ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 201/11264/23

провадження № 61-9916св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Федоріщева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 червня 2014 року до нього звернувся ОСОБА_2 із проханням позичити грошові кошти у розмірі еквівалентному 20 000,00 дол. США.

12 червня 2014 року він у присутності свідків добровільно передав ОСОБА_2 20 000,00 дол. США в якості позики. Строк повернення позики сторони погодили моментом пред`явлення вимоги ОСОБА_1 . Письмово сторони договір позики не оформили, оскільки ОСОБА_2 запевнив його, що це зайве та жодних проблем із поверненням грошових коштів не буде.

У травні 2015 року він почав телефонувати ОСОБА_2 із питанням повернення запозичених грошових коштів, на що ОСОБА_2 повідомив, що треба ще почекати, посилаючись на певні господарські труднощі підприємства, та пообіцяв повернути кошти до 12 вересня 2015 року.

12 вересня 2015 року він знов зателефонував ОСОБА_2 із вимогою повернення грошових коштів, на що останній попросив відтермінувати строк виконання угоди, тепер вже до 12 жовтня 2015 року і гарантував, що особисто привезе всю суму грошових коштів 15 жовтня 2015 року до м. Київ, де передасть їх йому.

Після цієї розмови ОСОБА_2 перестав відповідати на його телефонні дзвінки або брав трубку і говорив грубощі. Ані в Київ, ані в інше місце ОСОБА_2 так і не приїхав, грошові кошти йому не віддав. Останній раз він бачив ОСОБА_2 у квітні 2016 року, коли останній приїхав до м. Дніпро, де у них відбулась зустріч, в процесі якої ОСОБА_2 підтвердив той факт, що він взяв у нього грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, але документи на цю суму надати він не може, бо ці документи він не оформив, а грошові кошти він витратив і повертати їх не збирається.

06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного відділу поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою про вчинення ОСОБА_2 щодо нього кримінального правопорушення, що підтверджує витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06 жовтня 2016 року.

ОСОБА_1 вважав, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 і досі не повернув йому взяті у борг грошові кошти, він має сплатити суму боргу, а також відсотки до дня фактичного повернення позики на рівні облікової ставки Національного банку України, адже сторонами не визначений розмір процентів за позикою, а також не погоджено, що позика є безпроцентною.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 678 637,70 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на підтвердження зазначених правовідносин та наявність грошового зобов`язання позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України правова природа договору позики є такою, що достовірність такої цивільно-правової угоди, як договір позики, повинна ґрунтуватися на особистому визначенні позичальником факту її укладання, умов та способу його виконання.

Також судами попередніх інстанцій не враховано того, що представником ОСОБА_1 суду першої інстанції на електронному та письмовому носіях були надані письмові документи на підтвердження того, що ОСОБА_2 особисто визнав, що отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США на виконання укладеного між ними договору позики, а також пояснення двох свідків, зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були присутні при передачі цих грошових коштів.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції не прийняли до уваги висновок Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2022 року фотоскопічної експертизи, проведеної за дорученням слідчого слідчого управління Голосіївського районного управління Головного управління Національної поліції м. Києва, щодо автентичності голосу ОСОБА_2 на аудіо-відеофонограмах.

Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме вказав, що суді першої інстанції його представник і в суді апеляційної інстанції він особисто заявляли клопотання про дослідження вказаного висновку фоноскопічної експертизи. Проте, суд першої інстанції взагалі не вирішив вказаного клопотання, а суд апеляційної інстанції - безпідставно відмовив у його задоволенні, пославшись на відсутність потреби.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що ОСОБА_3 не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тому судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено відсутність між сторонами договірних відносин, відсутність договору позики, відсутність факту укладання будь-якого договору між сторонами, відсутність розписки, відсутність будь-яких належних та допустимих доказів щодо передачі та отримання коштів.

Таким чином, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як таку, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2024 року заявником у встановлений судом строк усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні слідчого відділу Голосіївського управління Національної поліції у м. Києві перебувало кримінальне провадження № 12016040650004228 від 06 вересня 2017 року порушене за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Постановою слідчого слідчого відділу Голосіївського управління Національної поліції у м. Києві Расюка В. від 27 червня 2023 року кримінальне провадження № 12016040650004228 від 06 вересня 2017 року закрито, у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

З цієї постанови випливає, що досудовим розслідуванням було встановлено, що 03 жовтня 2016 року до Соборного відділу поліції Дніпровського відділу поліції надійшла заява від ОСОБА_1 , який повідомив, що 11 червня 2014 року ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволодів належними йому грошовими коштами у розмірі 20 000,00 дол. США. Однак, ОСОБА_1 не надав ніякого документального підтвердження своїм словам.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лишефакту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначав те, що 11 червня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до нього із проханням позичити грошові кошти в сумі, еквівалентній 20 000,00 дол. США.

12 червня 2014 року він у присутності свідків добровільно передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США в якості позики. Строк повернення позики сторони погодили моментом пред`явлення ОСОБА_1 вимоги. Письмово сторони договір позики не оформили.

Частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що сума позики у розмірі 20 000,00 дол. США є значно вищою, ніж двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що є обов`язковою умовою для письмової форми договору позики.

Однак, на підтвердження зазначених правовідносин та наявність грошового зобов`язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не було надано жодних належних, достовірних та допустимих доказів, зокрема, договору позики або розписки, тому відсутні підстави для задоволення позову, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо того, що пояснення свідків можуть підтвердити факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, оскільки недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (частина перша статті 218 ЦК України).

Також, колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неприйняття судами попередніх інстанцій висновку фотоскопічної експертизи від 13 червня 2022 року, зробленої Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, проведеної за дорученням слідчого слідчого управління Голосіївського районного управління Головного управління Національної поліції м. Києва, щодо автентичності голосу ОСОБА_2 на аудіо-, відео-, фонограмах, з огляду на таке.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доказам, суди попередніх інстанцій керувались приписами статті 78 ЦПК України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними способами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди попередніх інстанції вірно вказали, що відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, однак ні боргової розписки, ні договору позики позивач не надав.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник