№ 201/254/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року

м. Київ

справа № 201/254/23

провадження № 61-13484 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк», банк), ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 червня 1983 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 11 червня 1983 року НОМЕР_1 .

30 травня 2005 року її чоловіком відповідно до договору купівлі-продажу будівлі фруктосховища, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрованого в реєстрі за № 3505, була придбана будівля фруктосховища літ. А-1, розташованого по

АДРЕСА_1 .

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 05 квітня 2021 року № 251268989 їй стало відомо, що вищевказане нерухоме майно передано в іпотеку. Вона дізналася, що 30 травня 2005 року

між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір

№ DNUОGК00000511, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310 760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та її чоловіком - ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 30 травня 2005 року

№ DNUОGК00000511. Згідно з пунктом 7 договору іпотеки на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: будівлю фруктосховища літ. А-1, загальною площею 1 636,10 кв. м, а - вхід у підвал, а1 - підіймач, а2, а3 - естакади. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об`єкт права власності. Вказаний предмет іпотеки розташований по АДРЕСА_1 .

На останньому аркуші кредитного договору від 30 травня 2005 року

№ DNUОGК00000511 міститься її згода, як співвласника майна, відповідно до якої вона дає згоду на укладення позичальником вказаного кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, а також надання ним у заставу, іпотеку банку майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у тому числі вищезазначене нерухоме майно.

Оскільки зазначений текст міститься у кредитному договорі, вона не була повідомлена про укладення відповідачами договору іпотеки щодо спірного нерухомого майна, тобто як співвласник майна набутого у шлюбі, не надавала згоди на його передачу в іпотеку банку, тому вказаними протиправними діями відповідачів порушено її права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її згоду, яка міститься на останньому аркуші кредитного договору від 30 травня 2005 року

№ DNU0GK00000511 у частині, в якій вказано: «... а також надання їм у заставу/іпотеку Приватбанку будь-якого майна, що належить мені на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі: нежиле приміщення за адресою

АДРЕСА_1 , місцезнаходження:

АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним договором (повністю або частково), зобов`язуюся передати Приватбанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором».

Позивач просила визнати недійсним договір іпотеки № DNU0GK00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527, і припинити (виключити) заборону на нерухоме майно та іпотеку, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек на підставі цього договору іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня

2023 року у складі судді Батманової В. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною згоду ОСОБА_1 на останньому аркуші кредитного договору

від 30 травня 2005 року № DNU0GK00000511 у частині, в якій вказано «... а також надання їм у заставу/іпотеку Приватбанку будь-якого майна, що належить мені

на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі: нежиле приміщення

за адресою АДРЕСА_1 , місцезнаходження:

Визнано недійсним договір іпотеки № DNU0GK00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим №3527, та припинено (виключено) заборону на нерухоме майно та іпотеку, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки

№ DNU0GK00000511 посвідченого 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим №3527.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згода співвласника нерухомого майна на укладення іпотечного договору повинна бути посвідчена нотаріально. Нерухоме майно, яке передано в іпотеку ОСОБА_2 , є спільним сумісним майном подружжя, оскільки набуто за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Отже, згода ОСОБА_1 на останньому аркуші кредитного договору не відповідає формі, встановленій законом.

Посилання банку на те, що позивачка надала нотаріальну згоду чоловіку на укладення договору кредиту і в цьому самому договорі дала згоду на іпотеку, є безпідставними, оскільки таку згоду позивачка мала надавати саме у договорі іпотеки, а не в договорі кредиту.

Враховуючи фактичні обставини укладення договору іпотеки, суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» було відомо про те, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Оскільки форма оформлення згоди співвласника спірного нерухомого майна не відповідає положенням закону, то така згода є недійсною.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 220,80 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 з власної згоди підписала кредитний договір, а отже, відсутні підстави вважати його недійсним, так як визнання такого договору недійсним можливе лише у тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно. Тому згода позивачки на укладення договору іпотеки у кредитному договорі також є дійсною та відображає волю останньої.

Оскільки позивачка надала згоду на передачу в заставу, іпотеку банку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником у тому числі: нежиле приміщення по АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, тому апеляційний суд не знайшов правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, так як позивачка ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції на підтвердження позовних вимог не надала належних та допустимих доказів, які б вказували, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону, а також, що її чоловік діяв від її імені недобросовісно.

Крім того, постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року

у справі № 201/3660/21 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони відмовлено. При розгляді справи № 201/3660/21 судом установлено відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки. Отже, преюдиційним судовим рішенням встановлено факт того, що між відповідачами укладено оспорюваний договір іпотеки з дотриманням положень закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 201/254/23 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між банком та ОСОБА_2 договір іпотеки не містить інформації про надання ОСОБА_1 , як співвласником спірного майна, нотаріально посвідченої згоди на його передачу в іпотеку банку.

Згода співвласника нерухомого майна на укладення іпотечного договору має бути посвідчена нотаріально, разом з тим її згода на останньому аркуші кредитного договору на передачу ОСОБА_2 в іпотеку банку спірного майна, є такою, що не відповідає формі, встановленій законом.

Отже, унаслідок недобросовісних дій банку при укладенні договору іпотеки у частині недотримання встановленої законом форми оформлення згоди співвласника на укладення нотаріального договору, вказаний правочин є недійсним, оскільки при його укладенні допущено порушення положень закону.

Доводи особи, яка подала відзив

21 листопада 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало письмові пояснення на касаційну скаргу, які за своїм змістом є відзивом, разом з тим, вони не можуть бути враховані судом касаційної інстанції, оскільки подані із пропуском строку визначеного ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене Верховний Суд залишає письмові пояснення без розгляду. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц

(провадження № 14-680 цс 19).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що з 11 червня 1983 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 11 червня 1983 року НОМЕР_1 .

30 травня 2005 року чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу будівлі фруктосховища, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрованого в реєстрі за № 3505, придбана будівля фруктосховища літ. А-1, розташованого по АДРЕСА_1 .

30 травня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNUОGК00000511, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії

у розмірі 310 760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року. Відповідно до кредитного договору, який не був посвідчений нотаріально, ОСОБА_1 надала згоду на укладення її чоловіком - ОСОБА_2 зазначеного кредитного договору, одержання ним кредитних коштів та їхнього використання, а також надала згоду на надання у заставу/іпотеку банку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником (у тому числі: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між банком та чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 30 травня 2005 року № DNUОGК00000511. Згідно з пунктом 7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30 травня

2005 року нерухоме майно: будівлю фруктосховища літ. А-1, загальною

площею 1 636,10 кв. м, а - вхід у підвал, а1 - підіймач, а2, а3 - естакади. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об`єкт права власності. Вказаний предмет іпотеки розташований

по АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 201/3660/21 (провадження № 61-2285 св 22) касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Горовенко Л. М., залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з вимогами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта

статті 203 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

У частині третій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження

№ 12-71 гс 20)

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1

з власної згоди підписала кредитний договір, унаслідок чого відсутні правові підстави вважати його недійсним, так як визнання такого правочину недійсним можливо лише у тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що згода ОСОБА_1 на укладення договору іпотеки у кредитному договорі є дійсною та відображає волю останньої, разом з тим позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджено недобросовісності дій її чоловіка, чи банку при вчиненні оспорюваного правочину, що відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що оскільки позивачка надала згоду на передачу в іпотеку банку майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, тому відсутні підстави у тому числі для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки. Крім того, правомірність вказаного договору іпотеки підтверджено постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у справі № 201/3660/21, якою апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року скасовано. У задоволенні позову

ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони відмовлено. Вказаними висновками суду спростовуються доводи касаційної скарги про те, що позивачка не надавала згоди на укладення оспорюваного договору іпотеки.

Посилання касаційної скарги на те, що унаслідок недобросовісних дій банку при укладенні договору іпотеки у частині недотримання встановленої законом форми оформлення згоди співвласника на укладення договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, вказаний правочин є недійсним, на увагу не заслуговують, оскільки відповідними доказами не підтверджені, а в основному ґрунтуються на припущеннях, що заборонено законом (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник