ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

07 квітня 2020 року

справа №200/8228/19-а

адміністративне провадження №К/9901/6022/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у складі судді Волгіної Н. П.

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у складі суддів Сухарька М. Г., Блохіна А.А., Гаврищука Т. Г.

у справі № 200/8228/19-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив (з урахуванням уточнень) визнати такими, що не ґрунтуються на нормах закону та підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2017 року № 25013-05 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 4 904,30 грн, від 10 квітня 2018 року № 0041133-4812-0534 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 9 029,76 грн, скасувати рішення Головного управління ДФС у Донецькій області про опис майна позивача, зобов`язати Головне управління ДФС у Донецькій області подати висновок до органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, із зазначенням суми податку у розмірі 3 888,44 грн, що підлягає поверненню з бюджету, як помилково нараховані суми цього податку.

2. Позов обґрунтовано тим, що позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нежитлові приміщення, які були об`єктом оподаткування, підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств), що виключає зазначені приміщення з переліку об`єктів, які обкладаються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Під час судового засідання в суді першої інстанції позивач зазначив, що нежитлові приміщення були продані ним у 2007-2008 роках, податки нараховані на ці об`єкти оплачені новими власниками, що доводить подвійне оподаткування. Суд зазначає, що ці обставини прийняті та оцінені судами попередніх інстанцій, незважаючи на їх відсутність у складі підстав заявленого позову.

3. 30 вересня 2019 року Донецький окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що нежитлова нерухомість, яка належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суди попередніх інстанції здійснили аналіз норм підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та дійшли висновку, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами, які мають статус юридичних осіб. Крім того, пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності. Аналіз статей 88 і 89 Податкового кодексу України зумовив висновок судів попередніх інстанцій, що рішення податкового органу про опис майна позивача є правомірним. Враховуючи, що позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати висновок до органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, із зазначенням суми податку у розмірі 3 888,44 грн, що підлягає поверненню з бюджету, як помилково нарахованих на цей податок, - є похідними від позовних вимог про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 серпня 2017 року №25013-05, зазначені вимоги також не задоволені судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на незастосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №200/8228/19-а, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Правовою підставою звернення із касаційною скаргою стали положення частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Такими постановами позивач вважає постанову Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №805/2385/16-а, яка стосується зміни ставки податку посеред бюджетного року та постанову від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17, яка стосується умов звільнення від сплати податку власників об`єктів промисловості.

Процесуальна історія справи в суді касаційної інстанції

6. 06 березня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував справу №200/8228/19-а з Донецького окружного адміністративного суду. Відкриваючи касаційне провадження у справі Суд дійшов висновку, що ця справа має виняткове значення для позивача у справі.

7. 24 березня 2020 року справа №200/8228/19-а надійшла до Верховного Суду.

8. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

9. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

10. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Відповідно до договору купівлі-продажу серія ВЕС № 423379 від 23 червня 2006 року позивач придбав нежитлові будівлі (комплекс будівель та споруд Старченківської ремонтної майстерні), які розташовані за адресою: с. Старченкове Володарського району Донецької області по вулиці Маріупольській, 2 Б, та які складаються з: мехмайстерні, зазначеної у плані літерою А-1; прибудов - зазначені у плані літерами А'-1, А2-1, а; котельної, зазначеної у плані літерою а2; радіаторного цеху - зазначений у плані літерою Л-1; ганку - зазначеного у плані літерою - л-1; пожежної будівлі - зазначеною у плані літерою - Г-1; складу - зазначеного у плані літерою - г-1; прохідної - зазначеної у плані літерою Ж-1; магазину - зазначеного на плані літерою Н-1; навісу - зазначеного у плані літерою н-1; складу с/г - зазначеного у плані літерою З-1; комбайнового цеху - зазначеного у плані літерою В-1; тамбуру - зазначеного у плані літерою в-1; електростанції - зазначеної у плані літерою К-1; сітков`язального цеху - зазначеного у плані літерою к-1.

Відповідно до відміток на вказаному договорі (зв. бік): Володарською Державною нотаріальною конторою від 31 серпня 2007 року за № 3569 посвідчено договір купівлі-продажу 1/8 частини комплексу, що складається з комбайнового цеху літ. В-1, тамбуру літ. в-1; Володарською Державною нотаріальною конторою від 24 грудня 2008 року за № 5037 посвідчено договір купівлі-продажу 1/8 частини комплексу, що складається з пожежної будівлі літ. Г-1, складу літ. г-1.

Продаж у 2007 році позивачем частини комплексу будівель та споруд Старченківської ремонтної майстерні (комбайнового цеху і тамбуру) загальною площею 368,6 кв. м підтверджується і копією договору купівлі-продажу від 31 серпня 2007 року серія ВЕХ № 070344.

Суди попередніх інстанцій установили, що у 2016 році комплекс будівель та споруд Старченківської ремонтної майстерні, який складався з нежитлових приміщень загальною площею 3559,0 кв. м, відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України були власністю позивача.

Крім того, позивач пояснив, що після продажу у 2007 та 2008 році нежитлових приміщень з належного йому комплексу будівель та споруд державна перереєстрація проданих приміщень відбулась пізніше, на початку 2018 року. Також у 2018 році мало місце оформлення знищення частини нежитлових приміщень з належного йому майнового комплексу (зокрема, складу с/г машин).

19.08.2017 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54,3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України керівником податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення № 25013-05, яким позивачу визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 4 904,30 грн.

Згідно з наданим відповідачем розрахунку сума податку визначена за формулою: 3559 * 1,38 = 4 904,30 грн, де: 3 559,0 - площа об`єкту нерухомості (об`єкту оподаткування) кв.м, 1,378 - ставка податку за 2016 рік, грн/кв.м (згідно з рішенням Старченковської (Темрюцької ) сільської ради від 12 лютого 2015 року № 6/48-312 ставка податку за об`єкти нежитлової нерухомості на 2016 рік склала 0,1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, тобто 1,38 грн (0,1% х 1 380 грн).

10.04.2018 позивач сплатив частково, а саме суму податку за 2016 рік в розмірі 3888,44 грн, зазначеного у спірному повідомлені-рішенні № 25013-05, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.1007156665.1.

Суд першої інстанції установив, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявним у матеріалах справи, видно, що станом на 04.04.2018 у власності позивача перебувала Старченківська ремонтна майстерня, яка на той час складалась з нежитлових приміщень загальною площею 2 821,80 кв. м.

10.04.2018 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54,3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України керівником податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення № 0041133-4812-0534, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, в сумі 9 029,76 грн.

Згідно з наданого відповідачем розрахунку сума податку визначена за формулою: 2821,80 * 3,2 = 9029,76 грн, де: 2 821,80 - площа об`єкту нерухомості, кв.м; 3,2 - ставка податку за 2017 рік, грн/кв.м (згідно рішення Темрюцької сільської ради від 20 квітня 2017 року № 7/23-157 ставка податку за об`єкти нежитлової нерухомості на 2017 рік складає 0,1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, тобто 3,2 грн (0,1% х 3 200 грн).

07.08.2018 відповідачем сформовано податкову вимогу № 112476-48, направлену позивачу 17.08.2018 про сплату позивачем податкового боргу у сумі 10 045,62 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та попереджено, що починаючи з 06.08.2018 на майно, яке перебуває у його власності, поширюється право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та застосовуються штрафні санкції, визначені Податковим кодексом України, та одночасно застережено про застосування передбачених Податковим кодексом України заходів стягнення податкового боргу у разі несплати податкового боргу.

12.04.2019 відповідачем прийнято рішення про опис майна ОСОБА_1 у податкову заставу, яке отримано позивачем 19.04.2019.

Позивач, не погоджуючись з нарахуванням йому податку на майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 і 2017 роки, звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. У доводах касаційної скарги позивач посилається на те, що податковим органом не доведено правильність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2017 роки, виходячи з розміру площі, належного на праві власності позивачу нежитлового приміщення. Вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували позицію відповідача, що площа нерухомого майна у 2016 році складає 3559,0 кв.м, а в 2017 році - 2821,8 кв. м., не врахувавши вже проданих об`єктів у 2007-2008 роках. Вважає, що відбулося подвійне оподаткування відчуженого майна, за яке відповідний податок сплачували нові власники такого майна.

13. Відповідачем відзив на касаційну скаргу позивача до Суду не наданий, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

14. Податковий кодекс України

Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266

Об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266

Не є об`єктом оподаткування:

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

15. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

17. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволені позову, висновувалися на загальних правилах застосування норм статті 266 Податкового кодексу України до нежитлової нерухомості (об`єктів промисловості).

18. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу належить нежитловий комплекс будівель та споруд Старченковської ремонтної майстерні, розташований за адресою: Донецька область, с. Старченково, вул. Маріупольська, буд. 2 Б, який складається з нежитлових приміщень: мехмайстерні, прибудови до мехмайстерні, котельної, радіаторного цеху, пожежної будівлі, складу, прохідної, магазину, навісу, складу с/г, комбайнового цеху, тамбуру, електростанції, сітков`язального цеху.

19. Вказавши на відсутність підстав для застосування пункту «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України, за якими не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, суди попередніх інстанцій врахували правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року (справа № 806/2461/17), ухвалі від 23 травня 2019 року (справа № 820/3556/17) та у постанові від 11 грудня 2018 року (справа № 819/314/18).

20. Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях послалися на ухвалу Верховного Суду від 23 травня 2019 року (справа № 820/3556/17), якою справу передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки колегія суддів в цій справі вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. Зазначене свідчить про наявність різних позицій Верховного Суду щодо застосування пункту «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України. Отже, суди попередніх інстанцій з метою належного захисту прав позивача, з огляду на відсутність єдиної правової позиції у подібних правовідносинах, мали право зупинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою. Посилання судами на зазначену ухвалу як на правову позицію є недоцільним з огляду на те, що цим рішенням не вирішено спір по суті.

21. Постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

22. Суди попередніх інстанцій не встановили використання об`єктів нерухомості, за якими відповідачем визначені позивачу податкові зобов`язання, за функціональним призначенням, тобто чи здійснював позивач їх використання для промислового виробництва.

23. Суд визнає, що прийняти істотні обставини (вважати їх фактично встановленими), які мають значення для справи, не вбачається можливим з огляду на те, що вони встановлені неповністю.

24. Доводи позивача про те, що частина приміщень були продані у 2007 та 2008 роках, а реєстраційні відомості є помилкою реєстратора, визнані судами попередніх інстанцій неприйнятними з огляду на положення частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України, якою регламентовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Зміна права власності на підставі реєстраційних відомостей у 2007-2008 роках позивачем не доведена.

25. Отже, суди попередніх інстанцій перевірили та надали оцінку доводам позивача про відчуження позивачем частини нежитлової будівлі, дослідили реєстраційні відомості. Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги щодо відчуження майна стосуються переоцінки доказів, що знаходиться за межами касаційного перегляду.

26. Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували позицію Верховного Суду, внаслідок чого всупереч вимог статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України не дослідили докази, що мають істотне значення для вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

28. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

29. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

30. Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

31. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

32. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили принцип офіційного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 200/8228/19-а скасувати.

Справу №200/8228/19-а направити до Донецького окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер