Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11896/18

провадження № 61-12898св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Дніпровська міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради (далі - КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1») про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 грудня 2017 року її було госпіталізовано до Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня») проти її волі та без її згоди, за направленням лікаря-психіатра Комунального закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та Медицини катастроф» Дніпровської обласної ради (далі - КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та Медицини катастроф»). У цьому закладі вона знаходилась до 13 грудня 2017 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» про її примусову госпіталізацію відмовлено за безпідставністю.

З листа КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» від 26 березня 2018 року № 11/148 їй стало відомо, що 16 березня 2017 року її було взято на облік нібито після огляду лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» на дому за письмовим зверненням Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 16 лютого 2017 року № 45.1/3277 у зв`язку з письмовими погрозами підірвати свій будинок.

Також з листа Департаменту охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № В-247 їй стало відомо, що огляд лікарем-психіатром стану її здоров`я відбувся нібито за адресою її проживання 22 січня 2018 року.

ОСОБА_1 вважає постановку її на психіатричний облік неправомірною, оскільки свою згоду на це вона не надавала, а її огляд на дому лікарем-психіатром 16 березня 2017 року, 22 січня 2018 року та в інші дні жодного разу не проводився. КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» діяв всупереч вимогам статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 січня 2007 року № 20 (далі - Інструкція).

Своїми неправомірними діями КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» заподіяв їй моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати дії КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» щодо постановки її на психіатричний облік неправомірними, зобов`язати КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» видалити з медичної документації, реєстрів і баз даних запис про постановку її на цей облік та стягнути з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд виходив із того, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, тому не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходили із того, що надання позивачу медичної психіатричної допомоги здійснювалось на підставах та у порядку, передбачених чинним законодавством України, зокрема, психіатричний огляд було здійснено відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та консультативний нагляд за ОСОБА_1 встановлено згідно з пунктом 5 Інструкції. Також, позивач оскаржує постановку її на психіатричний облік, а не сам порядок цього, постановка ж на облік була здійснена відповідно до вимог чинного законодавства України, тому і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і направити справу на новий розгляд .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи порушено вимоги статей 3, 7, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», а також не враховано позицію Європейського Суду з прав людини, викладену, зокрема, у справі «І. Н. проти України», заява № 28472/08, рішення від 23 вересня 2016 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що психіатричний огляд мав бути проведений за згодою особи, а бо за рішенням суду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і витребувано із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/11896/18.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

16 березня 2017 року лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» на дому проведено психіатричний огляд ОСОБА_1 та поставлено діагноз «хронічний маячний розлад» і прийнято рішення про встановлення консультативного нагляду над нею. Психіатричний огляд ОСОБА_1 проведено на підставі абзацу 1 частини третьої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та на підставі письмового звернення Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 16 лютого 2017 року № 45.1/3277, відповідно до якого просили провести психіатричний огляд ОСОБА_1 на предмет встановлення психічного розладу в поведінці останньої, оскільки ОСОБА_1 у своїй письмовій заяві до Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 04 лютого 2017 року № 3032 погрожувала підірвати свій будинок.

10 грудня 2017 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» за направленням лікаря-психіатра Комунального закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та Медицини катастроф» Дніпровської обласної ради, де вона знаходилась до 13 грудня 2017 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року у справі № 206/6600/17 відмовлено у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги. Рішення набрало законної сили.

Із листа КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» від 26 березня 2018 року № 11/148 ОСОБА_1 стало відомо, що 16 березня 2017 року її було взято на облік після огляду лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» на дому за письмовим зверненням Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 16 лютого 2017 року № 45.1/3277.

З листа Департаменту охорони здоров`я від 31 січня 2018 року № В-247 ОСОБА_1 стало відомо, що огляд лікарем-психіатром стану її здоров`я відбувся за адресою її місця проживання 22 січня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду із позовом до КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не мав правових підстав для постановки її на психіатричний облік і заведення медичної документації. Свою згоду на медичний огляд лікарями вона не давала і огляди на дому лікарем-психіатром не проводилися.

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дій КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» Дніпропетровської міської ради щодо постановки ОСОБА_1 на психіатричний огляд, яке відбулось 16 березня 2017 року

Статтею 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим або іншим дослідам.

У статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я є складовою частиною права на охорону здоров`я (пункт «ї» статті 6 Закону України від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Мета проведення психіатричного огляду, суть добровільного звернення за психіатричною допомогою, а також випадки, коли психіатричний огляд може бути проведено без усвідомленої згоди особи або її законного представника, визначено Законом України від 22 лютого 2000 року «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон України «Про психіатричну допомогу»).

Так, статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою.

Вказані норми статей 4, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров`я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3 8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права і обов`язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини, та частини другої статті 9 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.

Статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Основами захисту осіб, які страждають на психічні розлади, та покращення психіатричної допомоги, прийнятими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання: жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (Принцип 5).

Європейський Суд з прав людини, практику якого суд застосовує відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово наголошував на тому, що особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення Європейського Суду з прав людини від 23 червня 2016 року у справі «І. Н. проти України», пункт 70; рішення Європейського Суду з прав людини від 24 жовтня 1979 року у справі «Вінтерверп проти Нідерландів», пункт 39).

Виходячи з положень частини третьої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або

неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність,

або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи (частина четверта статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра (частина п`ята статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Положеннями частини шостої і сьомої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» розрізняються випадки: 1) коли рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно, та 2) коли психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусового порядку лише за рішенням суду.

У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника ліка-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусового порядку за рішенням суду.

Так, у невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.

Судом установлено, що 16 березня 2017 року було проведено психіатричний огляд позивача, поставлено діагноз «хронічний маячний розлад», прийнято рішення про встановлення консультативного нагляду над нею.

Відповідно до листа КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» від 26 березня 2018 року № 11/148 16 березня 2017 року ОСОБА_1 було взято на облік після огляду лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» на дому за письмовим зверненням Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 16 лютого 2017 року № 45.1/3277.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що психіатричний огляд позивача було проведено згідно із абзацом 1 частини третьої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» та на підставі письмового звернення Амур-Нижньодніпровського відділу поліції Національної поліції України від 16 лютого 2017 року № 45.1/3277.

Колегія суддів з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та положенням законодавства України.

На виконання вимог частини сьомої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» проведенню психіатричного огляду позивача повинно було передувати направлення лікарем-психіатром до суду за місцем проживання ОСОБА_1 заяви про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, із обґрунтуванням необхідності проведення такого огляду, і лише за наявності рішення суду про задоволення такої заяви психіатричний огляд ОСОБА_1 міг бути проведений лікарем-психіатром у примусового порядку.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції і не спростовується матеріалами справи, позивача було госпіталізовано 10 грудня 2017 року до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» за направленням лікаря-психіатра, де вона знаходилась до 13 грудня 2017 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року в справі № 206/6600/17 відмовлено у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.

Цим рішенням суду встановлено, що «єдиними підставами для госпіталізації особи є вчинення нею чи виявлення реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможність самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження такі підстави для госпіталізації хворої. КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» не підтвердив обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання. Зокрема, було встановлено, що ОСОБА_1 має можливість самостійно задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію, отже відсутні підстави для примусової її госпіталізації, отже відсутні правові підстави для задоволення заяви про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що дії КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» щодо здійснення психіатричного огляду ОСОБА_1 та, як його наслідок, постановка ОСОБА_1 на психіатричний облік були правомірними, є необґрунтованим та передчасним.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, а тому дійшов помилкового висновку про те, що психіатричний огляд було здійснено відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», у зв`язку з чим постановка на психіатричний облік була здійснена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання видалити з медичної документації, реєстрів і баз даних запис про постановку ОСОБА_1 на психіатричний облік

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року (провадження № 6-2227цс16) зазначено, що «положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги. Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб`єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає».

Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання видалити з медичної документації, реєстрів і баз даних запис про постановку її на психіатричний облік, не врахував, що ці позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки не є належним способом захисту.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положенями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи викладене та обставини справи, висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди є передчасним.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом першої інстанцій, а суд апеляційної інстанції на ці порушення уваги не звернув, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк