ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/7984/21
адміністративне провадження № К/990/7125/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 200/7984/21
за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, ухвалене суддею Дмитрієвим В.С.,
на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:
1.1. зобов`язати нарахувати та виплатити у порядку та за алгоритмом визначеним частинами 2, 3, 4, 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), з урахуванням положень Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 (далі - Порядок № 1090), недоотриману частину заробітної плати у розмірі 3963698,48 грн (в тому числі податки 773315,00 грн), що була не виплачена внаслідок дії положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними;
1.2. зобов`язати нарахувати та виплатити у порядку та за алгоритмом визначеним частинами 2, 3, 4, 7 статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням положень Порядку № 1090, недоотриману частину заробітної плати за період з 25.09.2019 по 10.09.2020, що була не виплачена внаслідок дії положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.
2. В обґрунтування позову позивачка указує, що Законом № 1697-VIІ встановлено розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, проте у жовтні 2015 року та у період з 01.01.2017 по 10.09.2020 (до початку роботи обласних прокуратур) включно оклад позивачки нараховувався не в розмірі, встановленому статтею 81 цього Закону, а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України". Водночас, як зазначає позивачка, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України (далі - БК України) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 6-р/2020 від 26.03.2020.
2.1. За викладених обставин позивачка уважає, що належним способом захисту її прав є застосування частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення на її користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, що визнані неконституційними.
2.2. Уважає, що бездіяльністю органу прокуратури порушено право власності позивачки на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з 05.04.1999 проходить службу в органах прокуратури на різних посадах, зокрема з 08.2015 по 07.2017 - прокурор відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи; з 07.2017 по 11.2017 - прокурор відділу забезпечення державного обвинувачення у регіоні управління підтримання державного обвинувачення в суді; з 11.2017 по 07.2018 - прокурор відділу підтримання державного обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання державного обвинувачення в суді; з 07.2018 по 04.2019 - прокурор відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді; з 04.2019 по 12.2019 - прокурор першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області; згідно наказу від 27.12.2019 - заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області.
4. Посадовий оклад за посадою прокурора відділу прокуратури області складав з 13.10.2015 по 31.11.2015 - 1667,00 грн, з 01.12.2015 - 05.09.2017 - 2083,00 грн, з 06.09.2017 по 26.12.2019 - 5730,00 грн.
5. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування за період з 01.07.2015 посадового окладу в розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону № 1697-VII, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми та положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивачка звернулася до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2022, у задоволенні позову відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачці та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).
7.1. Судами зауважено, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність з 26.03.2020. Указане Рішення Конституційного Суду України не поширюється на спірні правовідносини до часу ухвалення цього рішення, оскільки вони виникли до прийняття Конституційним Судом України цього рішення, яке не містить положень, що поширювали б його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
7.2. Стосовно спірних правовідносин за період з 26.03.2020 по 10.09.2020, суд зауважив, що Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ), запроваджено реформування системи органів прокуратури.
7.3. Суд підкреслив, що відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, які неконституційними не визнавалися, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМ України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. На той час це була Постанова № 505.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції
8. Касаційна скарга ОСОБА_1 , надійшла до Верховного Суду 21.02.2022, у якій скаржниця просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
9. Ця касаційна скарга подана у зв`язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (що полягає у помилковому тлумаченні статті 81 Закону № 1697-VII, розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, а також незастосуванні статей 8 152 Конституції України з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020) з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
10. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця указує, що предметом спору у цій справі, в основу позовних вимог у якій покладено Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, є бездіяльність органу прокуратури щодо неналежного розрахунку з позивачкою, а саме невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII за період з 01.07.2015 по 10.09.2020 (до дня початку роботи обласних прокуратур згідно наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414), при цьому відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
10.1. Скаржниця звертає увагу суду на те, що Закон України «Про Державний бюджет України 2015 рік» та Закон № 1697-VIІ є спеціальними нормативно правовими актами, якими визначено механізм фінансування оплати праці працівників прокуратури та розміри заробітної плати відповідно, тому правильним з часу набрання законної сили Закону № 1697-VIІ слід застосовувати саме його норми, оскільки при рівнозначних нормативно-правових актах він є актом, який набрав законної сили по даті пізніше ніж Закон України «Про державний бюджет України 2015 рік». Будь-яких посилань в Законі № 1697-VIІ щодо застосування його норм з урахуванням обмежень, які містить Законі України «Про Державний бюджет України 2015 рік», не міститься.
10.2. За твердженнями скаржниці діями та рішенням Держави України було порушено право власності позивачки (правомірні очікування на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частинами другою, третьою статті 81 Закону 1697-VIІ за період роботи в органах прокуратури, не були реалізовані Державою Україною), чим завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційним.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2022 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.01.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
13. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2022 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 надіслано відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1
У свою чергу ухвалу Верховного Суду від 18.04.2022 про відкриття касаційного провадження у справі № 200/7984/21 оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.04.2022 (https://reestr.court.gov.ua/Review/104008751).
13.1. Однак відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що згідно статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
14. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
16. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Спір у цій справі виник у зв`язку із бездіяльністю органу прокуратури, щодо неналежного розрахунку з позивачкою (невиплати їй частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною 3 статті 81 Закону № 1697-VII, за період з 01.07.2015 по 10.09.2020), з якою позивачка пов`язує завдання їй матеріальної шкоди.
18. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
19. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015.
20. Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
20.1. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).
20.2. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 81 Закону № 1697-VII).
20.3. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3 (частина четверта статті 81 Закону № 1697-VII).
20.4. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома статті 81 Закону № 1697-VII).
21. Пунктом 5 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII визначено, що положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
22. Водночас підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
23. На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови КМ України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505), яка була чинною в оспорюваному позивачем періоді.
24. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
25. Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), що набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
26. Цим Законом до статті 81 внесені зміни, зокрема частини третю - п`яту викладено в такій редакції:
"Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
27. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 справа № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
28. За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
29. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
30. У Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
31. За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідний орган прокуратури допустив протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачці заробітної плати за чинним на той час законодавством.
32. Позивачка своєю чергою не оскаржувала розмір отриманої нею у спірному періоді заробітної плати, нарахованої та виплаченої їй у відповідності до діючого та чинного на той час законодавства (до ухвалення вищезазначеного Рішення Конституційним Судом України).
33. За таких обставин відсутні підстави для застосування положень частини третьої статті 152 Конституції України через недоведення позивачкою наявності майнової шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею та протиправною бездіяльністю відповідача.
34. Необхідно враховувати, що Верховним Судом після подання цієї касаційної скарги та відкриття касаційного провадження сформовано правову позицію щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури, зокрема у постанові від 14.07.2022 у справах № 160/13767/20 та № 240/1984/21, яка у подальшому підтримана у постановах від 18.08.2022 у справі № 200/2499/21-а, від 15.09.2022 у справі №160/11911/20, від 29.09.2022 у справі № 160/3129/21, від 10.11.2022 у справі №160/2916/21, від 21.12.2022 у справі №160/2091/21.
35. Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для їхнього неврахування і надалі зауважує таке.
36. Так, зокрема у постанові від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20, Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
37. У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним законодавчим актом - Законом № 113-ІХ, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону № 1697-VII.
38. Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
39. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
40. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
41. Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді.
42. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.
43. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
44. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
45. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21 та від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21.
46. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.
47. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
48. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
49. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі №560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
50. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
51. Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.
52. Зі змісту матеріалів справи та установлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що позивачка не була переведена до обласної прокуратури в порядку проходження нею процедури атестації, визначеної Законом №113-ІХ.
53. Отже, позивачка не є прокурором, яка успішно пройшла атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 505.
54. При цьому, суд касаційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин уважає за необхідне урахувати вже сформовані Верховним Судом за подібних правовідносин висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.
55. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином установивши фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права та дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
56. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
58. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі № 200/7984/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак