Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 203/4193/19

провадження № 61-16780св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світлана Анатоліївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання спадщини відумерлою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала квартира АДРЕСА_1 (ЖБК №176 «Тракторист»).

Після смерті ОСОБА_5 жодна особа не заявила свої права на спадщину, отже на вказану квартиру може претендувати територіальна громада.

Між тим, позивачеві стало відомо про те, що 08 лютого 2019 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська право власності на спірну квартиру протиправно передано ОСОБА_1 24 вересня 2019 року вказане рішення скасоване, проте до такого скасування (18 квітня 2019 року) ОСОБА_1 продала спірне майно ОСОБА_2 , яка у свою чергу 04 травня 2019 року за договором купівлі-продажу продала його ОСОБА_3 .

Станом на момент подання цього позову ОСОБА_3 є власницею незаконно відчуженої квартири.

Враховуючи викладене, просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., зареєстрований за № 388;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., зареєстрований за № 430;

скасувати записи про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 (№ 30716006 від 12 березня 219 року), ОСОБА_2 (№ 31241910 від 18 квітня 2019 року), ОСОБА_3 (№ 31416300 від 04 травня 2019 року);

визнати спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається із квартири АДРЕСА_1 (ЖБК №176 «Тракторист»), відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого

2021 року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено.

Суд виходив із того, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18).

Після смерті ОСОБА_5 спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, що надає органу місцевого самоврядування право та покладає на нього обов`язок подати заяву про визнання спадщини відумерлою, а визнання спадщини відумерлою є підставою для виникнення права власності на спадкове майно у територіальної громади. Територіальна громада, від імені якої діє орган місцевого самоврядування, не може бути позбавлена можливості на захист свого права на майно (легітимних і виправданих очікувань набути майно), а віндикація є способом захисту речового права, який спрямований на ефективне поновлення порушених прав на майно. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц.

Відтак, саме такий спосіб порушеного права (віндикація) мав обрати позивач у цій справі. Такою можливістю позивач не скористався, що є підставою для залишення заявленого ним позову без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., зареєстрований в реєстрі за № 388.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., зареєстрований в реєстрі за № 430.

Скасовано записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 :

- за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 30716006 від 12 березня

2019 року, внесений державним реєстратором департаменту дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубко В. Ю.;

- за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 31241910 від 18 квітня 2019 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А.;

- за ОСОБА_3 , номер запису про право власності 31416300 від 04 травня 2019 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А.;

Визнано спадщину відумерлою після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_2 та передано її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Стягнено зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Дніпровської міської ради судовий збір по 6 403,33 грн з кожного.

Апеляційний суд вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. ОСОБА_1 як особа, яка не мала права на спадкування, оформила право власності на спірну квартиру, відповідно укладений нею надалі з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, та договір купівлі продажу

ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не відповідають вимогам статей 203 658 ЦК України та підлягають визнанню недійсними. Виходячи з предмета спору та встановлених обставин справи, визнання недійсними договорів купівлі-продажу є у конкретному спорі ефективними засобами захисту інтересів територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

В зв`язку із визнанням оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними, підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині скасування записів про державну реєстрацію за відповідачами права власності в Державному реєстрі речових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Зважаючи на скасування рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 08 лютого 2019 року, ніхто не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 . Дніпровською міською радою належним чином обґрунтовано наявність охоронюваного законом інтересу територіальної громади м. Дніпра щодо предмета спору, а також обраний нею спосіб захисту свого цивільного права, оскільки за умови відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спірне нерухоме майно повинно перейти у власність територіальної громади.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі,стягнути з позивача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно витлумачено статтю 1277 ЦК України. Матеріали справи не містять відомостей про усунення ОСОБА_6 від права на спадкування, або про неприйняття ним спадщини, або про відмову від її прийняття. Позивач будь-яких доказів на підтвердження такого факту не надавав. Натомість суд апеляційної інстанцій в мотивувальній частині постанови безпідставно встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_5 ніхто не прийняв. Судом апеляційної інстанції не визначено коло зацікавлених осіб на права яких може вплинути рішення. Тому відповідно до статті 1277 ЦК України підстави для визнання спадщини відумерлою відсутні.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить відстрочити сплату судового збору, скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що жодних відомостей про усунення

ОСОБА_6 від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття матеріали спадкової справи не містять. Таким чином, відповідно до статті 1277 ЦК України підстави для визнання спадщини відумерлою відсутні. Висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1277 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий правовий висновок викладений упостанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від

05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У листопада 2021 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, судові витрати покласти на відповідачів.

Зазначає, що в матеріалах справи № 201/772/19 не міститься будь-яких доказів спорідненості та спільного проживання однією сім`єю більше п`яти років, як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_1 .

Щодо обраного способу захисту Дніпровська міська рада пояснює, що у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387 388 ЦК України, що й повинно бути доведено у суді (пункти 10.10-10.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від

30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19). Отже, позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасними, оскільки Дніпровська міська рада має право звернутися з відповідним позовом лише після прийняття квартири, як відумерлої спадщини, до комунальної власності. Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Лише після цього є підстави для застосування віндикації. Дніпровська міська рада до визнання спадщини відумерлою не набула права власності на спірну квартиру, тому не наділена правом витребування спірного майна із чужого володіння, а лише має право в порядку частини третьої статті 215 ЦК України вимагати визнання недійсним правочину, що перешкоджає реалізації нею своїх прав.

На підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від

08 лютого 2019 року, відповідно до якого за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , яке в подальшому було скасовано постановою Дніпровського апеляційною суду від 24 вересня 2019 року, ОСОБА_1 здійснила розпорядження майном шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 , а остання в свою чергу здійснила розпорядження майном шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 . Отже, зі скасуванням судового рішення втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, а також такі властивості чинного рішення суду як преюдиційність, виконуваність та загальнообов`язковість. А відтак, договір купівлі-продажу спірної квартири від 18 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_8

і ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу, укладений 04 травня 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є недійсними, оскільки відчужувачі не набули в установленому порядку право на вказане нерухоме майно, а тому не мали право його відчужувати. При цьому, спірними договорами купівлі-продажу порушують інтереси Дніпровської міської ради, які випливають з встановленого статті 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою, а тому мають бути скасованими.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19).

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі; відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від

05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від

11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19).

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 вересня 1969 року до квартири АДРЕСА_1 , що належав ЖБК №176 «Тракторист», вселено та зареєстровано як члена кооперативу ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 сплатила пайовий внесок за квартиру у повному обсязі, про що свідчать довідки ЖБК № 176 «Тракторист» від 11 липня 2004 року, від 16 березня 2018 року

№ 010/03.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

08 лютого 2019 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 201/722/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом ухвалено рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, належну ОСОБА_5

18 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. (номер у реєстрі - 388).

04 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. (номер у реєстрі - 430).

24 вересня 2019 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Станом на момент звернення Дніпровською міською радою до суду із цим позовом спадщина після смерті ОСОБА_5 ніким не прийнята.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі

№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; … Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від

16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц. Означена конкретизація висновків полягає у такому: - скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; … - за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). … - при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня

2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 335/4419/19 (провадження № 61-6171св21) вказано, що «визнання протиправним та скасування проміжної державної реєстрації права власності на нерухоме майно (рішення державного реєстратора від 14 листопада 2017 року) також є неефективним у контексті цього спору, оскільки не відновить порушеного права позивача. Ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Запоріжжя є визнання спадщини, а саме квартири АДРЕСА_1 відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна з чужого незаконного володіння в порядку статей 387-388 ЦК України. […] У справі, що переглядається, Запорізька міська рада є особою, на яку законом покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, а її інтерес у вирішенні спору полягає в тому, щоб майно, відносно якого відсутні спадкоємці, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади. Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Апеляційний суд установив, що: квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3 ; спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 на підставі підроблених документів, що свідчить про неукладення нею правочинів та відсутність волевиявлення, спрямованого на відчуження належного їй нерухомого майна; після смерті НОМЕР_1 відсутні спадкоємці, які прийняли спадщину. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для визнання відумерлою спадщини, яка відкрилася після смерті НОМЕР_1 , а саме об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1402619223101. Доводи касаційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) про те, що оскаржена постанова порушує права відповідачки як добросовісного набувача нерухомого майна, а також суперечить положенням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі висновок, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар» зроблений в контексті можливості задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. У справі, що переглядається, позовних вимог про витребування нерухомого майна позивач не пред`явив, а тлумачення положень статті 1277 ЦК України свідчить, що обставини добросовісності останнього власника нерухомого майна та виправданості втручання держави в його право мирного володіння майном при вирішенні питання про визнання спадщини відумерлою встановленню та оцінці судом не підлягають».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що:

скасоване судове рішення не породжує правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, для такого витребування оспорювання наступних договорів, рішень та/або записів про державну реєстрацію прав власності державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є ефективним способом захисту права власника;

за встановлених обставин справи спірне нерухоме майно зареєстроване на праві власності за відповідачем, тому ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Дніпро є визнання спадщини відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна з чужого незаконного володіння в порядку статей 387 388 ЦК України,

за вимогою про застосування належного способу захисту у спорі за віндикаційним позовом, вимога про передачу майна у власність територіальної громади також є неефективною;

вимог про витребування спірного майна на підставі статей 387 і 388 ЦК України позивачем не заявлено, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для визнання відумерлою спадщини, однак в іншій частині позовних вимог помилково скасував законне рішення суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 335/4419/19 (провадження № 61-6171св21), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, задоволених позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрацію права власності та передачу майна у власність територіальної громади скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині залишити в силі, в частині задоволення позову про визнання спадщини відумерлою постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено 7 684,00 грн судового збору, а в зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанціїДніпровською міською радою - 17 289,00 грн (підлягало сплаті - 11 526,00 грн).

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Тому Дніпровській міській раді підлягає поверненню надмірно сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 763,00 грн.

У зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїОСОБА_3 сплачено 15 368,00 грн судового збору, а ОСОБА_1 сплату судового збору Верховним Судом відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в частині однієї незадоволеної вимоги у розмірі 3 842,00 грн підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь держави, а інші 11 526,00 грн - з Дніпровської міської ради, 11 526,00 грн підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 з Дніпровської міської ради. Оскільки Дніпровській міській раді належить повернути частину судового збору, то його різниця, що підлягає стягненню на користь держави, становить 5 763,00 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витати Дніпровської міської ради у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій в частині однієї задоволеної вимоги підлягають стягненню зі ОСОБА_1 ,ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 640,30 грн (1 921,00 грн/3). Враховуючі зустрічні стягнення в порядку розподілу судових витрат між Дніпровською міською радою та ОСОБА_3 , на її користь слід стягнути 10 885,70 грн різниці судових витрат на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року в частині розподілу судових витрат, задоволених позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світлана Анатоліївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування записів про державну реєстрацію права власності та передачу майна у власність територіальної громади скасувати, а рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року про відмову в позові в цій частині залишити в силі.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року в частині задоволення позову Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір, у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в розмірі 3 842,00 грн.

Стягнути з Дніпровської міської ради в дохід держави судовий збір, у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції,в розмірі 5 763,00 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судові витрати на сплату судового збору по 640,30 грн з кожної.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_3 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 10 885,70 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силута подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук