Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 201/13459/19

провадження № 61-7119св21

Верховний Суд у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

правонаступник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач -ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2019 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 06 серпня 2009 року між нею, ОСОБА_5 (відчужувачі) та ОСОБА_3 (набувач) укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О., зареєстрований у реєстрі

за № 2201.

Відповідно до пункту 6 договору, відповідач зобов`язалася довічно утримувати її та ОСОБА_5 . Сторони погодили, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, за умовами договору має грошовий еквівалент у розмірі 500,00 грн на місяць. Крім того, набувач зобов'язалася щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того з ким вони укладені, а саме: плату за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гарячу та холодну воду), електроенергію в обсязі до 100 кВт на місяць, абонентську плату за телефон.

Грошове утримання у розмірі, визначеному умовами договору, відповідач зобов'язалася виплачувати щомісячно до 10-го числа поточного місяця поштовим переказом з доставкою відчужувачам за адресою: АДРЕСА_1 . Сума грошового утримання підлягала індексації кожні шість місяців у порядку, встановленому чинним законодавством (пункт 7 договору).

Взамін довічного утримання, згідно з умовами договору, вона та ОСОБА_5 передали ОСОБА_3 у власність двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що протягом строку дії договору відповідач жодного разу не виконала умови, передбачені пунктами 6 та 7, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі

15 600,87 грн, з яких: заборгованість з оплати внеску на управління будинком - 1 331,33 грн; заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території - 1 438,00 грн, заборгованість за опалення -

11 230,14 грн; заборгованість за водопостачання - 731,61 грн, заборгованість за спожитий газ - 887,79 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, з того часу вона залишилася проживати одна, з огляду на невиконання відповідачем обов'язків за договором довічного утримання змушена жити лише на свою мізерну пенсію та незначні кошти від плати за оренду однієї з кімнат у квартирі.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила:

- розірвати договір довічного утримання укладений між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О., зареєстрований у реєстрі за

№ 2201;

- скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення визначених в ухвалі суду недоліків протягом семи днів із дня вручення копії цієї ухвали.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла.

13 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого

2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України (до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності залучено правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України, у зв`язку з тим, що у провадженні цього суду є справа зі спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвала суду мотивована тим, що на час вирішення питання про відкриття провадження у зазначеній справі у провадженні суду вже перебуває цивільна справа № 201/3172/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності та скасування заборони на відчуження майна, сторонами у якій є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , з ідентичним предметом позову - розірвання договору довічного утримання, укладеного 06 серпня 2009 року між

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в частині розірвання договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнання за

ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . З урахуванням заміни у даній справі позивача ОСОБА_1 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_2 , суб`єктний склад сторін та предмет спору є тотожними тим, що у справі

№ 201/3172/20, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України для відмови у відкритті провадження у справі № 201/13459/19.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що у провадженні судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська вже перебуває позовна заява між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд зазначив, що оскільки у даній справі ОСОБА_1 , як позивач (правонаступником якої є спадкоємець ОСОБА_2 ), звернулася до суду у своїх інтересах з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору утримання, у якому просила розірвати договір довічного утримання та визнати за нею право власності на всю спірну квартиру, а у справі № 201/3172/20, на яку посилався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, ОСОБА_2 звернувся як позивач особисто до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., про розірвання договору довічного утримання в частині щодо ОСОБА_1 , скасування заборони на відчуження 1/2 частини квартири та визнанняза ОСОБА_1 прававласності на 1/2 частину спірноїквартири, матеріальний зміст позовних вимог тасклад учасників справи є відмінним, а томувисновок суду першої інстанції про тотожність позовів є необґрунтованим.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у якій він просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що задовольняючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , апеляційний суд помилково зазначив про те, що справа № 201/3172/20 та № 201/13459/19 мають різний предмет позову і відмінний склад учасників.У зазначеному контексті, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивач ОСОБА_2 не заперечував, що у провадженні Жовтневого районного м. Дніпропетровська вже перебуває справа № 201/3172/20 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме: предмет позову - розірвання договору довічного утримання, укладеного 06 серпня 2009 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , та визнання права власності на квартиру; підстава позову - невиконання умов договору довічного утримання з посиланням на статті 525 526 610 744 755 756 ЦК України (стадія процесу - розгляд справи по суті). А отже, скасування апеляційним судом ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду призвело до розгляду різними суддями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська двох ідентичних позовів між тими ж сторонами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої цієї статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Для застосування вказаної підстави при відмові у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону, предмет позову - цивільно-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визнаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.

Судами встановлено, що у грудні 2019 року ОСОБА_1 , як одна із сторін, які є відчужувачами за договором довічного утримання від 06 серпня 2009 року, звернулася до суду з позовом до іншої його сторони - набувача

ОСОБА_3 , про розірвання договору довічного утриманя, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем та визнання за нею права власності на квартиру.

До вирішення питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 померла. Спадкоємцем за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , якого ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року залучено до участі у справі № 201/13459/19 як правонаступника позивача ОСОБА_1 .

Також встановлено, що у квітні 2020 року ОСОБА_2 самостійно, як позивач - спадкоємець після померлої ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., про розірвання договору довічного утримання, укладеного 06 серпня 2009 року між ОСОБА_1 ,

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в частині договору укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасування заборони на відчуження 1/2 частини спірноїквартири та визнанняза ОСОБА_1 прававласності на 1/2 частину квартири.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня

2020 року відкрито провадженя у справі № 201/3172/20 за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., про розірвання договору довічного утримання в частині, визнання права власності, скасування заборони відчуження майна.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі № 201/13459/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням заміни у даній справі позивача ОСОБА_1 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_2 , справи № 201/3172/20 та № 201/13459/19 мають тотожних сторін спору, тотожні предмети позову та тотожні підстави позову, тобто повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовують звернення до суду.

Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що у справі № 201/13459/19 позивач ОСОБА_1 обґрунтовала свої вимоги порушенням відповідачем саме її прав як сторони договору довічного утримання, тоді як у справі № 201/3172/20 позивач

ОСОБА_2 , звертаючись з позовом до суду вже після смерті ОСОБА_1 , обгрунтовував пред`явлений ним позов порушенням саме своїх прав на нерухоме майно, успадкове ним після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційним власником якого є відповідач.

Крім того, вимоги за позовом ОСОБА_2 стосувалися визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 06 серпня 2009 року між

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 лише в частині визнання недійсним такої угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , скасування заборони на відчуження 1/2 частини спірноїквартири та визнанняза ОСОБА_1 прававласності на 1/2 її частину, тоді як вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 стосувалися у цілому договору довічного утримання та визнання за нею у цілому права власності на спірну квартиру.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сторони, підстави та предмет позову у справі, яка переглядається у касаційному порядку, не є тотожними сторонам та предмету позову у справі № 201/3172/20, а отже відсутні підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скаргипредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 400 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко