Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 201/7496/15-ц

провадження № 61-19827св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року у складі судді Черновського Г. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційним банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України», в якому просив: припинити договір застави рухомого майна від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з виконанням основного зобов`язання; припинити обтяження речового права щодо належного йому автомобіля Volkswagen, модель: LT 35, рік випуску: 2001, тип транспортного засобу: автобус D, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , шляхом внесення запису про припинення обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 12 грудня 2006 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DND0AE00006158, за яким банк надав йому кредит на купівлю автомобіля у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 24 000 доларів США зі сплатою щомісячних платежів і процентів за користування кредитом. 12 грудня 2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором він уклав з банком договір застави рухомого майна № DND0AE00006158, за яким передав у заставу банку автомобіль Volkswagen, модель: LT 35, рік випуску: 2001, тип транспортного засобу: автобус D, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , строком до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з цим приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. наклав заборону на відчуження вказаного транспортного засобу. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено, що він в повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, однак банк відмовився направити заяву до Державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України» щодо припинення обтяження речового права на заставлений автомобіль.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року позов задоволено. Припинено договір застави рухомого майна від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням основного зобов`язання. Припинено обтяження речового права щодо автомобіля Volkswagen, модель: LT 35, рік випуску: 2001, тип транспортного засобу: автобус D, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , шляхом внесення запису про припинення обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Судове рішення місцевого суду мотивоване обґрунтованістю позову у зв`язку із встановленим в судовому порядку фактом виконання позивачем в повному обсязі зобов`язань за укладеними між сторонами договорами, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 вересня 2017 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про скасування заочного рішення залишено без задоволення у зв`язку з тим, що причини неявки відповідача в судове засідання, яке відбулося 26 серпня 2015 року, не є поважними, а заява про перегляд заочного рішення не містить доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили факт виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158 та наявність правових підстав припинення договору, чим порушили норми процесуального права. Матеріали справи не містять документів про виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, а рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року, яке покладено в основу оскаржуваних судових рішень, кредитні зобов`язання не були визнані припиненими, тобто права та обов`язки сторін цим судовим рішенням не змінені та не припинені.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що він виконав всі зобов`язання перед банком та будь-якої заборгованості не має. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - надуманими.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

09 серпня 2018 року справа № 201/7496/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 574 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 12 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DND0AE00006158, згідно з яким банк надав позивачу кредит на купівлю автомобіля в розмірі 24 000 доларів США зі сплатою щомісячних платежів та процентів за користування кредитом з терміном повернення кредиту по 13 грудня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 12 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір застави рухомого майна № DND0AE00006158, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль Volkswagen, модель: LT 35, рік випуску: 2001, тип транспортного засобу: автобус D, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

14 грудня 2006 року на підставі вищевказаного договору застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано за № 4223911 обтяження - застава спірного транспортного засобу.

Згідно з пунктом 27 договору застави рухомого майна від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158 строк дії договору - до повного виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у справі № 2/202/506/2013 в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. При цьому суд встановив, що ОСОБА_1 виконав всі зобов`язання перед банком, будь-яка заборгованість у нього відсутня, що підтверджено копіями квитанцій, доданими до матеріалів справи. Крім того, банк не надав доказів видачі кредиту, детального розрахунку заборгованості, належного повідомлення боржника щодо здійснення примусового стягнення боргу та оригіналів кредитної справи. Вказане рішення набрало законної сили 23 грудня 2013 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року у справі № 183/3585/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено у зв`язку з ненаданням банком доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

У січні та лютому 2015 року ОСОБА_1 звертався до банку із заявами про зняття заборони з належного йому на праві власності транспортного засобу, однак вказані заяви банк залишив без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 виконав взяті на себе перед банком зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158 в повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому суди правильно виходили з того, що висновки, зроблені у рішеннях Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року і Новомосковського міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року, які набрали законної сили, є обов`язковими і додатковому доказуванню не підлягають.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Доводи заявника про те, що при вирішенні спору суди безпідставно взяли за основу рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у справі № 2/202/506/2013, оскільки цим рішенням кредитні зобов`язання ОСОБА_1 не визнавалися припиненими, не заслуговують на увагу, тому що предметом позову у вказаній справі було звернення стягнення на предмет застави, а не припинення кредитних зобов`язань. Водночас, як зазначено вище, цим судовим рішенням було встановлено факт повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань перед банком за кредитним договором, у зв`язку з чим такі зобов`язання є припиненими.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов