Постанова

Іменем України

03 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 201/5161/18

провадження № 61-21420св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 11 вересня 2004 року до 25 квітня 2017 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Під час перебування сторін у шлюбі за спільні грошові кошти, надані їхніми батьками, та взявши частину грошових коштів в кредит, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Зобов`язання з погашення кредиту вони виконували за спільні кошти із сімейного бюджету.

У 2015 році ними припинені шлюбні відносини, у зв`язку з чим ОСОБА_3 зібрала речі та пішла, а він залишився проживати у зазначеній квартирі.

У лютому 2016 року шлюбні відносини між ними припинено остаточно та у квітні 2017 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська шлюб розірвано.

ОСОБА_1 зазначив, що після того, як він не погодився продати спірну квартиру ОСОБА_3 вигнала його із квартири.

ОСОБА_1 вважав, що майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності та з врахуванням того, що частина грошових коштів на придбання цієї квартири надана батьками ОСОБА_3 , однак він не має змоги виплатити половину від цієї суми, тому вважає за можливе виділити йому у власність 2/5 частини спірної квартири.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 60 61 69 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просив суд: визнати за ним право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_2 , припинивши між ними право спільної сумісної власності на цю квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

У порядку розподілу вказаного спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Решту 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 визнано власністю ОСОБА_3 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу саме шляхом визнання права власності за кожним із подружжя по 1/2 частини цієї квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу спільного майна подружжя:

визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_2 .

визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 .

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира, за яку було сплачено 373 000,00 грн, придбана за частину коштів, отриманих у кредит у розмірі 263 000,00 грн, за грошові кошти, подаровані відповідачу в розмірі 77 444,80 грн, у зв`язку з чим зазначена сума грошових коштів вважається особистими грошовими коштами відповідача, та за частину грошових коштів у розмірі 32 555,20 грн, які були спільними коштами подружжя.

Отже, наявні правові підстав для поділу спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, шляхом визнання за позивачем права власності на 2/5 частини цієї квартири, а за відповідачем 3/5 частини, частка відповідача є більшою, оскільки нею доведено, що частина грошових коштів у розмірі 77 444,80 грн (20 % від суми 373 000,00 грн, за яку придбана квартира), була її особистими грошовими коштами, що визнавалося і позивачем в уточненому позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, а також зазначає на порушення норм процесуального права, зокрема на недослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудом апеляційної інстанції не враховано того, що з ОСОБА_4 проживає та перебуває на її утримані їхня спільна з ОСОБА_5 дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у ОСОБА_5 існує заборгованість зі сплати аліментів на її утримання, що є підставою для відступлення від рівності часток на спільне майно подружжя.

Також суд апеляційної інстанції, визначаючи ОСОБА_5 2/5 частини спірної квартири, діяв усупереч доказам, наявним у матеріалах справи, оскільки незважаючи на факт розірвання шлюбу, який між сторонами розірвано 25 квітня 2017 року, проігнорував факт сплати у серпні 2018 року ОСОБА_4 , як остаточне погашення кредиту, 162 722,00 грн особистих коштів. Зазначені грошові кошти були її особистою власністю, тому не можуть рахуватися як частина спільного майна подружжя, як це зазначив суд апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 11 вересня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у справі № 201/2652/17 розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі ними придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 373 000,00 грн, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджує договір купівлі-продажу квартири від 25 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М., та інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до договору дарування грошей від 18 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., зареєстровано в реєстрі за № 2191, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 77 444,80 грн, що на день укладання правочину є еквівалентним 16 000,00 дол. США, для купівлі останньою квартири АДРЕСА_1 .

25 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1379-0161001/ФК-08, а також 09 грудня 2008 року додатковий договір, відповідно до умов яких ОСОБА_3 отримала в кредит для придбання квартири АДРЕСА_1 грошові кошти у розмірі 263 000,00 грн, термін погашення кредиту до 24 липня 2033 року. ОСОБА_1 виступав поручителем за цим договором і давав згоду на кредит, оформлення договору іпотеки і договору купівлі-продажу вказаного житла.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи. Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено те, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана подружжям ОСОБА_6 під час перебування в зареєстрованому шлюбі за 373 000,00 грн, частина грошових коштів на її придбання отримана в кредит - 263 000,00 грн, частина подарована ОСОБА_3 - 77 444,80 грн, а частина -спільні кошти подружжя - 32 555,20 грн.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки частина грошових коштів у розмірі 77 444,80 грн, за які була придбана сторонами спірна квартира, були особистою власністю відповідача, їй необхідно виділити більшу частину цієї квартири, зокрема 3/5 частини.

На спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя відповідач не надала суду належних та допустимих доказів, тому наявні обставини для застосування презумпції спільності майна подружжя.

Щодо вимог касаційної скарги про погашення кредиту за особисті кошти після припинення шлюбу, то вони не можуть слугувати підставою для зменшення частки позивача у спільному сумісному майні подружжя, а надає право відповідачу звернутись у подальшому з відповідним позовом про стягнення з нього 1/2 частини від здійснених нею платежів за цей період.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, на які заявник посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович