№ 201/4783/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 201/4783/19

провадження № 61-10587св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», акціонерне товариство «ОТП Банк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», акціонерне товариство «ОТП Банк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах неповнолітньої

ОСОБА_1 і малолітньої ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Інвест Фінанс»), акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Під час розгляду справи, а саме: 04 січня 2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття та набула статус позивача.

Позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви, обґрунтовано тим, що

28 грудня 2006 року ОСОБА_8 придбала у власність квартиру

АДРЕСА_1 . Придбання квартири

ОСОБА_8 здійснила за кредитні кошти, які були надані їй на підставі кредитного договору від 28 грудня 2006 року № ML-301/558/2006, який було укладено між нею та АТ «ОТП Банк». З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 28 грудня 2006 року між ОСОБА_8 та АТ «ОТП Банк» був укладений договір іпотеки № PSL-301/520/2006, за умовами якого ОСОБА_8 передала придбану квартиру в іпотеку.

Починаючи з 2007 року у квартирі зареєстровані та постійно проживали

ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та їх діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внаслідок тяжкої хвороби ОСОБА_8 померла та ІНФОРМАЦІЯ_3 у Сьомій дніпровській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа.

03 березня 2014 року ОСОБА_2 повідомив АТ «ОТП Банк» про смерть ОСОБА_8 та надав копію відповідного свідоцтва про смерть, проте банк у межах визначеного шестимісячного терміну жодних вимог до спадкоємців не пред`явив.

15 січня 2019 року до квартири прийшли невідомі люди та повідомили, що новим власником квартири є ОСОБА_4 , після чого їм стало відомо про те, що

28 листопада 2018 року АТ «ОТП Банк» уклало з ТОВ «ФК«Інвест Фінанс» договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором № ML-301/558/2006 та за договором іпотеки № PSL-301/520/2006, а ТОВ «ФК«Інвест Фінанс» в подальшому передало право вимоги ОСОБА_5 , який, у свою чергу, зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на підставі договору дарування від 31 грудня 2018 року подарував її ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що жодних повідомлень про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, повідомлення про задоволення вимог кредитора на адресу боржника чи її спадкоємців з дня смерті ОСОБА_8 не надходило, а майно з володіння дочок померлої ОСОБА_8 вибуло незаконно та вони як спадкоємиці ОСОБА_8 позбавлені права оформити своє право власності на квартиру, що порушує їх права, просили суд ухвалити рішення, яким витребувати у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , скасувавши в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

№ 29736073 від 31 грудня 2018 року; визнати право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом; визнати право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня

2020 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 № 29736073 від 31 грудня 2018 року (індексний номер 44923738 від 31 грудня 2018 року).

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 на користь дітей померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Визнано право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом.

Визнано право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що дії первісного кредитора АТ «ОТП Банк» з укладання 28 листопада 2018 року договору про відступлення права вимоги за кредитним договором

№ ML-301/558/2006 та договором іпотеки № PCL-301/520/2006 від 28 грудня

2006 року із ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з того, що зобов`язання за кредитним договором

№ ML-301/558/2006 від 28 грудня 2006 року та договором іпотеки

№ PCL-301/520/2006 припинені з 04 вересня 2014 року відповідно до статті 1281 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Право власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 не підлягало реєстрації, оскільки договір відступлення права вимоги був укладений тільки 28 листопада 2018 року, іпотечне повідомлення складене 24 грудня 2018 року, що свідчить про відсутність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя.

За таких обставин, на думку суду першої інстанції, вибуття спірної квартири із володіння спадкоємців померлої власниці та витребування цього майна на користь спадкоємців: дітей ОСОБА_3 (малолітня) та ОСОБА_1 (

ІНФОРМАЦІЯ_4 досягла повноліття під час розгляду справи) від власника

ОСОБА_4 , який отримав спірне майно за безвідплатним договором дарування від 31 грудня 2018 року, укладеним із ОСОБА_5 , є єдиним можливим та належним способом захисту їх порушеного права, виходячи із змісту статті 388 ЦК України. Право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника

з огляду на визначення поняття складу спадщини (стаття 1218 ЦК України),

а відсутність свідоцтв про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права

на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня

2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі по 7 203,75 грн із кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактично встановивши незаконність дій банку в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки вже після смерті боржника-іпотекодавця ОСОБА_8 та незаконність усіх подальших дій, вчинених відносно квартири, яка є предметом іпотеки, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що таких позовних вимог заявлено не було.

З огляду на зазначене, висновки суду про задоволення позовних вимог та витребування майна з подальшим скасуванням запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та визнання права власності в порядку спадкування за доньками померлої є передчасним.

Крім того, на думку апеляційного суду, позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 саме на користь дітей померлої ОСОБА_8 заявлено не було, а тому витребування квартири на користь дітей є виходом за межі позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 липня 2020 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини

ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2020 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська.

У жовтні 2020 року справа № 201/4783/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, вважає що касаційна скарга має бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з метою визначення правомірності заявлення віндикаційного позову спадкоємцями померлого власника нерухомого майна саме на їх користь (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено із порушення норм матеріального та процесуального права, а висновок апеляційного суду про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог в частині витребування спірної квартири на користь саме дітей не відповідає дійсності, оскільки позивач заявляв позовну вимогу про витребування майна, скасувавши запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не зазначення даних дітей, які є спадкоємцями, не є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги та свідчить про упередженість суду апеляційної інстанції.

Оскаржувана постанова призвела до позбавлення єдиного житла дітей, які є спадкоємцями за законом після смерті своєї матері.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що після ухваленого судового рішення про відмову в задоволенні позову, спірна квартира, яка є єдиним житлом дітей,

26 червня 2020 року повернулася у власність ОСОБА_5 на підставі договору дарування, що підтверджується інформаційною довідкою № 214782165.

У подальшому 02 липня 2020 року спірну квартиру виставлено на електронні торги ДП «Сетам», що свідчить про рейдерську схему відносно квартири.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_8 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (на той час - Дніпропетровськ) за ціною 631 942,00 грн (т. 1, а. с. 26, 27).

Для придбання вказаної квартири ОСОБА_8 уклала з АТ «ОТП Банк» кредитний договір від 28 грудня 2006 року № ML-301/558/2006 (т. 1, а. с. 28-34).

25 грудня 2009 року укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору

від 28 грудня 2006 року № ML-301/558/2006 (т. 2, а. с. 17-21).

Також 28 грудня 2006 року між ОСОБА_8 та АТ «ОТП Банк» був укладений договір іпотеки № PCL-301/520/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передала належну їй квартиру в іпотеку АТ «ОТП Банк» (т. 1, а. с. 35-41, 48-59).

Між ОСОБА_2 і АТ «ОТП Банк» у забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов`язань по поверненню кредиту за кредитним договором № ML-301/558/2006 від 28 грудня 2006 року було укладено договір поруки № SR - 301/410/2006

від 28 грудня 2006 року.

З 2007 року у спірній квартирі були зареєстровані та фактично проживали, окрім ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та їх спільні діти: донька ОСОБА_1 ,

2002 року народження, та з моменту народження ОСОБА_3 ,

2008 року народження, (на той час обидві малолітні) (т. 1, а. с. 21, 22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла (т. 1, а. с. 20).

03 березня 2014 року позивач ОСОБА_2 , який на той час діяв в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 і малолітньої ОСОБА_3 , листом повідомив банк про смерть ОСОБА_8 та просив розірвати договір поруки від 28 грудня 2016 року № SR-301/410/2006, який було отримано АТ «ОТП Банк» 03 березня 2014 року за вхідним № 62 (т. 1, а. с. 46, 47).

14 березня 2014 року за вих. № 301-3-3-3/167 АТ «ОТП Банк» відповів на лист ОСОБА_2 від 03 березня 2014 року та повідомив позивача про свою незгоду з припиненням дії договору поруки № SR-301/410/2006 від 28 грудня 2006 року у зв`язку зі смертю основного боржника за кредитним договором від 28 грудня

2006 року № ML-301/558/2006 та вважав договір поруки дійсним (т. 1, а. с. 199, зворот).

23 червня 2014 року АТ «ОТП Банк» надіслало до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори та Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори лист за вих. № 85-85-2/1175, в якому банк констатував, що

ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_8 померла, просив повідомити банк про коло спадкоємців для пред`явлення їм вимоги щодо погашення заборгованості та просив не здійснювати будь-яких юридичних дій, пов`язаних із переходом права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 143-145).

Відповідно до копії спадкової справи, яка надійшла з Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори на виконання ухвали суду про витребування доказів від 22 липня 2019 року, після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , було відкрито спадкову справу від 08 липня 2014 року № 513/2014 (т. 1, а. с. 143-168).

Згідно із заявою ОСОБА_11 (матір померлої) від 27 травня 2014 року вона відмовляється від обов`язкової частки у спадщині на користь онук: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

18 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори, у якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я малолітніх дітей померлої: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , законним представником яких він є. Діти прийняли спадщину у порядку частини четвертої статті 1268 ЦК України, відповідно до якої малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (т. 1, а. с. 146, зворот).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня

2014 року № 4-1067 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 158).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня

2014 року № 4-1070 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 160 зворот).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня

2014 року № 4-1066 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 158 зворот).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня

2014 року № 4-1069 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 159).

Відповідно до свідоцтв про право власності за законом від 18 вересня

2014 року № 4-1068, № 4-1071 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 видано свідоцтва про право власності по 1/2 частці автомобіля марки Фольксваген Гольф, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 159 зворот, 160).

АТ «ОТП Банк» надіслало до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори уточнену вимогу кредитора, отриману 04 серпня 2018 року, у якій зазначено, що про смерть божника ОСОБА_8 банку стало відомо лише 06 листопада

2017 року. Банк просив пред`явити вимогу кредитора спадкоємцям у сумі, що становить 94 081,88 доларів США (т. 1, а. с. 167).

17 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1

(т. 1, а. с. 168).

28 листопада 2018 року АТ «ОТП Банк» уклало договір відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-301/558/2006 та договором іпотеки № PCL-301/520/2006 від 28 грудня 2006 року з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», яке в подальшому передало право вимоги боргу ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 48-59).

27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. право власності на квартиру було зареєстровано за

ОСОБА_5

31 грудня 2018 року право власності на квартиру було передано ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. за реєстровим № 565

від 31 грудня 2018 року (т. 1, а. с. 48-59).

21 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся із заявами до АТ «ОТП Банк» про надання йому як законному представнику ОСОБА_1 , 2002 року народження, та з моменту народження ОСОБА_3 , 2008 року народження, спадкоємців після смерті ОСОБА_8 , належним чином засвідчену копію договору про відступлення права вимоги від 28 листопада

2018 року, а також інформацію щодо стану заборгованості померлої та виписку сплачених платежів у погашення заборгованості за весь період (т. 1, а. с. 83, 84).

Згідно з відповіддю АТ «ОТП Банк» від 19 квітня 2019 року повідомлення про зміну кредитора було направлено листом від 04 грудня 2018 року № 300-01-73-5-4/1542, проте з невідомих причин не було ним отримано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив суд витребувати у

ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , скасувавши в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 від 31 грудня 2018 року № 29736073; визнати право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом; визнати право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями померлої ОСОБА_8 , яка, придбавши за кредитні кошти спірну квартиру, передала її в іпотеку АТ «ОТП Банк», яке в свою чергу після смерті боржника уклало договір відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-301/558/2006 та договором іпотеки № PCL-301/520/2006 від 28 грудня 2006 року з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», яке в подальшому передало право вимоги боргу ОСОБА_5 , за яким 27 грудня 2018 року було зареєстровано право власності на квартиру, та який в свою чергу передав право власності на неї ОСОБА_4 на підставі договору дарування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що фактично встановивши незаконність дій банку в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки вже після смерті боржника-іпотекодавця ОСОБА_8 та незаконність усіх подальших дій вчинених відносно квартири, яка є предметом іпотеки, суд першої інстанції залишив без уваги те, що таких позовних вимог заявлено не було. Висновки суду про задоволення позовних вимог та витребування майна з подальшим скасуванням запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та визнання права власності в порядку спадкування за доньками померлої, з врахуванням обставин даної справи є передчасним.

На думку апеляційного суду, позовних вимог витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 саме на користь дітей померлої ОСОБА_8 , у відповідності до уточненого позову заявлено не було, а тому витребування квартири на користь дітей є виходом за межі позовних вимог.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду в повній мірі не погоджується з огляду на наступне.

Щодо права спадкоємців на звернення до суду із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, і таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі частини п?ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

При цьому необхідно враховувати, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину,

є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України

«Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі

№ 6-3095цс15 та підтримано Верховний Судом у постановах від 14 квітня

2021 року у справі № 754/11747/18, від 12 червня 2020 року у справі № 222/30/17.

З огляду на зазначене, позивачі як спадкоємці мають право на звернення до суду із позовними вимогами про витребування майна від добросовісного набувача. Разом із тим, для правильного застосування правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, судам необхідно повно та всебічно дослідити підстави вибуття такого майна з володіння власника.

Так, згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Щодо строківпред`явлення кредитодавцем вимог відповідно до статті 1281 ЦК України

Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями боржника, та вирішуються у порядку визначеному статтею 1282 ЦК України.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що боржник ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

АТ «ОТП Банк» 27 квітня 2018 року надіслало до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори уточнену вимогу кредитора, отриману 04 серпня 2018 року, у якій зазначено, що про смерть божника ОСОБА_8 банку стало відомо лише 06 листопада 2017 року. Банк просив пред`явити вимогу кредитора спадкоємцям у сумі, що становить 94 081,88 доларів США.

Разом із тим, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що

На вказаний лист банком було надано відповідь від 14 березня 2014 року за вих. № 301-3-3-3/167 АТ «ОТП Банк», відповідно до змісту якої банк, дізнавшись про смерть боржника за кредитним договором, не згодний із припиненням договору поруки та вважає його дійсним.

Таким чином, АТ «ОТП Банк» 03 березня 2014 року було відомо про смерть боржника, а тому посилання АТ «ОТП Банк» у вимозі кредитора про те, що про смерть божника ОСОБА_8 банку стало відомо лише 06 листопада

2017 року, не відповідає дійсності.

Суд апеляційної інстанції на зазначене не звернув уваги та не з`ясував чи дотримано банком визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що 23 червня 2014 року АТ «ОТП Банк» надіслало до Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори та Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори лист за вих. № 85-85-2/1175, в якому банк констатував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_8 померла, просив повідомити банк про коло спадкоємців для пред`явлення їм вимоги щодо погашення заборгованості та просив не здійснювати будь-яких юридичних дій, пов`язаних із переходом права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 143-145).

Суд апеляційної інстанції не надав зазначеному листу банку оцінки, не перевірив висновків суду першої інстанції про те, що цей лист від 23 червня 2014 року не є вимогою у розумінні статті 1281 ЦК України, та не навів свої мотивів з цього питання.

З`ясування питання чи дотримано банком визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців є визначальним у цій справі.

Щодо відступлення банком вимог за кредитним договором та договором іпотеки

Судами встановлено, що 28 листопада 2018 року АТ «ОТП Банк» уклало договір відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-301/558/2006 та договором іпотеки № PCL-301/520/2006 від 28 грудня 2006 року з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», яке в подальшому передало право вимоги боргу ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 48-59).

Тобто, укладання вказаних договорів відбулося після смерті боржника

ОСОБА_8 , яка померла10 січня 2014 року.

ОСОБА_5 на підставі акту прийому-передачі договору відступлення прав вимоги.

від 31 грудня 2018 року.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Разом із тим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, прийняття у спадщину спадкового майна, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало спадкодавцю в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.

Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц викладено правовий висновок такого змісту: «Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

У справі, що переглядається, суди не встановили та матеріали справи не містять відомостей про отримання спадкоємцями повідомлень про нового кредитора, направлення повідомлення про усунення порушення, а також про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу. Також суди не встановили чи виконано іпотекодержателем вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику (спадкоємцю боржника) повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, та чи завершився 30-денний строк з дня отримання такого повідомлення, сплив якого є підставою для проведенням державним реєстратором подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, апеляційний суд не перевірив висновки суду першої інстанції в частині правових підстав для витребування майна, не з`ясував, чи вибуло спірне майно з володіння спадкоємців поза їх волею, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд частково приймає доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до порушення прав позивача.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, у результаті чого ухвалити законне та справедливе рішення з дотриманням принципу ефективного способу захисту порушеного права.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук