Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 201/571/17

провадження № 61-35136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Ступак О. В.,

суддів: ГулейковаІ.Ю., ОлійникА.С., ПогрібногоС.О.,

ЯремкаВ.В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Міністерство оборони України, Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від06грудня 2017року в складі судді АнтонюкаО.А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від02квітня 2018року вскладі колегії суддів: ГородничоїВ.С., ВаренкоО.П., ЛаченковоїО.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2017року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зпозовом до Міністерства оборони України, Південно-східного територіального квартирно-експлуатаційного управління (далі Південно-східного ТКЕУ) і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі КЕВ м.Дніпропетровська) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії із забезпечення житлом.

Позов обґрунтовували тим, що рішенням житлової комісії військової частини

НОМЕР_1 від 09 серпня 1994 року ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік за місцем служби як військовослужбовець, який потребує поліпшення житлових умов. Згідно з наказом Міністерства оборони України від 18 серпня 2005 року №70 31 серпня 2005року ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, згідно з підпунктом «б» пункту 67 (за станом здоров`я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07 листопада 2001року №1053/2001, із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України. ОСОБА_1 як ветеран військової служби відповідно до Закону України від 24 грудня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» мав бути першочергово, але не пізніше одного року після звільнення з військової служби, забезпечений житлом або мав право на отримання одноразово безвідсоткового кредиту на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво чи на придбання йому та членам його родини житла з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім`ю і погашення кредиту в повному розмірі за рахунок Міністерства оборони України. Однак за період з 2006 до 2010 року відповідачі не вжили жодних заходів щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його родини житлом за рахунок Міністерства оборони України. Позивачі 21 квітня 2010 року звернулися до КЕВ м.Дніпропетровська з вимогою поновити порушені права на отримання житла, забезпечити житловим приміщенням, яке повинно відповідати вимогам, що встановлені до житлових приміщень.

Посилаючись на зазначене, позивачі просили суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо незабезпечення їх сім`ї житловим приміщенням для постійного проживання протягом одного року після звільнення з військової служби ОСОБА_1 ; визнати протиправними дії відповідачів, які виявились у порушенні права їх сім`ї на отримання житла впорядку черговості, гарантованого статтею 43 ЖК Української РСР; зобов`язати відповідачів поновити порушені права сім`ї позивачів на отримання житлового приміщення.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06грудня 2017року, з у рахуванням додаткового рішення цього суду від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2018року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у незабезпеченні майора запасу ОСОБА_1 та членів його сім`ї у складі дружини ОСОБА_2 та дочок: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 житловим приміщенням для постійного проживання відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деякий інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей».

Зобов`язано Міністерство оборони України, Південно-східне ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська забезпечити майора запасу ОСОБА_1 та членів його сім`ї окремою благоустроєною квартирою як такого, що має право на забезпечення житлом протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до законів України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деякий інших осіб та їх соціальний захист», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей» в передбаченому законом порядку в порядку черговості, що визначена списками військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в черзі у Дніпропетровському гарнізоні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на Міністерство оборони України покладено обов`язок формування та реалізації державної політики щодо розв`язання соціальних проблем військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку, а тому суд вважав протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягала у незабезпеченні позивача та родини житлом. Проте суди відмовили в задоволенні таких вимог до Південно-східного ТКЕУ та КЕВ м.Дніпропетровська, оскільки вказані відповідачі не мали можливості забезпечити позивача та членів його сім`ї житловим приміщенням для постійного проживання без належного фінансування з боку Міністерства оборони України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України, Південного ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська поновити порушені житлові права ОСОБА_1 шляхом забезпечення його із сім`єю у складі чотирьох осіб окремою благоустроєною квартирою у місті Дніпропетровську протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а також протягом трьох років після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей», то, задовольняючи частково вказані вимоги шляхом зобов`язання відповідачів надати житлове приміщення в порядку черговості, передбаченої законодавством, суд першої інстанції виходив із того, що повне задоволення цих вимог і надання житла протягом одного або трьох років може порушити права та інтереси осіб, які раніше ніж позивач поставлені на відповідний облік.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із касаційною скаргою, вякій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення апеляційного суду скасувати та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови узадоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повною мірою дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, і дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Поза увагою судів залишилися факти порушення прав позивачів не лише Міністерством оборони України, а і співвідповідачами. Суди не надали оцінки заявленим позовним вимогам, а отже, помилковими є їх висновки про відмову у задоволенні позовних вимог до Південно-Східного ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська, що фактично позбавляє позивачів права на отримання житла у позачерговому порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від15січня 2020року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню зогляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України держава бере на себе обов`язки надавати безоплатно житло громадянам, які потребують соціального захисту. Щодо інших категорій громадян обов`язок держави полягає у створенні умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. При цьому у зв`язку зособливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, зазначеній категорії осіб надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Реалізація права на житло військовослужбовцями, у тому числі пільгових категорій, може бути здійснена у такі способи: безпосередньо надання житла, грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, надання кредиту для купівлі (спорудження) житла. Для отримання житла військовослужбовець має бути зарахований на облік та внесений до книги обліку осіб, що перебувають в черзі на одержання житла. Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою.

Суди встановили, що рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 09серпня 1994 року ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік за місцем служби як військовослужбовець, який потребує поліпшення житлових умов.

У 1997 році житлова справа ОСОБА_1 передана до військової

частини НОМЕР_2 , де позивач і перебував надалі на обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. У 2006 році військова частина НОМЕР_2 розформована на підставі наказу Міністерства оборони України від26вересня 2006 року № 596.

Наказом Міністерства оборони України від 18 серпня 2005 року №70 позивач звільнений з військової служби в запас з 31 серпня 2005 року у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, згідно з підпунктом «б» пункту 67 (за станом здоров`я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07 листопада 2001 року № 1053/2001, із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, з календарною вислугою років у Збройних силах 25 років, пільговою 25 років 05 місяців.

Після розформування військової частини НОМЕР_2 житлова справа позивача передана до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де позивач зарахований на квартирний облік і перебуває до цього часу у загальній черзі на отримання житла від Міністерства оборони України з 09 серпня 1994 року; на позачергове отримання житла з 18 серпня 2005 року; на першочергове отримання житла з 18 серпня 2005 року.

Рішенням житлової комісії Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 30 квітня 2010 року № 4 внесено зміни до складу сім`ї позивача. Склад сім`ї встановлений у кількості чотирьох осіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивачу надано статус ветерана військової служби, що підтверджується дублікатом посвідчення, виданого на ім`я позивача Жовтневим районним військовим комісаріатом м.Дніпропетровська 12листопада 2009 року, серія НОМЕР_3 .

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України серед інших пільг гарантовано також право на першочергове забезпечення житлом. Позачергово забезпечуються житлом ветерани військової служби, які при звільненні звійськової служби здали державним органам займане ними у військових містечках жиле приміщення та не були забезпечені іншим жилим приміщенням для постійного проживання та яким виповнилося 60 і більше років, а також сім`ям померлих ветеранів.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби узв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, які звільняються звійськової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання.

За змістом статті 10 Закону України «Про оборону України» здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей, особам, звільненим у запас або відставку, покладається на Міністерство оборони України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Південно-східного ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що головним розпорядником бюджетних коштів є саме Міністерство оборони України, яке уповноважене на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків з бюджету, а тому вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними інеобґрунтованими, оскільки вказані відповідачі не мали можливості забезпечити позивача та членів його сім`ї житловим приміщенням для постійного проживання без належного фінансування з боку Міністерства оборони України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України, Південного ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська поновити порушені житлові права майора запасу ОСОБА_1 шляхом забезпечення його із сім`єю у складі чотирьох осіб окремою благоустроєною квартирою у місті Дніпропетровську протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а також протягом трьох років після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей», то задовольняючи частково вказані вимоги шляхом зобов`язання відповідачів надати житлове приміщення в порядку черговості, передбаченої законодавством, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що повне задоволення цих вимог і надання житла протягом одного або трьох років може порушити права та інтереси прав осіб, які були раніше ніж позивач поставлені на облік.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилається на те, що ОСОБА_1 , та родина, членами якої є дві доньки: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , мали бути позачергово забезпечені житлом не пізніше 31 серпня 2008 року, оскільки упродовж 19942017 років систематично порушувались права позивачів при розподілі житла по Дніпропетровському гарнізону: таке житло розподілялось між особами, зарахованими на квартирний облік пізніше ОСОБА_1 , у зв`язку з чим формулювання суду першої та апеляційної інстанцій в резолютивній частині «в порядку черговості осіб» не може бути застосоване у спірному випадку.

Указані доводи підлягають відхиленню з огляду на таке.

Порядок та організація забезпечення і надання житлових приміщень військовослужбовцям, зокрема, особам, звільненим у запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують, поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення та членів їх сімей у період, з яким позивачі пов`язують порушення їх прав, визначалися Інструкцією про організацію забезпечення та виділення військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року № 577 у редакції, чинній на час, з яким позивач пов`язує порушення його прав на отримання житла. Пунктом 4.1 цієї інструкції встановлено, що військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання відповідно до черговості, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень або списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень).

В окремому списку осіб, що мають право на позачергове отримання житла, зазначені особи, які отримали право з різних підстав: звільнені за станом здоров`я, вдови померлого військовослужбовця, звільнені за віком, звільнені узв`язку зі скороченням штату, звільнені в запас за вислугою років, учасники бойових дій, звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України та інші визначені категорії осіб.

Порядок черговості отримання житла позивачем та іншими військовослужбовцями Дніпропетровського гарнізону визначається за списками військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в черзі у Дніпропетровському гарнізоні.

Висновки суду апеляційної інстанції про необхідність дотримання правил черговості при отриманні житла відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі № 21-682а15, Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 438/1500/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 304/515/17.

Твердження заявника про те, що житло розподілялось між особами, зарахованими на квартирний облік пізніше ОСОБА_1 , про виділення житла особам, які не мали права на переважне перед заявником право, є неконкретними та стосуються непогодження із встановленими фактичними обставинами справи. ОСОБА_1 не оспорював одержання житла конкретними особами.

Доводи заявника про те, що суди безпідставно відмовили в частині вимог до Південно-східного ТКЕУ, КЕВ м.Дніпропетровська, не заслуговують на увагу, оскільки і суд першої інстанції, і апеляційний суд дали належну оцінку таким доводам, і додаткового правового обґрунтування вони не потребують.

Такі доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться також до переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції, і були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від18липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За результатом розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Частиною тринадцятою статті141 ЦПКУкраїни передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від06грудня 2017року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від02квітня 2018рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко