництва ТОВ «Підприємство «МАСТ-БУД» до кримінальної відповідальності.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (надалі також - «Закон») виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною шостою статті 26 вказаного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону).

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 63 Закону стосується порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Так, частинами першою цієї статті Закону встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частиною другою статті 63 Закону визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності вказаним Законом, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Проаналізувавши доводи касаційного скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (у редакції до 8 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на доводи й вимоги касаційної скарги, у цій справі спірним є питання правомірності дій виконавця стосовно прийняття постанови про стягнення зі скаржника виконавчого збору і, відповідно, законність цієї постанови в цілому.

Скаржник посилається на те, що судове рішення не було виконане ним з поважних причин, а державний виконавець не вчинив жодних виконавчих дій. З огляду на це, на думку скаржника, державний виконавець не мав підстав для стягнення виконавчого збору. Загалом скаржник вважає, що цей збір був застосований до нього як покарання.

Апеляційний суд виходив з того, що перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним, а поважність причин невиконання судового рішення у такому випадку значення немає.

З огляду на приписи статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що умови й підстави, коли виконавчий збір не стягується, чітко визначені. Суди попередніх інстанцій встановили, що у ситуації скаржника таких умов і підстав не було.

Водночас пояснення скаржника стосовно наявних об`єктивних перешкод, які призвели до неможливості виконання ним судового рішення у добровільному порядку, не можуть розцінюватися як підстави для звільнення від сплати виконавчого збору. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

Також системний аналіз положень статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що за своєю правовою природою виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, які здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №П/811/482/17, від 23 квітня 2020 року у справі №821/1159/17.

Водночас за правилами частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішення немайнового характеру передбачає стягнення виконавчого збору у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Із системного аналізу положень статті 27, пункту 11 частини першої статті 39, частини третьої статті 40, частини 63 Закону України «Про виконавче провадження» можна виснувати, що у випадку закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення немайнового характеру розмір й підстави стягнення виконавчого збору не поставлені у залежність від повного або часткового виконання виконавчого документа.

Виконавчий збір у такому разі є фіксованою платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються державним виконавцем. Цей збір стягується з боржника.

Як встановили суди, наказ господарського суду був прийнятий державним виконавцем до виконання й було відкрите відповідне виконавче провадження. У цьому провадженні державний виконавець вчинив юридично значущі дії, направлені на примусове виконання судового рішення, зокрема ініціював питання про роз`яснення порядку його виконання, виносив постанови, надсилав правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Наведене спростовує доводи скаржника про те, що державний виконавець не проводив жодних виконавчих дій та не мав підстав для стягнення виконавчого збору. Також зазначене свідчить про помилковість аргументів скаржника у тому, що виконавчий збір був покаранням, застосованим до нього за невиконання судового рішення.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану оцінку доводам скаржника стосовно порушення послідовності винесення постанов, зауваживши, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить положенням частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

У касаційній скарзі Товариство також покликається на тотожність цієї справи зі справою №2540/3203/18, яка 26 квітня 2019 року була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, стверджуючи, що в обох справах спірне питання стосується обов`язкових умов стягнення з боржника виконавчого збору. Стосовно цього доводу Суд звертає увагу на таке.

11 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула по суті справу №2540/3203/18.

У справі №2540/3203/18 спір стосувався законності дій та постанови державного виконавця від 3 серпня 2018 року про стягнення виконавчого збору під час виконання виконавчого документа майнового характеру.

Спір виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Водночас 28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким внесено зміни, з-поміж іншого, у частину другу статті 27 України «Про виконавче провадження» стосовно визначення суми, з якої стягується збір. Після 28 серпня 2018 року під час виконання виконавчого документа майнового характеру розмір виконавчого збору розраховується не від суми, що фактично стягнута, а від суми, яка підлягає стягненню.

Отже, виконавче провадження у справі №2540/3203/18 стосувалося виконання рішення майнового характеру (стягнення заборгованості). Виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Тлумачення відповідних норм цього Закону було здійснене касаційним судом з урахуванням редакції, чинної на момент виникнення спору.

Однак у справі, яка розглядається, судове рішення мало немайновий характер; виконавче провадження було закінчене; спірні правовідносини стосуються нормативного регулювання, відмінного від того, на основі якого зроблені висновки у справі №2540/3203/18.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, не є релевантним до правовідносин у цій справі.

Тому Суд відхиляє касаційні доводи стосовно подібності правовідносин у цих справах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із правовою оцінкою апеляційним судом обставин справи.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «МАСТ-БУД» залишити без задоволення.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду