Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 201/18558/17

провадження № 61-6070св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Солостар»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері реєстрації Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління - служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добровольців 10», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія»

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері реєстрації Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління - служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добровольців 10», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 рокуу складі судді Ходаківського М. П.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ТОВ «Солостар» звернулось до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення посилаючись на те, що ТОВ «Солостар» є власником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , у тому числі квартири АДРЕСА_2 , на підставі акту оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017 року. Не маючи жодних цивільно-правових підстав у вказаній квартирі проживають відповідачі, які вимогу про усунення перешкод у користуванні власністю не виконали, чим порушують права власника вільно володіти та розпоряджатися належним йому майном, а тому просило суд усунути перешкоди у користуванні належною на праві власності ТОВ «Солостар» квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 була вселена до зазначеного приміщення у порядку, встановленому законом, у зв`язку із чим була зареєстрована у ньому, тривалий час проживає там разом із своєю родиною чоловіком та малолітньою дитиною та жодних відомостей про те, що вона самоправно зайняла приміщення позивачем не надано. На час поселення мешканців приміщення мало статус гуртожитку. Наступні зміни статусу приміщення не потягли за собою зняття мешканців з реєстрації, тому що такого питання не вирішувалося, тож на час зміни статусу та власників спірне приміщення юридично та фактично не було вільним. Відповідачам не надавалося інше приміщення, у яке вони могли бути відселені у зв`язку зі зміною статусу приміщення та зміною його власників.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Солостар» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 березня 2019 року ТОВ «Солостар» подало касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, неповно з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, а обставини, які суди вважали встановленими не доведені належними та допустимими доказами, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують правомірність проживання відповідача у спірній квартирі.

Оскаржуваними рішеннями встановлено, що відповідач вселилася у спірне житлове приміщення у встановленому законодавством порядку, при цьому відсутнє посилання на норму матеріального права, яка б підтверджувала законність вселення та правомірності проживання відповідача у квартирі, яка є власністю ТОВ «Солостар».

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 07 листопада 2005 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 жовтня 2005 року, належав на праві власності гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

У травні 1998 року ОСОБА_4 отримала ордер на жилу площу у гуртожитку на підставі рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства та їй було надано право на зайняття кімнати № НОМЕР_2 разом із своєю донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.63).

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 грудня 2017 року у лютому 2017 року приватним нотаріусом ДМНО Меньшиковою К.О. було зареєстровано право власності ТОВ «Солостар» на частину квартирного (багатоквартирного) житлового будинку літ. А-9, об`єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності серія та номер ДП143162571411, виданої 13 вересня 2016 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, акта оцінки вартості та приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017 року виданого ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» (а.с.10).

У подальшому ТОВ «Солостар» у вересні 2017 року зареєструвало за собою право власності на квартиру загальною площею 22,9 кв.м. та житловою площею 17,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі технічного паспорта від 01 вересня 2017 року, виданого ТОВ «Концепт К», протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Солостар» № 341 від 18 вересня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

15 серпня 2019 року справа № 201/18558/17надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За положеннями статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При зверненні до суду з позовом ТОВ «Солостар» мотивувало свої вимоги про виселення відповідача нормами ЦК України, якими врегульовано питання захисту права власності. Разом із тим, виселення є категорією житлового законодавства та врегульовано положеннями Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

Предметом спору є житлове приміщення у гуртожитку.

Регулювання відносин з користування гуртожитками пов`язане із спеціальним правовим статусом цього житла. Тому норми глави 4 ЖК УРСР, Примірного положення про гуртожитки, а також інші норми житлового законодавства щодо гуртожитків є спеціальними відносно норм цивільного законодавства. Якщо відносини не врегульовані спеціальним законодавством про гуртожитки, необхідно керуватися загальними нормами про договір найму житла як інституту житлового права.

Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з`ясовувати, крім інших питань, і підстави вселення у гуртожиток.

Якщо гуртожиток надано у зв`язку з роботою слід з`ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі статтею 132 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в статті 125 ЖК УРСР, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Суди встановили, що відповідачі вселені до спірного житлового приміщення у порядку, встановленому законом, у зв`язку із чим були зареєстровані у ньому та тривалий час проживають. При цьому, належних та допустимих доказів того, що відповідачі самовільно його зайняли, суду не надано.

На час вселення відповідачів у житлове приміщення житловий будинок мав статус гуртожитку.

При цьому, судами не було встановлено, що при внесенні ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» до статутного капіталу ТОВ «Солостар» житлового будинку АДРЕСА_1 було змінено статус цього будинку.

Зміна власника гуртожитку не є підставою для виселення його мешканців.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі займають спірне житлове приміщення самовільно, без законних на те підстав, оскільки ніколи не перебували у трудових відносинах із позивачем, є безпідставними. Суди встановили, що ОСОБА_2 вселилась до квартири АДРЕСА_3 у порядку, встановленому законом, на підставі ордеру, у зв`язку з чим була зареєстрована у ній.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).

У пункті 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із спірного житлового приміщення є правильним.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська