Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 202/20974/13-ц

провадження № 61-46036св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2013 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська, правонаступником якого є Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - РВ ФДМУ по Дніпропетровській області) звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» (далі - ВАТ БМФ «Дніпроважбуд»), ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , про визнання права державної власності та витребування майна з чужого володіння.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року у справі № 40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України

від 15 червня 2010 року, позов РВ ФДМУ по Дніпропетровській області до Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_10 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-офісний центр «Інсток», Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд технолоджи інвестмент», ОСОБА_1 , про визнання актів недійсними та визнання права власності на гуртожитки у м. Дніпрі, задоволено частково.

Визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпрі, а саме: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .

Визнано недійсним наказ комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в частині включення до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» зазначених гуртожитків.

Визнано недійсним акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» від 21 грудня 1994 року, затверджений заступником голови Дніпропетровського виконкому в частині включення вказаних гуртожитків до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

Визнано право власності за державою в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області на гуртожитки у м. Дніпрі, а саме: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , підвал, прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_5 та 2 , 4 , 5, поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_6 , витребувано їх із незаконного володіння ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

У задоволенні позову в частині витребування інших приміщень гуртожитків, а саме: підвального приміщення, 1, 3 поверхів гуртожитку АДРЕСА_6 ; 1 , 2-5 поверхів гуртожитку АДРЕСА_5 , відмовлено з тих підстав, що ці приміщення за ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» на час розгляду справи не зареєстровані і їх власниками є ТОВ «Трейд технолоджи інвестмент», ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ТОВ «Торгівельно-офісний центр «Інсток», які брали участь у справі як треті особи, що не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору.

Посилаючись на те, що зазначеним вище судовим рішенням встановлено незаконність вибуття гуртожитків, зокрема і гуртожитку АДРЕСА_6 , із державної власності та незаконність набуття ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» права власності на вказане нерухоме майно, і, врахувавши відчуження частини його приміщень, у тому числі, ОСОБА_1 , просив:

- визнати за державою в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області право власності на нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_6 , а саме: частину будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення № 103 в підвалі поз. 9, 10 загальною площею 46,6 кв. м, приямки літ. «а {5}», «а {6}»; в загальному користуванні: літ «а {3}» - ганок, у підвалі поз. І, на першому поверсі поp. ІV, V, та витребувати його з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області;

- визнати за державою в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області право власності на нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_6 , а саме: частину будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення № 103 в підвалі поз. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, загальною площею 117,5 кв. м, приямки літ. «а {7}», «а {8}»,«а {9}», «а {11}», «а {13}»; в загальному користуванні: літ «а {3}» - ганок, на першому поверсі: тамбур ІV, сходова клітина V, та витребувати його з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області.

У заяві про уточнення позовних вимог від 10 квітня 2014 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська, правонаступником якого є Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській областідоповнив підстави заявленого позову обставинами щодо недобросовісності набуття ОСОБА_11 спірного нерухомого майна, зазначивши, що на час набуття ним права власності на частину спірного гуртожитку АДРЕСА_6 , були чинним Закон України від 04 березня

1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» та Закон України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», які у редакції, що діяла на момент приватизації спірних гуртожитків, забороняли вибуття гуртожитків з державного житлового фонду, що свідчить про те, що ОСОБА_1 міг знати про незаконність володіння об'єктом державного житлового фонду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року в задоволенні позову прокурора Індустріального району

м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області відмовлено з підстав пропуску позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 16 вересня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанці1 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд виходив з того, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що позов РВ ФДМУ у Дніпропетровській області до ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» як первісного набувача, до якого від держави перейшло право власності на гуртожитки, про визнання актів недійсними та визнання права власності на гуртожитки у

м. Дніпрі, поданий в межах позовної давності, а доказів, які б свідчили, що

до 15 червня 2010 року позивачеві було відомо про особу, яка порушила його право, у оскаржуваних судових рішеннях не наведено, що з урахуванням звернення до суду з даним позовом у березні 2013 року, свідчить про помилковість висновків судів про сплив позовної давності до заявлених вимог. Крім того, вирішуючи спір суди не звернули увагу на відсутність у матеріалах справи договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12 липня 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімекс» (далі - ТОВ «Хімекс») та ОСОБА_1 , та не дослідили його.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог до ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, яке він набув у ТОВ «Хімекс» на підставі нотаріального посвідчених правочинів - договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 квітня 2005 року та від 12 липня 2006 року. Зазначене майно вибуло з володіння власника - РВ ФДМУ по Дніпропетровській області з його волі на законних підставах, підтвердженням чого є те, що корпоратизація і приватизація державного підприємства будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд», яке в подальшому перетворене на ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», відбувалися з дотриманням вимог діючого на той час законодавства та за безпосередньої участі Фонду державного майна України, який відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1994 року

№ 699/94 визнано державним органом приватизації та засновником з боку держави відкритих акціонерних товариств. У пункті 3 вказаного Указу Президента України зазначено, що засновниками з боку держави відкритих акціонерних товариств є Фонд державного майна України, регіональне відділення Фонду державного майна України та представництво Фонду державного майна України у районах та містах. РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, як правонаступник засновника ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» з боку держави, склав акт прийому-передачі документів ВАТ «Дніпроважбуд» від імені державного органу приватизації щодо отримання повного пакету установчих документів ВАТ «Дніпроважбуд». Доказами наявності у діях РВ ФДМУ по Дніпропетровській області волі на передачу спірного майна іншій особі, є також наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 14 червня 1996 року №12/02/ПАОК про початок приватизації, та наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 01 жовтня 1998 року за № 12/62-ЗВП про завершення приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», що виключає підстави для витребування спірного майна у відповідача із застосуванням правового механізму, передбаченого частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не відносило гуртожитки до об`єктів державного житлового фонду, а тому вони підлягали передачі в комунальну власність відповідних рад та могли бути включені до вартості майна підприємства, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони на це не існувало, а позивачем не доведено, що спірні нежитлові приміщення гуртожитку відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», у редакції від 15 лютого 1995 року, були включені до переліку об`єктів (груп об`єктів), що не підлягали приватизації.

Суд першої інстанції також вважав помилковими посилання позивача на порушення процедури корпоратизації, в процесі якої до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» включено спірне майно, право власності на яке ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» набув на підставі наказу Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 та акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу «ВАТ «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року, які постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня

2010 року у справі № 40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, не визнані недійсними.

Право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за першим набувачем - ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» на підставі наказу РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 01 жовтня 1998 року № 12/62-ЗВП та Переліку нерухомого майна, що передано у власність, підтверджено наказом Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10 вересня 1999 року № 2-В, які не скасовано.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня

2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права. Рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У жовтні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року і постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 21 серпня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки обставинам, встановленим постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року у справі № 40/287, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України

від 15 червня 2010 року, про незаконність вибуття з власності держави будівлі гуртожитку АДРЕСА_6 , що свідчить про відсутність волі його власника щодо відчуження зазначеного нерухомого майна. Оскільки вказаними судовими рішеннями надано оцінку правомірності дій РВ ФДМУ по Дніпропетровській області щодо спірного майна, а вказаний орган є позивачем у даній справі, обставини встановлені у справі № 40/287 мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, та не підлягають доказуванню чи переоцінці, зважаючи також і на те, що ОСОБА_1 був учасником зазначеного судового провадження. Підставою, що унеможливила витребування спірних нежитлових приміщень на користь держави у межах розгляду справи № 40/287, було лише їх перебування у власності

ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 19 квітня 2005 року та від 12 липня 2006 року.

Помилковими є і висновки судів про те, що проведення Фондом державного майна України приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» свідчить про наявність волі власника - держави на відчуження спірного гуртожитку, незаконно включеного до його статутного фонду, оскільки воля держави як власника може виражатися лише у таких діях органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Ураховуючи, що підстава, за якої ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» набуло право власності на приміщення гуртожитків, у тому числі на спірні приміщення у будівлі гуртожитку АДРЕСА_6 , визнана недійсною, а вибуття спірного майна із володіння власника - держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області відбулося поза волею власника іншим шляхом, власник має право витребувати це майно з власності добросовісного набувача, яким є відповідач.

Посилання судів на накази РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 14 червня 1996 року № 12/02/ПАОК про початок приватизації та від 01 жовтня 1998 року

№ 12/62-ЗВП про завершення приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», як на докази, що підтверджують наявність волі на відчуження спірного майна з власності держави є помилковими, та свідчать про неправильне розуміння судами предмета даного спору. Наказ РВ ФДМУ по Дніпропетровській області

від 01 жовтня 1998 року, на підставі якого здійснено реєстрацію права власності ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» на гуртожиток, також безпідставно прийнятий судами до уваги, оскільки вказаний наказ, як локальний нормативний акт, фактично був похідним від первинної підстави набуття товариством у власність гуртожитку, яка визнана недійсною відповідним рішенням суду.

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у січня 2019 року, ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області, та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня

1995 року № 114 на виконання Указу Президента України від 15 червня

1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року № 508, на базі будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд» створено ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні» створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації: регіональних відділень Фонду державного майна України в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду державного майна України; районних та міських органів приватизації - у представництва Фонду державного майна України в районах та містах. На виконання зазначеного Указу Президента України та наказу Фонду державного майна України від 23 вересня 1994 року

№ 664, яким регіональні відділення Фонду державного майна України з метою забезпечення єдиного методологічного підходу до процесів роздержавлення об`єднано з Фондом комунального майна відповідних обласних рад, РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, як державний орган приватизації, склав акт прийому-передачі документів ВАТ «Дніпроважбуд» від 27 січня 1995 року, згідно з яким засновник відкритого акціонерного товариства - Дніпропетровська обласна Рада народних депутатів в особі заступника голови комітету економіки Щавинського В. В. передає, а державний орган приватизації - РВ ФДМУ по Дніпропетровській області в особі Коваленка Ю. І. приймає пакет установчих документів ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

Наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 14 червня 1996 року

№ 12/02-ПАОК прийнято рішення про початок приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» шляхом продажу акцій.

Наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 01 жовтня 1998 року

№ 12/62-ЗВП прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

На підставі наказу РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 01 жовтня

1998 року № 12/62-ЗВП та Переліку нерухомого майна, що передано у власність, зареєстрованого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 3071722, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 3915250 від 21 червня 2004 року, за ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, а саме підвал, що знаходиться по АДРЕСА_6 , загальною площею 176,1 кв. м.

До моменту набуття у власність першим набувачем - ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» спірного майна, воно належало державі.

02 липня 2004 року між ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» та ТОВ «Хімекс» укладений договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Несеном В. А., зареєстрованого в реєстрі № 1523, за умовами якого власник майна (ВАТ БМФ «Дніпроважбуд») передає підряднику (ТОВ «Хімекс») у власність належне йому на праві власності нежитлове приміщення, а саме підвал будинку, що знаходиться по АДРЕСА_6 загальною площею 176,1 кв. м, що складається з: частини будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення № 103 в підвалі поз. 1,2-12 приямки літ. «а {5}», «а {6}», «а {7}», «а {8}»,«а {9}», «а {11}», «а {13}», у загальному користуванні: літ «а {3}» - ганок, на першому поверсі тамбур ІV, сходова клітина V, а підрядник взамін зобов'язується виконати на користь власника майна роботу, передбачену цим договором.

19 квітня 2005 року між ТОВ «Хімекс» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку літ «А-5» приміщення № 103, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М., зареєстрований в реєстрі № 1642, за умовами якого покупець набув у власність частину будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення

№ 103, що знаходиться по АДРЕСА_6 , та складається з: у підвалі - приміщення поз. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 загальною площею 117, 5 кв. м, приямки літ. «а {7}», «а {8}»,«а {9}», «а {11}», «а {13}», у загальному користуванні: літ «а {3}» - ганок, на першому поверсі тамбур ІV, сходова клітина V. Право власності зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 30 червня

2006 року.

12 липня 2006 року між ТОВ «Хімекс» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Несеном В. А., зареєстрований в реєстрі № 1599, за умовами якого покупець набув у власність частину будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення № 103, що знаходиться по АДРЕСА_6 , та складається з: у підвалі - приміщення № 103 , поз. 9, 10 загальною площею 46,6 кв. м, приямки літ. «а {5}», «а {6}», у загальному користуванні: літ «а {3}» - ганок, на першому поверсі тамбур ІV, сходова клітина V. Право власності зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 09 серпня 2006 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшоввисновку, щокасаційна скарга першого заступника прокурора Дніпропетровської області не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 КонституціїУкраїни та статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Чинний ЦК України розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача врегульовано частиною першою статті 388 ЦК України, якою передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, а саме:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У випадку, якщо набувач речі знав чи, принаймні, повинен був знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.

Вирішуючи питання чи є володінням набувача добросовісним судам належить виходити з презумпції його добросовісності. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статей 12, 81 чинного ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог і заперечень. Ураховуючи наведене, а також виходячи з принципу процесуальної рівності сторін, суд зобов`язанийоцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємнийзв`язок доказів у їх сукупності за правилами статті 212ЦПК України 2004 року, якій кореспондує стаття 89 чинного ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, з його волі, оскільки у процесі роздержавлення РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, як державний орган приватизації, розпорядився спірним майном на користь ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».

Приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб (стаття 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»).

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», приватизація державного майна здійснюється, зокрема шляхом продажу часток (акцій, паїв) у майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців.

Продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством (частини перша, друга статті 18 «Про приватизацію майна державних підприємств» ).

Пунктом 1 Указу Президента України від 19 лютого 1994 року

№ 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні» з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду державного майна України.

З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (пункт 3 Указу Президента України від 19 лютого 1994 року № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні»).

Регіональне відділення Фонду державного майна України є державним органом, який створюється Фондом державного майна України, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).

Регіональне відділення Фонду державного майна України відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду державного майна України в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412).

Ураховуючи наведене, з`ясовуючи питання чи вибуло спірне нерухоме майно з володіння власника - держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, поза його волею, суди першої та апеляційної інстанції обгрунтовано врахували, що саме РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, як представник держави в процедурі приватизації, у межах свої функціональних обов`язків, прийняв накази від 14 червня 1996 року № 12/02-ПАОК про початок приватизації ВАТ БМФ «Дніпроважбуд»шляхом продажу акцій, та від 01 жовтня 1998 року № 12/62-ЗВП на підставі яких спірне нерухоме майно передано у власність ВАТ БМФ «Дніпроважбуд». Зазначені накази не визнані незаконними і позивач таких вимог не заявляв, а отже висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірне майно вибуло з володіння держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області з волі власника, є обгрунтованими.

Прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська звернувся із зазначеним позовом, діючи в інтересах власника спірного майна, а саме держави в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, тоді як цей же власник (держава в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області) розпорядився спірними майном на користь ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», що є взаємовиключним.

Відповідач ОСОБА_1 придбав спірне нерухоме майно за відплатними правочинами у ТОВ «Хімекс», яке у свою чергу набуло їх у власність на підставі договору міни від 02 липня 2004 року, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, яке може бути витребувано у нього його власником лише з підстав передбачених статтею 388 ЦК України, яких судами в процесу розгляду справи не встановлено.

Посилання заявника на те, що на дату набуття відповідачем у власність спірного нерухомого майна, гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію майна» та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому відповідач міг знати про незаконність володіння частиною будівлі гуртожитку літ. «А-5» приміщення № 103, що знаходиться по АДРЕСА_6 є неспроможними, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 квітня 2005 року та від 12 липня 2006 року, спірне нерухоме майно у порядку встановленому чинним на той час законодавством було зареєстроване за ТОВ «Хімекс», нотаріусами про посвідчені зазначених правочинів було встановлено відсутність заборон на його відчуження, а також перевірено належність майна, що відчужувалося ТОВ «Хімекс».

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 21 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко