Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/13270/19

провадження № 61-10437св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Хеопс А»,

треті особи: Управління - служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеопс А» (далі - ТОВ «Хеопс А»), за участю третьої особи - Управління - служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що вона від самого народження проживала разом з батьками у квартирі бабусі в АДРЕСА_1 . Батько і мати не мали власного житла і були зареєстровані у цій квартирі з 07 вересня 1999 року.

Позивач зазначала, що згодом батько ОСОБА_2 придбав будинок в АДРЕСА_2 за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року та від 03 березня 2007 року, а у січні 2008 року приватизував земельну ділянку під указаним домоволодінням площею 0,1000 га, про що отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року.

З березня 2007 року вона з батьками і старшою сестрою проживала у домоволодінні АДРЕСА_2 без реєстрації. Через два роки батькові для комерційної діяльності знадобились гроші, тому він продав домоволодіння і земельну ділянку ТОВ «Хеопс А» за договорами купівлі-продажу від 10 лютого 2009 року.

Посилаючись на те, що іншого нерухомого майна на момент продажу домоволодіння у неї не було, у зв`язку з відчуженням будинку змінився звичний уклад її життя, школа, батько продав житловий будинок без врахування її інтересів як дитини, без дозволу органів опіки та піклування, незважаючи на те, що на час відчуження вона була неповнолітньою, позивач просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 139; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2019 року у справі відкрито провадження та залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 139.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Хеопс А», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн.

Стягнуто з ТОВ «Хеопс А» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 960,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, укладаючи правочини щодо відчуження нерухомого майна діяв недобросовісно, зазначаючи ті обставини, що право користування будинком дитина не має, а тому відчужувач і не отримав згоди органу опіки та піклування, спірне домоволодіння та земельна ділянка продані батьком без дозволу органу опіки та піклування, хоча позивач мала право користування цим житлом, яке було втрачене внаслідок цього продажу, але в силу свого віку не могла у повній мірі здійснювати свого волевиявлення, тому укладення оспорюваних правочинів призвело до звуження майнового права позивача, порушення охоронюваного законом інтересу дитини щодо користування жилим приміщенням, порушення гарантій збереження права дитини на житло.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 2 305,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що батьки позивача та позивач були зареєстровані за іншою адресою, підстави вважати, що спірними договорами купівлі-продажу порушено право позивача на користування зазначеним житлом відсутні. Позивач не набула самостійного права на проживання в будинку на АДРЕСА_2 , права власності на цей будинок вона не мала, права позивача не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банком не надано належних доказів на підтвердження того, що на момент укладення спірних договорів позивач разом з сім`єю не проживали за адресою: АДРЕСА_2 ;

ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації, як і не пов`язує місце проживання малолітньої дитини з місцем реєстрації її батьків, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка недосягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (висновок Верховного Суду у постанові 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц);

у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 343/774/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 11 квітня 2019 року у справі № 357/12463/16-ц викладено висновок про те, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права дитини, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Першочерговим завданням судочинства є захист прав та інтересів дітей. Тому визначальним для суду має бути встановлення факту порушення договорами прав та інтересів дитини. Зазначені висновки не були враховані судом апеляційної інстанції;

суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Позивача фактично було позбавлено можливості прийняти участь у судовому засіданні та користуватися належними їй правами.

У жовтні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому АТ КБ «ПриватБанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідач ОСОБА_2 , батько позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до лютого 2009 року був власником домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 грудня 2006 року і нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння від 03 березня 2007 року, а також земельної ділянки під цим домоволодінням для його обслуговування (кадастровий номер 1210100000:03:336:0038) розміром 0,1000 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року (а. с. 10-19).

10 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Хеопс А» договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 139 (а. с. 20-22).

10 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Хеопс А» договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га за цією ж адресою, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140 (а. с. 23-24).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 29 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, зокрема, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає; висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 березня 2018 року у справі № 343/774/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, щодо того, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права дитини, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення; висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 357/12463/16-ц щодо того, що першочерговим завданням судочинства є захист прав та інтересів дітей, тому визначальним для суду має бути встановлення факту порушення договорами прав та інтересів дитини.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За положеннями частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зі змісту частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що ціна позову наявна виключно у позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.

Системний аналіз змісту зазначених процесуальних норм дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку розгляду апеляційних скарг на рішення суду, якщо наявні виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Крім того, згідно частини другої статті 369 ЦПК України, апеляційний суд може розглядати апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, перелік яких є вичерпним й міститься у пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року в справі № 753/17720/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 642/1491/17, від 21 липня 2021 року у справі № 761/47244/19.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеопс А» (далі - ТОВ «Хеопс А»), за участю третьої особи - Управління - служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, тобто з позовом немайнового характеру.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2019 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини першої статті 274, частини п`ятої статті 279 ЦПК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року та встановлено, що спір у цій справі немайновий, розгляд апеляційної скарги у даній справі слід проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року закінчено дії по підготовці справи за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому суд апеляційної інстанції з посиланням на частину першу статті 368, пункт 1 частини першої статті 274, пункт 1 частини шостої статті 19, частину тринадцяту статті 7, статтю 366 ЦПК України дійшов помилкового висновку, що розгляд апеляційної скарги в цій справі слід проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні на підставі частини першої статті 19 ЦПК України.

Проте, у справі заявлено позовні вимоги немайнового характеру, щодо яких було відкрито провадження у справі.

Таким чином, частина перша статті 369 ЦПК України не може застосовуватись при вирішенні питання щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду в цій справі, оскільки визначає порядок розгляду лише справ з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням (викликом) учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав та дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позивач у справі не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що суперечить статтям 7, 128, частині третій статті 368 ЦПК України.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення.

Зазначене позбавило ОСОБА_1 права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Враховуючи, що ОСОБА_1 обґрунтовувала касаційну скаргу у тому числі тим, що апеляційний суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторони про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно дотриматись порядку розгляду справи, передбаченого статтею 368 ЦПК України.

Оскільки апеляційний суд здійснив розгляд цієї справи з порушенням вимог процесуального закону, що унеможливило ухвалення законного та справедливого судового рішення, то Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги по суті спору.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук