№ 202/5209/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 202/5209/18

провадження № 61-20208св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачі зареєстровані у будинку, належному позивачу на праві власності, на прохання його дружини - ОСОБА_5 , якій ОСОБА_2 є сином, а ОСОБА_3 - невісткою. Вказаному передувало звернення ОСОБА_5 , дружини позивача, з проханням щодо проживання відповідачів у будинку позивача. Під час проживання відповідачів у будинку, у них народилась дитина, яка була також зареєстрована у будинку. Так відповідачами було зайнято дві кімнати: 1-4, площею 12,7 кв. м та 1-5, площею 6,4 кв. м, а позивач з дружиною проживали у кімнаті 1-3, площею 9,00 кв. м. Надалі шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірвано через постійні сварки та погіршення їхніх стосунків. Колишня дружина вигнала позивача з займаної кімнати, останній почав проживати у прибудові, яка є душовою, що не призначена для проживання. На пропозиції позивача звільнити одну кімнату відповідачі не реагують, крім того почали його ображати, виганяти з дому. Додатково позивачем було вказано, що прибудова (душова) та гараж були ним побудовані самостійно. В подальшому позивач був вимушений виїхати проживати до своєї сестри.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із указаного домоволодіння та переселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 , 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м.

Заперечуючи повністю проти задоволення позовних вимог відповідачами було подано відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення за змістом яких було вказано, що позивач сам запропонував перейти їм проживати у його будинковолодіння, аби вони не витрачали кошти на оренду, а за збережені кошти здійснили добудову до будинку та гараж. На сьогодні позивач проживає сам в кімнаті 1-3, площею 9,0 кв. м, та в добудованій жилій прибудові площею 10,5 кв. м, оскільки після звернення позивача до суду ОСОБА_5 (мати відповідача, дружина позивача) стала проживати разом із відповідачами в кімнатах 1-5 та 1-4. Відповідачами також було вказано, що позивач зловживає спиртними напоями, а тому переселення їх разом із донькою з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м, є незаконним, оскільки кімната 1-4 є прохідною. Отже, позивачем було на власний розсуд запропоновано порядок користування домоволодінням, якого відповідачі додержуються. Окрім того, відповідачами у повному обсязі сплачуються кошти за надані комунальні послуги, позивач свою частку сплачувати не бажає.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2019 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного будинковолодіння. Переселено ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 , 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 352,40 грн з кожного.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право ОСОБА_2 на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку із чим вимога позивача про усунення йому перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного володіння підлягає задоволенню. Вимога позивача про переселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 , 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м, у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м також підлягає задоволенню, оскільки відповідач та її неповнолітні діти не є членами сім`ї позивача та користувалися спірним будинком тимчасово на період знаходження у шлюбі та проживання відповідача з чоловіком/братом позивача, а тому припинення спільного проживання з чоловіком припиняє право користування житлом відповідача та її неповнолітніх дітей.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , засобами поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не надав оцінки всім обставинам справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібрані у справі докази;

- дійшов помилкового висновку про те, що позивач є власником спірного будинковолодіння, оскільки не врахував, що у цьому будинковолодінні наявні самочинно збудовані об`єкти, а саме: прибудова літ. «А1-1», гараж літ. «Е», які не введені в експлуатацію та не зареєстровані в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що свідчить про самочинність всього об`єкту нерухомості;

- не надав належної оцінки тому, що суд першої інстанції вирішив питання про виселення ОСОБА_2 без оцінки цієї позовної вимоги на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- розглянув у порядку спрощеного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 521/17805/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц, від 06 жовтня 2020 року у справі № 348/1174/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 581/489/20, від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , виклали клопотання про зупинення виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року до закінчення розгляду справи касаційним судом.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини другої, пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 202/5209/18 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання заявників про зупинення виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року.

У квітні 2022 року матеріали справи № 202/5209/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинковолодінням АДРЕСА_1 , що підтверджується копією листа Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 02 травня 2018 року № 5855, копією договору міни від 20 квітня 1999 року.

Відповідно до експлікації вказаного будинку, наявні наступні приміщення: І - веранда, площею 6,8 кв. м; 1 - кухня, площею 8,2 кв. м; 2 - туалет, площею 1,9 кв. м; 3 - житлова, площею 9,1 кв. м; 4 - житлова, площею 12,5 кв. м; 5 - житлова, площею 6,5 кв. м; 6 - душова, площею 10, 5 кв. м, а всього площею 55, 5 кв. м серед яких 28,1 кв. м. - житлова площа, 27,4 кв. м. - допоміжна площа. Крім того, наявна інформація щодо самочинного збудованих об`єктів, а саме: літ. «А1-1» - прибудова, площею 10,5 кв. м (2007 рік побудови), Е - гараж (2011 рік побудови), що підтверджується копією технічного паспорту.

Згідно з довідкою № 029708 про склад сім`ї/зареєстрованих у житловому приміщенні, виданою адміністратором Центру надання адміністративних послуг м. Дніпра, встановлено, що у будинковолодінні АДРЕСА_1 , станом на 07 травня 2018 року, зареєстровані позивач, ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_3 (невістка) та ОСОБА_4 (онука).

Відповідно до акта про проживання від 03 червня 2019 року, складеного та підписаного сусідами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживають у суміжних кімнатах 1-4 та 1-5, ОСОБА_1 проживає у кімнаті 1-3.

Згідно з листом Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 03 січня 2020 року № 04, останні не мають підстав для розгляду питання усунення перешкод у користуванні будинковолодінням.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 19 липня 2017 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , зареєстрований 30 грудня 2000 року Індустріальним районним у м. Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 924, розірвано. Це рішення набрало чинності у відповідності до постанови Верховного Суду 10 жовтня 2018 року (справа № 202/1071/17-ц, провадження №61-32487св18). Рішенням суду було встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами припинені з 2013 року.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , усунути йому перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із указаного будинковолодіння та переселення ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 , 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м.

Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні з викликом сторін Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 21 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалив усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного будинковолодіння. Переселити ОСОБА_3 з дитиною ОСОБА_4 , 2013 року народження, з кімнати 1-5, площею 6,4 кв. м у кімнату 1-4, площею 12,7 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 352,40 грн з кожного.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, 18 червня 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2021 року та ухвалено розгляд апеляційної скарги проводити у порядку спрощеного позовного провадження з посиланням на статті 19 274 ЦПК України.

Зі змісту постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року вбачається, що розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , проведено апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Нормативно-правове обґрунтування

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.

В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (§ 25, 27 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. Russia, № 43330/09).

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною першою статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зі змісту частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що ціна позову визначається виключно у позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.

Системний аналіз зазначених процесуальних норм дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними в справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Такий підхід до застосування положень статті 369 ЦПК України є усталеним (див. висновки Верховного Суду у справах № 202/4233/16, № 642/1491/17, № 753/17720/18, № 320/7615/17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд розглядаючи справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи не звернув уваги на те, що у цій справі заявлені вимоги немайнового характеру.

Частина перша статті 369 ЦПК України передбачає можливість розгляду справи в суді апеляційної інстанції без повідомлення учасників процесу лише для розгляду справ з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Конструкція статті 369 ЦПК України не надає суду апеляційної інстанції дискреції у питанні вибору порядку розгляду справи, предметом спору якої є вимоги немайнового характеру.

Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням (викликом) учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи - в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, чим порушив один з основоположних принципів судового розгляду - право на участь у публічному розгляді справи.

Відповідачі були позбавлені можливості представити свою позицію під час нового розгляду справи на стадії апеляції з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, що є порушенням статті 43 ЦПК України.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Враховуючи, що апеляційний суд здійснив розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення про дату, час та місце судового засідання, тому у попередньому судовому засіданні без призначення справи до судового розглядукасаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з дотриманням порядку розгляду справи, передбаченого статтею 368 ЦПК України.

Враховуючи, що підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції стало порушення норм процесуального права, яке Верховним Судом тлумачиться як обов`язкова підстава для скасування судового рішення, тому Верховним Судом не оцінюються доводи касаційної скарги, які стосуються суті вирішеного спору.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для нового розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та як законні представники в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак