ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 201/9106/24
провадження № 61-14272св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - Маріупольська міська рада Донецької області,
заінтересована особа - Комунальний заклад «Початкова школа № 36 - школа повного дня Маріупольської міської ради Донецької області»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від
30 липня 2024 року у складі судді Батманова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів:
Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до суду із заявою про встановлення факту володіння нежитловою будівлею на праві комунальної власності.
Заява мотивована тим, що Маріупольська територіальна громада в особі Маріупольської міської ради є власником нежитлової будівлі (будівля школи), загальною площею 3007,05 кв. м, на АДРЕСА_1 , яка розташована на тимчасово окупованій території. Унаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, ведення активних бойових дій на території м. Маріуполя, систематичних ракетно-бомбових, артилерійських і танкових обстрілів було втрачено (знищено) оригінали правовстановлювальних документів на вказану нежитлову будівлю.
Заявник вказував, що отримати дублікат правовстановлювального документа або відновити його в позасудовому порядку неможливо, оскільки через активні бойові дії, відсутність централізованої евакуації персоналу
і документів, блокування та подальшу окупацію м. Маріуполя, доступу до документів Маріупольської міської ради немає.
Встановлення факту володіння вказаною будівлею на праві комунальної власності заявнику потрібно для можливості розпоряджатися своїм майном.
Враховуючи наведене, Маріупольська міська рада Донецької області просила встановити факт володіння нежитловою будівлею, загальною площею
3007,05 кв. м, на АДРЕСА_1 на праві комунальної власності.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня
2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що оскільки встановлення факту володіння нежитловою будівлею пов`язане з подальшими майновими правовідносинами власності (складовою частиною якої є право володіння)
з приводу нерухомого майна, суд вважав, що з вказаного спору вбачається спір про право між заявником і заінтересованою особою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишено без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня
2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
26 жовтня 2024 року Маріупольська міська рада Донецької області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року,
а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що між заявником
і заінтересованою особою немає спору про право, оскільки нежитлова будівля була передана заінтересованій особі на праві оперативного управління та перебуває на балансі комунального закладу. Заінтересована особа визнає та не оспорює право власності заявника на нежитлову будівлю, а також не перешкоджає заявнику в реалізації цього права.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
16 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що із вказаного спору вбачається спір про право між заявником і заінтересованою особою, оскільки встановлення факту володіння нежитловою будівлею пов`язане
з подальшими майновими правовідносинами власності (складовою частиною якої є право володіння) з приводу нерухомого майна.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком судів
з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не
є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст
і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції
і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Із матеріалів справи відомо, що Маріупольська міська рада Донецької області звернулась до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт володіння нежитловою будівлею на праві комунальної власності.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства,
в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.
Підставою звернення Маріупольської міської ради Донецької області до суду із цієї заявою є те, що внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, ведення активних бойових дій на території
м. Маріуполя, систематичних ракетно-бомбових, артилерійських і танкових обстрілів було втрачено (знищено) оригінали правовстановлювальних документів на нежитлову будівлю (будівля школи), загальною площею
3007,05 кв. м, на АДРЕСА_1 , яка розташована на тимчасово окупованій території, власником якої є заявник,
у зв?язку із чим останній позбавлений можливості розпоряджатися своїм майном (спірною нежитловою будівлею).
Метою заявлення вимог Маріупольської міської ради Донецької області
є визнання за нею права володіння спірною нежитловою будівлею.
Тобто заявник фактично просить визнати за ним право власності, набуте раніше на законних підставах.
З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питанням, яке належить дослідити, є визначення порядку захисту порушених прав заявника щодо володіння на праві комунальної власності нежитловою будівлею, оригінали правовстановлювальних документів на яку було втрачено.
З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року
у справі № 909/337/19).
Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій по суті дійшли правильного висновку про те, що фактично заявник шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, ставить вимоги про визнання за ним права власності на спірне нежитлове приміщення, що суперечить статті 293 ЦПК України.
Проте, вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду, суди помилково вказали про наявність спору про право, оскільки за обставин цієї справи питання, яке ставить заявник перед судом, вирішується лише в порядку позовного провадження, у зв?язку із чим оскаржувані судові рішення слід змінити та викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня
2024 рокуслід змінити в мотивувальних їх частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Оскільки зміна судових рішень не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької областізадовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня
2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов