Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11388/17

провадження № 61-12383св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 рокуу складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О.П., Свистунової О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, процентів за користування грошовими коштами та трьох процентів річних.

Позов обґрунтований тим, що 10 вересня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг кошти у розмірі 223 120,00 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України (далі - НБУ), еквівалентно 27 890,00 дол. США. Відповідач зобов`язався повернути суму боргу в строк до 10 жовтня 2014 року, а також сплатити проценти за користування коштами у розмірі одного процента на місяць. Відповідач своїх зобов`язань за договором позики не виконав, суму боргу та проценти за користування коштами не повернув, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2018 року позов задоволено.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 вересня 2010 року у розмірі 921 782,76 грн, з яких: основна сума боргу - 720 192,31 грн, що за курсом НБУ станом на 25 липня 2017 року становить 27 890 дол. США; проценти за користування позикою - 182 958,40 грн; три проценти річних за весь час прострочення виконання зобов`язання - 18 632,05 грн.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боргові зобов`язання відповідача підтверджено розпискою відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду області від 10 квітня 2019 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2018 року скасоване, в позові відмовлено.

Стягненоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 12 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстнації мотивована тим, що ОСОБА_1 на обґрунтування своїх позовних вимог не надав суду належні та допустимі докази, не довів їх переконливість, а також не довів: наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, факту укладення договору позики, не пояснив відсутність оригіналу розписки. Позивач оригінал розписки від 10вересня 2010 року до суду не надав,в письмових поясненнях зазначив, що оригінал розписки від 10 вересня 2010 року не може бути наданий суду у зв`язку з його втратою. Доводи позивача про боргові зобов`язання відповідача ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов`язання, а на копії розписки, в якій є виправлення в даті її складання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просив її скасувати, заочне рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що оскаржуване судове рішеення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін, дійшов висновку щодо недоведення позивачем факту прострочення відповідачем обов`язку з повернення позики.

Оскаржувана постанова грунтується на непідтверджених доводах відповідача.

Суд не взяв до уваги його пояснення про неможливість надання оригіналу договору позики, а також посилання на інші обставини, що безумовно свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

Суд мав врахувати факт, який не підлягає доказуванню, визнання відповідачем отримання грошових коштів за договором, видання останнім боргового документа.

Суд неправильно витлумачив статтю 545 ЦК України, помилково вважаючи, що лише наявність у позикодавця оригіналу боргової розписки позичальника може свідчити про порушення останнім свого обов`язку з повернення позики.

Суд не взяв до уваги постанову Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц та постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки до заяви про перегляд заочного рішення і апеляційної скарги клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач не надавав.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив її залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив про відсутність оригіналу розписки. Суд першої інстанції не досліджував оригінал розписки, вона не була надана до суду апеляційної інстанції, а також до інституту судових експертиз.

Суд апеляційної інстнації правильно витлумачив статтю 545 ЦК України, що наявність оригіналу розписки у позикодавця засвідчує невиконання позичальником свого зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції об`єктивно встановив, що обов`язок доказування є найважливішою складовою принципу змагальності сторін, але скаржник не надав суду належні та допустимі докаи та не довів їх переконливість.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Боргові зобов`язання між сторонами існували і припинилися у 2011 році, позивач обіцяв відповідачу знищити розписку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на обґрунтування позову ОСОБА_1 надав до суду копію розписки ОСОБА_2 від 10 вересня 2010 року, відповідно до якої він взяв у ОСОБА_1 в борг грошову суму у розмірі 223 120,00 грн (еквівалент 27 890 дол. США), зі сплатою одного процента на місяць за користування коштами та зобов`язався повернути суму позики до 10 жовтня 2014 року.

На копії розписки відображений підпис ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики від 10 вересня 2010 року, а також відсотків за користування позикою, трьох відсотків річних за час прострочення виконання зобов`язання за договорм позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Посилання на неправильне тлумачення положень статті 545 ЦК України є необгрунтованим, з огляду на заперечення відповідача щодо змісту розписки, а саме внесення виправлення до її змісту.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач на підтвердження позовних вимог надав копію розписки. Оригінал розписки ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутній.

Зі матеріалів справи відомо, що клопотання ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено, ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 вересня 2018 року призначено судову почеркознавчу експертизу у справі, на вирішення якої постановлено питання: чи має механічні виправлення дата повернення грошових коштів в розписці, а саме чи мало місце виправлення числа 2011 на 2014, чи має місце механічне виправлення дата складання розписки з цифри "03" на "09"?

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 листопада 2018 року клопотання судового експерта Лилова Ю.Ю. про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 надати до суду оригінал розписки від 10 вересня 2010 року.

Із матеріалів справи відомо, що згідно з повідомленням судового експерта, у зв`язку з тим, що додаткові матеріали для проведення судової експертизи, а саме оригінал досліджувального документа не надано, неможливо надати висновок у цій цивільній справі.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач не довів наявності обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, не пояснив відсутність оригіналу розписки.

Верховний Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі, що відповідач визнав укладення договору позики та отримання коштів, тому висновок суду про недоведення укладення договору позики є безпідставним, є необгрунтованим з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд встановив, що відповідач не заперечував укладення договору позики 10 березня 2010 року, а не 10 вересня 2010 року, як виправлено у розписці, боргові відносини між сторонами тривали менше року, кошти були повернуті ОСОБА_1 в повному обсязі, коли позивач приїзджав в Україну, а оригінал розписки позивач обіцяв знищити.

Як на підставу позову, позивач посилався на укладення договору позики 10 вересня 2010 року.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані докази у справі, дійшов обгрунтованого висновку про недоведення позивачем укладення договору позики саме 10 вересня 2010 року, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених вимогах.

Верховний Суд зазначає, що позивач проживає у Російській Федерації, на представництво інтересів у суді надав повноваження ОСОБА_3 та (або) ОСОБА_4 , проте жодного разу представники у судове засідання суду апеляційної інстанцїі не з`явилися.

Є необгрунтованими доводи касаційної скарги, що суд не надав оцінки поясненням позивача про втрату оригіналу розписки, а також іншим обставинам, на які посилався позивач, оскільки про таку обставину суд зазначив у рішенні суду.

Згідно з письмовими поясненнями позивача, які надіслані на адресу апеляційного суду, позивач посилався на втрату оригіналу розписки, на визнання відповідачем укладення договору позики, а також надав пояснення щодо виправлення в тексті розписки.

Щодо з`ясування питання виправлення в тексті розписки суд призначив судову експертизу, яка не проведена через відсутність оригіналу розписки від 10 вересня 2010 року.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що висновок суду апеляційної інстанції про недоведення ОСОБА_1 позовних вимог відповідає нормам цивільного процесуального закону.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанову Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц є необгрунтованими з огляду на таке.

У справі № 483/1953/16-ц Верховний Суд зазначив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який за домовленістю сторін був замінений позиковим зобов`язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися положеннями статті 1053 ЦК України. Особа 1, заперечуючи проти позову, посилався на те, що вказана у розписці сума 4 000,00 доларів США складає суму остаточного розрахунку за договором купівлі-продажу судна, яку він вже сплатив Особі 2, однак позивач заперечив факт повернення грошових коштів пославшись на наявність у нього оригіналу розписки від 06 червня 2014 року. Наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

Отже, у зазначеній справі та справі, що переглядається встановленні різні обставини, визначальним у яких є наявність оригіналу розписки.

Верховний Суд не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2013 року, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом принципу змагальності є необгрунтованими, оскільки принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Отже, недоведення позивачем обставин на які він посилається, не є підставою для висновку про порушення судом принципу змагальності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко