Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2011/4057/2012

провадження № 61-11977св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова Вадима В`ячеславовича,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Інспекція державного

архітектурно-будівельного контролю міста Харкова, про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що у 2011 році ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2011 року придбав нежитлову будівлю літ. «А-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 138,4 кв. м, в якій у подальшому провів реконструкцію

з прибудовою торгового павільйону загальною площею 136,5 кв. м.

На замовлення позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Градостройпроект» (далі -

ТОВ «ПБК «Градостройпроект») надало технічний висновок, відповідно до якого торговий павільйон загальною площею 136,5 кв. м нежитлової будівлі

літ. «А-1» на АДРЕСА_1 побудований

з додержанням чинних будівельних норм та правил; будівельні конструкції прибудови мають достатню несучу здатність; допускається експлуатувати прибудови без проведення додаткових заходів.

Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (далі - КП «Харківське МБТІ»)

07 грудня 2011 року виготовило новий технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. «А-1» на АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що було самовільно побудовано нежитлові приміщення нежитлової будівлі (громадська будівля) літ. «А-1», що складаються

з приміщень: № 9 - санвузла площею 2,1 кв. м, № 10 - санвузла площею

2 кв. м, № 11 - зали площею 81,3 кв. м, № 12 - кухні площею 33,7 кв. м,

№ 13 - підсобної площею 17,4 кв. м, загальною площею - 136,5 кв. м.

Вказував, що реконструкцію та прибудову до набутої за договором

купівлі-продажу нежитлової будівлі проведено без отримання дозволу на початок будівельних робіт, тому зазначене нерухоме майно неможливо ввести до експлуатації у позасудовому порядку.

На підстав викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на новостворене нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення нежитлової будівлі (громадська будівля) літ. «А-1», що складаються з приміщень № 9 - санвузла площею

2,1 кв. м, № 10 - санвузла площею 2 кв. м, № 11 - зали площею 81,3 кв. м,

№ 12 - кухні площею 33,7 кв. м, № 13 - підсобної площею 17,4 кв. м, загальною площею - 136,5 кв. м, яке знаходяться на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня

2012 року (в складі судді Лазюка С. В.) позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на новостворене нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення нежитлової будівлі (громадська будівля) літ. «А-1», що складаються з приміщень № 9 - санвузла площею

2,1 кв. м, № 10 - санвузла площею 2 кв. м, № 11 - зали площею 81,3 кв. м,

№ 12 - кухні площею 33,7 кв. м, № 13 - підсобної площею 17,4 кв. м, загальною площею - 136,5 кв. м, та знаходяться на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будівництво торговельного павільйону завершено, він експлуатується з грудня

2011 року, а відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на новостворений торговельний павільйон відповідності до

статті 16 ЦК України, якою передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права власності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця (далі - ФОП)

ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого

Корольова В. В. задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня

2012 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 3 600 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Судом першої інстанції при визнанні права власності не враховано, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, спірний об`єкт не прийнятий в експлуатацію.

Особа, яка не брала участь у справі (ФОП ОСОБА_2 ), є власником спірних нежитлових будівель (громадська будівля) загальною

площею 136,5 кв. м, що знаходяться на

АДРЕСА_1 . Оскільки правочин, за яким позивач набув право власності на спірне нерухоме майно визнано недійсним, то такий правочин

є недійсним з моменту його укладення та не породжує жодних правових наслідків. Спірне нерухоме майно є предметом іпотеки. Визнавши права власності на це майно за позивачем, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав інших осіб, без їх залучення до справи.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 328, частини першої статті 331 ЦК України, які спірні правовідносини не регулюють та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тим обставинам, що спірне нерухоме майно фактично є об`єктом самочинного будівництва та визнання права власності на нього можливе лише за умови введення його

в експлуатацію в установленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

16 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року та витребував матеріали справи.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

позивач посилається і на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17,

від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року

у справі № 521/2816/15-ц, Верховного Суду, від 15 вересня 2021 року

у справі № 1507/268/2012, від 27 січня 2021 року у справі № 2-2018-06,

від 03 вересня 2020 року у справі № 2-1959/09. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач набув право власності на нежитлову будівлю площею 138,4 кв. м на

АДРЕСА_1 за результатом проведених 05 жовтня 2011 року прилюдних торгів, про що був укладений відповідний договір купівлі-продажу.

ОСОБА_1 як новий власник зазначеного майна за власний кошт провів реконструкцію торгівельного павільйону, проте не міг ввести його

в експлуатацію, тому звернувся з позовом, який правильно задоволений судом першої інстанції у цій справі.

Апеляційний суд безпідставно поновив ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В. В. строк на оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 березня

2012 року. ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В. В. не подала до суду доказів щодо неможливості подати апеляційну скаргу раніше та без пропуску строку на апеляційне оскарження.

Разом з тим ухвалою від 30 січня 2018 року у справі № 5023/6452/11 Господарський суд Харківської області незаконно та необґрунтовано

визнав недійсним договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2011 року щодо вказаної нерухомості та позбавив ОСОБА_1 права власності на реконструйовану останнім будівлю, визнавши право власності на це майно за ФОП ОСОБА_2 . Отже, в основу оскаржуваної постанови апеляційного суду в цій справі покладено незаконну та необґрунтовану ухвалу Господарського суду Харківської області від 30 січня 2018 року

у справі № 5023/6452/11.

Апеляційний суд розглянув справу 16 червня 2021 року за відсутності сторін, зокрема, ОСОБА_1 . Не повідомивши належним чином про дату, час

і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції обмежив позивача

у можливості реалізувати процесуальні права та порушив принципи рівності сторін і змагальності.

Позиції інших учасників

Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказувала, що доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта та вводу його

в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів справи не долучено. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва. Внаслідок самочинного будівництва порушено права та інтереси Харківської міської рад як власника земельної ділянки, на якій спірне майно розташоване.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором іпотеки від 17 січня 2008 року, який укладено між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , остання передала в іпотеку банку нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 138,4 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 17 січня 2008 року.

Постановою Господарського суду Харківської області від 18 серпня

2011 року у справі № 5023/6452/11 визнано ФОП ОСОБА_2 банкрутом. Призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого П`янова С. В .

У подальшому у межах справи про банкрутство № 5023/6452/11 ліквідатором ФОП ОСОБА_2 арбітражним керуючим П`яновим С. В. , предмет іпотеки реалізовано на прилюдних торгах.

Згідно з протоколом від 05 жовтня 2011 року переможцем торгів став ОСОБА_1 , запропонувавши ціну в розмірі 240 000 грн. 24 жовтня

2011 року ліквідатор ФОП ОСОБА_2 - П`янов С. В. , та переможець відкритих торгів ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній придбав нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 138,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , в якій він згодом провів реконструкцію з прибудовою торгового павільйону, загальною площею 136,5 кв. м.

ТОВ «ПБК «Градостройпроект» на замовлення ОСОБА_1 виготовило технічний висновок про технічний стан несучих та огороджуючи конструкцій торгового павільйону, загальною площею 136,5 кв. м, нежитлової будівлі

літ. «А-1» на АДРЕСА_1 .

Згідно з вказаним технічним висновком торговий павільйон, загальною площею 136,5 кв. м, нежитлової будівлі літ. «А-1» на АДРЕСА_1 побудований з додержанням чинних будівельних норм та правил. Будівельні конструкції прибудови мають достатню несучу здатність. Допускається експлуатувати прибудови без проведення додаткових заходів.

КП «Харківське МБТІ» 07 грудня 2011 року виготовило новий технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. «А-1», яка розташована на

АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що самовільно побудовано нежитлові приміщення нежитлової будівлі (громадська будівля) літ. «А-1», які складаються з приміщень: № 9 - санвузла площею 2,1 кв. м, № 10 - санвузла площею 2 кв. м, № 11 - зали площею 81,3 кв. м, № 12 - кухні площею 33,7 кв. м, № 13 - підсобної площею 17,4 кв. м, загальною площею - 136,5 кв. м.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06 серпня 2013 року

у справі № 5023/6452/11 усунуто арбітражного керуючого П`янова С. В.

від виконання обов`язків ліквідатора та призначено ліквідатором

ФОП ОСОБА_2 арбітражного керуючого Косиневського М. А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 червня

2019 року у справі № 5023/6452/11 припинено обов`язки ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського М. А. , призначено ліквідатором

ФОП ОСОБА_2 арбітражного керуючого Корольова В. В.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 січня 2018 року

у справі № 5023/6452/11, яка набрала законної сили, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута - нежитлової будівлі

літ. «А-1», загальною площею 138,4 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 , оформлені протоколом від 05 жовтня

2011 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі, укладений 24 жовтня 2011 року ФОП ОСОБА_2 в особі арбітражного керуючого П`янова С. В. та ОСОБА_1 , зобов`язано останнього повернути майно, що було предметом вказаного договору купівлі-продажу, до ліквідаційної маси зазначеного ФОП, а арбітражного керуючого зобов`язано повернути ОСОБА_1 грошові кошти, які були сплачені за придбання майна, у розмірі 240 000 грн. Визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 138,4 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , за банкрутом ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Щодо заяви про заміну третьої особи правонаступником

Харківська міська рада під час касаційного провадження заявила клопотання про заміну третьої особи - Інспекції державного

архітектурно-будівельного контролю міста Харкова, правонаступником - Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради.

На підтвердження вказаного клопотання Харківська міська рада надала, зокрема, копію рішення від 23 вересня 2015 року № 1981/15 «Про внесення змін до структури виконавчих органів Харківської міської ради шостого скликання», положення про відповідну Інспекцією, копію акта

приймання-передавання документів від 08 квітня 2016 року.

Згідно із статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залучити до участі у справі процесуального правонаступника третьої особи.

Щодо заяви про визнання касаційної скарги обґрунтованою

ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого

Корольова В. В. звернулася до суду із заявою про визнання касаційної скарги.

Вказувала, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду

від 20 грудня 2021 року у справі № 5023/6452/11 (922/315/21) затверджено мирову угоду, за умовами якої, зокрема, ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В. В. зобов`язується визнати касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у цій справі. Враховуючи викладене, просила врахувати визнання касаційної скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

Верховний Суд у постанові від 22 червня 2020 року у справі № 205/8198/17 виклав правову позицію про те, що «при вирішенні питання щодо прийнятності заяви про визнання касаційної скарги обґрунтованою, Верховний Суд враховує загальні принципи підходу вирішення питання про визнання відповідачем позову, які полягають в тому, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову

і продовжує судовий розгляд (частина четверта стаття 206 ЦПК України). Тлумачення вказаних принципів, у взаємному зв?язку зі статями 2, 5,

6 10 ЦПК України, дозволяє зробити висновок про те, що лише за умови наявності законних підстав, відсутності порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб та відсутності неузгодженості позовних вимог, суд вправі прийняти відповідачем заяву про визнання касаційної скарги обґрунтованою».

У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 2-4083/2009 Верховний Суд дійшов висновку, що «правовим наслідком визнання касаційної скарги, згідно з положеннями ЦПК України, не є закриття касаційного провадження. Аргументи, викладені у заяві про визнання касаційної скарги,

підлягають перевірці у сукупності з доводами касаційної скарги щодо їх обґрунтованості».

Разом з тим суд касаційної інстанції у цій справі враховує, що визнання касаційної скарги обґрунтованою заявлено не іншою стороною (не стороною судового процесу), а особою, яка не брала участі у справі

в суді першої інстанції та звернулася з апеляційною скаргою, -

ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В. В.

Ураховуючи те, що у разі прийняття судом касаційної інстанції заяви

ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В. В. про визнання касаційної скарги обґрунтованою, таке визнання буде суперечити закону та буде порушувати права, свободи та інтереси інших осіб, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити

у прийнятті цієї заяви, а викладені у ній аргументи підлягають перевірці

у сукупності з доводами касаційної скарги щодо їх обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити з його ефективності,

і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи,

за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Суд не повинен підміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні цього питання.

Виходячи зі змісту частин першої та другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), відтак статтею 331 ЦК України не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 175/343/20.

Установивши, що ОСОБА_1 самочинно здійснив реконструкцію

з прибудовою торгового павільйону на

АДРЕСА_1 , який належить ФОП ОСОБА_2 (оскільки правочин, за яким позивач набув право власності на спірне нерухоме майно визнано недійсним), не ввів самочинно збудоване майно в експлуатацію

в установленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосовано норми матеріального права. Під час розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції виходив зі встановлених фактичних обставин справи.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року

у справі № 521/2816/15-ц, Верховного Суду, від 15 вересня 2021 року

у справі № 1507/268/2012, від 27 січня 2021 року у справі № 2-2018-06,

від 03 вересня 2020 року у справі № 2-1959/09, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У справі 910/23028/17 банк звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії з поручителя. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 19 травня 2020 року вказувала, що порука за договором поруки є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року

у справі № 802/2196/17-а залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, якою відмовлено

в задоволенні заяви фізичної особи про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зазначені фізичною особою обставини не можуть вважатися нововиявленими за своїм визначенням, не впливають на правильність рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та не мають істотного значення для правильного вирішення спору.

Предметом позовних вимог у справі № 521/2816/15-ц є стягнення солідарно

з польських авіаліній і товариства з обмеженою відповідальністю коштів

у рахунок відшкодування вартості авіаквитків, інфляційних втрат

і моральної шкоди. Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу передано до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що польські авіалінії подали апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланнями на практику ЄСПЛ щодо доступу до правосуддя, без вказівки будь-яких поважних причин. Апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження,

і за відсутності такої причини в клопотанні польських авіаліній, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку порушив вимоги

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі № 1507/268/2012 фізична особа звернулася до суду з позовом до сільської ради про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту реєстрації шлюбу, визнання права власності на земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу передано до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Касаційний суд вказував, що апеляційний суд задовольнив клопотання заявниці про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, при цьому не зазначив мотивів прийняття такого рішення, не навів фактичних обставин, з якими був пов`язаний пропуск процесуального строку, лише обмежився вказівкою на наявність у заявниці поважних причин для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. В указаній справі встановлено, що заявниця втретє подала апеляційну скаргу, а попередні касаційні скарги були повернуті

у зв`язку з невиконанням ухвал про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків.

У справі № 2-2018-06 фізичні особи звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради у якому просили визнати за ними право спільної сумісної власності на нерухоме майно, оскільки після отримання технічної документації вони звернулися в управління головного архітектора міста з метою ведення в експлуатацію самочинно зведеного об`єкту нерухомості, проте державна прийомна технічна комісія головного архітектора міста для прийняття в експлуатацію самочинно збудованого об`єкта нерухомості не була створена, а об`єкт нерухомості не був прийнятий в експлуатацію. Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційний суд зазначив, що з апеляційною скаргою виконавчий комітет міської ради звернувся зі спливом майже 13 років, тобто з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом заочного рішення). В ухвалі апеляційного суду не наведено жодних підстав пропуску строку, а також не вказано, які саме причини (причину) суд апеляційної інстанції визнав поважними. Крім того, поновлюючи значний строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки ухвалі місцевого суду, якою відмовлено виконавчому комітету у поновленні строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення. Суд першої інстанції вважав про обізнаність відповідача про заочне рішення.

Предметом позовних вимог фізичних осіб до районної державної адміністрації, управління Держкомзему, треті особи: фізичні особи,

у справі № 2-1959/09 є визнання дій неправомірними, визнання права власності на земельні ділянки, зобов`язання вчинити певні дії. Постановою

від 03 вересня 2020 року Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, якою у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення відмовлено, у відкритті апеляційного провадження відмовлено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Касаційний суд зазначив, що апеляційний суд правильно виходив з того, що підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження немає, оскільки заявником не надано доказів неможливості отримання оскаржуваного рішення суду у розумні строки, а не по спливу трьох з половиною років з дня, коли йому стало відомо про існування рішення суду першої інстанції, зокрема, як і не надано доказів неможливості укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом після отримання відповіді суду першої інстанції про відмову в ознайомленні

з матеріалами справи. Довідка щодо потреби матері заявника у постійному сторонньому догляді також не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки така не підтверджує здійснення такого догляду саме заявником та не підтверджує неможливості вчиняти ним дії щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Тобто заявник не вчинив необхідних процесуальних дій з метою оскарження рішення суду протягом значного періоду часу, не навів особливих та непереборних обставин,

які б перешкоджали йому реалізувати своє право на оскарження рішення суду, що набрало законної сили.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення строку на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки вказане питання було предметом дослідження під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та судом встановлено, що про наявність оскаржуваного рішення арбітражному керуючому Корольову В. В. стало відомо 25 січня 2021 року з інформаційної довідки (а. с. 85-86), а апеляційна скарга подана особою, яку не було залучено до розгляду справи, однак вирішено питання про її права. Матеріали справи не містять доказів на спростування вказаних висновків суду апеляційної інстанції. Поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. Апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивував свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали Господарського суду Харківської області

від 30 січня 2018 року у справі № 5023/6452/11, яка набрала законної сили, оскільки в силі вимог процесуального закону касаційний суд позбавлений можливості перевіряти законність та обґрунтованість судового рішення

в іншій справі, яке набрало законної сили.

При цьому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи за відсутності доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 з таких підстав.

Судова повістка на 16 червня 2021 року була надіслана судом апеляційної інстанції на адресу місця проживання ОСОБА_1 , зазначену

в матеріалах справи та за якою останній отримував іншу судову кореспонденцію, проте повернулася до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 107).

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270

(далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 91-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час розгляду справи.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17,

від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 727/5718/21.

З наведеного можна зробити висновок, що суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 та він був належно повідомлена про розгляд справи на 16 червня 2021 року.

Крім того, в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 про отримання 11 травня 2021 року копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, яка була надіслана рекомендованим листом за тією ж адресою, за якою направлялася і судова повістка

(а. с. 106), тобто він знав про апеляційний розгляд.

Згідно із вимогами статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання

будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 55, 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Залучити до участі у справі Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради як правонаступника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю міста Харкова.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук