Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 203/3191/19

провадження № 61-3352св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року у складі суддіКазака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона є рідною донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які належали йому на підставі договору дарування від 24 листопада 2001 року.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були вона, її сестра ОСОБА_3 та бабуся (мати померлого) ОСОБА_5 . Всі вони звернулись до П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Внаслідок дій бабусі, яка не давала їм ні документів, ні доступу до домоволодіння, вони не змогли оформити спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. За життя остання залишила заповіт, згідно з яким усе своє майно заповідала сину від іншого шлюбу ОСОБА_2 . У визначений законом строк ОСОБА_2 звернувся до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Згідно з відомостями П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори правовстановлюючі документи на 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що належали її батьку ОСОБА_4 , знаходяться у відповідача ОСОБА_2 . Проте на всі її звернення він відмовляється надати до нотаріальної контори договір дарування, що унеможливлює оформлення нею спадкових прав після смерті батька.

З урахуванням наведеного просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_4 право власності на 38/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 і, що складається з житлового будинку літ. «А-1», квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 15,4 кв. м, яка складається з: 3-2 - житлова; А2-1 - прибудова; а6 - балкон; а7 - ганок з піддашком, И - гараж; №4,5,9 - огорожа; І - мостіння.

ОСОБА_3 як третя особа з самостійними вимогами звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому посилаючись на ті ж обставини, що і позивачка ОСОБА_1 , просила визнати за нею, як спадкоємцем за законом першої черги після померлого батька ОСОБА_4 , право власності на 38/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 52,6 кв. м.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

На обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина на 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що належали йому на підставі договору дарування від 24 листопада 2001 року (дублікат договору дарування від 29 липня 2008 року). Після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулись спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка була його та ОСОБА_4 матір`ю. Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, за життя не оформила своїх спадкових прав на частку домоволодіння після смерті ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 залишила заповіт на все належне їй майно на його ім`я та після смерті останньої він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Постановою нотаріуса від 13 листопада 2019 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю у нього оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.

З урахуванням наведеного просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після померлої матері ОСОБА_5 право власності на 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А-1», квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 15,4 кв. м, яка складається з: 3-2 - житлова; А2-1 - прибудова; а6 - балкон; а7 - ганок з піддашком, И - гараж; НОМЕР_1 - огорожа; І - мостіння.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом; зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_1 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони не надали належних та допустимих доказів щодо складу спадкового майна, будівництва та узаконення у передбаченому законом порядку розташованих в домоволодінні самочинних побудов, не пред`явили позов до всіх належних відповідачів, тому у задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 необхідно відмовити у повному обсязі за безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року у суді апеляційної інстанції не оскаржували.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала документів, зокрема технічного паспорта на домоволодіння, актів визначення ідеальних часток, з яких би вбачалось, яким є розмір загальної та житлової площі домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому, виду та розміру приміщень житлового будинку, господарських будівель та споруд, що входять до складу домоволодіння та є його невід`ємною частиною. У матеріалах справи є відомості про наявність самочинного будівництва у домоволодінні, проте сторони не надали доказів щодо його узаконення. Крім того, земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, не приватизована та перебуває у власності територіальної громади міста, тому до участі у справі необхідно було залучити Дніпровську міську раду як розпорядника земель міста.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не обґрунтували підстав та обставин, які унеможливлюють встановити склад спадкового майна та вирішити спір по суті. Суди не врахували, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування був власником конкретних виділених приміщень та будівель визначених договором, його частка домоволодіння чітко визначена. За життя ОСОБА_4 жодні зміну у складі спірного майна не реєструвалися. У ОСОБА_1 відсутній доступ до спірної частини домоволодіння та немає можливості провести технічну інвентаризацію спірного майна.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 205/4311/14-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 265/5040/13-ц, від 16 вересня 2020 року № 344/5437/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 205/4311/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц; Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-692цс16.

У квітні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів, які саме приміщення, господарські будівлі та споруди входять до складу 38/100 частини домоволодіння, які належали спадкодавцю ОСОБА_4 . З копії технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 випливає, що у спірному домоволодінні наявне самочинне будівництво, яке не може входити до складу спадщини.

У травні 2021 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу з пропуском строку на його подання, клопотання про продовження строку на подання відзиву не просила, а тому зазначений відзив не підлягає врахуванню судом касаційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після його смерті відкрилась спадщина на 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які належали останньому на підставі договору дарування від 24 листопада 2001 року (дублікат договору дарування від 29 липня 2008 року).

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були його доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , а також мати померлого - ОСОБА_5 .

У визначений статтями 1269 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порядок та строк спадкоємці звернулись до П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та таким чином, прийняли спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

За життя вона склала заповіт, посвідчений 31 жовтня 2006 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріального контори, за яким усе належне їй майно, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, ОСОБА_5 заповідала своєму сину ОСОБА_2

ОСОБА_2 05 лютого 2019 року, тобто у визначений статтями 1269 1270 ЦК України порядок та строк, звернувся до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та таким чином, прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_5 , до складу якої увійшло і право на спадкування належної ОСОБА_5 частки на домоволодіння АДРЕСА_1 , яку остання фактично прийняла після смерті ОСОБА_4 , але за життя не встигла оформити спадкових прав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , кожний, мають право на спадкування 38/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Постановами державного нотаріуса від 21 березня 2018 року, 24 травня 2019 року та 26 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 на частину домоволодіння АДРЕСА_1 , а постановою від 13 листопада 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_7 , у зв`язку з ненаданням нотаріусу оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статті 1261-1265 ЦК України визначають коло осіб, що входять до першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг спадкоємців за законом.

Згідно з частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до підпунктів 4.12, 4.16, 4.19 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

У зв`язку з відмовою нотаріуса в оформленні права на спадщину ОСОБА_1 звернулася за захистом свої порушених прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позові ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 38/300 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А-1», квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 15,4 кв. м, яка складається з: 3-2 - житлова; А2-1 - прибудова; а6 - балкон; а7 - ганок з піддашком, И - гараж; НОМЕР_1 - огорожа; І - мостіння, проте у дублікаті договору дарування від 24 листопада 2001 року, за яким спадкодавець ОСОБА_4 отримав у дар 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , зазначено, що вказане домоволодіння в цілому складається з житлового будинку літ. «А-1», площею 52,6 кв. м, В - убиральня, Г - душ, Е - сарай, И - гараж, НОМЕР_1 - огорожа. Тобто складові 38/100 частини домоволодіння, що відчужуються у договорі дарування, не наведені.

У зв`язку з зазначеним суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказана у договорі дарування технічна характеристика домоволодіння не узгоджується із складовими, зазначеними у позові ОСОБА_1 .

Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не надала доказів, які саме приміщення, господарські будівлі та споруди входять до складу 38/100 частини домоволодіння, що належали померлому спадкодавцю ОСОБА_4 .

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що у неї відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно і ця обставина унеможливила отримання нею свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька в нотаріальному порядку.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 205/4311/14-ц (провадження № 61-10174св19), на висновок у якій посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

До позовної заяви позивачка надала дублікат договору дарування від 24 листопада 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до умов якого даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар 38/100 частини домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 969 кв. м фактичного користування, за адресою: АДРЕСА_1 . За заявою дарувателя відчужується: у житл. буд. «А-1» АДРЕСА_1, яка складається з: 3-2 житлова, А2-1 - прибудова, а6 - балкон, а7 - ганок з піддашком, И - гараж, № НОМЕР_1 - огорожа, І - мостіння.

Отже, з договору дарування від 24 листопада 2001 року відомо, яка саме частина домоволодіння була відчужено на користь ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила ті самі складові 38/100 частини домоволодіння, що і були зазначені у дублікаті договору дарування від 24 листопада 2001 року на користь ОСОБА_4 .

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та правильно встановивши фактичні обставини справи та обсяг спадкового майна, на частку у якому претендує позивачка,помилково відмовили у задоволенні позову з мотивів неможливості встановити склад спадкового майна за вимогами позивачки. Натомість зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 відомо, які саме приміщення та будівлі входять до складу спадкового майна.

Як на підставу відмови у позові суди попередніх інстанцій послалися на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 має самочинно збудовані об`єкти, а саме стіни новобудови літ. «Д», що належать ОСОБА_4 .

Проте указане не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не заявляла вимог про визнання права власності на добудову літ. «Д», яка є самочинним будівництвом, а отже, не є предметом позову та спору.

З матеріалів справи відомо, що стіни новобудови літ. «Д» не є невід`ємною складовою спірного спадкового майна, на частку у праві власності на яке претендує позивачка.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином обґрунтувала свої позовні вимоги та надала докази на їх підтвердження, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження

№ 61-124св20), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Верховний Суд виснував, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.

Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право на спадкування 38/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 у рівних частках, то ОСОБА_1 належить 19/150 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що складаються з: житлового будинку «А-1» квартира АДРЕСА_1 , яка складається з: 3-2 житлова, А2-1 - прибудова, а6 - балкон, а7 - ганок з піддашком, И - гараж, № НОМЕР_1 - огорожа, І - мостіння.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 470, 66 грн (993,48 грн + 1 490, 22 грн + 1 986, 96 грн)

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 19/150 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , що складаються з: житлового будинку «А-1» квартира АДРЕСА_1 , яка складається з: 3-2 - житлова, А2-1 - прибудова, а6 - балкон, а7 - ганок з піддашком, И - гараж, № НОМЕР_1 - огорожа, І - мостіння, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 470, 66 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко