№ 201/13976/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 201/13976/15-ц

провадження № 61-11785св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

третя особа - Управління служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпропетровську ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.

у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Управління служби у справах дітей Соборної районної у м. Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Управління служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (АТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ML-300/0099/2007, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 632 400 доларів США на придбання нерухомого майна на строк до 06 березня 2032 року.

Згідно з умовами кредитного договору за користування кредитом встановлена плаваюча процентна ставка у розмірі фіксованого відсотку 5,99 % + FIDR.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 березня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № PML-300/0099/2007, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 272,1 кв. м, житловою площею 141,7 кв. м.

Банк виконав своє зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі 632 400 доларів США, проте позичальник умови кредитного договору не виконувала належним чином, у зв`язку з чим станом на 03 липня 2015 року виникла заборгованість, яка складається із: 516 738,75 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 256 400,32 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

27 квітня 2012 року на адресу відповідача направлено іпотечне повідомлення про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 790 132,34 доларів США протягом 30 календарних днів, яке було проігноровано.

Враховуючи викладене, АТ «ОТП Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 272,1 кв. м, житловою площею 141,7 кв. м, в рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_4 перед АТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 06 березня 2007 року № ML-300/0099/2007, що складає 773 139,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день проведення розрахунку складає 16 244 889,58 грн, шляхом проведення прилюдних торгів з продажу квартири, встановленням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій при виконанні рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, позов АТ «ОТП Банк» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 272,1 кв. м, житловою площею 141,7 кв. м, яка належать спадкоємцям померлої ОСОБА_4 - малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах яких діє законний представник - батько ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_4 перед АТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 06 березня 2007 року № ML-300/0099/2007, що складається з: 516 738, 75 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 256 400, 32 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а всього складає 773 139,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день проведення розрахунку складає 16 244 889,58 грн, шляхом проведення прилюдних торгів з продажу квартири, встановленням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій при виконанні рішення суду.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши наявність заборгованості за вказаним кредитним договором, яка нарахована за життя позичальника ОСОБА_4 ; факт укладення договору іпотеки між позивачем та ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором; коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; приймаючи до уваги, що квартиру, яка є предметом іпотеки, придбано ОСОБА_4 за кредитні кошти в день укладення кредитного договору, дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та затвердити мирову угоду, а провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, неправомірно відмовив у затвердженні мирової угоди та продовжив слухання справи, чим грубо порушив права сторін на укладання мирової угоди та закриття провадження у справі, а також надав можливість банку продовжувати процедуру реалізації іпотечного майна, яке частково належить неповнолітнім дітям ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції порушив положення частини першої статті 114 ЦПК України, відкрив провадження у даній справі та внаслідок чого ухвалив незаконне рішення. Також суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам. Крім того, судове рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог статей 169 224 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять доказів участі відповідача або його представника у судовому засіданні.

Окрім цього, судом першої інстанції не було встановлено фактичних обставин укладання іпотечного договору, зокрема щодо наявності дозволу (згоди) Органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, щодо наявності у дітей права користування предметом іпотеки, щодо наявності або відсутності у останніх іншого альтернативного житла у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки та відповідно виселення дітей, внаслідок чого, ухвалено рішення, яким фактично позбавлено дітей житла та робить останніх безпритульними, оскільки іншого житла ні ОСОБА_1 , ні його діти не мають. Судом апеляційної інстанції було надано оцінку вищенаведеним доводам, проте на думку заявника, висновки апеляційного суду не відповідають дійсним обставинам справи, є такими, що порушують права дітей та більш того у сукупності з порушенням права сторін на укладання мирової угоди, несуть загрозу позбавлення дітей житла та права власності на спадкове майно.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій в порушення положень статей 37-39 Закону України «Про іпотеку» та правових позицій Верховного Суду України, не зазначено вартість предмета іпотеки, за якою має бути реалізовано майно та позивачем не надано належних доказів про визначення вартості предмета іпотеки.

Також, судами не розглядалося питання щодо наявності у відповідача та його дітей іншого житла, при цьому заявник посилається на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, ОСОБА_1 уклав мирову угоду та почав її виконувати, проте суд попередніх інстанцій грубо порушили норми процесуального права у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 березня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ML-300/0099/2007, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти в розмірі 632 400,00 доларів США на придбання нерухомого майна, з датою остаточного повернення кредиту 06 березня 2032 року.

Відповідно до пункту 3 вказаного вище кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка в розмірі фіксованого відсотка 5,99 % + FIDR (процента ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Положеннями 1.9.1. зазначеного кредитного договору визначено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або третіми особами своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за цим Договором та/або умов договору іпотеки, та/або договору поруки; при цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.

Додатком № 1 до кредитного договору від 06 березня 2007 року № ML-300/0099/2007 сторони договору погодили Графік повернення кредиту та сплати відсотків.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором 06 березня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № PCL-300/0099/2007, за умовами якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 272,1 кв. м, житловою площею 141,7 кв. м.

Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. за реєстровим № 386.

Згідно з пунктом 6.2. зазначеного договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: несплати позичальником позивачу будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; порушення відповідачем будь-якого із зобов`язань за ст. 5 договору іпотеки; інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

06 жовтня 2011 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 06 березня 2007 року № ML-300/0099/2007, згідно з умовами якого на період з 06 жовтня 2011 року по 06 березня 2012 року для розрахунку процентів за користування кредитом встановлено фіксовану процентну ставку у розмірі 11,99 %, а з 06 березня 2012 року - до повного виконання сторонами боргових зобов`язань за кредитним договором встановлено плаваючу відсоткову ставку у розмірі 7,94 % + FIDR (процента ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

ОСОБА_4 умови кредитного договору виконувала неналежним чином, допустивши прострочення, у зв`язку з чим станом на 03 липня 2015 року утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 516 738,75 доларів США та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 256 400,32 доларів США, що підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та відповідає умовам кредитного договору.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ 10 липня 2015 року, актовий запис № 5402.

Згідно з копією спадкової справи № 558/25015, заведеної Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 29 грудня 2015 року, після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями всього майна є неповнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки інші спадкоємці ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) відмовились від прийняття спадщини на їх користь.

Законним представником дітей є ОСОБА_1 - батько дітей, який також надав заяву 29 грудня 2015 року про прийняття спадщини від ОСОБА_4 та цього ж дня відмовився від спадщини на користь дітей.

На час постановлення оскаржуваного рішення свідоцтва про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , видані не були.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2016 року до участі у справі залучено її правонаступників - дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє їх законний представник - батько ОСОБА_1 .

Позивачем було направлено претензію кредитора від 13 січня 2016 року до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, яка була отримана нотаріальною конторою 17 лютого 2016 року за № 162.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

05 вересня 2019 року справа № 201/13976/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма права міститься й у пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, чинного на час розгляду справи апеляційним та Верховним Судом.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

З аналізу пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма у частині першій статті 42 чинного ЦПК України).

У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України).

Частиною першою статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 чинного ЦПК України).

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 чинного ЦПК України).

Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року).

При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом АТ «ОТП Банк», яке звернулося до суду з позовом до померлої особи. А, відкривши провадження у справі, суд повинен був його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України).

Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув та переглянув справу в апеляційному порядку по суті.

Крім того, нормою пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 чинного ЦПК України) визначено, що суд продовжує розглядати справу у випадку смерті фізичної особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Оскільки правосуб`єктність померлої особи припинилася, до цивільного процесу залучаються правонаступники. Якщо ж банк у зв`язку із залученням спадкоємців змінив предмет та підставу позову одночасно, суд повинен відмовити у вчиненні відповідної процесуальної дії, оскільки одночасна зміна предмета та підстави позову є фактично новим позовом, який може бути пред`явлено до спадкоємців самостійно (окремо). Тобто у такому разі визнається, що позивач відмовився від первинно пред`явленого позову.

З огляду на вимоги частини другої статті 263, статті 412 ЦПК України недотримання судом вимог цивільного процесуального закону є підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення у цій справі, з урахуванням певних виключних обставин та конкретних дій суду, не підлягають скасуванню із закриттям провадження, виходячи з такого.

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Скасування ухвалених у справі, провадження в якій було відкрито у 2015 році, рішення місцевого суду за 2017 рік, поставило б під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки безумовно вплине на застосування позовної давності та порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку й не буде відповідати ефективності цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства та принципу пропорційності у цивільному судочинстві (статті 2 11 ЦПК України).

При цьому до уваги береться й те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а залучені до участі у справі спадкоємці померлого позичальника не заперечували проти вчинення судом таких процесуальних дій, активно приймали участь у процесі.

До дещо подібних висновків дійшов ЄСПЛ у справах «Ливада проти України» (заява № 21262/06, рішення від 26 червня 2014 року), «Куценко проти України» (заява № 41936/05, рішення від 10 березня 2010 року) та «Стойкович проти «Колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 14818/02, рішення від 08 листопада 2007 року), згідно з рішеннями якого до спадкоємців переходить право на підтримання заяви, поданої спадкоємцем до ЄСПЛ, який помер під час провадження і до ухвалення рішення.

Крім того, відповідно до частини першої статі 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який закликає до зрозумілості норм, що застосовуються у будь-якій справі і до ясності гарантій для забезпечення об`єктивності та відкритості, запобігання сваволі суддів при вирішенні конкретних справ.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, що є принципомостаточності судового рішення.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18).

Згідно зі статтею 1050 та частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки, належні йому відповідно до статей 1048, 1056-1 цього Кодексу.

У статті 527 ЦК України визначено, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із сутті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 526 527 530 532 532 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній валюті.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Згідно з частиною першою статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Задовольняючи позовні вимоги АТ «ОТП Банк», суди попередніх інстанцій, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, надавши належну оцінку доказам у їх сукупності, встановивши, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх зобов`язань перед кредитором, утворилась заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2007 року № ML-300/0099/2007 у розмірі 773 139,07 доларів США, а також між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, та враховуючи коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , а саме: малолітня ОСОБА_2 , неповнолітній ОСОБА_3 , в інтересах яких діє законний представник - батько ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 272,1 кв. м, житловою площею 141,7 кв. м, яка належать спадкоємцям померлої ОСОБА_4 .

Щодо доводів касаційної скарги слід зазначити наступне

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

За змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

У постанові Великої Палати Верхового Суду від 21 березня 2018 року № 14-11цс18 зазначено, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Отже, доводи касаційної скарги щодо не зазначення в судовому рішенні вартості предмета іпотеки, за якою має бути реалізовано майно не приймаються до уваги, оскільки не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

У пункті 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 № 5 роз`яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Посилання в касаційній скарзі на те, що договір іпотеки був укладений без дозволу (згоди) Органу опіки та піклування є безпідставними, оскільки право власності на спірну квартиру неповнолітні діти набули в порядку спадкування після своєї матері, їх права та обов`язки є похідними від прав та обов`язків спадкодавця.

За змістом частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є необґрунтованими, оскільки загальна площа предмету іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , становить 272,1 кв. м, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземні валюті».

Крім того, доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положень частини першої статті 114 ЦПК України, статей 169 224 ЦПК України колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді питання про порушення виключної підсудності не заявлялось та ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_7 були належним чином повідомлені про судові засідання в районному суді у даній справі, які неодноразово подавали заяви про відкладення розгляду справи (11 листопада 2016 року, 05 грудня 2016 року, 10 січня 2017 року, 01 лютого 2017 року, 24 лютого 2017 року), при цьому учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд неправомірно відмовив в затвердженні мирової угоди та продовжив слухання справи є також безпідставними, оскільки судом було надано достатньо часу для врегулювання спору між сторонами мирним шляхом.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами не розглядалося питання щодо наявності у відповідача та його дітей іншого житла, не встановлено факту, що єдиним житловим майном, яке використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та його неповнолітніми дітьми є квартира, яка перебуває в іпотеці, також не заслуговують на увагу, оскільки предметом цього спору було лише звернення стягнення на предмет іпотеки, а не виселення відповідача та його неповнолітніх дітей із спірної квартири.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська