Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 202/6624/18

провадження № 61-9046св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Бєльченко Л. А., від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 02 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 та після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Зазначав, що вказану квартиру його дружині подарувала її мати ОСОБА_2 на їх весілля. У визначений законодавством термін він звернувся до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті дружини, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через ненадання йому документів, які б підтверджували право власності на спадкове майно.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її донька ОСОБА_3 та після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначала, що вказану квартиру вона придбала 19 березня 1997 року та 23 квітня 1997 року подарувала своїй доньці, яка 15 серпня 1998 року уклала шлюб з ОСОБА_1 та після одруження переїхала проживати до нього. Стосунки між донькою та ОСОБА_1 не склались, вона повернулась проживати до квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності та стала проживати там разом із нею.

Позивач за зустрічним позовом наголошувала на тому, що 16 липня 2017 року об 18:00 із її донькою стався нещасний випадок, внаслідок якого вона отримала тяжкі травми, несумісні з життям, та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після того як її донька опинилась в лікарні у безпорадному стані лише вона купувала для неї ліки та несла усі витрати на її лікування, в той час коли ОСОБА_1 категорично відмовився надавати будь-яку допомогу своїй дружині, яка перебувала у безпорадному стані, та письмово повідомив про відмову від належної їй квартири.

Із урахуванням викладеного, позивач за зустрічним позовом просила ухвалити рішення, яким усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 07 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісні позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач і відповідач, як спадкоємці за законом першої черги, які у строк, встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України, звернулись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , мають право на спадкування спадщини у рівних частинах.

Позовні вимоги за зустрічним позовом визнанні такими, що до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не доведено та не надано відповідних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , маючи можливість надати матеріальну допомогу, умисно ухилився від надання такої допомоги. Не доведено і те, що спадкодавець потребувала допомоги саме від ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування після смерті дружини, з якою останній перебував у зареєстрованому шлюбі на день її смерті. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до задоволення не підлягають, оскільки нею не доведено належними та допустимими доказами винної поведінки ОСОБА_1 , який усвідомлював свій обов`язок, мав можливість його виконувати, але не вчиняв необхідних дій. Та обставина, що ОСОБА_1 останнім часом не проживав з померлою ОСОБА_3 , не свідчить про факт умисного ухилення від надання ОСОБА_3 допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року і направити справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм матеріального і процесуального права, вказавши, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі та письмових поясненнях заявник стверджує, що судами при вирішенні спору не надано належної оцінки обставинам справи, не враховано, щоОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем протягом тривалого часу та на час укладання шлюбу приховав від дружини своє захворювання. Після нещасного випадку, який стався із ОСОБА_3 , внаслідок якого вона перебувала у безпорадному стані та у подальшому померла, відповідач відмовився надавати будь-яку допомогу, хоча мав змогу надати допомогу на лікування дружини. У розписці, складеній ОСОБА_1 19 липня 2017 року, останній визнав той факт, що не претендує на квартиру, власником якої є спадкодавець, що підтверджує факт відмови позивача за первісним позовом надавати допомогу на лікування ОСОБА_3 . Заявник стверджує, що наявні підстави для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що судами правильно встановлено обставини справи, надано належну оцінку поданим сторонами доказам, обґрунтовано відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог та задоволено первісні позовні вимоги. ОСОБА_1 вказує, що не ухилявся від надання спадкодавцеві допомоги, вважав, що така допомога його дружині надається, а всі витрати несе винуватець дорожньо-транспортної пригоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 19 березня 1997 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

23 квітня 1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 подарувала своїй дочці ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .

15 серпня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб.

Після реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_3

16 липня 2017 року, приблизно о 18-00 год., на проспекті Мануйлівському в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої при зіткненні з велосипедистом була травмована ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_1 й дочка ОСОБА_2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла в лікарні ім. І. І. Мечникова у м. Дніпрі.

25 липня 2017 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю. із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2

14 грудня 2017 року з аналогічною заявою до того ж приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що спадкоємцем не подано правовстановлюючого документа на квартиру.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував з померлою ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який на момент її смерті розірвано не було.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Україниза рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Вимоги про усунення спадкоємця від права на спадкування можуть бути пред`явлені особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив із того, що позивач за зустрічним позовом не довела обставин для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги своїй дружині, яка внаслідок дорожньо-транспортної пригоди перебувала у безпорадному стані та потребувала такої допомоги саме від ОСОБА_1 .

Доводи ОСОБА_2 щодо потреби спадкодавця через безпорадний стан у допомозі, яку саме відповідач не надавав, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх оцінці судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Судами враховано, що нещасний випадок з ОСОБА_3 , внаслідок якого вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , стався 16 липня 2017 року.

Непроживання ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_3 , наявність у нього захворювань, а також доводи відповідача про намір її дочки за життя розлучитися із позивачем не доводять намір ОСОБА_1 ухилитися від надання допомоги спадкодавцю, яка її потребувала у період з 16 по 20 липня 2017 року.

Також судами належним чином надано оцінку складеній у довільній письмовій формі заяві від 19 липня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовився від прав на квартиру, яка належала його дружині, та обґрунтовано зроблено висновки, що зазначена заява не свідчить про ухилення від надання допомоги спадкодавцю (виходячи із її змісту), а також не позбавляє ОСОБА_1 можливості реалізувати своє законне право на спадкування належної йому частини спадкового майна (квартири) після смерті дружини в порядку спадкування за законом (не свідчить про відмову від спадщини).

Таким чином, висновки судів про те, що ОСОБА_1 набув право на спадкування 1/2 частини спірної квартири, яка належала його дружині (дочці відповідача за первісним позовом) на праві власності, є такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального правах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявник у касаційній скарзі, висловленим у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18, а фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим в інших справ.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович