Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 202/506/13

провадження № 61-14937св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Акцент- Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у складі судді Мороза В. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі суддів:Ткаченка І. Ю., Куценко Т. Р., Каратаєвої Л. О., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент- Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та стягнення коштів за договором поруки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з відповідним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 12 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між його сторонами було укладено договір застави, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в заставу належний йому на праві власності автомобіль «Volkswagen», номерний знак НОМЕР_1 .

Крім того, 20 жовтня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки, за умовами якого останнє поручилося солідарно з ОСОБА_1 відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вищевказаним кредитним договором у розмірі 10 000,00 грн.

Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку як він, так і поручитель не реагували, внаслідок чого станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062,06 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 264 165,86 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд:

- у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2006 року в розмірі 264 165, 86 грн звернути стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль Volkswagen, номерний знак НОМЕР_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з реєстраційного обліку, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

- стягнути з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» у солідарному порядку 10 000,00 грн за договором поруки.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 28 вересня 2012 року заочне рішення скасовано.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 всі зобов`язання перед банком виконано, будь-якої заборгованості він не має, тоді як банком не надано доказів видачі кредиту, деталізації розрахунку заборгованості, кредитної справи та доказів належного повідомлення боржника про стягнення боргу у примусовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення коштів за договором поруки, суд виходив із того, що вказані правовідносини регулюються іншими нормами права та не можуть розглядатися разом із цим предметом позову.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 рокупостанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з підстав того, що суд апеляційної інстанції не з`ясував наявності кредитної заборгованості на підставі належних доказів. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що рішенням Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року (цивільна справа № 183/2767/14), заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року, що набрали законної сили (цивільна справа № 201/7496/15-ц) про те, що ОСОБА_1 немає кредитної заборгованості не може свідчити про законність судових рішень у цій справі, оскільки наведені судові рішення основані на преюдиційності рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року, яке оскаржується у цій справі ( а. с. 215-224, том 1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заочним рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року у цивільній справі № 201/7496/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконано взяті на себе перед банком зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, у зв`язку з чим договір застави є припиненим.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 202/506/13.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 листопада 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того , касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 19 грудня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції поклав в основу своїх висновків заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року у цивільній справі № 201/7496/15-ц, яким встановлено, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконано взяті на себе перед банком зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, у зв`язку із чим такі зобов`язання є припиненими.

Проте, суд не звернув увагу на те, що в основу вказаного судового рішення у цивільній справі № 201/7496/15-ц було покладено рішення суду від 12 грудня 2013 року, яке оскаржується у цій цивільній справі.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки наданих позивачем розрахункам кредитної заборгованості та квитанціям про сплату кредиту, наданих ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що банк втратив право, як заставодержатель, звернення стягнення на предмет застави в зв`язку з тим, що оспорювана застава є припиненою. Окрім того, банком не доведена наявність кредитної заборгованості.

Інші учасники справи не скористалися своїм право на подачу відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 12 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в заставу належний йому на праві власності автомобіль «Volkswagen», номерний знак НОМЕР_1 .

Крім того, 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки, за умовами якого останнє поручилося солідарно з ОСОБА_1 відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вищевказаним кредитним договором у розмірі 10 000,00 грн.

Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого, за розрахунком банку станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062,06 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 264 165,86 грн.

З цивільної справи № 201/7496/15-ц вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України», про припинення договору застави, припинення обтяження задоволено.

Припинено договір застави рухомого майна № DND0AE00006158 від 12 грудня 2006 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням основного зобов`язання.

Припинено обтяження речового права щодо автомобіля Volkswagen, модель: LT35, рік випуску: 2001, тип ТЗ: автобус D, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 шляхом внесення запису про припинення обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна ( а.с.44-47).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року - без змін (а.с.149-150).

Постановою Верховного суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року залишено без змін (а.с.193-197).

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконано взяті на себе перед банком зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, у зв`язку із чим такі зобов`язання є припиненими.

В основу вказаних рішень було покладено преюдицію рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року, яке є предметом касаційного оскарження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стосовно позовних вимог банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 всі зобов`язання перед банком виконано, будь-якої заборгованості він не має, тоді як банком не надано доказів видачі кредиту, деталізації розрахунку заборгованості, кредитної справи та доказів належного повідомлення боржника про стягнення боргу у примусовому порядку.

Також, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заочним рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року у цивільній справі №201/7496/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 у повному обсязі виконано взяті на себе перед банком зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158, у зв`язку із чим такі зобов`язання є припиненими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з мотивами висновків суду першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет застави з огляду на наступне.

Застава є способом забезпечення зобов`язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Установлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду у 2012 році з указаним позовом до ОСОБА_1 , просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на заставне майно шляхом продажу предмета застави банком будь-якій третій особі в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед банком.

У пункті 24 договору застави від 12 грудня 2006 року № DND0AE00006158 передбачено, що звернення стягненняна предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із передбачених способів, в тому числі,шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу зтретьою особою-покупцем або на публічних торгах, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числіз правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

Тобто, обраний кредитором спосіб звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу банком будь-якій третій особі в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед банком, сторони договору застави визначили як позасудовий, що відповідає положенням статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у зв`язку з чим такі вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) та у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 160/364/16-ц.

З огляду на вказані висновки, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав як заставодержателя.

Верховний Суд України у постановівід 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Оскільки обраний ПАТ КБ «ПриватБанк» спосіб захисту порушеного права як заставодержателя є неналежним, тому суди в цій частині позовних вимог не зобов`язані розглядати спір по суті, в тому числі з`ясовувати чи наявна заборгованість по спірному кредитному договору.

З урахуванням наведеного, підстави для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в обраний ним спосіб відсутні.

У задоволенні позову банку у частині звернення стягнення на предмет застави слід відмовити за безпідставністю з наведених вище мотивів, а не у зв`язку з відсутністю кредитної заборговансоті, як мотивували суди у оскаржуваних судових рішеннях.

Стосовно позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення суми за договором поруки колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення коштів за договором поруки, суд першої інстанції виходив з того, що вказані правовідносини регулюються іншими нормами права та не можуть розглядатися разом із цим предметом позову.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог, не надав правової оцінки вказаному висновку суду першої інстанції, а лише посилаючись на преюдиційність рішень Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 рокувважав наявними підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 заборгованості за спірним кредитним договором перед банком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що не можуть бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень в цій справі рішення Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2014 року та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2015 року, оскільки вони основані на преюдиційності рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року, яке оскаржується у цій справі, яке було ухвалено судами без дослідження усіх доказів у справі, наданих сторонами, щодо наявності кредитної заборгованості. На вказане звертав увагу і Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року.

Окрім того, судом апеляційної інстанції всупереч статті 417 ЦПК України не було виконано вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 19 грудня 2018 року щодо необхідності встановлення дійсного розміру кредитної заборгованості на підставі наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевказаного, суд апеляційної інстанції під час перегляду справи не встановив необхідних обставин справи, зокрема: чи наявна заборгованість за спірним кредитним договором, наявність якої відповідно до пункту 4 договору поруки є підставою для солідарної відповідальності боржника та поручителя перед банком.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За встановлених обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за можливе скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із обранням ПАТ КБ «ПриватБанк» неналежного способу захисту порушеного права як заставодержателя.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм достатньої правової оцінки.

Враховуючи те, що відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи та надавати переоцінку встановленим обставинам, тому враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення суми за договором поруки та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід встановити, чи наявна кредитна заборгованість за спірним кредитним договором, та чи не припинена порука ПАТ «Акцент-Банк» з підстав ст. 559 ЦК України. На підставі встановлених обставин суду необхідно встановити наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку в цій частині.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави відмовити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення суми за договором поруки скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук