Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 203/3131/19

провадження № 61-13840св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року у складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Каратаєвої Л. О., Макарова М. О., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі судді Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-2»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2019 року між КП «Жилсервіс-2» та ОСОБА_1 було укладено договір найму житла в будинку державного і комунального житлового фонду, відповідно до якого останній було надано у користування квартиру АДРЕСА_1 .

Вказувала, що згідно з положеннями статей 58 61 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення у жиле приміщення є ордер. Однак, ОСОБА_1 ордер на спірне приміщення не видавався, а тому у сторін договору найму не було правових підстав його укладати.

Посилалася на порушення вимог статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме те, що договір найму не містить умов щодо орендної плати з урахуванням індексації, щодо страхування взятого в оренду майна, щодо забезпечення виконання зобов`язань, щодо порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди.

Ураховуючи наведене, Дніпровська міська рада просила суд визнати недійсним договір найму від 20 вересня 2019 року, укладений між КП «Жилсервіс-2» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , постійно проживаючи у квартирі з грудня 2015 року, вселившись до неї за згоди єдиного на той час наймача - ОСОБА_4 , що був її сином, з яким вони проживали в спірній квартирі до дня смерті останнього, відповідно до статті 65 ЖК Української РСР набула право користування спірною квартирою та відповідно до статті 106 ЖК Української РСР мала право на визнання її основний наймачем квартири після померлого сина і мала право на укладення відповідного договору найму, як те передбачено положеннями статті 61 ЖК У Української РСР.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи та заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права та відсутні підстави для його скасування.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 , не брав участі у справі, а суд першої інстанції своїм рішенням не вирішував питання про їх права, свободи, інтереси або обов`язки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Дніпровської міської ради мотивована тим, що суди не врахували, що єдиною підставою для надання жилого приміщення особі є ордер, який ОСОБА_1 не надавався, тому підстав для укладання з нею договору найму не було. Крім того, не було враховано, що спірний договір найму було укладено вже після смерті члена її сім`ї - ОСОБА_4 .

Вказує, що матеріали справи не містять жодних даних про те, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов.

Вважає, що ОСОБА_1 втратила право проживання у спірній квартирі у 1996 році, коли виїхала з неї до іншого місця проживання.

Крім того, відповідач має на праві власності інше житло, тому не було підстав для найму спірного.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд незаконно відмовив у прийнятті його апеляційної скарги на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року, оскільки його родина користується спірною квартирою на підставі ордеру від 07 червня 2019 року № 0000000624, виданого Дніпровською міською радою на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 21 травня 2019 року № 532, тому рішення судів у вказаній справі безпосередньо впливають на права та обов`язки членів його родини. Вважає, що відмовляючи у прийнятті його апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 17 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кияненко Д. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не заслуговують на увагу суду, тому просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване ним судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кияненко Д. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради, в якому вказує, що її доводи не є належно необґрунтованими, тому просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване ним судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності.

З огляду на довідку КП «Жилсервіс-2» від 04 липня 2018 року обмінний ордер на зазначену вище квартиру на підприємстві не зберігся.

Згідно з розпорядження ЖЕО виконкому Кіровської районної ради народних депутатів від 24 вересня 1986 року № 219ж, відповідно до рішення виконкому Кіровської районної ради народних депутатів від 22 травня 1981 року № 621 та у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача - ОСОБА_5 , що був батьком ОСОБА_1 , за заявою останньої особовий рахунок квартири було переоформлено на ім`я ОСОБА_1 , зі складом сім`ї: ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_4 - син.

З грудня 2015 року ОСОБА_1 фактично проживала у квартирі АДРЕСА_1 , як член сім`ї наймача, та сплачувала комунальні послуги за квартиру у період з 2016 по 2019 роки.

15 травня 2018 року ОСОБА_1 знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 та 13 червня 2018 року разом із сином звернулась до департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з приводу її реєстрації в квартирі. Однак, у неї відмовились приймати документи, посилаючись на необхідність наявності договору найму житла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер та одночасно вона звернулась до КП «Жилсервіс-2» з-приводу укладення договору найму квартири, оскільки значилась, як основний квартиронаймач.

20 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та КП «Жилсервіс-2» було укладено договір найму.

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 була зареєстрована в спірній квартирі. Однак, в подальшому їй було повідомлено, що її реєстрація в квартирі незаконна та знято з реєстрації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень Дніпровська міська рада вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), постановах Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18), від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-1273св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 572/17/15-ц (провадження № 61-49038св18) та від 26 лютого 2020 року у справі № 572/3123/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги Дніпровської міської ради

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів попередніх інстанцій, які оскаржує Дніпровська міська рада, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК Української РСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем-житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Згідно зі статтею 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем.

У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову міської ради, суди правильно виходили з того, що ОСОБА_1 , постійно проживаючи у квартирі з грудня 2015 року, вселившись до неї за згоди єдиного на той час наймача - ОСОБА_4 , що був її сином, з яким вони проживали в спірній квартирі до дня смерті останнього, тому відповідно до статті 65 ЖК Української РСР набула право користування спірною квартирою та відповідно до статті 106 ЖК Української РСР мала право на визнання її основний наймачем квартири після померлого сина і мала право на укладення відповідного договору найму.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували відсутність у ОСОБА_1 ордеру на проживання у квартирі, є необґрунтованими, оскільки судами було встановлено, що вона вселилась до квартири, як член сім`ї наймача, за його згоди, що відповідає статті 65 ЖК Української РСР.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 втратила право проживання у спірній квартирі у 1996 році, коли виїхала з нього в інше місце проживання, є безпідставними, оскільки у спірних правовідносинах судами було враховано її проживання у квартирі, як члена сім`ї наймача, з грудня 2015 року.

При цьому, колегія суддів відхиляє послання заявника на постанови Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 572/17/15-ц (провадження № 61-49038св18) та від 26 лютого 2020 року у справі № 572/3123/17 (провадження № 61-41560св18), в яких були встановлені інші фактичні обставини справи, оскільки обставин втрати ОСОБА_1 права проживання у житловому приміщенні з грудня 2015 року судами встановлено не було.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18), від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-1273св18), є безпідставними, оскільки правовідносини, які розглядалися в наведених справах, не є подібними з цією справою.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а оскаржувані нею судові рішення без змін.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону, оскаржувана ОСОБА_2 ухвала суду апеляційної інстанції від 14 вересня 2020 року не відповідає.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до суду з апеляційною та касаційною скаргами, ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 ,зазначав, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року порушені їх права та інтереси, отже, він має право на апеляційне оскарження.

Вважаючи, що при розгляді справи не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_2 та його малолітньої доньки - ОСОБА_3 , апеляційний суд відмовив йому у прийнятті апеляційної скарги.

З такою позицією апеляційного суду колегія суддів не погоджується та вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає нормам процесуального права та підлягає скасуванню з огляду на таке.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені у частині п`ятій статті 357 ЦПК України, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Підстави відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Взаємний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 , а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19).

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував положення статті 357 ЦПК України, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

На підставі викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 14 вересня 2020 року про відмову у прийнятті апеляційної скарги допустив порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 406 409 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк