ПОСТАНОВА

Іменем України

26 січня 2022 року

Київ

справа №200/9761/20-а

адміністративне провадження № К/9901/29341/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Кашпур О.В., Шевцової Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (головуючий суддя: Чекменьов Г.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (колегія суддів: Сіваченко І.В., Міронова Г.М., Гаврищук Т.Г.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області,

треті особи: Торецький міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Торецької військово-цивільної адміністрації,

про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, третя особа Торецький міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що 21.05.2020 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецькій області було винесено рішення про заборону в`їзду на територію України громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 строком на 3 роки. Підставою винесення вказаного рішення стало обґрунтоване подання Торецького МВ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому зазначено про виконавчі провадження, де позивач був боржником. Однак, позивачу не було відомо про відкриття перелічених у поданні виконавчих проваджень, отже він був позбавлений можливості виконати їх шляхом сплати відповідних сум на користь стягувачів. Докази щодо ухилення позивача від виконання зобов`язань відсутні. Крім того, станом на день звернення до суду виконавчі провадження відносно позивача на виконанні у Торецькому МВ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не перебувають. Також оспорюване рішення відповідача містить інформацію про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, проте ОСОБА_1 з дня закінчення виконання стягнення за переліченими адміністративними правопорушеннями нових правопорушень не вчиняв, незнятої чи непогашеної судимості не має, тому твердження відповідача щодо створення небезпеки життю та здоров`ю громадян є лише припущенням. Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення, за яке позивач відбув покарання у встановленому Законом порядку, не може розглядатися, як безумовна підстава для заборони перебування в Україні та примусового повернення. Також позивачем зазначено, що рішення про заборону йому в`їзду на територію України від 21.05.2020 порушує права, гарантовані ст.ст. 8, 13 Європейської конвенції з прав людини, оскільки при його прийнятті відповідачем не було враховано сімейний стан позивача, перебування на його утриманні дружини та малолітнього сина, який є громадянином України та проживає разом з матір`ю на території України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області, треті особи: Торецький міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Торецької військово-цивільної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 21.05.2020 року про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ громадянина Азербайджанської Республіки НОМЕР_1 ).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20, ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ громадянина Азербайджанської Республіки НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 00 коп.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що характер вчинених правопорушень не може свідчити про небезпеку з боку ОСОБА_1 життю та здоров`ю громадян та посягання на інтереси забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки на території України. Крім того, суд урахував, що відповідно до вимог ст.39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Суд вказав, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про обізнаність боржника ОСОБА_1 щодо відкриття та перебігу виконавчих проваджень про стягнення з нього на користь інших осіб певних сум. Також в матеріалах справи відсутні відомості про те, чи отримав він копії постанов про відкриття виконавчих проваджень, чи було відомо боржнику про наявний борг перед стягувачами. Вказані питання також не досліджувались відповідачем під час винесення спірного рішення. Саме по собі посилання на заборгованість за виконуваними рішеннями за відсутності відповідних доказів не свідчить про цілеспрямоване ухилення боржника від виконання зобов`язання, на думку суду, не може бути підставою для висновку про умисне ухилення позивача від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним рішенням. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно зазначено у спірному рішенні про наявність у позивача невиконаних майнових зобов`язань перед державою, юридичними та фізичними особами та враховано ці обставини при прийнятті рішення щодо заборони в`їзду в Україну. Щодо дотримання прав дитини суд зауважив, що такий захід, як заборона в`їзду в Україну, не виключає серйозного втручання з боку держави у здійснення права відповідача на повагу до сімейного життя, оскільки призведе до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітнім сином. Спірне рішення, на думку суду, істотно впливає на дотримання прав малолітньої дитини ОСОБА_4 , який є громадянином України, але через спірне рішення позбавлений піклування свого батька, а для спілкування з ним був би вимушений покинути країну своєї належності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

09 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що постанова Першого апеляційного адміністративного суду прийнята без урахування позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.10.2019 у справі №2340/2910/18, а саме стосовно того, що законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України через родинні стосунки. Крім того, скаржник вказує на наявність значного суспільного інтересу та виняткового значення для Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області, оскільки рішення у справі стосується забезпечення національної безпеки та громадського порядку в Україні та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо протидії міграції. Скаржник вказує, що виходячи зі змісту ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, факт наявності у позивача на території України сім`ї та дитини, який порушує міграційне законодавств, фактично унеможливлює застосування до нього відповідними державними органами заходів, передбачених чинним законодавством, які спрямовані на припинення незаконного перебування іноземця на території України (п.п. «а», «в» п.2 ч.5 ст.328 КАС України). Скаржник також зауважує, що судами зроблено необґрунтований висновок щодо видворення, адже предметом спору у цій справі є рішення про заборону в`їзду в Україну. Посилається на наявність дискреційних повноважень на прийняття спірного у справі рішення. Вважає безпідставним застосування судами попередніх інстанцій судової практики стосовно надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства, адже позовні вимоги позивача стосуються лише рішення про заборону останньому в`їзду до країни.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на підпункти «а», «в » пункту 2 частини п`ятої, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 25 січня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2020 т.в.о. начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС було винесено рішення про заборону в`їзду на територію України громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 строком на 3 роки (а.с. 11-15).

Зі змісту вказаного рішення випливає, що 30.04.2020 до ГУ ДМС з Торецького міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшло обґрунтоване подання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну боржнику громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . Обґрунтуванням подання слугував факт перебування на виконанні виконавчих проваджень стосовно позивача, а саме: з примусового виконання постанови №3/225/1005/2018 від 06.09.2018 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 352,40 грн; з примусового виконання постанови №3-0512-850 від 12.09.2012 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 51 грн; з примусового виконання постанови №3-0512-889 від 26.09.2012 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 510 грн.

Також за боржником ОСОБА_1 була зареєстрована низка невиконаних зобов`язань перед фізичними особами.

За вказаними виконавчими провадженнями здійснювались виконавчі дії, але суми заборгованості з позивача не стягнуто внаслідок відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення, а також неможливості встановити особу боржника і з`ясувати його місце проживання. Заходів з добровільної сплати та погашення заборгованості позивач не вживав та навпаки, ухилявся від погашення заборгованості. Внаслідок цих підстав, деякі з проваджень закрито та повернуто стягувачам, без виконання.

З`ясуванням обставин перебування цього іноземця в Україні встановлено, що 07.03.2018 Торецьким МВ ГУ ДМС України в Донецькій області було встановлено, що ОСОБА_1 , який прибув в Україну 25.10.2017 через КПП «Гоптівка» та у подальшому порушував правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме - після закінчення дозволеного протягом 180 днів, 90-денного терміну перебування, ухилявся від виїзду з України.

07.03.2018 Торецьким МВ стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу, розміром 510 грн. Зазначену постанову ОСОБА_1 виконав у встановлений законодавством строк.

07.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до ДМС з заявою на продовження строку перебування на території України до 05.04.2018, яку було задоволено.

Проте, додатковою перевіркою встановлено, що 24.05.2018 до Краматорського МВ ГУ ДМС України співробітниками Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області доставлено ОСОБА_1 , який після закінчення строку перебування в Україні із заявою про продовження йому строку перебування в Україні своєчасно не звернувся та з 06.04.2018 мешкав в Україні без документів на право проживання.

24.05.2018 Краматорським МВ стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, винесено постанову про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу 1700 грн. та прийнято рішення про примусове повернення без заборони в`їзду в Україну.

Позивач у встановлений законодавством строк не виконав вимоги постанови про накладення адміністративного стягнення, від сплати штрафу ухилився. Для забезпечення виконання цієї постанови та стягнення подвійного розміру штрафу, її надіслано до Краматорського міського відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області. Однак, 04.03.2019 за вих. №14.13-21/12369 з Краматорського міського відділу ДВС до Краматорського МВ надійшов лист про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем з`ясовано, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Перевіркою за інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан») з`ясовано, що 17.01.2020 позивач виїхав за межі України через КПП «Плетенівка».

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивач повинен був сплатити призначені йому суми штрафів та боргів у визначений законодавством строк. Проте свідомо ухилявся від виконання цих рішень під час попереднього перебування в Україні, чим грубо порушує чинне законодавство України та завдає збитки державі.

Додатковою перевіркою за допомогою інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України «АРМОР» та відповідно до листа Торецького ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області від 14.08.2018 за вих. № 13233/20212-18 встановлено, що позивач неодноразово притягувався до відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 160 КУпАП; ч. 1, 4 ст. 122 КУпАП; ст. 124 КУпАП; ч. 1, 2 ст. 126 КУпАП; ст. 173 КУпАП, що, на думку посадової особи державної міграційної служби, створює небезпеку життю та здоров`ю громадян та посягає на інтереси забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки.

Отже, відповідач зробив висновок, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 є особою, яка під час попереднього перебування на території України не виконала рішення органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення та має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, юридичними та фізичними особами, а також своїми діями посягав на інтереси забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до вимог статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

У відповідності до зазначеної статті, з метою упорядкування роботи з прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, Міністерством внутрішніх справ України була прийнята Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом МВС України №1235 від 17.12.2013 (далі - Інструкція №1235).

Відповідно до підпункту «д» пункту 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

За приписами ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

У разі невиконання зазначеними в частині першій цієї статті особами рішень виконавець звертається до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону з поданням про заборону в`їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник посилався на наявність протилежного рішення Верховного Суду у подібних правовідносинах. Вказує, що у постанові від 10.10.2019 у справі №2340/2910/18 Верховний Суд вказав, що законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України через родинні стосунки.

Суд зазначає, що однією з підстав задоволення позовних вимог при вирішенні цього спору (справа №200/9761/20-а) судами попередніх інстанцій визначено дотримання прав дитини позивача.

Проте Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від передбаченої законодавством відповідальності за вчинення порушень міграційного законодавства України.

Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 13.10.2021 у справі №263/14519/20, від 13.04.2021 у справі №211/1113/18(2-а/211/91/18).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині зроблені без урахування правової позиції, викладеної у наведених постановах Верховного Суду, що свідчить про обґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі.

Крім того, Суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача невиконаних майнових зобов`язань перед державою, юридичними та фізичними особами, які б слугували підставою для при прийнятті рішення щодо заборони йому в`їзду в Україну.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем рішення про заборону позивачу в`їзду на територію України слугували обставини надходження до ГУ ДМС з Торецького міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) обґрунтованого подання, в якому зазначалось про обставини перебування на виконанні виконавчих проваджень стосовно позивача, а саме: з примусового виконання постанови № 3/225/1005/2018 від 06.09.2018 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 352,40 грн; з примусового виконання постанови № 3-0512-850 від 12.09.2012 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 51 грн; з примусового виконання постанови № 3-0512-889 від 26.09.2012 Дзержинського міського суду Донецької області про стягнення з позивача штрафу у розмірі 510 грн. Також у вказаному поданні було зазначено, що за боржником ОСОБА_1 була зареєстрована низка невиконаних зобов`язань перед фізичними особами. За вказаними виконавчими провадженнями здійснювались виконавчі дії, але суми заборгованості з позивача не стягнуто внаслідок відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення, а також неможливості встановити особу боржника і з`ясувати його місце проживання. Заходів з добровільної сплати та погашення заборгованості позивач не вживав та навпаки, ухилявся від погашення заборгованості. Внаслідок цих підстав, деякі з проваджень закрито та повернуто стягувачам, без виконання. До вказаного подання було додано підтверджуючі документи на 13 аркушах.

Верховний Суд зазначає, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, у разі, якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з необізнаності позивача як боржника щодо обставин відкриття та перебігу виконавчих проваджень про стягнення з нього на користь інших осіб певних сум, а також відсутності станом на 30.04.2020 жодного виконавчого провадження щодо примусового виконання рішень органів державної влади, невиконаних зобов`язань перед державою, юридичними та фізичними особами щодо боржника ОСОБА_1 .

Однак, Суд звертає увагу на те, що статтею 129 Конституції України передбачені основні засади судочинства, серед яких закріплено обов`язковість судового рішення.

Згідно ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Суд зауважує, що необізнаність позивача з наявною відносно нього низкою виконавчих проваджень щодо стягнення з нього на користь держави та фізичних осіб грошових коштів, а також відсутність саме на дату прийняття рішення щодо заборони в`їзду в Україну у позивача невиконаних майнових зобов`язань не може спростовувати самого факту існування таких, що не виконані позивачем, судових рішень, які набрали законної сили.

Суд звертає увагу на те, що положеннями ст. 13 Закону №3773-VI в якості однієї з підстав для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну визначено невиконання такою особою рішень суду або органів державної влади саме під час попереднього перебування на території України, а не факт наявності відкритих виконавчих проваджень щодо цієї особи станом на день вирішення органом ДМС питання про заборону в`їзду в Україну.

Судами залишено поза увагою те, що зазначені відділом виконавчої служби виконавчі провадження, в яких позивач виступав боржником, були повернуті у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати його місце проживання, відсутністю у боржника майна, а отже є невиконаними.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суди попередніх інстанцій, всупереч приписам КАС України, безпідставно поставили під сумнів обставини, зазначені в поданні Торецького МВ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), стосовно факту невчинення ОСОБА_1 заходів з добровільної сплати та погашення заборгованості, а також ухилення позивача від погашення заборгованості без обґрунтування неприйняття вказаного документу в якості доказу.

Також необґрунтованим є зазначення судами попередніх інстанцій того, що у поданні Торецького МВ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) виконавчі провадження вказані без деталізації, оскільки, як вже зазначалось Судом, до вказаного подання було додано підтверджуючі документи на 13 аркушах, а саме витяги зі спеціального розділу реєстру виконавчих проваджень з повною інформацією стосовно номерів виконавчих проваджень, де позивач був боржником, виконавчих документів та найменуванням вчинених виконавчих дій щодо кожного з них.

Наявні в матеріалах докази дають можливість в повній мірі установити обставини дотримання позивачем вимог законодавства України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав низку судових рішень, внаслідок чого має невиконані майнові зобов`язання перед державою та фізичними особами, беручи до уваги надходження до ГУ ДМС України в Донецькій області від Торецького міського ВДВС Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Хакрів) обґрунтованого подання із зазначенням конкретного переліку таких рішень та обсягу вчинених державним виконавцем дій, Суд вважає, що у відповідача були всі наявні передбачені ст. 13 Закону №3773-VI підстави для прийняття спірного у справі рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги те, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме Закону №3773-VI, Інструкції №1235, Суд вважає за необхідне їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 139 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді О.В. Кашпур

Н.В. Шевцова