№ 201/5390/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

місто Київ

справа № 201/5390/16-ц

провадження № 61-3222св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року, постановлене суддею Даниліва Є. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Савуляка Р. В., Шандри М. М., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2016 року звернувся до суду з позовом, у подальшому уточненим, про стягнення із Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), суми вкладів у розмірах: 80 000, 00 дол. США, 20 000, 00 дол. США, 25 000, 00 дол. США; відсотків за користування депозитами у розмірі 63 446, 43 дол. США; 3 % річних у розмірі 17 157, 57 дол. США; суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000, 00 грн; зобов`язання відповідача надати позивачу доступ до системи електронних платежів «Приват-24» з можливістю керування рахунками.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 08 лютого 2013 року він та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали депозитний договір шляхом підписання заяви № SAMDN80000732898616 на оформлення вкладу «Стандарт», на підставі якої він, ОСОБА_1 , оформив вклад на 100 000, 00 дол. США на строк 366 днів до 08 березня 2014 року. Процентна ставка визначена у розмірі 10 % річних. Документом, який підтверджує приймання готівки в сумі 100 000, 00 дол. США від позивача відповідачем, є квитанція від 08 лютого 2013 року № 2 ТR N CAGRAGR000000046453778 до депозитного договору «Стандарт» від 08 лютого 2013 року № SAMDN80000732898616.

Зазначив, що 10 грудня 2013 року за його заявою депозитний договір № SAMD№80000732898616 припинив свою чинність, а сума коштів, яка обліковувалася на ньому, розділена на 80 000, 00 дол. США та 20 000, 00 дол. США з укладенням таких окремих договорів: депозитного договору «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032182900 на суму 80 000, 00 дол. США та депозитного договору «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184800 на суму 20 000, 00 дол. США.

Також 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали депозитний договір «Стандарт» № SAMDNWFD0070045310300 на суму 25 000, 00 дол. США. Грошові кошти позивач вніс 25 грудня 2013 року через касу банку.

Банк припинив нараховувати відсотки за депозитними договорами у березні 2014 року, а з травня 2014 року анулював відомості про банківські вклади позивача, які містилися на сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у розділі доступу клієнта до своїх рахунків «Приват-24».

ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку із заявами про повернення банківських вкладів та відсотків, проте такі вимоги залишені без задоволення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, позов задоволено частково.

Суд стягнув з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032182900 суму вкладу у розмірі 80 000, 00 дол. США, від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184800 - суму вкладу у розмірі 20 000, 00 дол. США, від 25 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184300 - суму вкладу у розмірі 25 000, 00 дол. США; 63 446, 43 дол. США як відсотки за користування депозитними коштами; 17 157, 57 дол. США - 3 % річних.

В іншій частині позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач позбавлений права користування та розпорядження належними йому грошовими коштами, які банк отримав від позивача на підставі підписаної заяви на оформлення вкладу і до цього часу не повернув. Законодавством не передбачена можливість обмеження прав клієнта банку на безперешкодне розпорядження своїми грошовими коштами будь-якими рішеннями банку. Суд зазначив, що блокування грошових коштів клієнта суперечить ЦК України, порушує право клієнта на безперешкодне розпорядження депозитними коштами, які знаходяться на його рахунку, відтак ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» діє неправомірно та порушує у такий спосіб законні права та інтереси позивача.

Посилання відповідача на те, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повинно повертати депозитний вклад, оскільки кошти вносилися у відділенні банку на території АР Крим, яка на час розгляду справи є окупованою, і компенсацією вкладів займається Автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» в Кримському федеральному окрузі Російської Федерації, суд вважав необґрунтованими, оскільки договори вкладу «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184800 і № SAMDNWFD0070032182900 та від 25 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070045310300 укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як юридичною особою, місцезнаходження якої на момент виникнення договірних відносин було у м. Дніпрі, з подальшою зміною юридичної адреси на м. Київ. Філія банку в АР Крим є відокремленим структурним підрозділом банку, не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені банку, в межах повноважень, наданих їй банком, а тому в межах чинного законодавства банк відповідає за діяльність його філії, що є однією з вирішальних обставин у цій справі для задоволення позовних вимог в частині повернення вкладу.

Вирішуючи позов про зобов`язання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надати ОСОБА_1 доступ до системи електронних платежів «Приват-24» з можливістю керування рахунками, суди врахували, що позивач не довів обмеження у доступі з можливістю керувати рахунками, а також обмеження доступу до системи платежів «Приват-24».

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суди дійшли висновків, що ані чинним законодавством, ані договорами банківського вкладу, на які посилається позивач, не передбачено його право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів, переданих у депозит.

Оскільки позивач не надав документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок, суди відмовили у задоволенні вимоги в частині відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, на професійну правничу допомогу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 26 лютого 2021 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у:

- постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 757/1536/15-ц (провадження № 61-2496св18), від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц (провадження № 61-48276св18), щодо застосування статті 1059 ЦК України в контексті підтвердження факту укладення договору банківського вкладу, дотримання його письмової форми. Заявник зазначає, що позивач надав лише копії договорів, а квитанцій чи інших платіжних документів про внесення грошових коштів за такими договорами немає, копія квитанції за договором № SAMDNWFD0070045310300 містить не механічні дані, а напис ручкою дати 25 грудня 2013 року та з урахуванням креслень на квитанції не може бути належним та допустимим доказом;

- постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц (провадження № 61-802св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц (провадження № 61-6709св18), від 17 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц (провадження № 61-5735св18), від 10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження

№ 61-5014св19), від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 176/630/17 (провадження № 61-37551св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 201/4722/16-ц (провадження № 61-26611св18), від 27 серпня 2020 року № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20), щодо нарахування відсотків за договором банківського вкладу після його розірвання та застосування до цих правовідносин статті 1070 ЦК України. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року № 761/29293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками, які наведені у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16.

На переконання заявника, оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним правовим висновкам, оскільки суди задовольнили вимогу позивача про стягнення процентів за період після розірвання таких договорів за ставкою, визначеною у них, що є помилковим та суперечить наведеним правовим висновкам;

- постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-10014св20), щодо застосування статті 625 ЦК України.

Заявник стверджує, що суди не врахували, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до банку 27 лютого 2014 року із заявою про повернення банківських коштів, а тому ця дата не може бути початком періоду для нарахування пені за частиною другою статті 625 ЦК України.

Узагальнені доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 у червні 2021 року направив до Верховного Суду відзиви, у яких просив відхилити касаційну скаргу банку, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін, а також закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів.

Як стверджує позивач, заявник навів посилання на нерелевантні правові висновки Верховного Суду.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 04 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а ухвалою від 07 лютого 2022 року справу призначив до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позову, щодо відмови у задоволенні позову касаційна скарга не містить доводів та вимог, а тому в цій частині рішення судів Верховний Суд не переглядає.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 08 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали депозитний договір № SAMDN80000732898616 на оформлення вкладу «Стандарт», строком на 366 днів, до 08 березня 2014 року, із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 10 % річних.

Документом, який підтверджує приймання банком готівки в сумі 100 000, 00 дол. США від позивача, є квитанція від 08 лютого 2013 року № 2 ТR N CAGRAGR000000046453778 до депозитного договору «Стандарт» від 08 лютого 2013 року № SAMDN80000732898616.

За заявою позивача 10 грудня 2013 року депозитний договір № SAMDN80000732898616 припинив свою чинність, а суму коштів, яка обліковувалася на ньому, позивач розділив на дві суми у розмірі 80 000, 00 дол. США та 20 000, 00 дол. США з укладенням окремих договорів: депозитного договору «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032182900 - на суму 80 000, 00 дол. США із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 10 % річних та депозитного договору «Стандарт» від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184800 на суму 20 000, 00 дол. США із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 7 % річних.

25 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклали депозитний договір «Стандарт» № SAMDNWFD0070045310300 на суму 25 000, 00 дол. США із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 10 % річних.

ОСОБА_1 25 грудня 2013 року через касу банку вніс грошові кошти у розмірі 25 000, 00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 25 грудня 2013 року № 1977 та договором № SAMDNWFD0070045310300, оформленим 25 грудня 2013 року.

Згідно з договором № SAMDNWFD0070045310300 банк прийняв грошові кошти від вкладника.

Суди встановили, що ОСОБА_1 виконав умови договору, передав банку на депозитний рахунок грошові кошти на суму 25 000, 00 дол. США.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з вимогами про повернення йому зазначених коштів, втім відповідно до наданих банком відповідей від 11 березня 2014 року № 217/03, від 29 вересня 2014 року № 20.1.0.0.0/7-20140925/2087 діяльність ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на території АР Крим вимушено припинена.

Умови пункту 10 заяви від 10 грудня 2013 року на оформлення вкладів № SAMDNWFD0070032184800 та № SAMDNWFD0070032182900 передбачає право сторін достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання.

У пункті 9 заяви на оформлення вкладу від 25 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070045310300 передбачено право сторін достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання.

Згідно з умовами пункту 15 заяви на оформлення вкладів від 10 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070032184800 та № SAMDNWFD0070032182900 у разі неповідомлення клієнтом за закінченням строку дії договору про намір забрати свої кошти, такий вклад автоматично продовжується ще на один строк.

Позивач до матеріалів справи долучив лист від 29 січня 2016 року, адресований на ім`я голови правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_2 , який отриманий адресатом 02 лютого 2016 року, про повернення суми вкладів та відсотків за ними.

Тож ОСОБА_1 ініціював розірвання договорів банківських вкладів.

Суди встановили, що сума заборгованості ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за відсотками за користування грошовими коштами від суми 80 000, 00 дол. США за період з 10 грудня 2013 року до 10 вересня 2018 року складає 38 000, 00 дол. США; від суми 20 000, 00 дол. США за період з 10 грудня 2013 року до 10 вересня 2018 року складає 13 571, 43 дол. США; від суми 25 000, 00 дол. США за період з 25 грудня 2013 року до 25 вересня 2018 року - 11 875, 00 дол. США, що разом - 63 446, 43 дол. США.

У сукупності банк прострочив своє грошове зобов`язання на 1 670 днів. Сума 3 % річних від суми 80 000, 00 дол. США за період з 02 березня 2014 року до 26 вересня 2018 року становить 10 980, 82 дол. США (80 000, 00 х 3 % х 1 670 : 365).

Сума 3 % річних від суми 20 000, 00 дол. США за період з 02 березня 2014 року до 26 вересня 2018 року становить 2 745, 31 дол. США (20 000, 00 х 3 % х 1 670 : 365).

Сума 3 % річних від суми 25 000, 00 дол. США за період з 02 березня 2014 року до 26 вересня 2018 року становить 3 431, 51 дол. США (25 000, 00 х 3 % х 1 670 : 365).

Сукупний розмір 3 % річних за весь час прострочення, а саме з 02 березня 2014 року до 26 вересня 2018 року, за усіма вкладами становить 17 157, 57 дол. США.

На підтвердження наявності банківського рахунку ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» банк надав довідку від 04 березня 2014 року № 1265651.

Відповідно до повідомлення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 03 червня 2014 року № 19.0.0.0/3-883 до Державного реєстру банків внесено запис щодо тимчасового призупинення діяльності Філії «Кримське регіональне Управління «ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (рішення Правління банку від 15 травня 2014 року № 18).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

1. Щодо підтвердження факту укладення договорів банківського вкладу

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору потрібно додатково враховувати положення пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516

(далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення

(пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пунктом 10.1 Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк

(філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-11цс14, Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц (провадження № 61-2496св18), від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц (провадження № 61-21611св18), Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/23036/15-ц

(провадження № 61-21816св18).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Отже, за змістом наведених правил письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дослідив оригінали договорів та квитанцій про внесення грошових коштів до каси банку, про що свідчать відмітки суду на копіях договорів та квитанцій про відповідність цих документів оригіналам (т. 1, а. с. 15, 16, 175, 176, 216).

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (стаття 96 ЦПК України).

Касаційна скарга не містить доводів про те, що порушено порядок отримання таких доказів, а твердження заявника зводяться лише до непогодження з такими доказами, що свідчить про необхідність здійснення переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених у статті 400 ЦПК України.

Помилковими є твердження заявника, що у оскаржуваних судових рішеннях суди не надали оцінки наявності/відсутності оригіналів документів, які підтверджують внесення грошових коштів на депозитні рахунки та, як наслідок, факт виникнення правовідносин між сторонами за договорами банківського вкладу, оскільки зміст судових рішень у частині встановлення фактичних обставин справи свідчить, що суди переконалися у тому, що укладення договорів підтверджується письмовими доказами.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення в частині висновків про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу, підтвердження внесення грошових коштів на їх виконання відповідають правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

2. Щодо порядку нарахування процентів за договором банківського вкладу після його розірвання

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з банку на користь позивача процентів на суму вкладу, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що після розірвання договору банківського вкладу розмір процентної ставки залишається незмінним.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц (провадження

№ 61-802св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц (провадження № 61-6709св18), від 17 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц (провадження № 61-5735св18), від 10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-5014св19), від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 176/630/17 (провадження № 61-37551св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 201/4722/16-ц (провадження № 61-26611св18), від 27 серпня 2020 року № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20).

Відповідно до пункту 2 договору від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032184800 нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня наступного за днем надходження коштів до банку та провадиться за кожен календарний день. За день, коли вклад повертається, проценти не нараховуються.

Згідно з пунктом 7 цього договору якщо за закінченням одного місяця вкладник не виявив намір забрати кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один місяць.

Проценти за кожен місяць, на який продовжено мінімальний строк вкладу, нараховуються за процентною ставкою для вкладів цього найменування і мінімального строку, діючого в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод до договору (пункт 9).

Відповідно до пункту 10 у вкладника та банку є право дострокового розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 1 місяць з дати його оформлення чи продовження мінімального строку ще не сплинули, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний місяць проценти виплачуються за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичну кількість днів, які минули з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору (пункт 12).

Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а мінімальний строк вкладу вже був продовжений один чи декілька раз, проценти за кожен повний місяць нараховуються в повному обсязі. Проценти за останній місяць, які на момент розірвання договору ще не спливли, нараховуються за умовами, наведеними у пункті 12 договору (пункт 13 договору).

Відповідно до пункту 2 договору від 10 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070032182900 нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня наступного за днем надходження коштів до банку та провадиться за кожен календарний день. За день, коли вклад повертається, проценти не нараховуються.

Якщо за закінченням строку депозиту вкладник не виявив намір забрати кошти, вклад автоматично пролонгується на той самий строк, зазначений у розділі «Дані за вкладом» цього договору. Строк вкладу пролонгується неодноразово без особистої явки вкладника.

Згідно з пунктом 8 договору у вкладника та банку є право дострокового розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Відповідно до пункту 2 договору від 25 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070045310300 нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня наступного за днем надходження коштів до банку та провадиться за кожен календарний день. За день, коли вклад повертається, проценти не нараховуються.

Згідно з пунктом 9 договору у вкладника та банку є право дострокового розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 6 місяців з дати його оформлення ще не сплинули, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні 6 місяців проценти виплачуються за ставкою вкладу «на вимогу» (з урахуванням пункту 8 договору) за фактичну кількість днів, які минули з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору (пункт 11).

Якщо вкладник вимагає розірвати договір за спливом 6 місяців з дати його оформлення, але до закінчення дати вкладу, зазначеного у розділі «Дані з вкладом», вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються зі зниженою вдвічі процентною ставкою (з урахуванням пункту 8 договору) за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу чи продовження його строку до дня розірвання договору (пункт 12).

Відповідно до наказу Правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05 січня 2014 року № 7 процентна ставка за вкладами «на вимогу» з 06 січня 2014 року становить 1 % річних.

Згідно з протоколом Комітету управління активами і пасивами від 25 квітня 2017 року № Э.DN/20/1/3/2/6-6789742 з 04 травня 2017 року розмір відсоткової ставки «до запитання» становить 0, 01 % річних.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за вкладами, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, суди не врахували наведених договірних положень, не встановили, скільки разів вклади пролонгувалися та скільки завершилося мало місце повних строків вкладу; не дослідили, коли ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про повернення вкладу та з якого моменту договори вважаються розірваними, що впливає на визначення розміру відсотків за процентною ставкою для вкладів цього виду, а також відсотків за ставкою вкладу «на вимогу».

Встановивши, що фактично позивач виявив намір на розірвання договорів банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів, а договори банківських вкладів, укладені між сторонами, не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання зобов`язань за договорами після закінчення терміну їх дії, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 1058 та статей 1061 1070 ЦК України у спірних правовідносинах та дійшли передчасних висновків про те, що з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою у розмірах, передбачених депозитними договорами, не встановивши, коли закінчилися строки дії договорів банківського вкладу, чи визначено договорами розмір процентів на суму вкладу після закінчення строку дії договору, а якщо ні, то який розмір процентів за вкладом «на вимогу» встановлений банком, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зробив висновок про доцільність направлення справи у частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд врахував тривалий час розгляду справи, а також наявність у апеляційного суду повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи.

3. Щодо стягнення пені за договором банківського вкладу після його розірвання

Верховний Суд врахував, що застосування правил частини другої статті 625 ЦК України залежить від визначення розміру процентів у цій справі, які підлягають стягненню з банку на користь вкладника, а тому рішення судів у цій частині також підлягають скасуванню з направленням на новий судовий розгляд.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-10014св20) зазначив, що:

«У справах про стягнення заборгованості для покладення відповідальності на боржника обов`язковим є встановлення факту прострочення у зобов`язаннях.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про стягнення відсотків за користування вкладом у розмірі 23 498, 53 грн, нарахованих із березня 2014 року до липня 2019 року, тобто за 65 місяців, не встановили коли позивач звернувся до банку з вимогою про повернення вкладу, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження такого звернення, а позивач стверджує про початок прострочки банку почався з 01 березня 2014 року.

Встановлення цієї обставини є визначальною, оскільки за умовами договору сторони передбачили його дію протягом 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації на такий же термін у разі неповідомлення вкладником про припинення його дії.

Встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки з датою розірвання договору, а також з тим, чи було таке розірвання достроковим, залежить як розмір відсотків, які повинен нарахувати банк (звичайний чи знижений), так і початок вчинення банком прострочки, відповідно і період нарахування штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України та частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»».

Наведеного правового висновку суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, дійшли передчасних висновків про період, за який підлягають нарахуванню 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки суди не встановили, коли договори банківських вкладів було розірвано та, як наслідок, з якого моменту позивач має право на нарахування та стягнення на його користь 3 % річних.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про повернення суми вкладів ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів у цій частині правовим висновкам Верховного Суду не підтвердилися, а тому обґрунтованим є залишення оскаржуваних судових рішень в цій частині без змін.

Водночас Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий апеляційний розгляд в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та пені, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду в цій частині про застосування правил статті 1070 ЦК України.

Враховуючи, що для постановлення законного та обґрунтованого рішення потрібно здійснити дослідження та оцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції в цій частині з урахуванням принципу процесуальної економії, зважаючи на тривалий розгляд справи судами (позов подано у 2016 році) та наявність у апеляційного суду повноважень на дослідження доказів у справі та надання їм відповідної правової оцінки.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має врахувати наведені правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 1070 ЦК України, встановити, з якого моменту договори вважаються розірваними, що має істотне значення для визначення періоду, за який стягуються відсотки за ставкою «на вимогу».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 04 березня 2021 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми вкладів, Верховний Суд поновлює їх виконання. Водночас подальшому виконанню не підлягають рішення судів у частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та пені як такі, що скасовані Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 401 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у частині задоволення позову про стягнення відсотків та пені за користування депозитними коштами скасувати, у цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення суми вкладів залишити без змін.

Поновити виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у частині вимог про стягнення сум вкладів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко