Постанова
Іменем України
09 травня 2023 року
м. Київ
справа № 202/1302/22
провадження № 61-3171 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»,
третя особа - тимчасовий виконувач обов`язків голови правління акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 19 жовтня 2022 року у складі судді Ісаєвої Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «ОГХК»),
третя особа - тимчасовий виконувач обов`язків (далі - т.в.о.) голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі наказу
від 10 липня 2020 року № 50-к він був прийнятий з 13 липня 2020 року
на роботу в АТ «ОГХК» на посаду директора департаменту з виробничої діяльності. Наказом від 16 серпня 2021 року № 125-к його було переведено на посаду директора департаменту з питань виробництва та охорони праці.
Наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5 до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за порушення трудової дисципліни та звільнено з роботи на підставі пункту 4
частини першої статті 40 КЗпП України. Копію наказу йому було вручено
21 лютого 2022 року.
Позивач уважав своє звільнення незаконним, оскільки у наказі про його звільнення не зазначено, яке порушення трудової дисципліни слугувало підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у чому воно полягало, коли i де та за яких обставин було вчинене. Роботодавець обмежився загальним зауваженням
про вчинене порушення трудової дисципліни, не навів будь-яких обґрунтувань такого твердження, не визначив фактичні обставини для застосування дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення
за вказаною підставою.
Крім того, його звільнення відбулося з порушенням встановленого порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності. 06 січня 2022 року роботодавець зажадав від нього пояснень без висунення конкретних звинувачень у вчинених порушеннях трудової дисципліни. Підставами його звільнення у наказі зазначено акт службового розслідування від 12 січня 2022 року, яке було проведено у зв`язку з його перебуванням у відрядженні, та пояснення від 21 лютого 2022 року, які працівники служби безпеки товариства вимагали надати повторно у зв`язку з перебуванням
у відрядженні та у зв`язку зі складеним актом службового розслідування
від 12 січня 2022 року. При цьому було створено обстановку психологічного тиску, його було фактично позбавлено можливості належним чином ознайомитися з обставинами викладеними в акті, які, на думку відповідача, підтверджували факт вчинення ним дисциплінарних проступків під час перебування у відрядженні з 28 грудня по 31 грудня 2021 року, та висловити заперечення.
Вказував, що АТ «ОГХК» у порушення частини третьої статті 149
КЗпП України не врахувало ступінь тяжкості вчиненого проступку
і заподіяну ним шкоду, попередню його роботу, зокрема, що він працював
у відповідача на відповідальній посаді, за час роботи дисциплінарних стягнень не мав, конфліктних відносин із структурними підрозділами також не було.
Наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5 від 21 грудня 2021 року № 209-в його та заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці ОСОБА_3 було направлено у відрядження на філію «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГХК»
у місто Вільногірськ Дніпропетровської області на 4 дні з 28 грудня
2021 року по 31 грудня 2021 року. 05 січня 2022 року він надав звіт про відрядження члену правління ОСОБА_2 . У відрядженні він перебував
у передноворічні дні. Повертаючись з відрядження 31 грудня 2021 року, перебуваючи у поїзді № 733 під час відвідування туалету забруднив верхній одяг, і, враховуючи неприємний запах від забруднення, вирішив поїхати додому переодягтися. Потяг № 733 прибув до міста Києва із запізненням
на 20 хвилин, тому не повертаючись на роботу, він поїхав додому. Ураховуючи завантаженість доріг у передноворічну ніч та наслідки
від несприятливих погодних умов, які були напередодні, фактично не зміг доїхати до офісу вчасно. З 13-ої години 31 грудня 2021 року в АТ «ОГХК» була обідня перерва. Йому стало відомо, що всіх працівників відпустили
ще до обідньої перерви. На його думку, жодних негативних наслідків
від його дій під час відрядження відповідач не зазнав і реальна причина звільнення залишається невідомою.
Крім цього, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.
Унаслідок незаконного звільнення йому завдано моральної шкоди, зокрема, він потрапив у скрутне становище, йому було зіпсовано репутацію, у зв`язку з чим він не може знайти роботу, має фінансові та кредитні зобов`язання,
на його утриманні знаходяться дві доньки, а також позбавлений можливі отримувати допомогу по безробіттю. При цьому у нього виникли проблеми зі здоров`ям (погіршився імунітет, морально-психологічний стан). Розмір моральної шкоди ним оцінено у 85 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: поновити його на роботі на посаді директора департаменту з питань виробництва та охорони праці АТ «ОГХК»; стягнути з АТ «ОГХК» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 22 лютого 2022 року по день ухвалення судового рішення, а також 85 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 19 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в ході службового розслідування було встановлено, у тому числі, те, що з метою виконання завдання на відрядження, ОСОБА_1 21 грудня 2021 року придбав посадочний документ (квиток) на поїзд № 738 сполученням Київ-Пасажирський - Дніпро-Головний, дата/час відправлення: 28 грудня
2021 року 11:50 год., дата/час прибуття: 28 грудня 2021 року 19:02 год.,
а також посадочний документ (квиток) на поїзд № 733 сполученням Дніпро-Головний - Київ-Пасажирський, дата/час відправлення: 31 грудня 2021 року 07:02, дата/час прибуття: 31 грудня 2021 року 12:52 год. Відповідно
до інформації, наданої начальником філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГХК» ОСОБА_6, ОСОБА_1 прибув до філії 29 грудня 2021 року приблизно о 9 годині ранку. 30 грудня 2021 року
ОСОБА_1 до філії не прибув. Після прибуття з відрядження 31 грудня
2021 року позивач на власному робочому місці був відсутній та про своє місцезнаходження безпосереднього керівника не повідомив. Тому комісією було запропоновано розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у виглядi звiльнення
на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України директора департаменту з питань виробництва та охорони праці ОСОБА_1.
та заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці ОСОБА_3
Районний суд визнав неспроможними доводи позивача щодо поважності причин його відсутності на робочому місці 30 грудня 2021 року, оскільки відповідно до завдань та мети відрядження у місто Вільногірськ Дніпропетровської області, перебування позивача у місті Дніпрі
не передбачалось. Тому його перебування протягом робочого дня 30 грудня 2021 року в іншому населеному пункті свідчить про неналежне виконання ним розпорядчого акта роботодавця. Указане підтверджено й самим позивачем у наданих ним у судових засіданнях поясненнях.
Суд першої інстанції визнав неспроможними доводи позивача й щодо поважності причин його відсутності на робочому місці 31 грудня 2021 року, оскільки жодних доказів на підтвердження запізнення потягу позивач
не надав, тоді як відповідно до підпункту 1.16.1 пункту 1.16 Положення
про службові відрядження в межах України та за кордон працівників
АТ «ОГХК» та його філій працівник в день прибуття зі службового відрядження має вийти на роботу, якщо він прибуває до 13.00 години поточного дня.
Причини, на які вказує позивач (забруднення одягу в потязі, не зазначення
у наказі підстави звільнення, необхідності його участі у переговорах
30 грудня 2021 року з представниками АТ «Дніпропетровськгаз»
у місті Дніпрі) не можуть вважатися поважними та такими, що виключають вину працівника щодо нез`явлення на робоче місце.
Суди вважали, що позивач був звільнений із займаної посади
з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні.
Погоджуючись з висновками районного суду, апеляційний суд зазначив,
що роботодавець конкретно визначив позивачу місце відрядження
у місті Вільногірськ та не надавав повноваження службовим особам на свій розсуд та за своєю ініціативою змінювати місце призначення та цілі відрядження. При цьому ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 на контакт не виходили, про будь-які самовільні зміни цілей відрядження, місця призначення, транспортних колапсів, забруднення одягу чи інших причин, повідомлено
не було.
Судами попередніх інстанцій враховано відповідні норми КЗпП України,
а також роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня
2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 січня
2023 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 202/1302/22 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 вересня 2018 року у справі № 761/7694/15-ц, провадження № 61-33533св18 про те, що при звільненні працівника
з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. На його думку, такий саме підхід має застосовуватися й до оцінки дій роботодавця при звільненні працівників за пунктом 4 частини першої
статті 40 КЗпП України (як у даному випадку), оскільки прогул також
є дисциплінарним проступком.
Крім цього, заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо правових наслідків порушення роботодавцем статті 47 КЗпП України,
яке полягало у незазначені у наказі про звільнення за прогул конкретних обставин, які були причиною звільнення.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про вчинення ним 30 грудня 2021 року прогулу. Судами було залишено поза увагою те,
що у цей день 30 грудня 2021 року він виконував завдання, передбачені наказом від 21 грудня 2021 року № 209-в, у яких, серед іншого, було визначено проведення робочої зустрічі щодо вирішення проблеми перенесення газопроводу у місті Верхівцеве. Робоча зустріч відбулася
за участю його (позивача), заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці АТ «ОГХК» ОСОБА_3, заступника головного енергетика Вільногірської філії ОСОБА_7 та представників
АТ «Дніпропетровськгаз» ОСОБА_12 та ОСОБА_4 . Проте суди надали формальну оцінку факту виконання ним робочого завдання під час перебування у відрядженні та безпідставно вважали весь день 30 грудня 2021 року прогулом. Тим більше, що член правління АТ «ОГХК»
ОСОБА_2 , який визначив указані завдання на відрядження, не зазначив у них кола осіб, з якими він мав провести робочу зустріч, і відповідно,
це було залишено на його розсуд. При цьому після завершення робочої зустрічі він залишився у місті Дніпрі та працював дистанційно
з документами у хмарному середовищі. Вказані доводи не були враховані судами.
Заявник уважає неправильним висновок судів і про те, що його перебування у місті Дніпрі не передбачалося, оскільки місто Дніпро було пунктом кінцевої зупинки потяга, на якому він прибув у відрядження, і з якого виїжджав до міста Києва. При цьому відповідачем були компенсовані витрати на відрядження у повному обсязі та затверджено його звіт
про відрядження.
Вказує, що під час службового розслідування відповідач не відібрав пояснень від жодної з посадових осіб, зазначених ним у звіті про відрядження.
Також заявник заперечує вчинення ним 31 грудня 2021 року прогулу, вказуючи при цьому, що ні у наказі про звільнення, ні в акті службового розслідування не було визначено конкретного проміжку часу, який вважається прогулом. Лише під час розгляду справи по суті відповідач визначив конкретний проміжок часу, який він вважає прогулом - 31 грудня 2021 року з 13:00 год до 18:00 год. Тому він не мав можливості спростувати вказані твердження.
Судами не враховано, що з 13:00 год до 14:00 год на підприємстві обідня перерва. 31 грудня 2021 року - передсвятковий робочий день, а тому відповідно до статті 53 КЗпП України, скорочується на одну годину. Отже, робочий день 31 грудня 2021 року закінчувався о 17:00 год, відповідно, проміжок часу з 14:00 год до 17:00 год не перевищував трьох годин його відсутності на роботі, що виключає можливість звільнення його на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказує на порушення районним судом норм процесуального права, зокрема, прийняття відзиву на позовну заяву з порушенням строків його подання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ «ОГХК», в якому вказується, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Зазначає, що наказ від 21 лютого 2022 року № 24 про звільнення позивача видано на підставі службового розслідування, проведеного посадовими особами АТ «ОГХК». У наказі конкретно визначено підставу його винесення, вид дисциплінарного проступку, відповідну норму КЗпП України.
Крім цього, вказує, що правовідносини у даній справі та у справі, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними.
Також уважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо прийняття відзиву на позовну заяву з порушенням строків його подання, оскільки
в ухвалі суду першої інстанції про відкриття провадження від 22 березня 2022 року визначено строк подання відзиву - 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження. Копію ухвали суду про відкриття провадження отримано відповідачем лише 09 травня 2022 року, відзив подано до суду 25 травня 2022 року, тобто у визначений судом строк.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати
від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник
або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
При цьому саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника
до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнений
до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу
(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням
до медвитверезника, самовільне використання без погодження
з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору
чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази,
що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи
з конкретних обставин та наданих сторонами доказів.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі
до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того,
що причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 30 грудня та 31 грудня 2021 року не можуть вважатися поважними та такими, що виключають вину працівника щодо нез`явлення на робоче місце та можливість його звільнення за пунктом 4 частини першої 40 КЗпП України.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,
81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено,
що наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5
від 21 грудня 2021 року № 209-в «Про відрядження ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 » з метою вирішення питань щодо підведення підсумків виконання плану капітального будівництва 2021 року, визначення основних напрямків на 2022 рік; проведення робочої зустрічі щодо вирішення проблеми перенесення газопроводу у м. Верхівцево та відновлення парку гірничої техніки, направлено у відрядження на філію «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГХК» у місто Вільногірськ Дніпропетровської області, строком на 4 дні з 28 грудня 2021 року
по 31 грудня 2021 року з врахуванням часу перебування в дорозі наступних працівників центрального апарату АТ «ОГХК»: ОСОБА_1 - директора департаменту з питань виробництва та охорони праці; ОСОБА_3 - заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці (а. с. 83).
10 січня 2022 року на ім`я т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5 від члена правління ОСОБА_2 надійшла службова записка за № 08 щодо проведення службової перевірки дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3. у період відрядження до міста Вільногірськ (а. с. 72), у зв`язку з чим, т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» ОСОБА_5 12 січня 2022 року виніс наказ № 6
про проведення службового розслідування за викладеними у службовій записці фактами (а. с. 73).
Відповідно до акта службового розслідування від 12 січня 2022 року комісією у складі голови комісії - директора департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_8 , заступника голови комісії - заступника директора департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_9 та членів комісії: заступника директора - начальника служби з організації майнової та особистої безпеки департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_10 та головного спеціаліста відділу економічної та внутрішньої безпеки департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_11 , у ході службового розслідування було встановлено, у тому числі, що:
- з метою виконання завдання на відрядження, ОСОБА_1 21 грудня
2021 року придбав посадочний документ (квиток) на поїзд № 738 сполученням Київ-Пасажирський - Дніпро-Головний, дата/час відправлення: 28 грудня 2021 року 11:50 год., дата/час прибуття: 28 грудня 2021 року 19:02 год., а також посадочний документ (квиток) на поїзд № 733 сполученням Дніпро-Головний - Київ-Пасажирський, дата/час відправлення: 31 грудня 2021 року 07:02, дата/час прибуття: 31 грудня
2021 року 12:52 год.
- Відповідно до інформації, наданої начальником філії Вільногірський гірничо-металургійний комбінат АТ «ОГХК» ОСОБА_6, ОСОБА_1
та ОСОБА_3 прибули до філії 29 грудня 2021 року приблизно о 9 годині ранку. Протягом робочого дня вказані особи були помічені в головного маркшейдера та ще у декількох посадовців філії на її території (а. с. 84).
- 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до філії не прибули. Відповідно до наданих ними пояснень 30 грудня 2021 року ними була проведена робоча зустріч з представниками АТ «Дніпропетровськгаз»
у місті Дніпро.
- 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до посадочних документів (квитків) мали прибути до міста Києва о 12 год. 52 хв., але після прибуття з відрядження вказані особи на власних робочих місцях були відсутні та про своє місцезнаходження безпосереднього керівника
не повідомили.
За наслідками проведеного службового розслідування комісією запропоновано розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у виглядi звiльнення
на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України директора департаменту з питань виробництва та охорони праці ОСОБА_1.
та заступника директора департаменту з питань виробництва та охорони праці ОСОБА_3 (а. с. 74-75).
У письмових поясненнях, наданих ОСОБА_1 21 лютого 2022 року,
щодо акта службового розслідування, серед іншого, вказано, що раніше ним були надані звіт та пояснення щодо відрядження. 31 грудня 2021 року
під час перебування у потязі він забруднив одяг у туалеті, тому після приїзду до міста Києва відразу попрямував додому переодягтися, а враховуючи,
що потяг запізнився на 20-25 хвилин, передноворічний колапс (загруженість доріг) він фізично не зміг вчасно доїхати до офісу.
Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку доводам сторін і поданим ними доказам, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було проведено відповідно
до вимог КЗпП України, оскільки позивач не надав належних, допустимих
і достатніх доказів, які б підтверджували поважність відсутності його
на роботі 30 грудня 2021 року та 31 грудня 2021 року, що було його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України. При цьому відповідач довів законність звільнення позивача за вчинені ним прогули.
Крім того, правильними є посилання судів на те, що згідно з завданнями
та метою відрядження перебування позивача у місті Дніпрі
не передбачалось.
Доводи ОСОБА_1 щодо не вчинення ним прогулу 30 та 31 грудня 2021 року є бездоказовими припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Колегія суддів наголошує на тому, що для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40
КЗпП України необхідно з`ясувати поважність причин відсутності працівника на роботі.
Позивач не виконав свій процесуальний обов`язок і не довів поважність причин його відсутності на роботі, оскільки причини, на які він указував (забруднення одягу в потязі, запізнення потягу, не зазначення у наказі підстави звільнення, необхідності його участі у переговорах 30 грудня
2021 року з представниками АТ «Дніпропетровськгаз» у місті Дніпрі)
не можуть вважатися поважними та такими, що виключають вину працівника щодо нез`явлення на робоче місце. Тому безпідставними
є доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові
від 24 вересня 2018 року у справі № 761/7694/15-ц, провадження
№ 61-33533св18, є необґрунтованими, оскільки у справі № 761/7694/15-ц працівника було звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, тоді як у справі, яка переглядається, підставою звільнення
є пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних справах, викладеною у постановах:
від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, провадження № 61-72св17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, провадження
№ 61-20505св18, від 30 березня 2023 року у справі № 331/734/21, провадження № 61-12733св22, від 12 квітня 2023 року у справі
№ 759/22344/20, провадження № 61-11323св22 та інших. Судова практика
у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування
та встановлених конкретних обставин справи.
Указане також спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо правових наслідків порушення роботодавцем статті 47 КЗпП України.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника
з ухваленими судовими рішеннями, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.
При цьому обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити
без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня
2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць