Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 201/1003/18

провадження № 61-22453св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про переведення прав і обов`язків співвласника на частку нерухомого майна шляхом визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у Жовтневому відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області

(далі - Жовтневий відділ ДВС ДМУЮ) перебуває на виконанні виконавче провадження з примусового стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 253 749,76 грн за виконавчим листом № 412/10846/2012 від 12 травня 2014 року та 131 783,22 грн за виконавчим листом № 183/3945/15 від 01 лютого 2016 року.

Під час проведення виконавчих дій було встановлено, що у власності боржника

перебуває будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , а також 54/100 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

На вказані об`єкти нерухомості накладено арешт у рамках проведення виконавчих дій.

У будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент подання позову дозвіл на реалізацію арештованого нерухомого майна від Органу опіки не надійшов, що позбавляє можливості виділити частку боржника та реалізувати нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості.

Посилаючись на статтю 366 ЦК України, ОСОБА_1 просила в судовому порядку перевести на неї права та обов`язки відповідача як співвласника 54/100 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня

2019 року у складі судді Федоріщева С. С. позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 54/100 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до приписів статті 366 ЦК України та враховуючи способів задоволення вимог кредитора за рахунок частини власності боржника позивач набув право вимагати переведення на нього прав та обов`язків відповідача, як співвласника будинку з надвірними спорудами, з проведенням відповідного перерахунку.

При цьому суд врахував, що у спірному житловому приміщенні зареєстрована неповнолітня дитина й відсутній дозвіл Служби у справах дітей на відчуження такого приміщення, що позбавляє можливості реалізувати майно боржника з публічних торгів, тому єдиним варіантом погашення боргу є переведення на кредитора прав та обов`язків боржника як власника. І хоча відповідачу й належить не все нерухоме майно, але воно поділено на частки, а тому, за аналогією закону, з метою захисту законних прав позивача та для виконання принципу обов`язковості рішень суду у цьому разі суд вважав за можливе застосувати до спірних правовідносин частину другу статті 366 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня

2019 року скасовано, ухвалено нову постанову про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, й у цьому разі не підлягають застосуванню норми статті 366 ЦК України та арештоване майно боржника підлягає реалізації в межах виконавчого провадження.

Апеляційний суд виходив із того, що, звертаючись з позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку статті 366 ЦК України, заявник зазначав, що це є єдиною можливістю погашення боргу за виконавчими провадженнями.

Разом з цим, положення статті 366 ЦК України застосовуються лише при спільній частковій власності на майно та у разі недостатності у боржника іншого майна, тоді як судом та державним виконавцем було встановлено, що боржнику

ОСОБА_2 на праві власності також належить інший будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 12 грудня 2019 року,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд, відмовляючи

в задоволенні її позовних вимог про переведення на кредитора прав

та обов`язків співвласника - боржника щодо частки майна є можливим навіть

у тому випадку, коли боржник володіє власністю в цілому; твердження апеляційного суду про те, що арештоване майно боржника підлягає реалізації

у межах виконавчого провадження, є помилковим, оскільки це неможливе через реєстрацію у спірному будинку неповнолітньої дитини й відсутності дозволу Служби у справах дітей Жовтневої районної у м. Дніпрі ради на реалізацію майна боржника,

в якому зареєстрована дитина. Інше нерухоме майно, співвласником якого

є боржник, не може бути реалізовано з тих же підстав - у ньому зареєстрована інша неповнолітня дитина.

На думку особи, що подала касаційну скаргу, суд першої інстанції правильно застосував аналогію закону при вирішені позову на підставах, передбачених статтею 366 ЦК України, при цьому обґрунтував таке рішення необхідністю виконати судові рішення, якими з ОСОБА_2 на її користь стягнуто грошові кошти, проте ці рішення ОСОБА_2 не виконує.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 201/1003/18-ц

з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що у провадженні Жовтневого відділу ДВС ДМУЮ перебуває на виконанні виконавче провадження з примусового стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за виконавчими листами:

від 12 травня 2014 року № 412/10846/2012 на суму 253 749,76 грн

та від 01 лютого 2016 року № 183/3945/15 на суму 131 783,22 грн.

Загальна сума боргу відповідача становить 385 532,98 грн.

Постановами державного виконавця від 18 вересня 2014 року та 05 лютого

2016 року накладено арешт на все майно божника із накладенням заборони

на його відчуження.

Актом опису та арешту майна від 07 листопада 2014 року державним виконавцем накладено арешт на 54/100 частин будинку, розташованого

за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.

Актом опису та арешту майна від 04 березня 2016 року державним виконавцем накладено арешт на належний ОСОБА_2 на праві власності будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Під час вчинення дій у виконавчому провадженні було встановлено,

що у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована неповнолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом

з її матір`ю ОСОБА_4 , з огляду на що державним виконавцем на адресу Служби у справах дітей Жовтневої районної ради у м. Дніпропетровську ради було направлено подання від 09 листопада 2015 року № 19531/6 про надання дозволу на продаж 54/100 частки будинку.

Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної ради

у м. Дніпропетровську ради листом від 19 листопада 2015 року № 1301/08-17-73 повідомило, що питання дозволу на продаж майна відповідача не вирішено позитивно, а отже дозвіл на реалізацію майна боржника, в якому зареєстрована неповнолітня дитина, отримано не було.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності

24/100 частин будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва на спадщину від 30 березня 2007 року, 30/100 частини цього

ж будинку - на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2008 року

та 46/100 частини цього ж будинку - на підставі свідоцтва на спадщину

від 01 березня 1982 року. Тобто ОСОБА_2 є єдиним власником будинку

за адресою: АДРЕСА_2 , і спірне нерухоме майно - саме вказаний вище будинок, не перебуває у спільній частковій власності.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов висновку, що будівельні характеристики будинку за адресою: АДРЕСА_2 , не дають змоги виділити частку відповідача в натурі без проведення перепланування

і реконструкції будівлі для можливості використання частини відповідача

у домоволодінні, як самостійного житлового приміщення, отже варіант виділення частки боржника в натурі для подальшого звернення стягнення (частина перша статті 366 ЦК України) неможливий.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року, оскільки касаційну скаргу подано до вказаної дати.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Так, відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Спір вирішується судом, якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Отже, передумовами реалізації кредитором права на переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку, є чіткий перелік дій, який передбачений статтею 366 ЦК України, а для задоволення позову на підставі статті 366 ЦК України необхідно, щоб кредитор звернувся до суду з позовом до боржника про виділ частки в натурі.

Касаційний суд зауважує, що матеріали справи не містять даних про те, що позивач як кредитор зверталась із вимогою про виділ частки в натурі до суду.

Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що положення статті 366 ЦК України застосовуються лише за наявності спільної часткової власності на майно та у разі недостатності у боржника іншого майна, тоді як судом та державним виконавцем у даній справі було встановлено, що боржнику на праві власності також належить інше нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що відчуження іншого нерухомого майна також є неможливим через реєстрацію у цьому неповнолітньої дитини, не мають значення для вирішення позову, оскільки обставинами, які підлягають встановленню під час розгляду позову про переведення на кредитора прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку, є обставини щодо недостатності у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, вирішення питання щодо виділу частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї та інші обставини, передбачені статтею 366 ЦК України.

При цьому за змістом статті 366 ЦК України право кредитора на переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку, виникає лише у разі, коли боржник відмовився від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності, і кредитор має чітко визначені способи захисту своїх прав: або вимагати продажу цієї частки з публічних торгів, або на переведення на кредитора прав та обов`язків співвласника-боржника.

Касаційний суд звертає увагу на те, що у процесі виконання рішення про стягнення заборгованості державний чи приватний виконавець у порядку статті 443 ЦПК України має право звернутися до суду з клопотанням про виділення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська