Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 202/11928/14-ц

провадження № 61-3855св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова Анастасія Ігорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Марченко Н. Ю., від 22 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 12 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, а саме просив суд:

- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будівлі магазину

літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 09 грудня 2008 року між сторонами, посвідчений державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 10-4153;

- визнати за позивачем право власності на 1/2 частку будівлі магазину

літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частку будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду в зазначеній частині позов ОСОБА_1 , суд виходив з того, що оскільки розгляд справи по суті не розпочато, а представником позивача подано відповідну заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, наявні підстави для застосування положень пункту п`ятого частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня

2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 12 лютого 2020 року, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі

ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/11928/14-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 260 ЦПК України, а саме в її описовій частині не вказано ім`я особи, що подала заяву, відсутнє обґрунтування, в якій саме частині необхідно залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на недопустимість участі представника позивача - ОСОБА_3 в якості представника у справі, оскільки з січня 2019 року представництво особи у суді першої інстанції здійснюється виключно адвокатами. Стверджує, що представник позивача ОСОБА_3 не мав повноважень подавати від імені позивача заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Судами не надано оцінку поданій заяві про залишення частини позовних вимог без розгляду, та не враховано, що в ній зазначений інший унікальний номер справи та вона не зареєстрована.

Вважає, що нормами ЦПК України не передбачено можливості залишення позовних вимог без розгляду в частині.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 із березня 2011 року безпідставно намагається визнати недійсним договір дарування від 09 грудня 2008 року 1/2 частини будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , та визнати за собою право власності на спірну частину нерухомого майна.

Посилаючись на положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, наголошує на тому, що є правові підстави для закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 21 серпня 2012 року у цивільній справі № 0417/2-1116/2011, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до нього про визнання того ж самого договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Кравцова А. І., про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності.

22 жовтня 2019 року в підготовчому судовому засіданні представником позивача, який діє на підставі довіреності, - ОСОБА_3 подано заяву про залишення, на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог про визнання права власності на 1/2 частину будівлі магазину літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Згідно пункту п`ятого частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із цим позовом у листопаді 2014 року.

Провадження у справі судом першої інстанції відкрито 01 грудня 2014 року за правилами ЦПК України у редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-ІV (далі - ЦПК України 2004 року).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасовано ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 16 травня 2019 року про закриття провадження у справі № 202/11928/14-ц на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06 серпня 2019 року указану справу розподілено головуючому судді (судді-доповідачу) Марченко Н. Ю.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська, у складі судді Марченко Н. Ю., від 09 серпня 2019 року цивільну справу № 202/11928/14-ц прийнято до розгляду головуючим суддею та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 18 вересня 2019 року.

Підготовче судове засідання, призначене на 18 вересня 2019 року не відбулося та було відкладено на 22 жовтня 2019 року.

З урахуванням викладеного, встановивши, що до початку розгляду справи по суті представником позивача, який діяв в межах наданих йому повноважень подано заяву про залишення без розгляду частину позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про застосування до даних правовідносин вимог пункту п`ятого частини першої статті 257 ЦПК України та постановив ухвалу про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання за останнім права власності на 1/2 частину будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд враховує, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов`язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав відповідну.

Аналогічні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 752/20855/14-ц (провадження № 61-9153св18),

від 28 березня 2018 року у справі № 360/2105/15-ц (провадження

№ 61-11863св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 712/13263/17 (провадження № 61-29936св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 545/3307/18 (провадження № 61-13964св19), від 25 червня 2020 року у справі № 295/1731/16-ц (провадження № 61-17976св18) та від 17 липня

2020 року у справі № 585/2152/19 (провадження № 61-4450св20).

Доводи касаційної скарги про те, що представник позивача - ОСОБА_3 не мав повноважень подавати від імені позивача заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, оскільки не є адвокатом, колегія суддів відхиляє, як безпідставні з огляду на наступне.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

За приписами частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закріплено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з 01 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

У статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно підпункту 18 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11

пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Таким чином, з 01 січня 2019 року представництво в судах першої інстанції у справах, провадження в яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами.

Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво може здійснюватися особами, які не мають статусу адвоката, оскільки такі правила були закріплені у статтях 40-42 ЦПК України 2004 року і діяли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Провадження у цій справі відкрито ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 грудня 2014 року, тобто розпочате до

30 вересня 2016 року.

Таким чином, представництво в суді першої інстанції у розглядуваній справі здійснюється за правилами, які діяли до набрання чинності Законом України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», тобто без обов`язкової участі адвоката.

Доводи касаційної скарги про те, що пунктом 5 частини першої

статті 257 ЦПК України не передбачено можливості залишити без розгляду лише частину позовних вимог зводяться до помилкового тлумачення заявником норм процесуального права. Позивач у цій справі скористався своїм правом щодо визначення обсягу своїх вимог та предмета спору на власний розсуд.

Невірне зазначення представником позивача ОСОБА_3 в поданій ним заяві унікального номеру справи та відсутність її реєстрації через книгу вхідної кореспонденції суду не спростовує волевиявлення позивача та на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливає. Заява про залишення частини позовних вимог ОСОБА_1 була подана його представником та підтримана в судовому засіданні 22 жовтня 2019 року.

Щодо оцінки наявності передбачених пунктом 3 частини першої статті 255

ЦПК України підстав для закриття провадження у розглядуваній справі, то Дніпровським апеляційним судом 30 липня 2019 року прийнято відповідну постанову, яка в касаційному порядку не оскаржувалась та не є предметом даного касаційного перегляду.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин та зроблених ними висновків по суті вирішення справи, не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.,

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта